Розвиток мови у дітей віком від 1 до 3 років

На третьому році життя в мовленні дитини з’являються категорії предметності, дії, якості, означення. Дитина практично оволодіває основними синтаксичними конструкціями, граматичними формами, системою звуків рідної мови, хоча ще важко дається вимова таких звуків, як Р і Л, Ж, Ш, З, С. Речення стають повнішими і розповсюдженими. Спочатку мова включається в дію, часто супроводжує маніпуляцію предметами, через деякий час починає виконувати функцію регулювання діяльності. На третьому році життя, стає можливою розповідь про побачене, переказ почутого, вимога пояснення.[5; 153]

Як же оволодівається і формується мова дитини з точки зору психологічних  механізмів цього складного процесу? Вважають, що є три основних шляхи засвоєння мови і індивідуального розвитку мови: утворення умовно-рефлекторних асоціацій, наслідування, постановка і досвідна перевірка емпіричних гіпотез.

Наслідування має вплив на формування всіх аспектів мови, але, особливо, фонетики (граматики). Цей механізм включається в дію відразу, як тільки у дитини з’являються перші ознаки відповідної здібності. Але наслідування – це лише початковий етап мовного розвитку. Без наступних двох етапів вона не взмозі призвести до більших успіхів в освоєнні мови.

Функція умовно-рефлекторного обмовлення в розвитку мови виступає в тому, що використання дорослими людьми різноманітних подарунків пришвидшує розвиток дитячої мови. Проте, неможна сказати, що без цього мова формуватися у дитини не буде взагалі. Відомо, що деякі батьки, в період певного часу, в початковий період освоєння дитиною мови свідомо не користуються системою важливих для дитини подарунків. Це особливо помітно в тих рідких сім’ях, де мати, та інші дорослі, які оточують дитину, взагалі мало приділяють часу для спілкування з дітьми, а, також, там, де діти практично позбавлені такої уваги, наприклад дім малютки.

Ідея про формулювання і перевірку  гіпотез, як механізму засвоєння  мови, краще за все підтверджується  багатьма фактами активного використання мови дітьми і дитячого словомистецтва.

У зв’язку з розвитком предметної діяльності дитини – початків гри, малювання, конструювання, самообслуговування та вдосконалення пов’язаних з ними пізнавальних функцій ширшає коло її мовного спілкування. Діти розповідають про те, що бачили й чули, просять розповісти їм про щось, радяться про те, як краще виконати свій задум, легко запам’ятовують вірші, казки. Звернене не тільки до них, а й до інших людей мовлення викликає їх увагу й інтерес. Мовлення стає основним засобом спілкування, стимульованого різноманітними потребами.[11; 269-271]

Мовні надбання дітей  переддошкільного віку приводять до прогресивних зрушень в усьому їх психічному розвитку. За даними ряду дослідників (Г.Л.Розенгарт-Пупко, А.О.Люблінська, О.Р.Лурія  та ін.), вони позначаються на розвитку всіх психічних процесів (відчуттів, сприймань, мислення, пам’яті). Виявлено також важливу роль мовлення у формуванні гри і малювання дитини. Розвиток свідомості й самосвідомості, формування перших моральних уявлень відбувається під безпосереднім впливом мовного спілкування дитини з дорослими.

Наприкінці переддошкільного віку мовлення починає виконувати не тільки комунікативну роль у житті дитини, а й деякі функції планування дій, інструктування самої себе. Вона починає формуватись і як засіб усвідомлення власних можливостей, саморегуляції поведінки, певної її самостійності. Недоліки в розвитку мовлення позначаються  на поведінці в цілому. Під їх впливам складаються неповноцінні стосунки дитини з іншими дітьми та дорослими, характерними стають для неї пасивність, нерішучість, безініціативність, несамостійність[10, 163]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         1.3  Основні тенденції в розвитку мови дітей

в ранньому віці

 

В наш час відомі наступні основні тенденції в розвитку мови дитини раннього віку:

