Міжнародні відносини України зі стратегічними партнерами

Активізація взаємовідносин спостерігається  нині в усіх сферах двосторонньої  співпраці. Проте першим напрямом, який істотно виграв від потепління в  українсько- російських відносинах, стали  торговельно-економічні зв'язки. Економіка  становить фундамент співробітництва  між нашими країнами: на Росію припадає майже 30% загального товарообігу України. За вісім місяців 2010 року обсяг взаємної торгівлі товарами і послугами, порівняно  з відповідним періодом минулого року, збільшився на 84,3% і становив понад 25 млрд. доларів США. До кінця цього  року є всі підстави досягти того максимального рівня товарообігу, який мав місце до кризи, у 2008 році. А це майже 40 млрд. дол. США.

Особливо перспективною є взаємодія  в стратегічних високотехнологічних  галузях. Йдеться про космос, авіацію  та авіабудування, нанотехнології, суднобудування, сільськогосподарське і транспортне  машинобудування, телекомунікації, енергетичну  галузь. Проведення модернізації національної економіки з одночасною синергією  в інноваційній сфері мають усі  шанси на успіх. А це, у свою чергу, через збільшення кількості робочих  місць, інвестиційне стимулювання, посилення  конкурентоспроможності вітчизняної  продукції на світовому ринку  знайде своє відображення в економічному зростанні та покращенні добробуту  громадян обох країн. Така взаємовигода від об'єднання зусиль у високотехнологічних  і наукомістких галузях зрозуміла  й українцям, і росіянам.

Тому сучасний розвиток українсько-російського  співробітництва в торговельно- економічній сфері слід розглядати виключно через призму державницького прагматизму. Саме цим керувалися глави  урядів 27 жовтня 2010 р. під час Сьомого  засідання Комітету з економічного співробітництва УРМК, цій меті було присвячене проведення в Києві Українсько-Російського  Ділового форуму «Україна-Росія: інфраструктурні  проекти. Питання модернізації», для  цього обидві сторони нині працюють над розробкою комплексної Програми економічного співробітництва України  і Російської Федерації на 2011—2020 рр.

і ' ' Співробітництво в енергетичній сфері

Зняття політичної напруги з  переговорного процесу щодо постачання і транзиту енергоносіїв вивело взаємодію  між НАК «Нафтогаз України» і  ВАТ «Газпром» на рівень співробітництва, в основі якого лежать взаємоповага і дотримання національних інтересів.

На рівні Міністерства палива та енергетики України і «Росатома» триває робота з підготовки кредитного договору з РФ для виконання підписаної 9 червня 2010 року угоди про співробітництво  в будівництві енергоблоків № 3 і  № 4 Хмельницької АЕС.

Потужним проектом має стати  будівництво в Україні заводу з виробництва ядерного палива та спільна розробка уранових родовищ  на території Україні.

До головних питань, на які в  перспективі має дати відповіді  енергетична складова стратегічного  партнерства між Україною і Росією, на даному етапі належать: —- системна координація цінової і тарифної політики в енергетичній сфері;

• наповнення реальним змістом діяльності міжнародного газотранспортного консорціуму за участю України, Росії та Європейського Союзу, що припускає, зокрема, спільне управління магістральними газопроводами;
• модернізація існуючих і будівництво нових енерготранспортних коридорів територією України з одночасним доведенням російській стороні економічної недоцільності будівництва альтернативного шляху «Південний потік»;
• участь українських компаній у розробці нафтових і газових родовищ у Сибіру та Арктиці;
• спільний розвиток атомної енергетики включно з будівництвом нових, більш безпечних АЕС;
• спільна розробка і впровадження енергозберігаючих технологій.

Водночас Україна має зберегти та зміцнити свою роль головного транзитера російських вуглеводнів до Центральної  і Західної Європи.

Регіональне співробітництво

Особливе місце у відносинах між державами завжди займало  регіональне співробітництво. Розвиток прямих економічних зв'язків між  регіонами України та РФ, вирішення  спільних питань міжрегіонального та прикордонного співробітництва, а  також реалізація спільних заходів  і проектів у всіх сферах галузевого співробітництва сприятиме вирішенню  практичних завдань, додасть імпульсу залученню нових інвестицій, зростанню  інновацій, економічному регіональному  розвиткові. Три чверті двостороннього торговельного обігу — це торгівля між регіонами, і наше завдання й надалі зміцнювати ці тенденції.

