Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2012 в 12:06, реферат
В сучасній медицині продовжується диференціація її розділів, значно зросла чисельність вузьких лікарських спеціальностей. З кожним роком все ширше застосовуються технічні засоби для обстеження і лікування хворих. Необхідність все частіше звертатись до додаткових методів дослідження хворих (електронних приладів, комп’ютерів, лабораторних досліджень тощо), може привести до втрати психологічного контакту лікаря з хворим, до недооцінки особистості хворого, складного світу його переживань, тривоги, страхів, сумнівів, до штучного розмежування функцій хворого організму на частковості, до надмірної технізації, до дегуманізації клінічної медицини.
У системі моралі, як у вирішальній сфері суспільної свідомості, своєрідне й дуже змістовне місце належить професійній (фаховій) моралі. Показово, що групою львівських лі кар їв-науковців створено проект "Етичного кодексу лікаря" (проф. А. Гнатишак, проф. В. Нор, проф. В. Ромовська, д-р мед. наук Б. Савчик, проф. Б. Ковалів, доц. Л. Криштальська, д-р мед. наук Б. Надрага, доц. А. Рудницька). У нашій роботі посилатимемося й на цей документ.
У кожній професії Існують певні етичні протиріччя І своєрідні способи їх вирішення, до чого залучається людина зі своїм суб'єктивним світом почуттів, прагнень, моральних оцінок.
Серед різноманітних ситуацій у професійних стосунках необхідно виділити найтиповіші риси й особливості, котрі характеризують специфіку професійних стосунків або відносну самостійність професії.
Суть професійної моралі полягає у відображенні особливостей професійних стосунків. Оскільки мораль відображає суспільне буття в цілому, то виникає питання про характер відображення професійного розподілу в моралі. Професіоналізація — су спільно-економічне явище, якому властивий закономірний, об'єктивний характер розвитку. Відтак, воно обов'язково знаходить відповідне віддзеркалення в суспільній свідомості взагалі і в індивідуальній свідомості зокрема.
Специфіка професійної моралі — проекція залежності моралі від якісного різноманіття взаємовідносин людей. Згідно з працею конкретної категорії у моральній свідомості особистості формуються уявлення, які зіставлені з типом професійних стосунків. Як тільки вони набувають якісної стійкості, то ведуть до формування певних моральних стереотипів відповідно до характеру праці.
Якщо такі стосунки мають стійкий характер, в людині, яка сформувалася під їхнім впливом, виробляється звичаєве коло відповідно до способу дій. Професійна мораль особливо притаманна тим професіям (медична, педагогічна, юридична, військова тощо), в яких об'єктом впливу є безпосередньо сама людина, а професійна діяльність, залежно від свого характеру, зачіпає нагальні життєві Інтереси особистості.
У цих випадках моральний чинник займає головне місце у системі способів професійного впливу. Через це суспільство висуває підвищені вимоги до відповідних моральних якостей працівників згаданих професій і навіть до цілих соціальних прошарків.
Вирішуючи питання про природу професійної моралі, необхідно виходити із принципу зв'язку моралі, практичної діяльності та знань із урахуванням ціннісного аспекту всієї проблеми. Через ставлення до об'єкта впливу реалізується ставлення до людини, оскільки ця паралель передбачає суспільну і особисту потреби. С. Л. Рубінштейн вважав, що в самій дії людини має місце моральне ставлення, тобто якраз через дію проявляється моральність особистості.
Ставлення людини до природи також мас суспільний характер, тобто воно опосередковане людськими взаємостосунками. Знання про будову навколишнього світу перебуває у відповідному співвідношенні з реальним і бажаним
У своїй діяльності, в процесі визначення власних Ідеалів людина орієнтується на знання законів природи та суспільства Детермінізм (визначення, формулювання) моралі полягає в тому, що вона зумовлена об'єктивними законами розвитку суспільства Розвиток моралі йде через вирішення протиріч між бажаним і існуючим, ідеалом і дійсністю, а досягнення самого ідеалу лежить на шляху суспільної практики і розвитку суспільних відносин
Моральна свідомість характеризується відповідним ставленням до суспільства класу, професійних завдань, до діяльності тощо Все це діалектично взаємозв'язано Загальні моральні уявлення формуються залежно від конкретних ситуацій у різних сферах діяльності Особливості професійних стосунків формують у свідомості особистості відповідні моральні уявлення, звички І переконання
Умови життя, характер І мета соціальних груп створюють у суспільній свідомості діалектику загального й окремішнього Існує багато конкретних форм спілкування Вимоги суспільства в умовах соціальної роздробленості виступають вже як вимоги професії, класу, нації в цілому
Поділ праці й Існування професій (професійна відмінність) як об'єктивний чинник суспільного розвитку неминуче впливає на свідомість людей, на систему моральних оцінок, звичок, традицій, форм поведінки, а отже, на їхню етику
