Психологічний вплив розвиваючих ігор на формування мотиваційної готовності дитини до школи

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або індиферентно ставиться до школи; нерідкі скарги на здоров'я; домінує подавлений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, що пояснює вчителем, засвоюється фрагментарно; самостійна робота з підручником ускладнена; при виконанні самостійних навчальних завдань не проявляє інтересу; до уроків готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль, систематичні нагадування і спонукання з боку вчителя й батьків; зберігає працездатність при подовжених паузах для відпочинку; для розуміння нового рішення завдань за зразком вимагає значної навчальної допомоги вчителя і батьків; суспільні доручення виконує під контролем, без особливого бажання, пасивний; близьких друзів не має, знає по іменах і прізвищам лише частину однокласників .

Які ж фактори соціального мікросередовища відіграють позитивну роль в адаптації дитини до школи?

Як бачимо, у числі найбільш сприятливих факторів - адекватна самооцінка свого положення, правильні методи виховання в сім'ї, відсутність у ній конфліктних ситуацій, сприятливий статус у групі однолітків й ін..

Вплив несприятливих факторів на адаптацію дитини до школи, по даним того ж дослідження, має наступну спадну послідовність: неправильні методи виховання в сім'ї, функціональна неготовність до навчання в школі, незадоволеність у спілкуванні з дорослим, неадекватне усвідомлення свого статусу в групі однолітків; низький рівень освіти матері, конфліктна ситуація через алкоголізм, негативний статус дитини до надходження в перший клас, низький рівень освіти батька, конфліктна ситуація в сім'ї, негативний стиль ставлення до дітей учителя підготовчого класу, неповна сім'я.

Таким чином, для успішної організації роботи з дітьми старшого дошкільного віку по підготовці їх до школи необхідно враховувати наступні рекомендації:

- формування психологічної готовності до школи припускає сполучення ігрового, продуктивного, навчального й іншого видів діяльності;

- для досягнення ефективності в навчанні шестирічок необхідне формування позитивного, емоційного відношення до знань;

- керівництво діяльністю дітей шестирічного віку варто здійснювати, широко використовуючи (особливо в I півріччі) методи дошкільного виховання із частковим застосуванням шкільних методів;

- у педагогічній роботі в першому класі необхідне дотримання наступності не тільки в методах роботи, але й у стилях педагогічного спілкування;

- необхідне дотримання послідовності дошкільних і шкільних методів роботи й при формуванні колективу дітей перших класів й організації їхнього міжособистісного спілкування; приемник

- використати більші виховні можливості спільної діяльності;

- формувати здібності до рольового й особистісного спілкування як важливій умові в підготовці зміни провідної діяльності;

- при формуванні психологічної готовності до школи необхідно враховувати індивідуально-психологічні особливості, які проявляються в рівні навченості, у темпі засвоєння знань, відношення до інтелектуальної діяльності, особливостях емоцій і вольової регуляції власної поведінки й ін.

Навчальна діяльність

Готовність до школи. Вступ в школу - переломний момент у житті дитини. Відмінна риса статуса учня, школяра полягає в тому, що його навчання є обов'язковою, суспільно значимою діяльністю. За неї він несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Життя учня підпорядковане системі строгих, однакових для всіх школярів правил. Її основним змістом стає засвоєння знань, загальних для всіх дітей.

Зовсім особливий тип взаємин складається між учителем й учнем. Учитель не просто дорослий, котрий викликає або не викликає симпатію в дитини. Він є офіційним носієм суспільних вимог до дитини. Оцінка, що учень одержує на уроці,- не вираження особистого відношення до дитини, а об'єктивна міра його знань, виконання їм навчальних обов'язків. Погану оцінку не можна компенсувати ні слухняністю, ні каяттям.

Взаємини дітей у класі теж відрізняються від тих, які складаються в грі. Головним мірилом, що визначає положення дитини в групі однолітків, стає оцінка вчителя, успіхи в навчанні. Разом з тим, спільна участь в обов'язковій діяльності породжує новий тип взаємин, що будуються на загальній відповідальності.

Важлива сторона психологічної готовності до школи – достатній рівень вольового розвитку дитини. У різних дітей цей рівень виявляється різним, але типовою рисою, що відрізняє шестирічних дітей, є супідрядність мотивів, що дає дитині можливість керувати своєю поведінкою і яке необхідно для того, щоб відразу ж, прийшовши в 1 клас, включитися в загальну діяльність, прийняти систему вимог, пропонованих школою і учителем.