• Автономна мова дитини в перші місяці другого року життя. Трансформується і зникає. Незвичні і за звучанням, і за змістом слова замінюються словами мови „дорослих”. Зрозуміло, що швидкий перехід на новий рівень мовного розвитку можливий лише в сприятливих умовах – у першу чергу, при повноцінному спілкуванні дитини з дорослим. Якщо спілкування недостатнє, або, навпаки, рідні виконують всі бажання малюка, орієнтуючись на його автономну мову, розвиток мови уповільнюється. Спостерігається затримування мовного розвитку і в таких випадках, коли в сім’ї ростуть близнюки, які інтенсивно спілкуються один з одним спільною дитячою мовою.
• Пасивна мова в розвитку випереджає активну. Запас пасивної мови впливає на збагачення активного словника. Спочатку дитина розуміє слова-накази, потім вона починає розуміти слова-назви, пізніше приходить розуміння інструкцій і доручень, нарешті, розуміння розповідей, тобто розуміння контекстної мови. Оскільки дитина активно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значною діяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки сумісно з дорослими.
• Перше мовне „відкриття”, описане В.Штерном. Дитина відкриває, що кожний предмет має свою назву. З цього моменту дитина відстежує яскраво виражену ініціативу в розвитку словника. З’являються запитання: „Що це?”, „Хто це?”. В.Штерн назвав це першим лінгвістичним відкриттям дитини. Згідно з поглядами інших психологів, це не лінгвістичне відкриття, а результат практичного засвоєння мови в спільній діяльності з дорослими.
• Розвиток фазичного і семічного боку мови. На початку раннього віку в мові дитини спостерігається феномен однослівного речення. „Фазічески – це слово, семічески – речення”, - писав Л.С.Виготський.
• Друге мовне „відкриття” – це „відкриття” флективної природи мовлення, описане К.Бюлером. Блер вважав, що на межі другого і третього року життя дитина, сама того не розуміючи, інтуїтивно „відкриває”, що слова в реченні пов’язані між собою. Радянський вчений А.Н.Гвоздєв описував три рівні досягнення дитиною граматичної структури мови: спочатку слова вимовляються в жіночому роді, потім в чоловічому, і, нарешті, з’являється диференціація, тобто правильне слововживання. Який же механізм появи у дитини орієнтації на флективну природу мови? Вчені, які намагалися сформувати цю орієнтацію, взяли дві групи дітей. В першій групі діти багато разів повторювали: „лялька впала”, „заєць впав” і т.і. Виявилось, що необхідно до 1000 повторень, щоб дитина змогла безпомилково поєднати ці два слова. У другій групі була організована гра. До будиночку повинні були ввійти слон і лисиця. Експериментатор говорить: „лисиця”, дитина добавляла „прийшла” і лисиця потрапляла до будинку. Таким чином, в експерименті узгодження слів включили в контекст діяльності і розуміння між дорослим і дитиною.[12; 181-184]
• В ранньому віці розвиваються значення дитячих слів. Відбувається перехід від багатозначності дитячих слів до перших функціональних узагальнень, які будувалися на основі практичних дій (Н.У.Швачкин).
• Фонематичний слух випереджує розвиток артикуляції. Дитина спочатку навчається правильно слухати мову, а, потім, правильно говорити. Це ще один приклад випереджуючого розвитку орієнтування.
• В основі оволодіння синтаксичною будовою мови є орієнтація в його фонематичній і флексивній системах. Дитина спочатку навчається орієнтуватися в якостях зброї, без цього будувати цілу дію вона не може. Нема нічого більш тонкого, ніж мова в якості зброї, оскільки основні якості цієї зброї представлені в звуковій матерії мови, визнавав Д.Б.Ельконін. А.Н.Гвоздєв стверджував, що до кінця раннього віку, дитина вже володіє майже всіма синтаксичними конструкціями, які є в слові. Це можливо завдяки тому, що така орієнтація вбудована в тканину спілкування. „Немає такої зброї, яка б так часто вживалася, як слово!” – неодноразово підкреслював Д.Б.Ельконін.
• В ранньому віці розвиваються функції мови, відбувається перехід від індикативних (вказівної) до номінативних (означаючій) функції мови. Зі слів Д.Б.Ельконіна, називаючи одним і тим же словом різні предмети і є та операція, яка створює можливість означення. Звільнення слова від предмету в результаті його переносу на інші предмети і зображення, робить його носієм предметного змісту.

