Міжнародні розрахунки та їх основні форми

   Для здійснення переказів, які надходять  регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна  скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично  переказує у відповідний час  заздалегідь визначену суму. Для  боржника це не тільки заощадження  часу, але й гарантія того, що він  не пропустить термін сплати. [24, с.230]

   З огляду на необхідність розвитку міжнародної  торгівлі в Україні, та як попередня  умова започаткування цього процесу, вихід на світовий ринок резидентів, застосування загальноприйнятих в  міжнародній практиці форм безготівкових  розрахунків набувають як ніколи великої важливості та значущості. Схема міжнародних розрахунків  простим банківським переказом  достатньо проста: 

Рис. 3. Схема розрахунків банківським переказом 

     При розгляді міжнародних розрахунків  за допомогою банківських переказів  необхідно звернути увагу на рахунки  типу “ЛОРО”, тобто гривневі рахунки  іноземних банків (а, отже, і їх клієнтів), відкриті в банках України.

     Історично фінансовий механізм ЛОРО-рахунків –  це ноу-хау країн СНД, економічні зв’язки котрих потребували збереження деякої єдиної платіжної системи. Функціонування цих рахунків на стику валютних систем зумовлює декілька особливостей, що відрізняють  “правила гри” при роботі через  ці рахунки від тих умов, у яких працює валютний ринок України:

• резидентам дозволено проводити через ЛОРО-рахунки лише розрахунки з нерезидентами;
• операції за ЛОРО-рахунками проводяться тільки у межах залишку на початок дня (що обмежує можливості для проведення операцій вдень);
• національна валюта повинна бути визначена в контракті як валюта платежу;
• проводиться контроль 90-денного строку надходження виручки для резидентів-експортерів чи надходження товару для резидентів-імпортерів та обов’язковий контроль банками відповідних контрактів і документів про надходження товарів та надання послуг;
• з ЛОРО-рахунку дозволена купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України у випадку надання документів, безспірно підтверджуючих одержання нерезидентом на ЛОРО-рахунок коштів у валюті України внаслідок експорту в Україну товарів (послуг);
• можлива купівля валюти на кошти, отримані як відсотки по депозиту чи по залишку на цьому рахунку;
• органам валютного контролю та комерційним банкам дозволено вимагати від резидентів, власників рахунків у гривнях будь-які документи та інформацію, що підтверджують законність здійснення платежів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, а також їх відповідність до діючого законодавства України і нормативних актів НБУ. [24, с.238]

   До  ЛОРО-системи українське законодавство  довгий час відносилося як до чисто  розрахункової. Використання її для  “перекачування” капіталів, гри  на курсах валют спочатку серйозно не сприймалося з причини обмеженої  конвертованості розрахункової  одиниці (на той час – купоно-карбованця). Це завжди ставило ЛОРО-ринок на другу за значущістю позицію, у зв’язку з чим цей ринок завжди мав одну перевагу – більш ліберальні нормативні умови (що збереглися навіть після загального ускладнення роботи валютного ринку України восени 1998 року). 

Рис. 4. Схема клірингу з використанням ЛОРО-рахунків

     Завжди  існував “подвійний” підхід до ЛОРО-рахунків: держава намагалася використовувати ЛОРО-рахунки для  підтримання конвертованості національної валюти на міжнародному ринку, громадяни  цієї ж держави з самого початку використовували ці рахунки як інструмент, за допомогою якого можна отримувати користь з ліберального законодавства інших країн.

     Через ЛОРО-рахунки йдуть грошові потоки набагато більш потужних фінансових систем, аніж українська, в зв’язку  з чим держава (НБУ) мала лавірувати, тактично регулюючи рух коштів через  ці рахунки, намагаючись зберегти баланс між принадністю ліберальної  фінансової політики та мірами у відношенні великих фінансових спекулянтів, як вітчизняних, так і зовнішніх.

