Міжнародні розрахунки та їх основні форми

     Таблиця 2.

     Реквізити переказного векселя відповідно до Уніфікованого закону про переказний та простий вексель

     Таблиця 3.

     Реквізити простого векселя відповідно до Уніфікованого закону про переказний та простий вексель

     Питання щодо визначення кола суб’єктів, які  мають вексельну правоздатність є дискусійнім в українському праві.

     Адже  ні Женевська конвенція, ні прийняте на її виконання Положення про  переказний і простий вексель, не визначають коло осіб, які мають  вексельну правоздатність.

     В даний час в Україні не використовуються векселі за участю фізичних осіб з  огляду на Постанову КМУ і НБУ  від 10.09.92 р. N 528 “Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків”, якою встановлено, що “використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України;”

     На  практиці фізичні особи, в тому числі  суб’єкти підприємницької діяльності в Україні векселі не використовують. Хоча законність цієї постанови щодо обмеження сфери вексельного  обігу, та обмеження вексельної правоздатності фізичних осіб, та іноземних юридичних  осіб, м’яко кажучи викликає сумнів. На незаконність цієї постанови, і на право фізичних осіб використовувати  векселі вже вказувалось у  літературі.

     Зокрема зазначалося, що Постанова КМУ і  НБУ від 10.09.92 р. N 528 у частині щодо обмеження прав фізичних осіб використовувати  векселі протиречить ст. 13 Закону України “Про власність”.     На мій погляд доцільно викласти в ЦК положення, яке б визначало коло осіб, які мають вексельну правоздатність. Щодо фізичних осіб, то тут можливі два варіанти: або визнати вексельну правоздатність за всіма фізичними особами, або ж тільки за фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності.

     Оскільки  норми Проекту у існуючому  вигляді не обмежують вексельну  правоздатність певним колом осіб, то за Проектом вексельну правоздатність мають усі учасники цивільних  відносин (їх перелік наведений у  ст. 2 Проекту).         Аналіз чинного законодавства виявляє неоднакове ставлення законодавця до функцій векселя, які він виконує у господарському обороті взагалі і у зовнішньоекономічній діяльності зокрема. Проблема зводиться до того, що засобом платежу и чи розрахунку є вексель. Вирішуючи її, варто мати на увазі таке.

     Як  відомо, загальним знаряддям обміну у господарському обороті є гроші. Кожний господарюючий суб’єкт має  можливість в обмін на гроші отримати якесь майнове благо від його власника. Функція загального знаряддя обміну належить грошам завдяки довірі до них учасників господарського обороту, в силу упевненості кожного з них, що ці речі охоче прийматимуться в обмін на товар іншою особою. Держава за таким знаряддям обміну (речами) закріплює статус законного платіжного засобу, визначаючи серед грошей такі предмети, якими без обмежень можна погашати боргові зобов’язання. Функція законного платіжного засобу, закріплена державою за певними речами, проявляє себе у тому, що такі речі визнаються крайнім та примусовим засобом виконання зобов’язань: крайнім, тому що ці речі замінюють собою дійсний предмет боргу, якщо надання останнього стає неможливим без того, щоб ця неможливість звільнила боржника; примусовим, тому що боржник може звільнитися від зобов’язання наданням цієї речі, а кредитор повинен прийняти її, якщо не хоче опинитися у прострочці. Інакше кажучи, платіж ними є справжнім виконанням зобов’язання, а не заміною виконання (грошова функція).

     Відповідно  до чинного законодавства та у  зв’язку із зазначеним вище, грошова  функція (знаряддя обміну та платіжний  засіб) закріплена за грошовими знаками  грошової одиниці України – гривні (валюта України) у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і  в інших формах, що перебувають  в обігу та є єдиним законним платіжним  засобом на території України. Грошова  функція закріплюється також  за коштами у валюті України, розміщеними  на рахунках у банківських та інших  фінансових установах на території  України. Отже, грошові знаки (кошти  на банківських рахунках) є предметом  грошового зобов’язання. [1, с.288]

     Поряд з цим господарський (цивільний) оборот обслуговують й інші засоби обігу (векселі, чеки тощо), про платіжну функцію яких у законі не йдеться. Завдяки своїй циркуляторній  властивості вексель можна назвати  одним із представників «приватних» («недержавних») грошей, які, поряд з  «державними» (грошовими знаками  і коштами на рахунках), беруть участь у виконанні грошових зобов’язань. Однак питання про те, чи можна  вважати грошовим платежем видачу (передачу) векселя, а відтак, чи припиняє видача векселя грошове зобов’язання, що виникло між сторонами, в теорії і в нормах законодавства вирішується неоднозначно.

     Так, у теорії питання про те, чи може вексель мати юридичне значення грошових знаків і чи можна платіж за посередництвом векселя юридично прирівняти до платежу  грошима, вирішується не на користь  векселя. За справедливим зауваженням  Л.А. Лунца, вексель, незважаючи на свою циркуляторну роль, залишається перш за все цінним папером, який втілює право на отримання грошей, право, реалізація якого зумовлена певним строком і місцем виконання і  залежить від платоспроможності  зобов’язаних за ним осіб. Речі (в  тому числі і документи), які при  передачі від однієї особи до іншої  доводиться індивідуально оцінювати, а не просто рахувати, не можуть бути прирівняні до грошових знаків навіть у тому випадку, якщо їм притаманна деяка циркуляторна роль. Відтак, вексель, на думку Л.А. Лунца, слід вважати  таким, який передається або взамін грошового платежу, або для отримання  грошового платежу, але в жодному  разі не як грошовий платіж. Цей висновок підтверджується практикою німецького, французького та англо-американського законодавства, відповідно до якої прийняття  векселя не призводить до новації  боргу, внаслідок чого борг вважається погашеним лише в момент оплати векселя, тобто платіж за посередництвом векселя  завжди припускається не остаточним, а умовним.