Що стосується довільності пізнавальної діяльності, то вона, хоча й починає формуватися в старшому дошкільному віці, до моменту вступу в школу ще не досягає повного розвитку: дитині важко тривалий час зберігати стійку довільну увагу, заучувати значний по обсягу матеріал тощо. Навчання в початковій школі враховує ці особливості дітей і будується так, що вимоги до довільності їхньої пізнавальної діяльності зростають поступово, у міру того як у самому процесі навчання відбувається її вдосконалювання.

Готовність дитини до школи в області розумового розвитку включає кілька взаємозалежних сторін. Дитині, що приходить в 1 клас, необхідний відомий запас знань про навколишній світ: про предмети і їхні властивості, про явища живої й неживої природи, про людей, їхній праці й інших сторонах громадського життя, про те, “що таке добре й що таке погано”, тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їхня якість - ступінь правильності, чіткості й узагальненості сформованих у дошкільному дитинстві уявлень.

Про готовності до засвоєння шкільної програми свідчать не самі по собі знання й навички, а рівень розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної діяльності дитини. Загального позитивного відношення до школи й до навчання недостатньо для того, щоб забезпечити стійке успішне навчання, якщо дитини не залучає сам зміст одержуваних у школі знань, не цікавить те нове, із чим він знайомить на уроках, якщо його не залучає сам процес пізнання.

Пізнавальні інтереси складаються поступово, протягом тривалого часу й не можуть виникнути відразу при вступі до школи, якщо в дошкільному віці їхньому вихованню не приділяли достатньої увагу. Дослідження показують, що найбільші труднощі в початковій школі випробовують не ті діти, які мають до кінця дошкільного віку недостатній обсяг знань і навичок, а ті, які проявляють інтелектуальну пасивність, у яких відсутнє бажання й звичка думати, вирішувати завдання, прямо не пов'язані з який-небудь цікавою для дитини ігровою або життєвою ситуацією. Для подолання інтелектуальної пасивності потрібно поглиблена індивідуальна робота з дитиною.

1.3.Роль ігрової діяльності в розвитку дошкільнят
Як вірно зауважив Рубінштейн: «Гра - практика розвитку». Так, їй належить суттєва роль у розумовому вихованні дітей. У грі відбувається формування сприйняття, мислення, пам'яті, мови - тих фундаментальних психічних процесів, без достатнього розвитку яких не можна говорити про виховання гармонійної особистості. Провідну роль гри у формуванні психіки дитини відзначали найбільші педагоги і психологи (К. Д. Ушинський, А. С. Макаренко, А. М. Горький, М. К. Крупська, Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв, А . В. Луначарський, Д. Б. Ельконін та ін.)
Різноманітні знання, враження збагачують його духовний світ, і все це знаходить відображення у грі.
Рівень розвитку мислення дитини визначає характер його діяльності, інтелектуальний рівень її здійснення.
Практичні завдання, які повинен вирішити в грі дитина, відрізняються від навчальних. Зміст ігрових завдань продиктовано самим життям, оточенням дитини, його досвідом, знаннями.
Рішення ігрових завдань за допомогою предметних дій набуває форми застосування все більш узагальнених ігрових способів пізнаннядійсності. Це означає, що ігрові завдання дитина вирішує на більш високому інтелектуальному рівні. Важливим моментом є встановлення наступності змісту поза ігрового досвіду та ігри. Мова йде не про копіювання у грі реальних предметних дій, а про їх осмисленні і перенесення в гру. Більш узагальнене ігрова дія переводить саму гру на якісно нову інтелектуальну основу. Особливо показово заміщення ігрового дії словом. В ігровій діяльності складаються особливо сприятливі умови для розвитку інтелекту, для переходу від наочно - дієвого мислення до елементів словесно - логічного мислення. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати системи узагальнених типових образів і явищ, подумки перетворювати їх.
Ігрова діяльність впливає на формування довільності поведінки і всіх психічних процесів - від елементарних до самих складних. Діти краще зосереджуються та більше запам'ятовують в умовах гри, ніж за прямим завданням дорослого.
Діючи з предметами-заступниками, дитина починає оперувати в гаданому, умовному просторі. Предмет-заступник стає опорою для мислення. Поступово ігрові дії скорочуються, і дитина починає діяти у внутрішньому, розумовому плані. Таким чином, гра сприяє тому, що дитина переходить до мислення в плані образів і уявлень. Крім того, в грі, виконуючи різні ролі, дитина стає на різні точки зору і починає бачити предмет з різних сторін. Це сприяє розвитку найважливішої розумової здібностілюдини, що дозволяє представити інший погляд і іншу точку зору, долається так званий «пізнавальний егоцентризм». (Д. Б. Ельконін) Урунтаева Г.А. розкриває вплив гри на формування різних психічних процесів.
Ігрова діяльність дошкільника є потужним стимулом уяви. Виконання ролі,розвитоксюжету спонукає дитину перекомбініровать відомі події, створювати їх нові сполучення, доповнювати і перетворювати власні враження. Малюк, перевтілюючись у різних персонажів, особливо в режисерській грі, має можливість подивитися на ситуацію з різних точок зору.
Важливим моментом у розвитку уяви дитини служить така організація предметного середовища, яка включає поряд зі знайомими предметами з закріпленими функціями предмети неспецифічні, полуфункциональности: непридатний матеріал(коробки, котушки, шматки тканини, паперу) та природний (шишки, гілочки, жолуді). Діючи з ними, наділяючи їх різним значенням в різних ситуаціях, використовуючи варіативно, дитина інтенсивно освоює заміщення (Є. В. Зворигіна, Є. М. Гаспарова та ін.)
Ігри та вправи, що включають розумову і рухову активність, вимагають від дитини перемикання, розподілу і зосередженості уваги.
Розвиток довільної пам'яті дошкільника відбувається, коли дорослий спонукає дитину до свідомого відтворення свого досвіду в грі, продуктивної і мовленнєвої діяльності, при переказі, заучуванні, розповіданні, творі історій і казок, тобто має на меті «згадай». Важливо, щоб вимога запам'ятати було викликано потребами тієї діяльності, в яку включений дошкільник. Дитина повинна розуміти, навіщо потрібно запам'ятовувати. Використання засвоєних знань має слідувати незабаром за запам'ятовуванням.
Розвитку довільної пам'яті сприяє дидактичнагра. Вона створює дієву ігрову мотивацію, підпорядковує запам'ятовування близькою і зрозумілою дитині цілі, дозволяє йому усвідомлювати способи виконання діяльності, а також дає дорослому можливість керувати мнемічної діяльністю, не встаючи у відкрито дидактичну позицію.
Окремі види ігор по-різному впливають на розумовий розвиток дітей: сюжетно-рольові розширюють уявлення про навколишній і сприяють розвитку мовного спілкування; ігри-драматизації допомагають більш глибокому розумінню творів художньої літератури та активізують мова; будівельно-конструктивні розвивають конструктивні здібності і розширюють знання про геометричні фігурах і просторових відносинах. Гра буде активно впливати на розумовий розвиток дитини, якщо вихователь збагачує її зміст, правильно організовує.

1.4. Специфіка мотиваційної підготовки дітей старшого дошкільного віку.

Школа входить в життя дошкільника набагато раніше, ніж він переступає її поріг. У дитячому саду і удома діти з цікавістю виконують завдання, якщо їм говорять, що вони подібні школярам або важливі для підготовки до школи. Їх привертає шкільна дійсність зі всім тим новим, що вона несе: учнівська форма, ранець, класні кімнати, спортзал і ін. На грунті природного інтересу дітей до школи вже в умовах дошкільної установи необхідно формувати правильні уявлення про неї.

Наші спостереження показують, що у багатьох вихованців підготовчих груп знання про школу часом бідні і поверхневі. Ось, наприклад, як вони відповідають на питання «Чим тобі подобатися школа?»: «Школа подобатися тим, що там не сплять, там є довгі коридори», «В школі завжди ставлять хороші відмітки» і т.д. Першокласники з такими уявленнями про школу дуже швидко розчаровуються. Вони ж готові до учення як праці. Після перших же труднощів і зв'язаних з ними невдач іноді наступає таке сильне охолоджування до учбової діяльності, що у дитини пропадає всякий інтерес до шкільних занять і він шукає задоволення в позаурочному житті.