У підсумку, особисте в моралі відображує специфіку Інтересів, мету якоїсь конкретної соціальної групи, а також зв’язок особистості й довкілля Заперечення загального та Індивідуального в моралі веде до різкого відокремлення морального Ідеалу, норм І правил поведінки від практичної діяльності, тобто суб'єктивного від об'єктивного
У реальному житті таке відокремлення І знецінення носить відносний характер Особливості професійних стосунків як об'єктивний чинник неодмінно проявляється в моральній якості І формує необхідні норми поведінки конкретної професійної групи, специфічні вимоги до п представників
Мораль людини виявляється в п поведінці, вчинках, котрі оцінюються не лише з точки зору Інтересів суспільства як цілого, але й окремих його груп, а також окремо взятих Інтересів Залежно від характеру моральної єдності й ступеня п стійкості з'являються специфічні норми поведінки І моральні оцінки А І Титаренко наголошує, що спільна діяльність людей по-своєму формує моральні оцінки
Моральна оцінка — особливий акт який орієнтує перевагу певної норми поведінки І наказує, пропонує діяти відповідно до неї Це твердження чітко виявляється в особливостях професійної моралі, які входять у моральну свідомість кожної людини як спонукання до дії І доречності відповідних моральних оцінок у тій чи Іншій формі діяльності
Дії, які належать до сфери моралі, вираховуються Із загальної сукупності людських дій у тому випадку, коли люди замислюються над їх суспільним значенням або беззастережно виправдовують свою поведінку У професійній діяльності позитивну моральну оцінку отримують тільки такі форми поведінки І тільки такі якості особистості котрі сприяють високій ефективності праці в даній сфері І хоча моральна оцінка завжди випливає Із суспільного Інтересу, вона бере до уваги відповідні людські взаємостосунки.
Моральна оцінка професійної діяльності визначається двома основними критеріями а) що об'єктивно Дає професія для суспільного розвитку І б) що суб'єктивно дає професія Індивіду в розумінні етичного впливу на нього, оскільки різні професії мають неоднаковий моральний вплив на людей котрі присвятили себе цим професіям
Єдність згаданих моментів виявляється у моральному ідеалі як вищій формі моральної свідомості. Моральний ідеал, який виражає прагнення до нового рівня розвитку суспільства й особистості, вбирає в себе також уявлення про досконалі професійні якості. У тих професіях, де об'єктом впливу є сама людина, моральність виступає не лише одним із найважливіших чинників ефективності професійної діяльності, а й також є формою її самовираження.
Специфіка професійної діяльності зумовлює також різницю моральних оцінок. Кожна функція, дія, сфера діяльності несе в собі відповідне їй значення і вимірюється суспільною шкалою цінностей.
Професійна мораль та її особливості визначають спрямованість професійної діяльності.
Загальні закономірності появи і розвитку професійних стосунків з їх відображенням у моралі сприяють розумінню змісту лікарської етики й моралі. Хворий, коли звертається до лікаря, стає об'єктом професійного впливу. Треба пам'ятати, що у професійному відношенні лікар має справу з об'єктом найвищого ступеня складності — людиною. Розмаїття чинників, котрі визначають початок, перебіг і кінець будь-якої хвороби, кожний раз ставить перед лікарем виключно важку гносеологічну (пізнавальну) задачу, котру він повинен розв'язати протягом короткого часу.
Медична наука, яка розкриває закономірності патологічних процесів, на їх основі визначає засоби та методи лікування, — фундамент діяльності лікаря. Без об'єктивно істинних знань ця діяльність, навіть за умови збереження моральних принципів, є не професійною. Лікар повинен володіти такими якостями, як спостережливість і проникливість, розвинуте клінічне мислення, професійна наполегливість і пристрасність тощо.
Людина — не тільки дуже складний, а й найцінніший об'єкт впливу, тому що вона є особистістю. Через це стосунки лікаря і хворого передусім особистісні, суб'єктивні, тобто соціальні. Соціальна функція медицини позначається на суб'єктивних відносинах і виявляється у моральній свідомості як норма, яка вимагає підкорення інтересів лікаря інтересам суспільства через ставлення до хворого.
Довіряючись лікарю, хворий чекає від нього прояву вищих моральних якостей, хоче бачити в лікареві зосередження моральних чеснот і насамперед співчуття, виключну сумлінність та самодисципліну, чесність і високу майстерність, вправність, серйозне ставлення до своєї справи і здатність до самозречення. Наявність цих якостей є моральною гарантією, основою для довіри й авторитету.
Лікар має ставитися до хворого не як до людини взагалі, а як до особистості. Інакше гуманізм є лише принципом, а не реальним вчинком. Отже, лікарський гуманізм — цілком конкретний, реальний гуманізм. Щодо моралі як суті, то маємо тут деяку однозначність, не залежну від обставин. Вона нібито забезпечує "надійність" лікаря у його стосунках з людьми (здоровими і хворими) безпосередньо на робочому місці й у побуті, визначає всі етичні принципи його. Починаючи спілкування з хворим, лікар зобов'язаний сконцентрувати на ньому свою увагу, нібито забувши про себе, цілком підкоривши розум, волю, знання й досвід справі збереження життя, полегшення страждань, відновлення здоров'я.