4 жовтня 2010 року у Геленджику (Краснодарський  край РФ) відбувся перший Українсько-Російський  міжрегіональний форум під патронатом  і за участю Президентів України  та Росії. Цей захід став  результатом домовленостей Глав  обох держав, досягнутих 0.1 квітня 2010 року в м. Харків та 17 травня 2010 року в м. Київ, і черговим підтвердженням дієвості сучасного політичного діалогу на найвищому рівні. Підписана у його рамках Програма міжрегіонального і прикордонного співробітництва України та Російської Федерації на 2011—2016 роки визначила пріоритетні завдання у цій сфері на найближчу перспективу. Продовженням такого діалогу має стати проведення у 2011 році в Донецьку другого Міжрегіонального форуму.

' Перспективним напрямом для  регіонального співробітництва,  як підтверджує практика європейських  країн, є функціонування єврорегіонів. Уже нині на теренах України  та Росії діють єврорегіони  «Дніпро» (Чернігівська, Брянська області), «Слобожанщина» (Харківська, Бєлгородська  області) та «Ярославна» (Сумська,  Курська області). 29 жовтня 2011 р. було  підписано Угоду про створення  єврорегіону «Донбас» (Луганська,  Ростовська області). Нині опрацьовується  питання створення єврорегіону  «Азов» (АР Крим, Донецька, Запорізька, Ростовська області, Краснодарський  край). Разом^: з тим діяльність цих єврорегіонів потребує наповнення реалізацією інфраструктурних проектів, розробкою та виконанням цільових програм — таких, як «Сіверський Донець», підтримка малого та середнього бізнесу, вдосконалення режиму прикордонної торгівлі, включаючи торгівлю сільгосппродукцією, заохочення на вигідних умовах кредитно-інвестиційних ресурсів для фінансування діяльності господарюючих суб'єктів регіонів.

Співробітництво в сфері транспорту

Пожвавлення економічних зв'язків  і активна підготовка до проведення в Україні Свро-2012 та в Росії  Універсіади-2013 і зимових Олімпійських     ігор-2014 винесли на передній план двостороннього порядку денного необхідність покращення та оптимізації транспортного сполучення між державами.

Серед основних проектів, завданням  яких має стати полегшення комунікації, є і масштабні інфраструктурні  проекти, пов'язані з розбудовою міжнародних транспортних коридорів: Україна має максимально використовувати  своє геополітичне розташування, своїми інфраструктурними мережами та магістралями доводити звання центру перетину осей Захід-Схід та Північ-Південь.

Тому реалізація в найближчій перспективі  проектів, які нині активно обговорюються  на українсько-російських переговорах, максимально відповідає національним інтересам. Це і будівництво та експлуатація транспортного переходу через Керченську протоку «Крим-Кубань», і завершення будівництва швидкісної автомобільної  дороги «Москва-Київ» і «Москва-Харків-Сімферополь», і активізація роботі зі спільної експлуатації залізнично-поромної переправи  між портами Крим (Україна) — Кавказ (Росія), а також збільшення її пропускної спроможності, продовження спільної роботи з розвитку 5-го і 7-го міжнародних  транспортних коридорів, реалізація проекту  зі створення залізничного сполучення Москва-Відень транзитом територією України з використанням широкої колії 1520 мм.

Амбітним проектом, який відповідатиме  сучасним технологіям та вимогам, може стати будівництво високошвидкісної залізничної траси між Києвом та Москвою.

Прикордонне співробітництво та питання  державного кордону

Продовженням і неодмінною умовою поглиблення регіонального співробітництва  та співробітництва у сфері транспорту має стати вирішення актуальних питань прикордонного співробітництва.

