Міжнародні відносини України зі стратегічними партнерами

6. Важливою характеристикою нинішньої  міжнародної торгівлі є зміна  в її регіональних напрямах, що  відображає суттєві зміни не  лише в місці окремих країн  в системі МЕВ, а й в світовому  господарстві в цілому. Це пов'язано  насамперед з розвитком нових  індустріальних країн та залученням  на ринкових засадах до світової  економіки країн, що відійшли  від командно-адміністративної системи.  Разом з тим зростає роль  регулювання в міжнародній торгівлі, де створені такі міжнародні  організації, як ГАТТ-СОТ, ЮНКТАД  та ін.

Принциповим є питання про ціноутворення  на світовому ринку. Воно визначається, по-перше, загальними принципами ціноутворення, по-друге, має свою особливість. Світова  ціна має дві принципові основи свого  походження.

Загальні принципи ціноутворення  на світовому ринку виявляються  в тому, що в умовах розвитку інтернаціоналізації  виробництва формується інтернаціональна вартість товару як суспільне необхідна  та її похідні інтернаціональні витрати  виробництва та інтернаціональна ціна виробництва. Дія законів вартості, попиту і пропозиції веде до того, що основою світової ціни товару стає його інтернаціональна вартість, навколо  якої й коливаються ціни на нього.

Проте є ще й друга основа реальної ціни на товар на світовому ринку, яка визначається особливістю ціноутворення  на цьому ринку. Така особливість полягає в тому, що в основі ціни знаходиться також індивідуальна вартість товару в країнах головних його експортерах. Справа в тому, що при невідшкодуванні витрат на виробництво товару в головних його експортерах вони зменшують свій експорт, тоді під дією на світовому ринку законів попиту і пропозиції зростає ціна на дані товари до рівня, що відшкодовує витрати виробництва і вартість в зазначених країнах.

На основі різноманітних  форм міжнародних економічних відносин у світовій системі господарства складаються й розвиваються валютні  відносини, що обслуговують світові  ринки товарів, послуг, капіталів, робочої  сили, науково-технічних, досягнень. Їх еволюція пов'язана із зростанням міжнародного поділу праці, обсягів світового  виробництва і обміну, а також  із змінами у внутрішніх фінансово  грошових системах провідних країн  світового ринкового господарства.

У своєму розвитку світова  валютна система пройшла ряд  етапів, серед яких основними є  три.

Завершення становлення  першого етапу безпосередньо  пов'язане з утворенням світового  господарства. Наприкінці XIX на початку XX ст. основою міжнародної валютної системи був золотий стандарт, що забезпечував необмежений обмін  національних валют, здійснення багатосторонніх  розрахунків, вільний перелив капіталів  між країнами, міжнародні платежі, стійкість  грошового обігу.

Розвиток світового ринкового  господарства і зростання його суперечностей  призвели до відміни (спочатку в період після першої світової війни, а потім  остаточно в середині 30х років XX ст.) золотого стандарту, який не міг  уже повною мірою обслуговувати  світогосподарські зв'язки. Проте  золото, продовжуючи виконувати функції  міри вартості, засобу утворення скарбів  та світових грошей, залишалося головним засобом кінцевого врегулювання взаємних грошових вимог і зобов'язань  різних країн. Для міжнародних розрахунків  і як резерви платіжних коштів поряд із золотом почали використовувати  деякі паперові національні валюти, головним чином долари США і англійські фунти стерлінгів. Цю систему називають золотовалютним стандартом, формування якого було завершено на основі Бреттон-Вудської угоди 1944 р., за якою долар США було прирівняно до золота у функції світових грошей.

Валютний курс це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у  грошових одиницях інших країн, формально  він встановлюється через визначення паритетів співвідношень між  грошовими одиницями різних країн  офіційними органами (національними  банками чи іншими виділеними для  цього фінансовими установами). Реально  на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним валютним курсом, а за валютним курсом, який відхиляється від паритету залежно від дійсних  попиту і пропозиції на певну валюту.

В Україні валютний курс встановлюється НБУ. Найважливішою  валютною проблемою в країні та однією з найгостріших проблем в цілому, що постали перед молодою державою, є розвиток національної валютної системи, яка має відповідати інтересам  як розвитку національної економіки, так  і участі її в МЕВ.

Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність. Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації  господарського життя та взаємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу, що приводить до його транснаціоналізації. Він зумовлює безпосереднє переплетення господарських структур різних країн, переміщення між ними прогресивної технології, ноу-хау, передового досвіду  в організації та управлінні виробництвом. А все це є суттєвим щаблем до спеціалізації та кооперування виробництва  як стратегічної форми МЕВ.

