Методи дослідження у віковій психології

Вікова психологія як галузь психологічної  науки використовує комплекс загальноприйнятих  методів дослідження сучасної психології. Так, із загальної психології у вікову перейшли всі методи, що використовуються для вивчення когнітивних процесів і особистості. Із соціальної – методи, за допомогою яких вивчається міжособистісні відносини в різних дитячих групах, а також взаємовідносини між  дітьми і дорослими. Усі ці методи адаптовані до віку дитини.

За метою і завданням дослідження  методи вікової психології поділяються  на:

1) описові (не експериментальні):

- спостереження;

- бесіда;

- анкета;

- вивчення продуктів діяльності;

2) діагностичні (вимірювальні):

- тести;

3) пояснювальні (експериментальні):

- природний експеримент;

- моделюючий експеримент;

- лабораторний експеримент;

4) перетворюючі (формуючі):

- навчаючий експеримент;

- виховуючий експеримент.

За організацією дослідження методи вікової психології поділяються  на:

1) повздовжній метод (лонгітюдний  метод) – дослідження одних  і тих самих дітей упродовж  тривалого періоду;

2) поперечний зріз – дослідження  проводиться на окремих і різних  за віком групах дітей.

Мета – дослідження особливостей даного моменту формування психіки;

3) комплексне дослідження –  використання і поперечних, і  повздовжніх зрізів різними дослідниками.

Спостереження – метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого опису психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та поведінці, на основі їх безпосереднього сприймання. Об'єктом спостереження звичайно стають окремі сторони психічної діяльності дитини, скажімо, особливості мовлення, мислення, емоцій, вольової регуляції поведінки, взаємини в групах дітей, ігри тощо.

Спостереження має відповідати  ряду вимог, основними з яких є  цілеспрямованість, планомірність, систематичність, об'єктивність, фіксування отриманих  даних з наступних їх аналізом тощо.

Методи спостереження поділяють  на суцільні та вибіркові, довго- та короткотривалі, колективні та індивідуальні, явні і приховані.

У віковій психології спостереження  часто набуває характеру послідовного фіксування фактів щодо психічного розвитку людини у вигляді щоденника. Широко використовуються також дані самоспостереження  дітей та молодих людей, їхні усні розповіді про свої уявлення, почуття, прагнення, спогади про різні  події у своєму житті тощо.

Бесіди як метод вікової психології бувають програмованими та вільними, можуть включати прямі та непрямі  запитання тощо. Інколи вони набувають  характеру інтерв'ю, яке полягає  в отриманні відповідей на заздалегідь  заготовлені запитання.

Анкетування практикується у вигляді  письмового опитування.

Продукти діяльності людини, тобто  результати образотворчої, літературно-художньої  тощо, також є джерелом психологічних  фактів.

Тести у віковій психології –  це системи завдань, які дають  можливість вимірювати рівень розвитку певної якості (властивості) особистості. Серед тестів вирізняють:

- тести досягнень, спрямовані  на визначення рівня володіння  людиною конкретними знаннями, уміннями  та навичками;

- тести інтелекту, що мають  виявляти інтелектуальний потенціал  людини;

- тести креативності, націлені  на вивчення і оцінку творчих  здібностей;

- тести особистісні, спрямовані  на вимірювання різних сторін  особистості;

- тести проективні для цілісного  вивчення особистості, що випливає  з аналізу психологічної інтерпретації,  тобто усвідомленого чи неусвідомленого  перенесення суб'єктом власних  властивостей і станів на зовнішні  об'єкти під впливом домінуючих  потреб, цінностей та смислів.

Специфікою експериментальних  методів полягає у спеціальному створенні умов, за яких виникають  очікувані психічні процеси, акти поведінки  дитини, у повторенні їх для перевірки  істинності своїх висновків, у зміні  цих умов з метою виявлення  їх впливу на перебіг досліджуваних  процесів.

Лабораторний експеримент за частотою використання у віковій психології поступається природному. Лабораторний експеримент проводиться у спеціально створюваних умовах, які ретельно враховуються. Прикладами такого експерименту можуть бути вивчення умовних рефлексів  дитини, змін дихання, пульсу залежно  від емоцій, швидкості протікання різноманітних реакцій, розв'язання експериментальних задач тощо.

Природний експеримент характеризується тим, що здійснюється в природних  для дитини умовах ігрової, навчальної, трудової та інших видів діяльності. Його широко застосовують для дослідження  вікових, індивідуальних особливостей розвитку сприймань, пам'яті, мислення, уяви, мовлення, емоцій, вольових дій, здібностей та інших властивостей. З цією метою  дітям пропонують виконати різні  види завдань (перцептивні, мнемонічні, мислительні, конструкторські тощо), а за процесом та результатами розв'язання роблять висновки про їхні психічні властивості.