Інтенсивний розвиток мови в ранньому віці свідчить про те, що мову, на думку Д.Б.Ельконіна, потрібно розглядати не як функцію, а як особливий предмет, яким дитина володіє так же, як і іншою зброєю (ложкою, олівцем). Розвиток мови – це „гілочка” в розвитку самостійної предметної діяльності.[11; 265-267]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4  Заїкання  – різновид мовлення

Є ще один момент, на який батькам потрібно вчасно звернути увагу – це заїкання.

Одні діти оволодівають мовою раніше, інші – пізніше, але  у кожної дитини, в період від 2,5 до 3,5 років, настає такий етап, коли думки  починають випереджати можливості нервово-м’язового мовного апарату, і розмовляти вона хоче швидше, ніж може, і тому запинається.

Деяка різниця в швидкості  розвитку різних систем організму –  нормальне явище. Зазвичай вона швидко вирівнюється сама собою, без сторонньої допомоги. Проте, якщо центри мозку, які  контролюють розвиток мови, були послаблені чи травмовані ще в період виношування дитини, в процесі пологів чи внаслідок різних захворювань, період запинок може затягнутися. Іноді запинки вже не тільки не стають рідкісними, але й, навпаки, посилюються. І чим далі, тим більше, оскільки в ранній період розвитку мозок фіксує, закріплює все нове, незалежно від того, правильно це чи ні, корисне чи шкідливе для формування тієї чи іншої функції.

Мова, як говорять спеціалісти, стає заїкливою – з зупинками  на початку і в середині слова, і з повторенням одних і тих же складів. Виникають спазми дихальних м’язів, затримка дихання, часті вдихи і видихи. Дитина починає хворіти на заїкання. І лікувати його потрібно починати як змога раніше.

Деякі психотерапевти демонструють одномоментний метод лікування заїкання, коли хворий, без будь-яких логопедичних занять, після одного двохчасового сеансу навіювання на сцені в присутності сотень слухачів починає говорити правильно, чіткою і виразною мовою.

Виникає питання: навіщо потрібно довге лікування, якщо правильна, чітка мова „живе” в кожній людині, яка заїкається.

Навчання необхідне! І  його головна задача – допомогти  людині повірити в себе, в свої сили і можливості, повірити в те, що себе можна переробити, а в чомусь по-новому створити! Тут можна провести аналогію зі спортом. Як спортсмен, якій вміє бігати і до тренування, розвиває волю і витривалість, щоб досягти рекорду під час бігу, так і людина, що заїкається, за допомогою психотерапевта, а, потім, самостійно повинна продовжити тренування своєї волі, щоб нормально розмовляти. Йому показали, на що вона здібна, але ці здібності ще потрібно впровадити в життя.

Тому метод одномоментного зняття заїкання не досить ефективний, як здається. Головною його проблемою є рецидив – повернення заїкання в різні терміни після лікування (переважно від місяця до року). А повертається воно тому, що далеко не у кожного вистачить волі і терпіння для роботи над собою...

Але слід поміркувати: чи справедливо вимагати самовиховання  від хворої людини з ослабленою нервовою системою? Оскільки, хворих неврозами (без заїкання) лікують довго і завзято, використовуючи комплекс психотерапевтичних і психофармакологічних методів. Тим паче, неможливо вимагати самовдосконалення від дитини.

Правда, діти легше піддаються навіюванню і їх легше навчати. В їхньому мозку знаходиться більша кількість гнучких зв’язок і, можна доволі легко, створити нову мовну систему. Але і слабка нервово-психічна сфера у дітей виразніша, вони ще не готові до великого навантаження, такого, як постійне мовне тренування, засвоєння вправна релаксацію (розслаблення) і виконання інших завдань, необхідних для усунення дефекту. Саме тому у дітей логопедичне тренування, яке проводиться без відповідної психотерапії, часто затягується на довгі роки і не витримує жодної конкуренції з поступово зростаючими невротичними проявами.

Дітей переддошкільного віку все ж таки зручно лікувати в логопедичних групах дитячих садків, звісно, якщо в групі знаходиться  не більш 12 чоловік, а ще краще –  в логопедичних дитячих садках. Тривалість основного курсу лікування для дорослих 4-5 тижнів, для дітей – 5-8 тижнів, заняття проводяться чотири рази на тиждень. Цього терміну зазвичай досить, щоб колишній хворий почав говорити нормально, іноді трішки швидше, іноді повільніше, добре засвоїв прийоми саморегуляції, міг контролювати мову, в будь-якій обстановці, навчився коригувати можливі зриви.