Вивіз капіталу це експорт  вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватись фірмами, що стають ТНК, або державою чи міжнародними фінансовими організаціями на багатогранній  основі у вигляді позик СБ, МВФ  та інших, де домінують головні розвинені  країни, передусім США. Головна мета експорту капіталу ТНК полягає в  більш ефективному його використанні для отримання більш високого доходу. Щодо експорту капіталу державою, то це, як правило, вивіз капіталу з розвинених країн ринкової економіки для утворення умов для стабільного розвитку ринкових підприємницьких відносин, широкого доступу капіталу ТНК, зміцнення позицій на зовнішніх ринках тощо. Подібна мета надання кредитів країнам, що розвиваються та переходять до ринку через СБ, МВФ та ін.

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Специфічною  функціональною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-технічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва  або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій. Підприємницькі вкладення поділяються на прямі  інвестиції, коли експортер є повним власником підприємства або володіє  контрольним пакетом акцій тощо, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над  ним.

Позичковий капітал експортується  у вигляді коротко чи довгострокових кредитів урядам або підприємцям  інших країн, вкладання грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордоном тощо.

Експорт капіталу приносить  його власникам доход у вигляді  промислового чи торгового прибутку, відсотка, дивіденду залежно від  форми вкладання. Капітал в підприємницькій  формі (підприємницький капітал) приносить  його власнику доход переважно у  вигляді прибутку, а капітал у  позичковій формі (позичковий капітал) у вигляді відсотка по вкладах, позичках і кредитах. До того ж вивіз капіталу у позичковій формі може бути "зв'язаним", тобто кредити надаються під  закупки певних товарів у фірм, які вказуються кредитором. Це досить розповсюджене явище у світовому  кредитуванні, в тому числі й при наданні позичок Україні, наприклад СБ, країнами ЄС, США, Японією та іншими країнами.

Міжнародна науково-технічна допомога виступає у вигляді гарантів, субсидій тощо для отримання безоплатних  консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, розробки економічних, фінансових і технічних програм, стажування і навчання за кордоном і т. ін. Цільовою метою міжнародної  науково-технічної допомоги є не пряме одержання доходів, а допоміжне. Ця допомога спрямовується на розвиток умов для експорту капіталу в підприємницькій  і позичковій формах через розвиток ринкових відносин, створення необхідного  інвестиційного клімату тощо. Така форма набула розвитку в другій половині XX ст., особливо в його останній чверті. Науково-технічна допомога спочатку надавалась для відновлення в повоєнні роки ринкової економіки в розвинутих країнах, а також для ринкової трансформації в країнах, що визволилися  від колоніального гніту, а тепер  і в країнах перехідної економіки. Ринкова трансформація таких  країн створює умови для одержання  в них прибутків через різноманітні форми міжнародних ринкових відносин.

Основними характеристиками розвитку вивозу капіталу в сучасних умовах є такі.

1. На основі вивозу  підприємницького капіталу складається  розгалужена мережа ТНК, які  включають виробничі підприємства  в різних країнах. Сьогодні  ТНК основний ланцюг в системі  експорту підприємницького капіталу.

Закономірності розвитку процесу вивозу капіталу в підприємницькій  формі через ТНК знайшли відображення в комплексній моделі експорту капіталу, що має назву "електрична парадигма", одним з головних розробників  якої став Дж. Даннінг. Ця модель є комплексною (еклектичною), оскільки вона увібрала в себе з інших моделей, теорій вивозу капіталу те, що пройшло перевірку  часом (парадигма від грец. paradeigma приклад, взірець, в якому відображається система однопорядкових форм). Модель значною мірою поборола однобокість і вузькість попередніх теорій іноземних інвестицій і набуває значного поширення в теорії та практиці вивозу капіталу ТНК різних країн розвинутої ринкової економіки.

Згідно з цією моделлю  фірма розпочинає виробництво товарів  і послуг за кордоном (тобто здійснює прямі інвестиції) тоді, коли для  цього є три передумови. По-перше, коли фірма має переваги перед  іншими фірмами в певній зарубіжній країні, специфічні переваги власника. По-друге, коли фірмі вигідніше використовувати  ці переваги самій на місці, а не реалізувати їх через експорт  товарів або знань іншим фірмам, переваги інтернаціоналізації. По-третє, коли фірма використовує за кордоном певні виробничі ресурси ефективніше, ніж у себе вдома, переваги місця  розміщення.

2. Експорт капіталу з  провідних розвинених країн привів  до утворення їх "другої економіки". Так, зарубіжне виробництво ТНК  вітчизняного базування перевищило  експорт товарів і послуг з  території США в 6 разів, Японії  в 1,6, країн Західної Європи  в 1,35 раза. Розміри "другої економіки", наприклад США, у 2 рази перевищили  економіку Німеччини, Великобританії  та Франції. Загальний обсяг  прямих зарубіжних інвестицій  головних розвинених країн ще  в 80ті роки перевищив 700 млрд  дол. США. При цьому весь  період другої половини XX ст. характеризується  виключно різким збільшенням  обсягу вивозу капіталу, оскільки  загальна сума закордонних інвестицій  подвоюється кожні 10 років.

3. Поряд із зростанням  масштабів вивозу капіталу відбуваються  серйозні зміни в його напрямах, співвідношенні функціональних  форм, самих формах державного  і приватного експорту, складі  експортерів, галузевій структурі  тощо. Так, якщо традиційним напрямом  вивозу капіталу в першій половині XX ст. був експорт з розвинених  країн в економічно слабкорозвинені,  то в другій половині характерним  стало спрямування основної маси  капіталу в розвинені країни. Щодо вивозу капіталу в країни, що розвиваються, то тут основний  експорт капіталу спрямовується  в нові індустріальні країни, які поряд з нафто-експортуючими  країнами, що розвиваються, самі  стали експортерами капіталу, причому, якщо нафто-експортуючі країни, що розвиваються, вивозять капітал в основному в позичковій формі в розвинені країни, то нові індустріальні країни у підприємницькій формі в різні країни.

4. Важливою особливістю  вивозу капіталу стало те, що  поряд з експортом підприємницького  капіталу все більшої сили  набирає експорт позичкового  капіталу, особливо в країни, що  розвиваються та переходять до  ринку. Так, іноземні кредити  Уряду України в декілька разів  перевищили прямі іноземні інвестиції  в країну.

5. З'явилися нові методи  контролю материнських ТНК над  своїми закордонними філіями  через надання їм кредитів  та новітньої технології. Це дає  змогу ТНК тримати в своїх  руках управління філіями й  без володіння контрольним пакетом  акцій. ТНК, які мають більш  високі науково-технічні та виробничо-організаційні  досягнення в певній галузі, мають  можливість вкладати свої капітали  у відповідні галузі інших  країн. Це створює сприятливі  умови для взаємопроникнення  капіталів розвинених країн, що  свідчить про зростання суспільного  характеру виробництва і водночас  веде до посилення взаємозалежності  економіки цих країн, розвитку  ТНК.

6. Значні зміни відбулися  в експорті капіталу і за  формами власності. Так, якщо  в 60х роках експорт державного  капіталу в країни, що розвиваються, істотно перевищував експорт  приватного капіталу, а в 70х  роках між ними встановилась  приблизна рівновага, то протягом  подальшого періоду став переважати  експорт приватного капіталу. Для  цього за попередній період  були створені необхідні умови,  в тому числі й експортом  державного капіталу. До того  ж в розвинених країнах набули  розповсюдження системи податкових  стимулів для експорту приватного  капіталу, найрізноманітніші гарантії  і компенсації, пов'язані з  можливою втратою власності за  кордоном, тощо.

Проте зміни у співвідношенні між експортом капіталу по державній  і приватній лініях не є незворотними. Про це свідчить зростання надання  коштів по лінії "державної допомоги розвитку". Особливого значення порівняно з приватним капіталом набув державний та капітал міжнародних фінансових інститутів при експорті капіталу в країни, що переходять до ринкової економіки.

Міжнародна міграція робочої сили це стихійне переміщення працездатного  населення з одних країн в  інші. До чинників, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, належать: безробіття, низький життєвий рівень, різниця  в соціально-економічних умовах, високий ступінь відносного перенаселення  в країнах з уповільненими  темпами розвитку та нагромадження  капіталу, з одного боку, та наявності  потреби в додатковій дешевій  робочій силі в країнах з більш  інтенсивними темпами нагромадження  капіталу, з другого боку. Останні  намагаються залучити, по-перше, висококваліфікованих фахівців, а по-друге, працівників  для важких, непрестижних робіт (некваліфікована  трудомістка і шкідлива для здоров'я  праця на фабриках і заводах, прибиральники, мийники, сезонні працівники на сільськогосподарських  роботах та ін.). Як перші, так і  другі залучаються за умов оплати набагато нижчих за власних працівників. При цьому тенденція така, що в  період економічного піднесення, появи  нових робочих місць імміграція іноземних робітників, фахівців зростає, а в періоди криз та спадів іммігранти поповнюють армію безробітних, в'їзд  їх в країну різко обмежується, приймаються  та вступають в дію відповідні заходи державного регулювання.