Розвиток мови у дітей віком від 1 до 3 років

Після народження, дитина відокремлюється від матері фізично, але біологічно пов’язана з нею ще довгий час. Наприкінці немовлячого періоду, набуваючи деяку самостійність, вона стає біологічно незалежною. Починає руйнуватися ситуація нерозривного єдиного цілого дитини і дорослого – ситуація „Ми”, як назвав її Л.С.Висотський. А ось наступний етап – психологічне відділення від матері – настає вже в ранньому дитинстві. Це пов’язано з тим, що у дитини не лише з’являються нові фізичні можливості, але й інтенсивно розвиваються психічні функції, а в кінці періоду з’являються першопочаткові основи самосвідомості.[8     333]

У новонародженої дитини можна спостерігати лише природжені голосові реакції – крики, які є реакцією на зовнішні та внутрішні подразники. Крики не мають функції спілкування. Це реакція на стан дитини, а не прохання про допомогу. Крик вправляє і розвиває мовний апарат.

На другому-третьому тижні  дитина починає прислуховуватись до різних звуків, наприклад, перестає плакати, коли до неї голосно заговорять. Пізніше, на другому-третьому місяці, вона починає пов’язувати звуки людського голосу з присутністю дорослого. Так закладається основа спілкування дитини з дорослими.

Першим підготовчим  елементом у розвитку звукової сторони  активної мови дитини є гуління. До 3 місяців переважають уривчасті, гортанні звуки  И, Г; починаючи, приблизно з 3-4 місяців дитина співуче аукає, вимовляє а-а-а-о-оо-е-ее та деякі інші голосні звуки.

Наприкінці першого півріччя життя з’являється лепет-вимовляння складів. Спочатку дитина вимовляє такі склади, як ба, ма, па, пізніше – тя, дя. У процесі лепетання в дитини розвивається артикуляційний апарат, слух і увага до звуків. Це дає їй можливість до наслідування звуків, мови дорослих. Лепет і наслідування переплітаються, спочатку дитина наслідує власний лепет, а у віці 10-11 місяців у неї можна розвинути наслідування нових звуків. Але основний період, в який відбувається оволодіння мовою, це раннє дитинство.[3   92-93]

Раннє дитинство – сенситивний  період для оволодіння мовою (особливої  чутливості) (Л.С.Висотський). Чому ж  саме в цьому віці мова має найбільш сприятливі умови для розвитку? Розвиток предметної діяльності створює сильний стимул для оволодіння мови. Саме мовне спілкування із дорослими с приводу дій з предметами стає необхідним як зброя організації спільних дій, ділового співробітництва. Предметна діяльність, окрім того, створює основу для отримання різноманітних вражень, оволодіння значенням слів і пов’язання їх з образами предметів і явищами навколишнього світу.[16    190]

Основний елемент мови – слово, яке позначає елементи навколишньої дійсності та є умовою розвитку конкретно-образного мислення, а, на його базі – абстрактного.

Слово в ранньому віці виступає для  дитини як зброя, яку вона використовує частіше, ніж будь-яку іншу зброю. Саме тому, що слово в цьому віці виступає як зброя, відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток мови. Дитина практично за два-три роки опановує рідну мову, подібно до того, як вона опановує іншою зброєю, слово диференціюється, насичується предметним значенням, завдяки переносу до іншої ситуації, відривається від предмета і збагачується. Велика роль і зображення іграшок в цьому процесі. Л.С.Висотський писав про те, що силою однієї речі необхідно викрасти ім’я у іншої. Це і відбувається в образотворчому мистецтві і грі.

Функції слова:

1. позначає предмет, стан, дію, зв’язок, роль, робить їх „видимими”, тобто стає об’єктом пізнання;
2. оскільки будь-яке слово узагальнює, то діти переходять до категоріального сприймання, словесно позначаючи зв’язки (передусім часові та причинно-наслідкові);
3. визначає мету дії (без розвитку мови неможливий розвиток вольової дії), зокрема в „потрібно” і „не можна”, зафіксовані основні вимоги дорослих до поведінки дитини; унаслідок формування правил поведінки дитина самостійно застосовує їх у різних обставинах;
4. дорослий відображає власні переживання, які стають зрозумілими дитині; ставить завдання, яке спрямовує її розумову діяльність;
5. розвиває початки самосвідомості („Я хороший”) [14      135]

Називати речі своїми словами дитина починає в віці біля одного року. До цього часу діти, звичайно, мають вже достатньо чималий досвід пізнання навколишньої дійсності з допомогою органів чуття. В них склалися більш чи менш чіткі уявлення про власних батьків, про їжу, про навколишню обстановку, про іграшки. В таких умовах, для початку оволодіння мовою дитини, залишається зробити не так вже й багато: пов’язати образи, які вона вже має з тими чи іншими співвідношеннями звуків, які неодноразово вимовляли дорослі в її присутності, якщо в цей момент в полі зору знаходилися відповідні предмети чи явища.[4     58]