До них належать питання уніфікації документів, необхідних для перетину українсько-російського державного кордону, переходу до принципу «єдиного вікна» при оформленні таких документів, надання преференцій для мешканців прикордонних областей обох країн при перетині кордону, запровадження інноваційних систем. Усі ці завдання визначені як пріоритетні у сфері двосторонньої прикордонної взаємодії і нині триває їхнє експертне опрацювання.

І Україна, і Росія виходять з  того, що спрощення прикордонно-митних та інших видів контрольних процедур матиме безпосередній практичний вплив  на повсякденний комунікаційний обмін  між обома країнами, результатом  якого стане створення максимально  комфортних умов при перетині кордону  та значне зростання міждержавних людських та товаропотоків. Цього чекають, без  перебільшення, мільйони громадян обох наших країн.

Додатковим стимулом покращення транспортного  сполучення має стати запровадження  прикордонного і митного контролю на початковій і кінцевій станціях потягу № ¹/2 за маршрутом Київ-Москва-Київ. Переваги від започаткування такого механізму зрозуміє кожний, кому хоч раз доводилося на кордоні серед ночі відчути на собі тривалі контрольні процедури.

Проблема демаркації сухопутної частини  українсько-російського кордону  кілька років залишалася «замороженим»  питанням у наших двосторонніх відносинах. Але вже в ході свого першого  візиту до Москви Президент України  В.Янукович домовився із Президентом  Росії Д.Медведєвим про необхідність розблокувати цю проблему. 17 травня 2011р. в Києві президенти України й  Росії підписали відповідну міждержавну  угоду. Нещодавно угода набула чинності та незабаром має відбутися перше  засідання спільної демаркаційної  комісії.

На порядку денному — вирішення  питання делімітації морського  кордону. Київ виходить із того, що між  незалежними суверенними державами  мають бути оформлені всі кордони, і ми бачимо, що наші російські партнери розділяють цю позицію. Звичайно, досі існують певні розбіжності в  підходах із цих питань. Зокрема, в  питанні розмежування Азовського моря відсутнє єдине розуміння сторін щодо узгодження протяжності українських і російської берегових ліній. Але це - предмет виважених дипломатичних переговорів.

Українська сторона послідовно відстоює точку зору про необхідність

якнайшвидшого розмежування суміжних морських просторів у Азово-Керченській акваторії. Позиція нашої держави в питанні делімітації Керченської протоки не змінилася. Ми наполягаємо на необхідності визнання кордону відповідно до міжреспубліканського (адміністративного) кордону між УРСР і РСФСР, а російська сторона вважає, що в колишньому СРСР між союзними республіками адміністративний кордон по морю не встановлювався. Ця відмінність у підходах переговорних команд наших двох країн поки що не дає змоги просунутися в переговорному процесі так швидко, як нам би цього хотілося. Триває кропітка робота на рівні експертів із пошуку взаємоприйнятих рішень. З огляду на позитивну налаштованість з обох сторін, є усі підстави сподіватися, що наявні питання будуть вирішені в найближчому майбутньому в дусі добросусідських відносин.

3.2. Стратегічні відносини України з країнами ЄС

Засади розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних  справ Нідерландів, як головуючої в  ЄС, у своєму листі від імені  Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Політика України щодо розбудови  відносин з Європейським Союзом впроваджується на основі Закону України від 1 липня 2010 року «Про засади внутрішньої і  зовнішньої політики». Відповідно до статті 1 1 Закону однією з основоположних засад зовнішньої політики України є «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС».

Разом з цим, намір України розбудовувати  відносини з ЄС на принципах інтеграції був проголошений набагато раніше. Так, у Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні  напрями зовнішньої політики України». Україна вперше заявила про власні євроінтеграційні прагнення. У документі закріплювалося, що «перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство і співробітництво, реалізація якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації».

У подальшому стратегічний курс України  на європейську інтеграцію був підтверджений  та розвинутий у Стратегії інтеграції України до ЄС, схваленій Указом Президента України 11 червня 1998 року, та Програмі інтеграції України до ЄС, схваленій Указом Президента України 14 вересня 2000 року. Зокрема, у Стратегії  набуття повноправного членства в ЄС проголошено довготерміновою  стратегічною метою європейської інтеграції України.