Міжнародні відносини України зі стратегічними партнерами

Отже, різні форми відносного перенаселення, безробіття не єдина причина міжнародної  міграції робочої сили. Серйозною  причиною є різниця в національних рівнях заробітної плати. Так, за даними ЮНІДО, розрив у погодинній оплаті праці  між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, перевищив у машинобудуванні, харчовій промисловості 7, а в текстильній  майже 9 разів. У виробництві напівпровідників, наприклад, цей розрив між США  і Сінгапуром досяг майже 12, а  між Німеччиною і Пакистаном на бавовнопрядильних  фабриках близько 30 разів. Не менший розрив в оплаті працівників країн розвинутої економіки та перехідних до ринку.

За терміном переміщення всі  види трудових міграцій населення поділяють  на: безповоротну, тобто зміну місця  проживання назавжди; тимчасову, тобто  зміну місця проживання на визначений, але тривалий строк; сезонну, пов'язану, наприклад, із сільськогосподарськими роботами; маятникову, човникову, міграцію, тобто регулярні, постійні поїздки  для заробітку. Міграція тісно пов'язана  з розвитком та переміщенням усіх складових продуктивних сил, виробничих ресурсів, характером виробничих відносин, відтворенням робочої сили, її розподілом та перерозподілом.

Характерні риси міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах такі.

1. Значно і постійно збільшуються  її масштаби. З відходом від  командно-адміністративної системи  в міжнародний міграційний процес  залучені народи практично усіх  країн.

2. Основним напрямом міжнародної  міграції робочої сили стала  міграція з країн, що розвиваються  та переходять до ринку, в  розвинені країни. Так, загальна  кількість робітників з країн,  що розвиваються, в Західній Європі  та США оцінюється разом із  сім'ями в 25 млн. чол., причому  понад 4/5 емігрантського потоку  в США припадає на вихідців  з країн Азії, Африки та Латинської  Америки.

3. В умовах ринкових відносин  певних масштабів набуває також  взаємна міграція робочої сили  між розвиненими країнами, а також  між країнами, що розвиваються  і переходять до ринку. Поруч із Західною Європою та США виникають нові центри тяжіння іноземних робітників. Такі центри активно формуються на Близькому та Середньому Сході (Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Лівія та ін., де налічується близько 10 млн іммігрантів), в Латинській Америці (Аргентина, Венесуела, Бразилія, де чисельність іммігрантів близько 8 млн), в Південно-Східній Азії (Сінгапур, Гонконг, Японія, де щорічний міграційний приплив сягнув понад 250 тис. іноземних робітників). Утворюються центри тяжіння для працівників країн, що переходять до ринкових відносин. Поряд з головним потоком мігрантів до Західної Європи та США зростають такі потоки до Польщі, Росії (з країн колишнього Радянського Союзу), Туреччини та ін. Особливим центром тяжіння іммігрантів став Ізраїль, де понад 1/3 населення становлять вихідці з республік колишнього СРСР.

Значно підвищилася серед мігруючих  в розвинені країни частка висококваліфікованих фахівців. Справа в тому, що розвинені  країни відбирають насамперед висококваліфікованих працівників і спеціалістів, отримуючи  значні прибутки внаслідок економії витрат з підготовки відповідної  їх кількості та кваліфікації. Процес "перекачування умів" з менш розвинених у високорозвинені країни є одним із сучасних проявів міжнародної  міграції робочої сили. Додаючи розвиненим країнам значних прибутків, що обчислюються десятками мільярдів доларів  США, цей процес в умовах НТР призводить до досить значних збитків не тільки матеріального, а й морального плану  країн-донорів.

Значно збільшилася нелегальна імміграція, де все більше стає громадян із східноєвропейських країн, в тому числі нашої держави. Така імміграція відбувається в основному у вигляді законного перетинання кордону (як туристів, на запрошення родичів і знайомих тощо) з наступним нелегальним працевлаштуванням.

Сьогодні в Україні чітко  проявилася тенденція збільшення відтоку  населення за кордон. Це відтік робочої  сили в інші країни з великих міст (завдяки високій кваліфікації); районів, де природні ресурси вичерпуються (завдяки досвіду трудових сезонних міграцій в межах колишнього СРСР); областей Західної України (завдяки  прикордонному положенню з далеким  зарубіжжям, збереженню родинних зв'язків  тощо).