Важливим для вікової психології є формуючий (навчаючий та виховуючий) експеримент, коли динаміка психічної  діяльності людини простежується як результат активного впливу експериментатора. Формуючий експеримент одночасно  виконує дві функції: дослідження  психологічних особливостей і механізмів; досягнення певних виховних та освітніх цілей.

Особливе місце серед методів  дослідження індивідуальних і вікових  відмінностей дітей посідає близнюковий  метод, запозичений з диференційної  психології. За допомогою цього методу досліджується подібне і відмінне між гомозиготними й гетерозиготними  близнюками, що дозволяє вирішити одну з основних проблем вікової психології – взаємозв'язок біологічної та соціальної зумовленості розвитку психіки.

Ефективність  використання тих чи інших методів  залежить від того, наскільки він  валідний (відповідає тому, для одержання  чи оцінки чого він застосовується) і надійний (дозволяє отримувати одні й ті самі результати при багаторазовому використання).

_________________________________________________________________________________________________________

Методи - це прийоми, і засоби, що застосовуються вченими для дослідження предметів і явищ з метою отримання нових знань про їх властивості, закономірності і механізми їх виникнення та існування. Вчення про принципи і методи організації і здійснення дослідницької та практичної діяльності, якими керуються вчені називають методологією.

Все сказане  стосується і психології. Її явища настільки складні і своєрідні, настільки важкодоступні для вивчення, що протягом всієї історії цієї науки її успіхи безпосередньо залежали від досконалості застосовуваних методів дослідження. З часом в ній виявилися інтегрованими методи самих різних наук. Це – методи філософії та соціології, математики і фізики, інформатики та кібернетики, фізіології та медицини, біології та історії, ряду інших наук.

Людина - це багатопланове явище. Його дослідження має носити цілісний характер. Тому не випадково однією з основних методологічних концепцій, що використовуються для вивчення людини, є концепція системного підходу.

У процесі розвитку знань у галузі психології, її вичленування в окрему науку, розгалуження психології на різні галузі вивчення у неї, як і в інших наукових дисциплін визначилася і своя методологічна база, тобто така сукупність застосовуваних у науці методів, за допомогою яких дослідники можуть найбільш ефективно досліджувати всі психічні процеси, що відбуваються в мозку людини, в тому числі і підлітка.

Мета  і завдання дослідження випливають з актуальності і ступеня наукової розробленості проблеми. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі отриманих в ході навчання знань і вивчення наукової літератури, розглянути проблему методології вивчення вікової психології, визначити основні методи її дослідження та особливості їх застосування щодо різних вікових груп.

Завдання  дослідження зумовлюються метою  дослідження і полягають у  тому, щоб:

- Розглянути  методологічні основи вивчення  вікової психології;

- Провести  класифікацію методів її дослідження;

- Визначити  порядок організації вивчення  вікової психології;

- Проаналізувати  особливості окремих методів  вивчення вікової психології  і на основі отриманих даних  зробити загальний висновок про  їх застосування щодо різних  вікових груп досліджуваних.

Об'єктом  аналізу цієї роботи є теоретична база, розроблена провідними вченими-психологами, соціологами в галузі сучасної вікової та педагогічної психології.

Методологічною  основою дослідження є діалектичний метод. У ході дослідження використовувалися загально - і приватно научення, а також спеціальні методи пізнання.

Спільними з'явилися методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, спостереження  та порівняння. До спеціальних методів, що використовувалися в роботі, слід віднести метод моделювання і прогнозування, різні способи психологічного аналізу соціальних явищ.

Дані  методи дозволили найбільш послідовно і повно розглянути різні аспекти, що стосуються суті та змісту методів  дослідження вікової психології.

 

1. Проблема методології  вікової психології.

Методологічні основи вивчення психології людини.

Як зрозуміти  поведінку іншої людини? Чому люди володіють різними здібностями? Що таке «душа» і яка її природа? Ці та інші питання завжди займали розуми людей, причому з часом інтерес до людини і її поведінки постійно зростав.

Раціональний  підхід до пізнання світу ґрунтується на тому, що навколишня дійсність існує незалежно від нашої свідомості, може бути досліджена досвідченим шляхом, а спостережувані явища цілком з'ясовні з наукових позицій. Для реалізації такого підходу необхідно мати загальне уявлення про предмет дослідження. У різних напрямках науки вчені неодноразово робили спроби сформулювати цілісне уявлення про людину. Звичайно, таке подання існує й у психології.

