Психологічний вплив розвиваючих ігор на формування мотиваційної готовності дитини до школи

Психологічний вплив розвиваючих ігор на формування мотиваційної готовності дитини до школи

РОЗДІЛ 1. Теоретичнийаналіз психологічного впливу розвиваючих ігор на формування мотиваційної готовності дитини до школи.

1.1. Особливості дошкільного віку.

1.2.1.2. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання.

1.3.1.3. Роль ігрової діяльності в розвитку дошкільнят.

1.4.1.4.Специфіка мотиваційної підготовки дітей старшого дошкільного віку

ВСТУП

Актуальність.Демократичні процеси в нашій державі активізують вироблення нових суспільних вимог до освіти, зокрема її дошкільної ланки як основи соціокультурного становлення особистості. Про це свідчать основні державні документи в галузі освіти: Закон України «Про дошкільну освіту», Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХI століття), “Базовий компонент дошкільної освіти в Україні”, - які спрямовують фахівців з вікової та педагогічної психології на пошук оптимальних шляхів особистісного розвитку дошкільників, розкриття механізмів формування їхньої життєвої компетентності як здатності в міру своїх вікових можливостей самостійно виробляти позитивне ставлення до світу, людського оточення і самих себе.

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Враховуючи неоціненну роль гри у житті дошкільника, вважаємо за потрібне ще раз повернутися до цього питання.

Завдання і зміст ігрової діяльності визначаються Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні (сфера "Культура", субсфера "Світ гри"), чинними програмами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку "Малятко", "Дитина", "Українське дошкілля", "Дитина в дошкільні роки", "Зернятко". На виході "Базова програма розвитку дітей дошкільного віку", спрямована на збалансований розвиток дитини, формування елементарних форм її життєвої компетентності, реалізацію природного потенціалу, індивідуалізацію особистісного становлення.

Вплив ігрової діяльності на виховний процес дітей було розкрито в роботах педагогів-класиків (А.Я.Коменський, С.Ф.Русова, В.О. Сухомлинський, К.Д.Ушинський та ін.), психологів (Ю.А.Аркін, М.Я.Басов, П.П.Блонський, Л.С.Виготський [10] [11], Н.Д.Виноградов, Д.Б. Ельконін, С.Л.Рубінштейн, Д.Н.Узнадзе та ін.), сучасних педагогів (Л.В. Артемова, А.К.Бондаренко, Г.І.Григоренко, Р.І.Жуковська, В.Г.Захарченко, Т.О.Маркова, Д.В.Менджерицька, О.І.Сорокіна, О.П.Усова, Г.С.Швайко, К.І.Щербакова та ін.).

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання. її назвали “супутником дитинства”, хоч у житті граються не тільки діти, а й дорослі. Дитяча гра — це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання. Мати дитинство — це передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, яка є важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним засобом, у ній, за словами К. Ушинського, реалізується потреба людської природи.

В останні роки практика застосування ігрових завдань визначила методичну думку, що зараз настав час узагальнення практичного досвіду, об'єктивної оцінки доцільності застосування ігрових завдань, визначення їх питомої ваги та місця у системі навчання. Гра дозволяє яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну, які діють в органічній єдності.

Мета роботи: дослідити психологічний вплив ігор на формування мотиваційної готовності дитини до школи.

Предмет дослідження: теоретичні аспекти вивчення психологічного впливу ігор на формування мотиваційної  готовності дитини до шкільного навчання.

Об’єктом є діти старшого дошкільного віку.

Досягнення поставленої мати передбачено вирішення таких завдань дослідження:

–теоретичний аналіз психологічної готовності до шкільного навчання;

–показати особливості дошкільного віку.

–охаректиризувати значення ігор для підвищення готовності до шкільного навчання.

Методи дослідження:теоретичний аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої теми у сфері психології з метою відбору і систематизації фактичного матеріалу; систематизація, порівняння, співставлення здобутих фактів, узагальнення результатів дослідження.