У цілому процес міжнародної міграції робочої сили суперечливий. З одного боку, це фактор суспільного розвитку людства, зростання ефективності суспільного  виробництва, більш повного використання робочої сили, можливості суттєвого підвищення добробуту мігрантів і членів їх родин як початкового ступеня мікроекономіки. З другого боку, цей процес розвивається нерівномірно щодо окремих груп країн світового господарства. В умовах його суттєвої неоднорідності основні переваги від міжнародної міграції робочої сили на мікрорівні мають розвинені країни.

 

Рис.1 Форми міжнародних економічних  відносин

1.3. Історичний розвиток міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини  своїм корінням сягають глибокої давнини. Початком їх розвитку вважають перші елементарні форми «міжнародної»  торгівлі, що уособлювала у собі натуральний обмін між окремими особами, сім'ями, племенами тощо. Першими предметами «міжнародного» обміну були надлишки окремих товарів та засоби виробництва.

Уперше міжнародна торгівля проявилася як торгівля між країнами у період рабовласницького ладу. Тоді основними предметами обміну стали предмети розкоші, деякі види сировинних матеріалів, а також раби.

У період капіталізму міжнародна торгівля набула особливого розвитку. Перехід від натурального виробництва до товарно-грошових відносин, поява великого машинного виробництва, покращення умов транспортування, розвиток ринкових відносин стимулювали поширення зовнішньої торгівлі. На цьому часовому проміжку до торгівлі були залучені майже всі країни світу. Формується світовий ринок, а в кінці ХІХ ст., з переходом до монополістичного капіталізму, утворилася світова система господарства. Саме в цей період міжнародні відносини перестають обмежуватись лише торгівлею. Їх об'єктом стають також фактори виробництва.

Початок інтернаціоналізації господарських відносин разом із міжнародним капіталом сприяли виникненню монополістичних об'єднань.

Монополістичний капітал економічно розвинутих країн почав проникати  на територію менш розвинених, і, закріплюючись, забезпечував собі не тільки економічне, але й політико-адміністративне  панування над «поглиненою» державною. Цей процес призвів до завершення формування територіального поділу світу між розвиненими країнами та розподілу колоній. Почався специфічний колоніальний поділ праці, у якому країни-метрополії нав'язували вигідну для себе спеціалізацію країнам-колоніям, який повністю підпорядковував господарство залежних країн експорту певного виду сировини.

Після завершення Першої світової війни розпочався процес деколонізації, який завершився в 60-х роках ХХ ст., і у результаті якого світове господарство набуло сучасного вигляду. Особливостями цього господарства є взаємопроникнення економічних систем, перетворення національного виробництва на інтернаціональне, набуття ним міжнародних і міжнаціональних ознак; активізація спільної підприємницької діяльності із масштабним залученням до неї іноземного капіталу, формування інтернаціональних господарських комплексів, виникнення міжнародної власності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

Стратегічні партнери України

 

2.1. Економічна характеристика  Російської Федерації

 

Росія або Російська Федерація  – країна в північній Євразії, федеративна змішана республіка з 83 суб’єктами федерації. Її сусідами є КНДР, КНР, Монголія, Казахстан, Азербайджан, Грузія, Україна, Білорусь, Литва, Польща, Латвія, Естонія, Фінляндія та Норвегія.  РФ має найдовший кордон у світі. 

Росія є правонаступницею СРСР, вона постійний член Ради Безпеки  ООН. Після розпаду СРСР (1991) Росія  стала членом — засновником Співдружності  Незалежних Держав (СНД), до якої увійшли  — Росія, Білорусь, Україна, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Киргизстан та Таджикистан. За ініціативою Росії  створено політичну організацію, завдання якої сприяти уніфікації законодавства  країн — членів — Міжпарламентську асамблею (штаб-квартира — Санкт-Петербург). До її складу входять країни — члени  СНД, крім Туркменістану. Також за ініціативою  Росії створено військово-політичну  організацію Ташкентський пакт (Росія, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Вірменія) та економічну — Євразійське економічне співтовариство.

Номінальний ВВП Росії за 2010 рік  склав 44,5 трлн російських рублів.

Серед усіх країн світу, економіка  Росії посідає 11 місце з показником 1,47 трл.$. Поступаючись лише країнам "Великої сімки", а також Китаю, Бразилії та Індії.

За обсягом ВВП за ПКС (на 2010 рік),економіка Росії — 6-та економіка серед країн світу. 