Складність  і своєрідність психічних явищ вимагає  від дослідника знання основних принципів і методів їх вивчення. Теоретичні установки, якими керується дослідник при вивченні будь-яких предметів і явищ, називаються принципами.

Методи - це прийоми, і засоби, що застосовуються вченими для дослідження предметів  і явищ з метою отримання нових  знань про їх властивості, закономірності і механізми їх виникнення та існування. Вчення про принципи і методи організації  і здійснення дослідницької та практичної діяльності, якими керуються вчені  називають методологією.

Один  з найбільш популярних у вітчизняній  психології підходів до вивчення людини був запропонований Б.Г. Ананьєва. Оцінюючи значення діяльності Ананьєва для вітчизняної науки, в першу чергу необхідно підкреслити, що їм був розроблений принципово новий методологічний підхід до дослідження психіки людини. Це дозволило не тільки виділити нові розділи психології, які до цього не існували як самостійні, але і по-новому поглянути на саму людину. Говорячи про основні особливості розвитку наукового знання про людину, Ананьєв відзначав, що проблема людини стає спільною проблемою для всієї науки в цілому. При цьому для наукового пізнання людини характерні як все зростаюча диференціація і спеціалізація окремих дисциплін, так і тенденція до об'єднання різних наук і методів дослідження людини. Сучасну науку усе більше і більше цікавлять проблеми, пов'язані зі здоров'ям людини, його творчістю, навчанням і, звичайно, його думками та переживаннями, причому дослідження людини і людської діяльності здійснюється комплексно, з урахуванням всіх аспектів цих проблем.

Предметом дослідження психології є душевні  процеси, чи переживання. Перше необхідна умова успішного вирішення поставлених перед психологією завдань полягає в тому, щоб по можливості повніше й адекватніше враховувати весь матеріал, що стосується предмета дослідження. У зв'язку з цим перед нами постає нове питання - як, яким шляхом видобуває психологія матеріал для свого дослідження, які її методи.

Психологія, як і будь-яка інша наука, має свої методи. Методи наукових досліджень - це прийоми і засоби, за допомогою яких отримують відомості, необхідні для винесення практичних рекомендацій та побудови наукових теорій. Розвиток будь-якої науки залежить від того, наскільки використовуються нею методи досконалі, наскільки вони надійні і валідні. Все це справедливо і по відношенню до психології.

Явища, що вивчаються психологією, настільки  складні і різноманітні, настільки  важкі для наукового пізнання, що протягом всього розвитку психологічної науки її успіхи безпосередньо залежали від ступеня досконалості застосовуваних методів дослідження. З часом в ній виявилися інтегрованими методи самих різних наук. Це - методи філософії та соціології, математики і фізики, інформатики та кібернетики, фізіології та медицини, біології та історії, ряду інших наук.

Завдяки застосуванню методів природничих  і точних наук, психологія починаючи з другої половини XIX століття виділилася в самостійну науку і почала активно розвиватися. До цього моменту психологічні знання одержували в основному шляхом самоспостереження (інтроспекції), умоглядних міркувань, спостереження за поведінкою інших людей. Аналіз і розумне узагальнення подібного роду життєвих фактів зіграли свою позитивну роль в історії психології. Вони послужили основою для побудови перших наукових теорій, що пояснюють сутність психологічних феноменів і людської поведінки. Однак суб'єктивізм цих методів, їх недостатня надійність і складність стали причиною того, що психологія довгий час залишалася філософічну, не експериментальним наукою, здатної припускати, але не доводити причинно-наслідкові зв'язки, що існують між психічними та іншими явищами. Разом з тим із-за надмірно вираженого теоретизування вона була фактично відірвана від практики.

Намір зробити  її справжньою, більш-менш точними, практично  корисною наукою, не тільки описує, але  й пояснює явища було пов'язано  з впровадженням у неї лабораторного  експерименту і вимірювання. Спроби кількісної оцінки психологічних явищ робляться починаючи з другої половини XIX ст. Однією з перших таких спроб було відкриття і формулювання серії законів, що зв'язують силу відчуттів людини з вираженими у фізичних величинах стимулами, які впливають на організм. До них відносяться закони Бугера-Вебера, Вебера-Фехнера, Стівенса, що представляють собою математичні формули, за допомогою яких визначається зв'язок між фізичними стимулами та відчуттями людини, а також абсолютний і відносний пороги відчуттів.