Введення розповіді-загадки в бесіду, дидактичну гру, в заняття не тільки пожвавив його, але забезпечує активність розумової діяльності дітей. Незвичність ситуації, новизна форми підношення знайомого матеріалу підвищує інтерес до завдання. Наприклад, розповіді-загадки про природу допомагає глибше осмислити сукупність ознак, характерних різним порам року, знайти і виразити залежність змін рослинного і тваринного світу від сезонних явищ.

Підбір розповідей-загадок ґрунтується на спостереженнях, що проводяться під час екскурсій, прогулянок, праці на свіжому повітрі, метою яких є ознайомлення дітей з процесами розвитку природи, сезонними змінами в ній. Завдання можна давати в такій послідовності: загадки першого типу, які стосуються очевидних, явищ, що проходять за короткий період. Рішення таких загадок часто спирається на самостійне експериментування, досліди, що проводяться під час спостережень, ігор, праці. Під впливом безпосередніх вражень, діти легко знаходять відгадку. Наприклад: «Поверталися хлоп'ята з дитячого саду додому, обходили калюжі, щоб ноги не замочити. А вранці або в дитячий сад - лід під ногами хрустить. Води немає. Що трапилося? Куди вода поділася?» .

Ці загадки першого типу готують до рішення складніших задач, які вимагають розуміння взаємозв'язків, взаємозалежності між явищами, встановлення загальної для них причини. Розкриття її вже не лежить на поверхні, а пропонує порівняння, зіставлення різних фактів, спостережуваних тривалий час. До таких розповідей-загадок відносяться загадки другого типу. Наприклад: «Кожен по-своєму готується до зими. Стрибає непосида-білка, збирає горіхи, жолуді, ховає в дуплах, в деревних щілинах. А якщо знайде на землі грибок, зірве його і повісить сушити. Їй ця їжа дуже стане в нагоді. Цілий день трудиться білка і все поглядає на свого сусіда-їжака, який до осені став ледачим, неповоротким, мало бігає по лісу, не ловить мишей. Забереться в сухе листя та дрімає. «Що ти, їжак, зовсім розледачів? - питає білка. - Взимку є нічого буде». Розсміявся їжак і щось сказав білці. Та тільки я не розчула. Що ж він сказав білочку? Як їжачок готується до зими?».

Загадки третього типу вимагають виділити характерні особливості тих періодів, на які ділитися кожну пору року, - рання пора, розпал і пізня пора. Загадка цього використана в методиці обстеження дітей підготовчої групи. Ускладнення змісту завдання, що стоїть перед дітьми сприяє розвитку мови: від односкладових відповідей відгадки, визначення вони переходять до докладніших пояснень опису, розповіді. Тут потрібна яскрава, образна мова із застосуванням складних лексико-граматичних категорій. Використовувати розповіді-загадки потрібно поступово і систематично. Роль вихователя в процесі рішення дітьми розповідей-загадок полягає не тільки в тому, щоб стежити і виправляти мовні погрішності, а і сприяти збагаченню дитячої мови. Він допомагає знайти різні варіанти мовних відповідей. Цьому сприяють питання, що направляють увагу дітей на встановлення причин, наслідків, закономірностей. Він схвалює правильний шлях рішення, націлює думку на пошуки відповіді. Задоволення, яке приносить знаходження правильної відповіді і сам шлях до нього, виступає сильним стимулом інтелектуальної активності.

Вихователі дитячих садів мають в своєму розпорядженні достатньо багатообразні засоби формування у дітей адекватних уявлень про школу. Складаючи на початку року план спільної роботи дитячого саду і школи, слід передбачити низку заходів щодо ознайомлення старших дошкільників із змістовною стороною майбутній їм в недалекому майбутньому життя. Вже на святі, яке звичайно знаменується перехід в по в підготовчу групу, бажано в доступній для розуміння дітей формі напучувати їх на старанність, працьовитість при виконанні завдань, тому що підготовча група - це сходинка до школи. Відтепер всі розмови про шкільну дійсність повинні включати орієнтацію дітей на серйозні і відповідальні відношення до навчання. У представленні майбутніх учнів школа повинна з'явитися джерелом нового, цікавого проникнення в принадний світ знань.