     Водночас  аналіз норм чинного українського законодавства  свідчить про відсутність сталого  погляду на вексель як на засіб  отримання платежу.

     Так, відповідно до визначення грошового  сурогату, наведеним у ст. 1 Закону України «Про Національний банк України», вексель, будучи валютною цінністю, може бути використаний з метою здійснення платежів у господарському обороті, тобто видача (передача) векселя  прирівнюється до грошового платежу. Принаймні такий висновок випливає з того, що валютні цінності не підпадають під визначення грошових сурогатів, використання яких на території України як засобу платежу відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національний банк України» заборонено. Такий же висновок про вексель як платіжний засіб можна зробити із аналізу норм чинного Декрету. Відповідно до ст. 3 цього Декрету та з урахуванням вимог абзацу 8 п. 2 ст. 1 Декрету вексель як різновид «валюти України» також визнається законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

     Ставлення до векселя як до засобу платежу спостерігається і в нормах Законопроекту № 0925. Такий висновок можна зробити на підставі аналізу таких його норм:

• пункту 12 ч. 1 ст. 1, відповідно до якого передбачається можливість «використання валютних цінностей як засобу платежу» (з огляду на те, що вексель як цінний папір (незалежно від того, яким він є при цьому, «внутрішнім» чи «зовнішнім») є одним із видів валютних цінностей);
• частини 1 ст. 7, відповідно до якої єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, є «валюта України» (з огляду на те, що відповідно до абзаців 14–16 п. 1 ст. 1 під терміном «валюта України» у ст. 7 розуміється не тільки власне валюта України у визначенні пп. «а» цього пункту, але й внутрішні цінні папери у визначенні пп. «в» цього пункту, до яких, як зазначено було раніше, належать векселі, виражені в національній валюті України). Правда, автори Законопроекту № 0925 у ст. 8 дещо «виправляються», зазначаючи у ч. 1 про те, що розрахунки в валюті Україні здійснюються в готівковій формі, шляхом використання грошових знаків, або безготівковій формі через уповноважені банки України за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді, тобто під «валютою України» розуміють власне гроші;
• пункту 7 ч. 2 ст. 28, який передбачає можливість отримання резидентом від нерезидента векселів «як оплата» за експортований товар.

2.6 Чек.

     Чек — це письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної у чеку грошової суми чекодержателю  готівкою або у безготівковій  формі (шляхом її переведення на банківський  рахунок власнику чека).

     Як  засіб платежу у міжнародних  розрахунках чек використовується у розрахунках за поставлений  товар, при остаточному розрахунку за товари (послуги), в регулюванні  грошових відносин у разі рекламацій та штрафних санкцій, при погашенні  боргу, а також у розрахунках  по неторгових операціях. Чек може бути використаний для отримання готівки, для безготівкових платежів і  в інших формах розрахунків. Форми  та реквізити чека регулюються нормами  Женевських чекових конвенцій, англо-американською  системою права та національним законодавством. Спори щодо форми чека вирішуються  на основі права тієї країни, де виписано чек; права особи, що є платником, по чеку визначаються законом місця  платежу.

     Оскільки  чек є інструментом розпорядження  поточного банківського рахунку, термін його дії обмежений. Женевська чекова конвенція встановлює для чека, який обертається в межах однієї країни, термін 8 днів; для чека, виписаного в одній країні та оплачуваного в  іншій, — 20 днів; якщо ці країни розташовані  на різних континентах, — 70 днів.

     Для міжнародних платежів неторгового  характеру використовують дорожні  чеки та єврочеки.

     Дорожній (туристичний) чек — це платіжний  документ, грошове зобов'язання (наказ) сплатити зазначену на ньому суму валюти його власнику. Зразок підпису  власника проставляється в момент продажу  йому чека. Ці чеки виписуються великими банками та фірмами, серед яких Thomas Cook, American Express, Citicorp, Bank of America, Bank of Токіо, Mitsui Bank та ін. [13, с.320]

     Єврочек — це чек у євровалюті, який виписується  банком і оплачується у будь-якій країні—учасниці угоди «Єврочек». Єврочек оплачується за умови  пред'явлення його власником гарантійної  картки. 

2.7 Пластикові картки.

     Пластикова  картка — це персоніфікований платіжний  інструмент, який надає особі, що нею  користується, можливість безготівкової  оплати товарів та / або послуг, а  також отримання готівки у  відділеннях (філіях) банків і банківських  автоматах (банкоматах).

     Прийом  карток до оплати та видача по них готівки  здійснюється тільки у підприємствах  торгівлі / сервісу та банках, що входять  у платіжну систему, яка обслуговує ці картки. Окрім точок обслуговування, які безпосередньо приймають  картки, до складу платіжної системи  входять банки-емітенти, еквайзер-центри, процесінговий центр (або декілька центрів) і розрахунковий (кліринговий) банк (або декілька банків).