Більшість якостей, які знаходяться в словах, як в понятті, діти спочатку засвоюють далеко не все, а лише окремі якості, характерні для того предмета, з яким першочергово це слово опинилось пов’язане з їхнім сприйняттям. В подальшому, з ростом досвіду використання даного слова, діти потрішки оволодівають більш глибшим змістом поняття.[7     202]

Наступний етап мовного  розвитку відбувається в віці приблизно  від 1,5 до 2,5 років. В цей час діти навчаються комбінувати слова, об’єднаючи їх в невеличкі двох-трьохслівні фрази, причому від таких фраз до цілісних речень вони прогресують доволі швидко.

В ранньому дитинстві продовжується удосконалення розуміння мови дорослих і відбувається перехід до власної активної мови дитини. На початкових етапах розуміння словесних повідомлень відноситься до ситуації в цілому. Причому для правильного реагування дитини важливо, хто саме із дорослих, з якою інтонацією сказав ті чи інші слова, чи знаходиться в полі зору предмет, про який говорять.[1    153-155]

Запитання дорослих : „Де мама (вогник, собачка, годинник)?”, прохання виконати ту чи іншу дію організують поведінку дитини. Спочатку дитина може сприйняти, зрозуміти інструкцію тільки в дії. Потім словесні накази можуть бути продиктовані раніше, для керівництва діяльністю дитини.[16     190]

З 11 місяців починається  також перехід від дофонемної до фонемної мови, і, цей процес, продовжується на другому, третьому і, навіть, четвертому році життя.. В три роки дитина в основному правильно використовує роди, будує багатослівні речення. Поетапний розвиток граматичної структури мови призводить до того, що в три роки дитина володіє практично майже всіма родами і може з допомогою службових слів будувати складні речення. Приблизно в цей же час виникає і контроль за правильністю власної мови з боку дитини і мови іншої людини.[1    156]

Наприкінці першого  року життя характерна автономна мова, яка складається з аморфних слів-коренів. Активний словник дитини 11-12 місяців включає звичайно, від 4-5 до 30-40 слів; після року він збільшується приблизно до 100 слів, більшість з яких вживаються рідко. Після досягнення дитиною півтора річного віку мовна поведінка дитини різко змінюється, стає значно більше активною. Це виражається, в першу чергу, в появі питань про назви предметів: „Що це?”. Темп мовного розвитку різко зростає. В два роки дитячий словник складає вже близько 200 слів, а в три – приблизно 1200-1500 слів.  [13; 172-173]

Умови переходу до активної мови у дітей віком півтора року експериментально смодульовані М.Г.Єлагіною. Створювалася достатньо типова для повсякденної взаємодії в родині ситуацію утруднення для дитини, яка хотіла отримати іграшку, але не могла її дістати сама. Дорослий допомагав малюку лише в тому випадку, коли та правильно називала предмет; назву цю, дорослий, повторював неодноразово. Ціль експериментальної ситуації, таким чином, була в тому, щоб дитина сама проявила ініціативу переходу до використання певного слова в якості єдиного адекватного методу спілкування з дорослим.

Можна виділити три фази, які показують, як змінюється поведінка  дитини в процесі експерименту.

1. – смисловий центр ситуації для дитини – предмет. Вона тягнеться до нього, виражає своє бажання володіти іграшкою, проявляє нетерплячість, протест проти дії дорослого;
2. – як центр ситуації виділяється дорослий. До нього дитина звертається, використовуючи вказівні жести, різні методи емоційного впливу;
3. – слово стає центром ситуації. Дитина зосереджує свою увагу на устах дорослого, його артикуляції, рухає устами, намагається вимовити слово.

Цікавий факт: отримавши  іграшку, дитина погралася з нею деякий час, після чого вона пропонує дорослому повторити всю ситуацію, перетворюючи її в словесну гру.

М.І.Лисіна, застосовуючи загальний  принцип засвоєння предметних дій, який був запропонований Д.Б.Ельконіним, помічає: дитина повинна спочатку оволодіти більш загальним – новий тип співробітництва. Відносно мови, дитина спочатку повинна виділити мовну комунікативну задачу, і, саме виділення цієї задачі, потребує зазвичай достатньо довгий час. Більш часті деталі співробітництва, в тому числі і слово, його сприйняття, артикуляція, опрацьовуються в другу чергу.

Час і темпи оволодіння мовою  дуже сильно залежать від індивідуальних особливостей дитини, умов її життя. Вимова слів під час правильного виховання  покращується, і „дитячий жаргон”  зникає під час покращення фонематичного слуху.