• ВВП за ПКС — $ 2,23 трлн. російських рублів
• ВВП на душу населення — $10 521 (2009 рік)
• ВВП на душу населення (ПКС) — $15 807 (2009 рік)
• Зовнішній борг (загальний) — $480,2 млрд., 21% ВВП (на 30 листопада 2010 року)

За даними на 2010 рік, частка економіки  Росії складає 3,2% світової економіки. У структурі переважає сектор послуг (торгівля, транспорт, ресторани, готелі, зв'язок, фінансова діяльність, операції з нерухомим майном, державне управління, безпека, освіта, охорона здоров'я, інші послуги) — більше 56,7% структури доданої вартості в 2010 році (у ВВП — 48,6%). Крім того, є ще обробна промисловість (харчова промисловість, текстильне і швейне виробництво, виробництво виробів зі шкіри, виробництво взуття, обробка деревини, виробництво з дерева, целюлозно-паперове виробництво, видавнича діяльність, поліграфічна діяльність, виробництво коксу і нафтопродуктів, хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів, виробництво інших неметалевих мінеральних продуктів, металургійне виробництво, виробництво машин та устаткування, виробництво електроустаткування, виробництво електронного та оптичного устаткування, виробництво транспортних засобів та устаткування, інші виробництва) — 19,1% структури доданої вартості (16,4% ВВП), на видобуток корисних копалин припадає лише 10,4% структури доданої вартості (9,0% ВВП). Будівництво складає всього 5,9%; сільське, лісове господарство і рибальство складають в сумі 4,5% структури доданої вартості (4,5% ВВП Росії). Найменшу частку в структурі доданої вартості займає виробництво і розподіл електроенергії, газу та води — 3,1% (2,7% ВВП). На чисті податки на продукти припадає 14,2% ВВП.

 

Основні галузі промисловості:

гірнича, нафтова, нафтопереробна, газова, металургійна (чорна та кольорова металургія), літако- та суднобудування, космічна,  машинобудівна, енергетичне обладнання, харчова та текстильна. У промисловості провідна роль належить важкій індустрії. Існує три бази чорної металургії (Уральська, Центральна, Сибірська), різноманітні галузі кольорової металургії.

У РФ добувають усі види мінерального палива, а також більшість видів  мінеральної сировини. Росія має  найбільші у світі розвідані  запаси природного газу й другі за величиною запаси нафти. Великі родовища вугілля є в Республіці Комі, у Східному Сибіру й на Далекому Сході. Росія також багата на залізну руду, боксити, нікель, олово, золото, алмази, платину, свинець і цинк. Багато цих ресурсів знаходиться у Сибіру, де великі відстані, низька заселеність, суворий клімат і багаторічна мерзлота створюють значні труднощі для економічно ефективного видобутку й транспортування сировини на місця переробки та споживання.

Серед усіх галузей промисловості  Росії найбільш сильними, по відношенню до 1991 року, виглядають: виробництво  електричного, електронного та оптичного  устаткування, хімічне виробництво, обробні виробництва, видобуток  паливно-енергетичних корисних копалин; целюлозно-паперове виробництво (лісові ресурси Росії — найбільші у світі); видавнича та поліграфічна діяльність; металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, виробництво і розподіл електроенергії, газу та води .

Експорт складає $301,7 млрд. американських доларів . Головні партнери за експортом:

1. Нідерланди — 12,0%; 
2. Італія — 8,3%; 
3. Німеччина — 6,2%; 
4. Білорусь — 5,5%; 
5. КНР — 5,5%; 
6. Туреччина — 5,4%; 
7. Україна — 4,6%; 
8. Польща — 4,1%.

Імпорт складає $167,4 млрд. американських доларів . Головні партнери за імпортом : 

1. КНР — 13,6%; 
2. Німеччина — 12,7%; 
3. США — 5,5%; 
4. Україна — 5,4%; 
5. Франція — 5,0%; 
6. Італія — 4,7%; 
7. Японія — 4,3%; 
8. Білорусь — 4,0%.

 

У квітні 2010 року середній грошовий дохід  на душу населення в Росії склав 18 721 російських рублів. У червні 2010 року середньомісячна нарахована заробітна плата становила 21 597 рублів.  Частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму складає 13,1% .

2.2. Загальна характеристика  ЄС

Європейський Союз - інтеграційне об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей, яке має на меті досягнення стабільності, миру та процвітання. ЄС є унікальним міжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес. Членами Євросоюзу на сьогодні є: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція.