Мотивація , як рушійна сила розвитку особистості

 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ  ІНСТИТУТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота з загальної психології

 

на тему: «Мотивація , як рушійна сила розвитку особистості»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав(ла):

студентка 2 курсу

групи ІФ – 10 А

Грибова О.О

Керівник:

ассистент кафедри  ППУСС

Книш А.Э

 

 

 

Харків

2011

Содержание

Введення………………………………………………………………………….3

 

Глава1: Теоретичні основи мотива і мотивації в психології

 

1. Поняття мотиваційної сфери.
2. Теорії дослідження мотивації.
3. Види мотивів

 

Глава2: Формування і розвиток мотиваційної сфери особистості

 

2.1 Зовнішня і внутрішня мотивація

2.2 Мотивація у структурі вчинку

2.3 Мотиваційні регулятори життєвого шляху людини

 

Заключення

 

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Введення

 

На сьогодняшній день у психології та у багатьох інших науках постає питання про мотивацію особистості. Актуальність дослідження цієї теми обумовлена ​​зростаючим інтересом до психології особистості, а мотиваційна сфера, безумовно, є її ядром. Ускладнення діяльності людей, їх вчинків, що змінюється, соціальна обстановка, роблять вивчення мотивації особистості людини, актуальним питанням в психології.

Особистість є вищою  інтегруючою інстанцією, що керує  психічними процесами. Особистість характеризується активністю і, за словами О.В.Шорохової, “виступає не як детектор зовнішніх впливів, а як сила, що виконує активну роль у перетворенні зовнішнього світу”. Таку активну сутність особистості надають саме її мотиви та мотивація. Вони охоплють собою усі структурні утворення особистості, особливо її спрямованість, характер, емоції, здібності, діяльність і психічні процеси. Мотив відображає стан цілісної структури особистості, він враховує “Інтереси” усіх систем і є регулятором самих збудників. Мотивація являється одним з найголовніших елементів розвитку особистості. Вона формується на основі тих різнорідних процесів, які здійснюють функцію саморегуляції на окремих фазах поведінки. Від мотивації залежить, як і в якому напрямку будуть використовуватися різноманітні функціональні здібності. Мотивацією пояснюється вибір між різноманітними можливими діями, між різноманітними варіантами сприйняття і можливим змістом мислення. Тому, Об'єктом данної роботи являеться Мотивація. Предметом, є розвиток людини в процесі визначення рушійних мотивів.

Мета роботи полягає в теоретичному аналізі мотивації, як рушійної сили розвитку особистості. Для досягнення данної мети, передбачається вирішити наступні завдання:

1. Дати визначення мотиву і мотивації
2. Розглянути види мотивів
3. На основі вивчення літератури виявити основні підходи до вивчення мотивації особистості.

У даній роботі ми спробуємо розкрити сутність і зміст поняття мотивації і мотиву, а також визначити їхне становище в житті людини.

 

В основу роботи вкладена праця таких учених: Ілльїн. Е. П, Маккелланд Д, Маклаков А.К , Зинченко.В.П , Рубенштейн С.Л.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1 Мотиваційна сфера особистості

 

У поведінці людини є  дві реально і функціонально  взаємопов'язані сторони: спонукальна і регуляційна. Спонукальна забезпечує активність і спрямованість поведінки; регуляційна відповідає за те, як ця поведінка складається від початку і до кінця (до досягнення поставленої мети) в тих чи інших умовах. Сенс, який людина вкладає в свою діяльність, визначається його внутрішніми цінностями - усвідомленими і неусвідомленими мотивами. Іншими словами, мотив - це спонукання до діяльності конкретної людини, що виконує її. Так, наприклад, кілька людей можуть однаково і сумлінно виконувати подібну роботу, але суб'єктивно оцінюють її цілі по-різному: для одного мотивом буде хороший колектив, тому що для нього цінністю є взаємини в групі, для іншого-з одержання його праці, т. е. він цінує в собі і в людях в першу чергу високий професіоналізм, для третього мотив - оплата його праці.

Психічні явища, стани і процеси: відчуття, сприйняття, увага, темперамент, емоції - забезпечують в основному регуляцію поведінки. Що стосується його стимуляції, то вона пов'язана з поняттям мотивації, спонукання, що включає уявлення про інтереси, мотиви, потреби, цілі, завдання, наміри, прагнення, бажання. 
З усіх мотиваційних понять найбільш важлива - потреба. Нею називають стан потреби людини в певних умовах, яких йому бракує для нормального існування. Потреба активізує організм, породжує його поведінку. Вона призводить до стану підвищеної активності окремі психічні процеси і підтримує її до тих пір, поки відповідний стан нестатку не буде повністю задоволений. Люди, як особистості, відрізняються один від одного різноманітністю наявних у них потреб і їх особливим поєднанням.