     Такий особливий підхід до умов функціонування ЛОРО-рахунків знайшов свій вираз  у достатньо ліберальному механізмі  нормативного регулювання операцій, що проводилися резидентами та нерезидентами  через ці рахунки.

     Найбільш  свідома економічна громадськість  України досить швидко навчилася  використовувати переваги ЛОРО-рахунків.

     Використання  гривневих рахунків для “клірингу” за експортно-імпортними операціями з  використанням гривні у якості валюти платежу за зовнішньоекономічними  контрактами. Воно дозволяє забути про  обов’язковий продаж валюти, “оптимізувати” оподаткування, здійснювати “іноземне  інвестування” у власне підприємство.

     Один  з багатьох механізмів здійснення “поштових” послуг, або ж конвертації безготівкових  коштів підприємства у так званий “чорний нал” – готівкові долари США, що використовують частіше за все  для виплати реальної зарплати робітникам підприємства. При цьому зменшується  податок на прибуток підприємства, ПДВ, відрахування до соцстраху та Пенсійного фонду, податок на доходи громадян.

     Рух коштів у гривнях через ЛОРО-рахунки  у цих випадках історично має  дві головні траси – Прибалтика та Росія. Цілком природно, що вплив  цього ринку на курс долару всередині  країни часто стає визначальним. І, що особливо неприємно, на нерезидентів не так легко здійснювати тиск, як на українські банки.

     Сьогоднішня мода на “ЛОРО-рішення”, окрім “валютно-спекулятивного”  складника, вочевидь, викликана ще й  тим, що з деякого часу обсяги незаконних операцій, що проводяться через ЛОРО-рахунки, почали стрімко досягати обсяги законних. Розуміючи джерело зростаючої небезпеки, Національний банк України вже давно  ставить на контроль усі платежі  понад визначеної суми, що проходять  на ЛОРО-рахунки. [4, с.160] 
 

     2.5 Вексель.

     Банківський вексель — вексель, виставлений  банкоматом даної країни на свого  іноземного кореспондента. Придбавши  такий вексель у національних банків, боржники (імпортери) пересилають  його кредиторам (експортерам), погасивши  в такий спосіб свої боргові зобов’язання.

     Вексельна форма міжнародних розрахунків  передбачає використання векселя —  простого чи переказного. Простий вексель (боргове зобов’язання) — це безумовне  письмове зобов’язання однієї особи  перед іншою виплатити певній особі за наказом векселедавця чи пред’явника обумовлену суму грошей на вимогу або на фіксовану дату, або на визначений момент у майбутньому.

     Переказний  вексель — це безумовний письмовий  наказ, адресований однією особою (векселедавцем) іншій особі (платникові) і підписаний особою, яка видала вексель про  виплату на вимогу або на певну  дату суми грошей третьому учасникові (одержувачу) за його наказом, або пред’явникові. 
 

     У вексельній угоді беруть участь три  сторони:

     векселедавець (трасант) — особа, яка виписує  вексель і дає наказ про  його оплату;

     платник за векселем (трасат) — особа, якій адресований  наказ про оплату векселя;

     одержувач грошей за векселем (бенефіціар) — особа, яка виставляє вексель до оплати й отримує гроші за векселем.

     Основну відповідальність за оплату векселя  несе трасат, який через акцепт векселя  підтверджує свої зобов’язання щодо його оплати. Разом з ним несуть солідарну відповідальність (крім особливих  випадків) й інші учасники угоди  — векселедавець і особи, які  в процесі обігу векселя дістали  право користування ним за допомогою  передавального напису.

     Загальна  схема розрахунків за векселем така. Трасант розплачується векселем з одержувачем грошей (бенефіціаром). Останній виставляє вексель платникові (трасату) для акцепту. Акцептуючи вексель, трасат визнає його законним і підтверджує  свої зобов’язання щодо оплати векселя. У разі неоплати векселя трасатом цей вексель буде пред’явлений векселедавцю.

     Бувають випадки, коли векселедавець одночасно  є й одержувачем грошей за векселем. У такому разі текст векселя такий: «Заплатіть мені або за моїм наказом». [1, с.278]

     У сучасній господарській практиці порівняно  з XІX і початком XX ст. сфера використання переказних векселів як платіжного засобу значно звузилася. Головна сфера  його використання сьогодні — зовнішня торгівля. Тут вексель має ряд  важливих переваг, будучи інструментом кредитування і засібом урегулювання боргів. Він дозволяє примирити інтереси покупця і продавця. Так, покупець, видавши вексель, отримує відстрочку платежу і може мобілізувати необхідну  суму, реалізувавши куплений товар. З  іншого боку, продавець, отримавши вексель  як оплату за відвантажений товар, має можливість або зберігати його до закінчення строку, або заплатити цим векселем своїм контрагентам за поставку товару, або продати вексель банку й отримати за ним суму достроково з відрахуванням певного відсотка (дисконту).

     Вексель може бути оплачений на вимогу або  після пред’явлення. Але у багатьох векселях зазначається, що оплата здійснюється через N днів після пред’явлення. Пред’явлення в такому разі є моментом звернення  до платника для акцептування векселя. Можливий варіант, коли оплата векселя  передбачається через певну кількість  днів після його складання.

     Вексель може бути іменним («Платіть»), ордерним («Платіть N або за його наказом») і  пред’явленим («Платіть пред’явнику»). Ордерний вексель передбачає можливість передавання права на отримання  грошей за векселем іншій особі за допомогою передавального напису (індосаменту).

     Відмінності простого векселя від переказного:

     це  не наказ, а зобов’язання платити;

     векселедавець і платник — одна особа;

     простий вексель не потребує акцепту.

     Особливим різновидом переказного векселя  є банкнота, випущена центральним  банком.

     Вексельна операція не обов’язково пов’язана  з банком, можлива пряма оплата векселя боржником кредитору. Однак  у банківській справі вексель  відіграє особливо важливу роль. Кожна  позика, видана банком, документується борговим зобов’язанням (векселем), де вказані умови погашення кредиту. Таке боргове зобов’язання є головним юридичним свідченням боргу. [4, с.168]

     Щодо  визначення поняття векселя, то спочатку у Проекті було запропоноване  таке визначення векселю (ст. 185 першого  варіанту):  “Векселем визнається цінний папір, що посвідчує нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого строку певну суму володільцеві векселя (векселеутримувачу)”

     - це визначення є не зовсім  вірним щодо переказного векселю.  Адже неакцептований переказний вексель не посвідчує зобов’язання платника сплатити грошову суму. Він містить адресований платнику наказ сплатити, але поки платник не акцептує вексель, у платника не виникає “нічим не обумовленого обов’язку сплатити”.

     У другому читанні було запропоновано  інше поняття векселю (ст. 186):  

     “Вексель  – борговий цінний папір, який засвідчує  безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедавця).”

     - остання редакція дефініції векселя,  запропонована у другому читанні  також не є правильною. Вона  охоплює лише прості векселі,  і таким чином не включає  до поняття векселя переказні  векселі.

     Таке  визначення не зовсім відповідає Конвенції  про Уніфікований закон про переказні  векселі та прості векселі. Адже базовою  для поняття векселю є конструкція  переказного векселя, а переказний вексель, як правило, передбачає що платником  є не векселедавець.

     Змістом переказного векселю, у першу  чергу, є не зобов’язання векселедавця сплатити визначену суму, а безумовний наказ сплатити визначену суму грошей (an unconditional order to pay a determinate sum of money) адресований векселедавцем (drawer) платнику (drawee), при чому платником, як правило, є не векселедавець, а інша особа.

     Треба значити що така ж помилка допущена у існуючій дефініції векселя  у Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” (ст. 21), де зазначено: “Вексель - цінний папір, який засвідчує  безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)”.

     Очевидно, що більш правильним, було б, у відповідності  до міжнародно-правових зобов’язань  України за Женевськими вексельними  конвенціями, визначити вексель  відповідно до Уніфікованого закону про переказний та простий вексель.