Додатковий цикл передбачає контрольні заняття для перевірки  над удосконаленням мови.

У дітей така робота проводиться  у формі гри – перепустимо, у ляльковий театр, інсценування казок.

Звісно, робота, розпочата  на заняттях, продовжується і вдома. Навіть дорослій людині, а тим паче дитині необхідна, в період лікування, психологічна підтримка, захист від нервових стресів.[15; 231 -234]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  2.

 

Методи дослідження мови

Якщо дорослі мало розмовляють з дитиною, не стимулюють її до засвоєння й активного використання слів, або ж довго говорять нарочито дитячою мовою, мовлення дитини відстає  в своєму розвитку. Якщо у дитини повільно розвивається власна активна мова, необхідно впевнитися, що у неї нормальний слух, що вона розуміє, коли до неї звертаються з проханням і пропозицією в межах ситуації спілкування, розумно грається, намагається повторювати слова.[5; 109]

В такому випадку причини  для особливої тривоги немає, але необхідна спеціальна педагогічна праця. Варіанти відхилення мовного розвитку і причини мовних труднощів у дітей 1-2,5 років можуть бути різноманітними. Це і затримка мови на стадії називання, перевантаженість мови специфічно „дитячими” словами, погане артикулювання. Активна мова може бути „відкладена” через перевагу емоційного спілкування з дорослими, або, через дуже сильну орієнтацію на предметний світ. Відповідно, і прийоми надання допомоги різноманітні.

Головні напрями зусиль для активізації мови дитини:

• звернути увагу на особливі інтереси дитини, на типовий для неї на даному етапі тип спілкування з дорослим (емоційний чи діловий);
• звертаючись до дитини, слід говорити чітко і ясно, не занадто тихо і домагатися від неї чітко і розбірливо вимовляти слова;
• необхідно більше розмовляти у повсякденному житті, включати активну мову в предметні дії, супроводжувати показ предметів і іграшок емоційно насиченою, зацікавленою для малюка розповіддю;
• розповідати казки, читати вірші, спільно розглядати яскраві, красиві картинки, книжки;
• стимулювати бажання дитини говорити, для чого давати доручення (сказати, повідомити, покликати). [16; 192-193]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Комплекс вправ з сиплячими, шиплячими звуками та Р і Л.

 

В наш час популярною є  артикуляційна гімнастика.

Якщо дитина не вимовляє свистячі звуки    с, з, ц   , то після закріплення загальних  вправ, можна використовувати такий комплекс вправ:

1. „Хто далі зажене м’яч” – 10 разів.
2. „Місимо тісто” – 10 разів.
3. „Лопаточка” – 5 разів.
4. „Чистимо нижні зуби” – 10 разів – усміхнутись, показати зуби, розтулити рот і кінчиком язика „почистити” нижні зуби, виконуючи рухи язиком спочатку із боку в бік, потім знизу-вгору.

А тепер, спробуй посвистіти, як насос: „с-с-с”.

 

Комплекс вправ для  шиплячих звуків    ж, ч, ш, щ:

1. „Місимо тісто” – 10 разів.
2. „Лопаточка” – 5 разів.
3. „Приклей цукерочку” – рот розтулити, покласти язик „лопаткою” на нижню губу. На самий край язика покласти тоненький шматочок цукерки іриски, треба приклеїти цукерку до піднебіння за верхніми зубами. Цю вправу зробити 5-10 разів.
4. „Грибок” – 10 разів – усміхнутись, поклацати язиком, ніби їдеш на конику, присмоктати широкий язик до піднебіння (язик – „шляпка” грибка, під’язикова зв’язка – „ніжка”).
5. „Хто далі зажене м’яч” – 10 разів.
6. „Смачне варення” – 10 разів.
7. „Гармошка” – 10 разів – усміхнутись, зробити „грибок” (як у вправі № 4), не відриваючи язика, розтуляти і затуляти рот (зуби не стискати).
8. „Фокус” – 10 разів – на кінчик язика покласти маленький шматочок ватки. Язик тримати широким і загнутим вгору у формі „чашечки”,, також притиснути до верхньої губи. Здути ватку з язика вгору.