Гуманізм лікаря збігається з соціальною функцією медицини і втілений у моральній ідеї та почуттях. Він виявляється в активному, вільному прагненні присвятити себе хворим і, долаючи труднощі, використати усі можливості для відновлення та охорони здоров'я, не спричиняючи у той самий час діями і словами додаткових страждань.
Приклади дотримання професійної лікарської етики є подекуди вражаючими, й навіть час безсилий загасити героїчне сяйво таких вчинків. Засновник монастирської медицини святий Агапіт (XI ст.) відмовився від безпосередніх лікарських відвідин хворого князя Володимира у Чернігові, аби не залишати в Печерській Лаврі своєї келії, де він щоденно безвідмовно приймав хворих різних верств. Він перший довів, що однаково вправно й відповідально лікує всіх. Агапіт вилікував князя слушною фіторецептурою, але на відстані. Коли ж вдячний Володимир Мономах забажав віддячити лічцові, Агапіт зачинився за монастирською брамою, аби відмовитися від дарів. Засади його морального ставлення до медицини як сфери благодійності залишалися непохитними.
Данило Самойлович (1744—1805), батько української та європейської епідеміології, під час спалаху чуми в Москві добровільно перебував серед хворих в Угрешському монастирі в усі тривожні місяці лютування морової пошесті й сам переніс відносно легку форму захворювання. То було свідоме нехтування своїм здоров'ям і життям заради порятунку інших.
Степан Руданський (1834—1873), видатний український поет-демократ і талановитий лікар, який практикував у Ялті, безвідмовно влаштовував хворих бідняків у своїй хатині, неподалік від порту, годував та лікував їх.
Антон Чехов (1860—1904), також письменник і лікар водночас, був серед тих, хто заснував у Ялті перший безплатний санаторій для бідних хворих на сухоти. Збереглися свідчення його особистого пожертвування на добру справу...
Професор Теофіл Яновський (1860 — 1928), якого у Києві недаремно іменували святим доктором, майже щодня залишав у бідних родинах, куди його викликали до хворих, гроші на ліки та їжу, причому робив це делікатно, не принижуючи гідності пацієнта. Його дарунок зазвичай знаходили під подушкою, коли Теофіл Гаврилович залишав оселю.
У книзі "Теофіл Гаврилович Яновський" Г. Аронов наводить уривки з листа Яновського дружині від 1894 р., які можна вважати програмними у професійній лікарській моралі. "Де знайти примирення між пошуками шматка хліба, що досягається службою й платною практикою, далі — науковими спрямуваннями, й з рештою, гуманітарними вимогами — лікувати платонеспроможних. Перше — не можна відкинути, друге — не хочеться, а третє ...Нам іноді здається, що допомога бідним — то добровільне діяння, яке є схвальним, проте яке можна й не робити. Та ми повинні якомога більше ділитися з іншими. Всі мають однакові права на блага земні. Розпочати особисте, егоїстичне життя й заплющити очі щодо інших, кому я можу бути корисним, — я не можу; не можу не тому, що я добрий, либонь, а тому, що інакше чинити несправедливо".
Та простежимо втілення принципів професійної медичної моралі в історичному просторі. Знаменно, що зразки етичних настанов, над якими невладний час, належать здебільшого лікарям виняткового професійного таланту та здібностей. При цьому саме особистий моральний кодекс, індивідуальні духовні орієнтири с вирішальним органічним чинником дивовижних фахових висот, в основі яких — любов і повага до людини, шана до пацієнта. Приміром, великий давньоіндійський лікар Сушрута (VI —V ст. до н. е.), який провадив 8 фундаментальних форм хірургічних втручань (розріз, пункція, аспірація, скарифікація тощо), запропонував 14 видів перев'язок, вперше застосував й описав кесарів розтин та акушерський поворот на ніжку, залишив непересічні поради з професійної етики.
В "Аюрведі" — енциклопедії давньоіндійської медицини, укладачем якої вважають Сушруту, викладені фундаментальні етичні положення щодо обов'язків лікаря перед його вчителем та хворим, про лікарську таємницю, про безкорисливість лікаря.
До цього етичного вінка справжнього лікаря дуже близьке з позицій професійної моралі вчення Гіппократа (460 — 377 рр. до н. е.), геніального лікаря Стародавньої Греції, реформатора античної медицини. За Гіппократом лікареві повинні бути властиві працелюбність, серйозність, привітність, чутливість, стриманість, пристойний зовнішній вигляд та спокійний вираз обличчя.
Информация о работе Психологічні аспекти професійної діяльності лікаря