Засвоюється граматична будова рідної мови. Дуже рано звуковий бік мови стає предметом діяльності і практичного  пізнання дитиною. На перших порах діти вживають звукові сполучення, які, власне, і є реченням, яке складається з одного слова, зазвичай іменника чи дієслова („автономна мова”). Кожне слово-речення багатозначне. Вимога „Дай!” рівносильна цілій фразі, і, за різних обставин, означає дещо дійсно конкретне, наприклад: „Дуже хочу ту блискучу іграшку, що лежить дуже високо.[16     190-191]

Проте приблизно до 1,6-1,8 років у  дитини розвивається лише розуміння  мови, коли дитина має дуже незначний активний словник – 10-12 слів[10; 99]

На другому році життя різко зростає інтерес дитини до навколишнього світу. Дитина про все хоче дізнатись, побачити, почути, доторкнутися. Особливо її цікавлять назви предметів і явищ, і, тому вона постійно ставить запитання дорослим: „Що це?”. Отримавши відповідь, дитина не завжди задоволена почутим; вона неодмінно хоче запам’ятати назви і самостійно повторює їх, причому, як правило, заучує назви відразу, без особливих труднощів згадуючи їх. Пасивний словник дитини в цьому віці не набагато відрізняється від активного – близько 300 слів.

На другому році у дитини з’являються перші дво-трьослівні речення, перші запитання. Ця мова здійснюється у формі діалогу: „Дай булку”, „Вова хоче пити”, „Що це таке?”, „Як це зветься?”. Охоче вступаючи з ними в діалог, відповідаючи терпляче на питання, дорослі розвивають у дітей потребу спілкування, прагнення звертатися до старших, як до джерела інформації.

Як вказував Л.С.Висотський, мова дитини перетворюється із засобу спілкування  у засіб впливу дитини на власну поведінку. Це спостерігається ближче до третього року її життя. Мовлення дитини поступово починає виступати і в ролі організатора її власних дій, включатися в них у різних формах і на різних етапах виконання цих дій, зокрема, у формі так званого „егоцентричного” мовлення, тобто розмови дитини із собою, що формується на основі спілкування з іншими.[13; 102-103]

Важливим досягненням дитини є  оволодіння нею слухання мовлення, зокрема інструкцій, спрямованих на керування її діями та розповідей. На другому-третьому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосередньої ситуації спілкування з дорослими, дають їм відомості про те, чого вони ще не бачили. Слухання оповідань збагачує переддошкільників пізнавальною інформацією, знайомить їх з моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню (Л.С.Славіна).

При уважному ставленні дорослих до мовного розвитку дитини, створенні  таких умов, у яких частіше актуалізується потреба дитини висловлюватися, активний її словник поступово збагачується, а в другій половині другого року прогресує дуже інтенсивно. Діти оволодівають значенням слів, які стають усе більш незалежними від конкретної ситуації й інтонації того, хто говорить. Діти частіше звертаються із запитаннями „Що це таке?”, „Як це зветься?”!

Якщо допитливість дитини нормально  задовольняється й стимулюється, то збагачення її словника відбувається дуже швидко. За даними В.Штерна, в кінці другого року, дитина використовує 300 слів, а в кінці третього – 1000. За даними Д.Б.Ельконіна, у три роки її словник складається з 1200-1500 слів. Основною частиною активного словника дитини є іменники (до 60 %), дієслова (близько 25-27 %) і прикметники (близько 10-12 %).

Темп збагачення словника дитячого мовлення нерівномірний, у ньому  є фази прискорення й уповільнення. Спостерігаються також значні індивідуальні відмінності як у темпі збагачення словника, так і в широті його використання.  [15; 232-233]

В засвоєнні граматики  дитиною раннього віку спостерігаються  наступні закономірності. Перший період мовного розвитку, охоплює вік  від 1 до 2 років, характеризується слабким розвитком граматичної структури і вживанням дитиною слів в основному в тому ж вигляді. Другий період, від 2 до 3 років – початок інтенсивного формування граматичної структури речення. Окремі слова в цей час стають частинами речення. [2  67]

З’являються складні речення, морфологічні елементи множини, теперішній і минулий час дієслів, родовий, давальний, знахідний відмінники. Відмінникові форми, які показують зв’язок між об’єктом дії, джерелом, знаряддям і напрямом дії, засвоюються дітьми найшвидше. Це свідчить про важливу роль предметних дій дитини в її спілкуванні з дорослим і засвоєнні нею мови.

Особливе місце в мовному  розвитку посідає лінія, яка пов’язана з використанням мови, як засобу спілкування, керування поведінкою інших людей. Дитина в віці, приблизно від 2,5 до 3,0 років, ще не може виконувати складні мовні інструкції дорослого, особливо тоді, коли в неї включається вимога вибору однієї дії із декількох альтернативних. Лише в 3,5 роки, а, іноді і в 4 роки у дітей формується складна реакція вибору під дією мовної інструкції.