Методи дослідження у віковій психології

Сюди  ж слід віднести і початковий етап розвитку диференційно-психологічних  досліджень (кінець XIX ст.), Коли для  виявлення загальних психологічних  властивостей і здібностей, що відрізняють людей один від одного, стали використовувати методи математичної статистики.

Згодом, вже у XX ст., Тенденція використання математичних моделей і розрахунків отримала широке поширення в найрізноманітніших галузях психології. Без них зараз не обходиться жодне серйозне наукове психологічне дослідження.

Безсумнівно, метод, використовуваний тієї чи іншою  наукою, залежить від особливостей предмета вивчення. Як ми знаємо, предметом психології є психічні феномени, чи переживання. Однак, кожен окремий факт переживання саме в силу того, що воно - переживання, спочатку відомий суб'єкту, тобто він існує не тільки об'єктивно - як факт, а й суб'єкт знає про його існування ^2. Простіше кажучи, переживання не тільки факт, але, разом з тим, це, неодмінно, і факт свідомості. Звідси завідомо передбачається існування первинного, даного в готовому вигляді факту знання про наявність психічних феноменів. Це і є основне джерело, що дає нам відомості про психічне. Зазвичай його називають внутрішнім почуттям, внутрішнім сприйняттям, чи сприйняттям переживань, щоб відрізнити його від зовнішнього почуття, зовнішнього сприйняття, тобто того, що вважається джерелом осягнення зовнішнього досвіду, або фізичних феноменів.

При пізнанні психіки людини стикаються дві парадигми: природнича і гуманітарна. Перша вимагає пізнати психіку природничо-науковими засобами, розчленувати її на складові елементи, виміряти і пояснити її об'єктивно, як і інші явища. При такому підході психологія стає наукою позбавленої "душі" і нездатною зрозуміти духовну сутність людини, її унікальність. Така психологія, маючи пояснювальний характер, призводить до редукціонізму, тобто до відома складних душевних явищ до елементарних процесів і станів.

Пізнання  психіки на основі другої парадигми  вимагає цілісного розуміння духовного світу людини, безпосереднього його сприйняття, співпереживання і співучасті. Така психологія має описовий характер, вона з'єднує сприйняття і самоспостереження, вивчення поведінки і продуктів діяльності людини.

У результаті зіткнення в науковому дослідженні  цих двох парадигм психолог потрапляє в досить скрутне становище. З одного боку, він прагне формалізувати і виміряти психіку людини, а з іншого боку, він спрощує її внаслідок цього втрачає об'єкт свого дослідження. Якщо ж він обмежується описом духовного світу людини, то його починають звинувачувати в суб'єктивізмі і в ненауковому поясненні психічних явищ.

Крім  того трудність у вивченні психіки  людини полягає також і в тому, що людина - це багатовимірне все ускладнюється істота і йому властиві найрізноманітніші якості і форми їх прояву. Тому пізнання духовного суб'єктивного світу людини можливе тільки на основі застосування найрізноманітніших методів як пояснювальній, так і описової психології ^1.

Таким чином, людина - це багатопланове явище. Його дослідження має носити цілісний характер. Тому не випадково однією з основних методологічних концепцій, що використовуються для вивчення людини, є концепція системного підходу. Вона відображає системність світоустрою. У відповідності з цією концепцією будь-яка система існує тому, що існує системо утворюючий фактор. У системі наук, які вивчають людину, таким чинником є сама людина, і вивчати його необхідно в усьому різноманітті проявів та зв'язків із зовнішнім світом, бо тільки в цьому випадку можна отримати повне уявлення про людину і закономірності його соціального і біологічного розвитку.

Особливої уваги заслуговує специфіка реалізації у віковій і педагогічній психології методологічних принципів психологічного дослідження - принципів детермінізму, єдності психіки і діяльності, об'єктивності та розвитку. При розкритті змісту принципу детермінізму слід звернути увагу на специфіку причин психічного розвитку: а) показати особливу роль навчання і виховання в процесі формування особистості; б) розглянути ступінь сформованості головного мозку дитини та її нервової системи в цілому, а також рівень психічного розвитку на кожному віковому етапі; в) врахувати вплив попередніх етапів психічного розвитку на наступні.

Класифікація методів  вікової психології.

Зупинимося  детальніше на методах дослідження, що використовуються у віковій психології, звернувши особливу увагу на специфіку  їх застосування в роботі з дітьми.

Ця специфіка  визначена тим, що психологічні дослідження  у віковій психології спрямовані на пошук рушійних сил і розкриття  закономірностей динамічного процесу розвитку і формування психологічних станів, процесів і властивостей людини, встановлення залежності цих явищ від умов спілкування, діяльності, навчання та виховання людини.

Психічна  діяльність завжди отримує своє об'єктивне  вираження в тих чи інших діях, мовних реакціях, у зміні роботи внутрішніх органів. Дуже важливо вивчати психічне життя в процесі діяльності людини, досліджуючи його вчинки, поведінку, спілкування та ін.

Будь-яке  психологічне дослідження має кілька спільних етапів ^2. Перший - підготовчий. Зібрані попередні відомості дають можливість висунути гіпотезу - припущення про будь-яких психологічних закономірностях, що перевіряється на наступному етапі. Другий - набір даних дослідження. На цьому етапі шляхом застосування різних конкретних методик отримують дані, які визначаються характером поставленого завдання. Для збору даних використовуються, як правило, декілька методів у їх поєднанні. Третій етап - обробка даних. Проводиться кількісний і якісний аналіз даних дослідження, який дає можливість виявити існуючі зв'язки та закономірності. В обробці матеріалу виділяють наступні моменти: первинний аналіз (аналіз кожного окремо зафіксованого факту); первинний синтез (встановлення зв'язків між даними первинного аналізу та висунутої раніше гіпотезою); порівняльний (вторинний) аналіз (виділення тих фактів, які стійко повторюються); вторинний синтез ( об'єднання цих факторів, зіставлення їх з гіпотезою і знаходження істотних закономірностей). Четвертий етап - інтерпретація, тлумачення отриманих даних на основі психологічної теорії. Вихідний момент комплексної роботи з визначення індивідуально-психологічних характеристик особистості - набір первинної інформації про особу, поведінці і діяльності діагностується суб'єкта.

У вітчизняній  психології виділяються чотири групи  методів (за Б. Г. Ананьєва - Додаток  А).

До першої групи методів, які умовно прийнято називати організаційними, відносяться  порівняльний, лонгітюдний і комплексний  методи.

Порівняльний  метод в даний час широко застосовується в загальній психології (зіставлення різних груп випробовуваних, або «вибірок»), в соціальній психології (зіставлення різних типів малих груп тощо), в патопсихології та дефектології (порівняння хворих зі здоровими і т. п.). У психології розвитку порівняльний метод виступає у двох основних формах: у вигляді методу вікових, або «поперечних», зрізів і лонгітюдних («поздовжніх») досліджень. Порівняльно-вікової метод являє собою зіставлення окремих особливостей по віку з метою виявлення динаміки досліджуваного психічного процесу.

При використанні процедури «поперечних» зрізів досліджуване психічне явище діагностується за допомогою  одного і того ж психологічного інструменту  у різних вікових груп випробовуваних (але близьких за соціально-психологічним  характеристикам). Лонгітюдні дослідження  припускають тривале дослідження  одних і тих же людей протягом ряду років, не випадково їх називають  «поздовжніми» дослідженнями. При  цьому застосовується як спостереження, так і експериментальні та тестові  методики. Лонгітюдні дослідження дають  можливість виявити індивідуальні  особливості розвитку.

У сучасних умовах психологічні дослідження все  частіше включаються в комплексні дослідницькі програми, в яких беруть участь представники інших наук. Ці програми, як правило, створюються для вирішення практичних завдань. У комплексному дослідженні при одному досліджуваному об'єкті має місце поділ функцій між окремими підходами. Такого роду вишукування дозволяє встановлювати зв'язки і залежності між явищами різного роду (наприклад, фізичного, фізіологічного, психічного, соціального розвитку особистості та ін.)

Другу, якнайширшу, групу складають емпіричні методи добування наукових даних. До цієї групи відносяться спостереження (включаючи самоспостереження), експериментальні методи; психодіагностичні (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, інтерв'ю і бесіда); аналіз процесів і продуктів діяльності (малюнків, ліплення, учнівських робіт різного роду); біографічні методи (аналіз подій життєвого шляху людини, документів, свідчень і т.д.). Спостереження особливо активно використовується при вивченні дитячого розвитку, безперечний пріоритет цього методу відзначав, наприклад, відомий французький психолог Анрі Валлон, підкреслюючи його винятковість для вивчення раннього дитинства.

Емпіричні методи з дітьми та підлітками найчастіше проводять у звичних умовах дитячого садка, школи та ін. Тому у віковій  і педагогічній психології нерідко  використовується варіант природного експерименту, який здійснюється в  рамках ігрової, трудової та навчальної діяльності зростаючої людини. Специфікою вікової психології слід визнати так званий формуючий експеримент, в рамках якого створюються спеціальні умови вивчення динаміки розвитку психологічних особливостей у процесі їх цілеспрямованого формування.

Третю групу  складають методи обробки даних. До них відносяться кількісний (статистичний) і якісний аналізи (диференціація матеріалу по групах, варіантів, опис випадків, як найбільш повно виражають типи та варіанти, так і є винятками).

Четверта  група - інтерпретаційні методи. До них відносяться генетичний і  структурний методи. Генетичний дозволяє інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти становлення психічних новоутворень. Він встановлює «вертикальні» генетичні зв'язки між рівнями розвитку. Структурний метод визначає «горизонтальні» структурні зв'язки між усіма вивченими характеристиками особистості.