Структура роботи: ?

РОЗДІЛ 1. Теоретичнийаналіз психологічного впливу розвиваючих ігор на формування мотиваційної готовності дитини до школи.

1.1.Особливості дошкільного віку

У молодшому шкільному віці діти мають у своєму розпорядженні значні резерви розвитку, але перш ніж використати наявні резерви розвитку необхідно дати якісну характеристику психічних процесів даного віку.

В.С. Мухіна вважає, що сприйняття у віці 6 років втрачає свій афективний первісний характер: перцептивні та емоційні процеси диференціюються. Сприйняття стає осмисленим, цілеспрямованим, що аналізує. У ньому виділяються довільні дії - спостереження, розглядання, пошук. Значний вплив на розвиток сприйняття робить у цей час мовлення, так що дитина починає активно використати назви якостей, ознак, станів різних об'єктів і відносин між ними. Спеціально організоване сприйняття сприяє кращому розумінню проявів.

У дошкільному віці увага носить мимовільний характер. Стан підвищеної уваги, як вказує В.С. Мухіна, пов'язаний з орієнтуванням у зовнішньому середовищі, з емоційним відношенням до неї, при цьому змістовні особливості зовнішніх вражень , що забезпечують таке підвищення, з віком змінюються.

Переломний момент у розвитку уваги дослідники зв'язують із тим, що діти вперше починають свідомо керувати своєю увагою, направляючи й утримуючи її на певних предметах.

Таким чином, можливості розвитку довільної уваги до 6 років уже великі. Цьому сприяє вдосконалювання плануючої функції мовлення, що є, на думку В.С.Мухіної універсальним засобом організації уваги. Мовлення дає можливість заздалегідь словесно виділити значимі для певного завдання предмети, організувати увагу, з огляду на характер майбутньої діяльності.

Вікові закономірності відзначаються й у процесі розвитку пам'яті. Як відзначають П.П. Блонськи, А.Р. Лурія, А.А. Смірнов пам'ять у старшому дошкільному віці носить мимовільний характер. Дитина краще запам'ятовує те, що для неї становить найбільший інтерес, залишає найбільше враження. Таким чином, як вказують психологи, обсяг зафіксованого матеріалу визначається й емоційним відношенням до даного предмета або явища. У порівнянні з молодшим і середнім дошкільним віком, як вказує А.А. Смірнов, роль мимовільного запам'ятовування у 6-літніх дітей трохи знижується, разом з тим міцність запам'ятовування зростає.

Одним з основних досягнень старшого дошкільника є розвиток мимовільного запам'ятовування. Важливою особливістю цього віку, як відзначає Е.И. Рогов, є та обставина, що перед дитиною 6 років може бути поставлена мета, спрямована на запам'ятовування певного матеріалу. Наявність такої можливості пов'язано з тим, що дитина починає використовуваати різні прийоми, спеціально призначені для підвищення ефективності запам'ятовування: повторення, значеннєве й асоціативне зв'язування матеріалу.

Таким чином, до 6 років структура пам'яті перетерплює істотні зміни, пов'язані з розвитком довільних форм запам'ятовування й пригадування. Мимовільна пам'ять, не пов'язана з активним відношенням до поточної діяльності, виявляється менш продуктивною, хоча в цілому ця форма пам'яті зберігає провідне положення.

У дошкільників сприйняття й мислення тісно взаємозалежні, що говорить про наочно - образне мислення, найбільш характерне для цього віку.

На думку О.Є. Кравцової, допитливість дитини постійно спрямована на пізнання навколишнього світу й побудову своєї картини цього світу. Дитина, граючи, експериментує, намагається встановити причинно - слідчі зв'язки й залежності.

Вона змушена оперувати знаннями, а при виникненні деяких завдань дитина намагається вирішити їх, реально приміряючись і пробуючи, але вона може вирішувати завдання і в розумі. Дитина уявляє собі реальну ситуацію і як би діє з нею у своїй уяві.