Друге після потреб за своїм значенням мотиваційних понять - мотив. На відміну від потреб мотиви є тільки у людини.

Перш ніж увійти до розряду психологічних категорій  і закріпитися в мові науки, уявлення про мотив незмінно і повсюдно з'являлося (під різними іменами) у всіх випадках, коли виникало питання про причини людської поведінки.

Мотив (від лат. Moveo - рухаю) - це те, що рухає живою істотою, заради чого воно витрачає свою життєву енергію.

Мотив не може бути адекватно  пояснений сам по собі, поза нерозлучних зв'язків та початкової включеності в систему тих детермінант - образу, відносини, дії, які конституюють загальний лад психічної життя. Його "служба" в цьому житті представлена ​​тим, щоб надати поведінці імпульс і спрямованість до мети, підтримуючи енергетичне підкріплення поведінки на всьому шляху прагнення до неї.

Будучи неодмінним "запалом" будь-яких дій і їх "горючим  матеріалом", мотив здавна виступав на рівні життєвої мудрості в різних уявленнях про почуття (наприклад, задоволення або незадоволення), спонукань, потягах, прагненнях, бажаннях, пристрастях, силі волі і т.д .

Існуюча потреба, ступінь  її задоволення чи незадоволення  виявляється, як правило, не усвідомлено, в емоціях. А мотив ж виступає у свідомості людини як об'єкт або мета, на яку направлено в кінцевому рахунку його поведінку.

Це необов'язково повинен  бути сам предмет, здатний задовольнити існуючу потребу негайно, це може бути якийсь проміжний результат, що веде до нього.

Мотив завжди зв'язаний так  чи інакше з процесом пізнання: сприйняттям, мисленням, пам'яттю і мовою. Тому ми говоримо, що мотиви як потенційно усвідомлювані стимули поведінки є тільки у людини.

Отже, для повноцінної  мотивації, тобто для стимулювання та напрямки поведінки у певне  русло, необхідні, щонайменше, два мотиваційних фактори: потреба і мотив.

Потреба - як стан потреби  людини в чомусь.

Конкретний мотив - забезпечує доцільність та розумність поведінки  людини.

Вчинки, поведінку і діяльність можна усвідомлено направляти через процес мотивації.

Мотивацію розуміють  по-різному: - як процес формування мотивів  людини, що орієнтують його на певну  поведінку (вчинок, діяльність); - як систему  факторів, що визначають і підтримують  активність людини (останні, до речі, включають  і самі мотиви); - як засіб реалізації раніше сформованих мотивів.

Розрізняють мотивацію:

- Диспозиційну, при якій поведінка людини визначається його «чисто» внутрішніми, особистісними диспозиціями (потребами, мотивами, цілями, намірами, бажаннями, інтересами, установками);

- Ситуаційну, що його поведінка спрямовується ситуацією, зовнішніми умовами, іноді званими стимулами.

Наступним мотиваційним чинником є мета. Це усвідомлюваний результат, на який спрямована поведінка  людини в даний момент.

Якщо всю сферу усвідомлюваного  людиною в складній мотиваційній динаміці його поводження представити у вигляді своєрідної арени, на якій розгортається барвистий і багатогранний спектакль його життя, і допустити, що найбільш яскраво в даний момент в ньому освітлено те місце, яке повинне приковувати до себе найбільшу увагу глядача (самого суб'єкта), то це і буде мета. Мета є об'єктом уваги, займає короткочасну та оперативну пам'ять. На відміну від мети, пов'язаної з короткочасною пам'яттю, потреби і мотиви збережуться (до тих пір, поки не будуть задоволені) в довготривалій пам'яті людини. Мотиваційну сферу людини як спонукача його поведінки можна оцінювати також за такими параметрами: розвиненість і гнучкість.

Розвиненість. Чим більше у людини різноманітних потреб, мотивів і цілей, тим більш розвиненою є його мотиваційна сфера.

Гнучкість. Більш гнучка та, в якій людина для задоволення однієї і тієї ж потреби може використовувати більш різноманітні предмети. Скажімо, для одного індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки телебаченням, радіо і кіно, а для іншого засобом його задоволення також є різноманітні книги, періодична преса, спілкування з людьми. У такої людини мотиваційна сфера за визначенням буде більш гнучкою.