Розглядаючи таку класифікацію методів вікової  психології, слід зазначити, що при  застосуванні будь-якого із зазначених методів дослідження слід керуватися рекомендаціями та поясненнями, певними  видними науковими діячами в  галузі психології, з метою їх найбільш ефективного застосування при дослідженні саме вікової психології, оскільки дитяча психіка не володіє такою стійкістю, як психіка дорослої людини, і однозначно інтерпретувати отримані дані при її дослідженні досить складно. Тут, на мій погляд, як ні в якій іншій області психології, слід керуватися правилами комплексного дослідження. Саме в цьому варіанті наукове дослідження вікової психології дасть найбільш повні відповіді на поставлені питання дослідження. Для більш повного розуміння цього твердження слід розглянути найбільш популярні методи дослідження вікової психології окремо один від одного і визначити їхні переваги й недоліки саме при застосуванні таких методів у комплексі, нерозривно один від одного.

2. Організація і  методи дослідження вікової психології.

Спостереження як найбільш популярний метод дослідження в  психології розвитку.

Основні дослідницькі методи психології розвитку та вікової психології - це методи збору фактів, з'ясування тенденцій, динаміки психічного розвитку, яке розгортається в часі.

На початковому  етапі розвитку дитячої психології (у другій половині XIX - початку XX ст.) Це був перш за все метод спостереження. Дослідники (серед яких біологи і психологи Т. Тидеман, І. Тен, Ч. Дарвін, В. Прейер) простежували індивідуальний розвиток власних дітей, прагнули фіксувати реальний хід дитячого розвитку в природних умовах ^1.

Так, у  Росії в 1879 р. журнал «Сім'я і школа» звернувся до батьків і вихователів  з пропозицією повідомляти свої особисті спостереження за життям дітей  ранніх віків і тим сприяти  побудові психології дитини. У відповідь на це в журнал були представлені матеріали (спостереження за десятьма дітьми переважно у віці від першого дня народження до 5-6 років), що дозволили визначити деякі особливості дитячого розвитку, зіставити їх з даними, отриманими зарубіжними вченими.

Надалі  завдання збору батьківських щоденників взяв на себе М.М. Ланге, який представив свій календар розвитку психічного життя дитини. «У двоякому відношенні корисні були б подібні записи, - вказував він, - по-перше, для самих батьків, бо таким чином можна привчитися точно спостерігати свою дитину і правильно пояснювати його психічне життя, а по-друге, для подальшого розвитку наукової психології дитини ». Цей заклик не залишився без відповіді. Деякі результати батьківських спостережень були опубліковані вже в кінці XIX ст. і отримали розвиток надалі.

Значну  увагу питань ведення щоденників дитячого розвитку приділяв Педологічний музей.

Однак є  й недоліки «нехитрих» нотаток батьків, які не мали спеціальної підготовки, - відсутність попередньо складеної  програми, невизначеність завдань, несистематично спостережень і неповнота записів  і т.д. Спостереження проводилися з різними цілями і були погано порівняти один з одним, нерідко акцентувалися суб'єктивно значимі факти та лінії розвитку.

Під спостереженням розуміється цілеспрямоване і планомірне сприйняття об'єкта спостереження з  наступною систематизацією фактів і здійсненням висновків ^1. Педагогічна спостережливість включає два взаємопов'язані компоненти: перцептивний і емпатійних. Цілеспрямоване сприйняття вчителя, що становить основу перцептивного компонента спостережливості, вимагає певного тренування і передбачає тонку диференціювання виразних рухів обличчя, пантоміміки школярів, тобто «Аналізуючі спостереження», яке всіляко заохочував у своїй педагогічній діяльності А.С. Макаренко.

Як науковий, об'єктивний, метод спостереження  передбачає планомірне і цілеспрямоване фіксування психологічних фактів в  природних умовах повсякденного  життя. Спостереження як науковий метод дослідження не повинно бути зведене до простої реєстрації фактів, його основна мета - наукове пояснення причин того чи іншого явища. Необхідні умови наукового спостереження: постановка мети, розробка плану; вибір об'єкта і ситуації спостереження; підтримання природних умов життя; невтручання в діяльність випробуваного; об'єктивність і систематичність спостережень; розробленість способів фіксації результатів ^2.

У процесі  спостереження дослідник фіксує тільки зовнішні прояви поведінки дитини, симптоми (дії з предметами, висловлювання), а цікавлять його ховаються за ними психічні процеси, стани, про які  він може будувати лише припущення, припущення. Спостерігач повинен бути дуже обережний у висновках і брати до уваги ту обставину, що у випробуваного в ході будь-якої діяльності може скластися особлива мотивація, здатна надати значимий вплив на результат.