Таким чином, наочно - образне мислення - основний вид мислення в молодшому шкільному віці.

У своїх дослідженнях Ж. Піаже вказує, що мислення дитини на початку навчання в школі відрізняється егоцентризмом, особливою розумовою позицією, обумовленою відсутністю знань, необхідних для правильного вирішення певних проблемних ситуацій. Так, дитина сама не відкриває у своєму особистому досвіді знання про збереження таких властивостей предметів, як довжина, обсяг, вага й інші.

М.М. Поддьяков показав, що у віці 5 - 6 років відбувається інтенсивний розвиток навичок й умінь, що сприяють вивченню дітьми зовнішнього середовища, аналізу властивостей предметів, впливаючи на них з метою зміни. Цей рівень розумового розвитку, тобто наочно - діюче мислення, є як би підготовчим. Він сприяє нагромадженню фактів, відомостей про навколишній світ, створенню основи для формування подань і понять. У процесі наочно - діючого мислення проявляються передумови для формування наочно - образного мислення, які характеризуються тим, що вирішення проблемної ситуації здійснюється дитиною за допомогою подань, без застосування практичних дій [20, с. 25].

Кінець дошкільного періоду психологи характеризують перевагою наочно - образного мислення або наочно - схематичного мислення. Відображенням досягнення дитиною цього рівня розумового розвитку є схематизм дитячого малюнка, уміння використовувати при вирішенні завдань схематичних зображення.

Психологи відзначають, що наочно- образне мислення є основою для утворення логічного мислення, пов'язаного з використанням і перетворенням понять.

Таким чином, до 6 років дитина може підходити до вирішення проблемної ситуації трьома способами: використовуючи наочно - діюче, наочно- образне й логічне мислення.

С.Д. Рубінштейн , М. М. Поддьяков, Д.Б. Эльконін стверджують, що старший дошкільний вік варто розглядати тільки як період, коли повинне початися інтенсивне формування логічного мислення, як би визначаючи тим самим найближчу перспективу розумового розвитку.

У дошкільному дитинстві в основному завершується процес оволодіння мовленням:

- до 6 років мова стає засобом спілкування й мислення дитини, також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню й письму;

- розвивається звукова сторона мовлення. Молодші дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови, але в них ще зберігаються й попередні способи сприйняття звуків, завдяки чому вони згадують неправильно вимовлені дитячі слова. До кінця дошкільного віку завершується процес фонематичного розвитку;

- розвивається граматичний лад мовлення. Дітьми засвоюються тонкі закономірності морфологічного й синтаксичного порядку. Засвоєння граматичних форм мови й придбання більшого активного словника дозволяють їм наприкінці дошкільного віку перейти до конкретності мовлення.

У дослідженнях Н.Г. Салміної показано, що діти 6 років опановують всіма формами усного мовлення, властивими дорослому. У них з'являються розгорнуті повідомлення - монологи, оповідання, у спілкуванні з однолітками розвивається діалогічне мовлення, що включає вказівки, оцінку, узгодження ігрової діяльності.

Використання нових форм мовлення, перехід до розгорнутих висловлень обумовлені новими завданнями спілкування, що встають перед дитиною в цей період. Завдяки спілкуванню, названому М.І.Лисиною внеситуативно - пізнавальним, збільшується словниковий запас, засвоюються правильні граматичні конструкції. Ускладнюються, стають змістовними діалоги; дитина вчиться задавати питання на відвернені теми, попутно міркувати, думаючи вголос.

Нагромадження до старшого дошкільного віку великого досвіду практичних дій, достатнього рівня розвитку сприйняття, пам'яті, мислення, підвищують у дитини почуття впевненості у своїх силах. Виражається це в постановці усе більше різноманітних і складних цілей, досягненню яких сприяє розвиток вольової регуляції поведінки.

Як показують дослідження К.М. Гуревич, В.И.Селіванова, дитина 6 років може прагнути до далекої мети, витримуючи при цьому значну вольову напругу протягом досить тривалого часу.