 

 

Класифікація мотивів і потреб

В першу чергу слід виділити схему А. Маслоу, яка користується величезною популярністю. Він виділив дві основні групи потреб людини: вищі і нижчі.

Вищі потреби:

5.Потреба в самовираженні та реалізації власних можливостей і здібностей.

4. Потреба у визнанні  та самоповагу, затвердження.

3. Потреба в соціальних  контактах: любові, сім'ї, ніжності, дружбі.

2. Потреба в безпеці:  захист від болю, страху, невлаштованості  і т.д. 

Нижчі потреби:

1. Фізіологічні потреби:  голод, спрага, сексуальні потреби  і др.

 

У якому співвідношенні окремі потреби в кожному індивідуумі, залежить від конкретної особистості, але можна з упевненістю стверджувати, що мотивація має вирішальне значення для досягнення та задоволення потреб особистості. Мотивація може бути інтровертною - як би виходить зсередини (очікування успіху від навчання, наприклад, ще більший стимул - свідомість того, що ми почуємо щось чудове). Мотивація екстравертна - на противагу першій, тобто зовнішня мотивація обумовлюється поставленими цілями, наприклад, винагородою. Можна говорити про оптимальні спонукальні мотиви в тому випадку, коли обидва види мотивації збігаються.

Мотивація проходить певні стадії розвитку.

Початкова (перша) стадія, на якій здійснюються: вибір між передбачуваними мотивованими діями; вибір між різними варіантами сприймання; зваження можливих дій, оцінка їх результату; прогнозування (моделювання) поведінкового акту (з урахуванням психологічної і соціальної складових) від його початку до завершення. Друга стадія – реалізація мотивації, тобто – функціональна стадія, на якій: застосовуються або реалізовуються функціональні здібності; здійснюється функція саморегуляції на окремих фазах поведінкового акту; здійснюється загальна регуляція, яка спрямовує дію на досягнення певних цільових станів; актуалізується інтенсивність і наполегливість у здійсненні обраної дії та досягненні її результатів. Третя (завершальна) стадія характеризується прагненням досягти певного цільового стану і пояснюється очікуванням певного емоційного забарвлення в ефективно-значимій ситуації (надія, страх, розчарування, полегшення). Четверта (постмотиваційна) стадія не є, власне, мотиваційною стадією. Тут оцінюється актуальність поведінки і дій особистостей відповідно до їх індивідуальних розрізненостей, мотивів та наявної ситуації (умов реалізації дії)

Мотиваційна сфера особистості є досить динамічним утворенням, що змінюється відповідно до власних диспозицій, уподобань і переконань, впливу ситуаційних чинників і поставлених завдань.

Мотивація є не лише спонукальним, але й регулюючим компонентом  поведінкового акту.

1.2 Теорії мотивації

Вивчення мотивації  має давню історію. Вже у вченнях  стародавніх мислителів обґрунтовується  об'єктивно-причинний підхід до пояснення  природи мотивації. Ширше її дослідження  починається у XV ст., в період панування  ідей гедонізму, згідно з якими задоволення, насолода вважалися найвищим благом і метою життя, а детермінантами поведінки визнавалися лише прагнення до задоволення та уникнення незадоволення як первинні, закладені в природу людини. До питань мотивації зверталися філософи XVII ст. — Спіноза, Гоббс, Декарт. Спіноза вважав, що афективність, пристрасна мотиваційна спрямованість мають розглядатися з об'єктивної точки зору. Він писав, що людина свої дії усвідомлює, але причин, якими вони визначаються, не знає. Механізми "усвідомлення" прихованих збудників поведінки та діяння і поступове підпорядкування енергії цих збудників свідомістю — один із психологічних механізмів "етичного" діяння та поведінки людини в суспільстві.

Англійський філософ-матеріаліст  Гоббс, який створив першу завершену систему механістичного матеріалізму, виходячи з незмінної "чуттєвої" природи людини, вважав основними моральними спонуками людини прагнення до самозбереження та власної цілісності. Предметом потягів та бажань він вважав "благо", а "зло" розглядав як предмет відрази та ненависті. Гоббс, як і Спіноза, на відміну від декартівського "безплотного" розуміння природи людських потягів розглядав їх як тілесно локалізовані чуттєві прагнення, що визначають поведінку. Спіноза, вказуючи на ілюзорність декартівської "свободи волі", спонтанності вольового імпульсу, вважав найважливішою спонукою діяння та поведінки людини потяг, який при усвідомленні його стає бажанням, що має відношення вже не тільки до тіла, але й до душі.