Групові конфлікти, їх природа, типологія та функції

Соціальна психологія

Тема курсової роботи: Групові конфлікти, їх природа, типологія та функції

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Розвиток будь-якого суспільства являє собою складний процес, що протікає через зародження, розвиток і розв'язання різноманітних протиріч. Тим часом, само собою протиріччя - це ще далеко не конфлікт, а, можливо, що воно і зовсім не переросте в конфлікт. Серйозною помилкою є їх ототожнення, у той же час і їх протиставлення. Для переростанні протиріччя в конфлікт повинна проявитися ціла низка факторів, сполучення яких дозволить перетворити протиріччя у відкрите протиборство. При цьому важливо врахувати, що необхідним є сполучення всіх факторів разом. Розглянемо їх. По-перше, конфлікт можливий лише між двома і більше сторонами. У процесі розвитку конфлікту повинна чітко намічатися тенденція до поляризації Інтересів сторін щодо об'єкта конфлікту. По-друге, необхідна чітка визначеність дефіцитності й обмеженості в можливості задоволення всіма сторонами своїх потреб. По-третє, конфлікт виникає за умови, коли сторони прагнуть реалізувати свої інтереси за рахунок своїх опонентів. Таким чином, конфлікт є прояв об'єктивних і суб'єктивних протиріч в протиборстві їх носіїв.

Як самостійна наука  конфліктологія існує недавно. Однак  незважаючи на це можна вже виділити ряд проблем і питань, що вже  увійшли в неї як парадигма  сучасної конфліктології: сутність соціального  конфлікту; типологія і класифікація конфліктів; еволюція конфліктів; генезис конфліктів; структура конфлікту; функції конфліктів; інформація в конфлікті; динаміка конфлікту; діагностика конфлікту; завершення конфлікту; керування конфліктом; механізми і способи вирішення конфлікту (розв'язання і попередження конфліктів).

Проблема агресивної поведінки людини, як за своєю природою, так і за формами прояву, досить багатогранна (комплексна), її дослідження  і розв’язання не може обмежуватися рамками однієї психологічної науки (хоча психологія, безумовно, є „інтегруючим центром” таких досліджень). Саме тому будемо вести мову про агресіологічні дослідження, тобто дослідження в межах цілого міждисциплінарного напряму, в центрі якого перебуває феномен агресії.

Об’єкт дослідження  – психологічні особливості групових конфліктів.

Предмет дослідження – стратегії поведінки у конфліктній ситуації.

Метою дослідження є аналіз наукової літератури щодо проблематики групових конфліктів, особливості стратегій поведінки особистості в конфліктній ситуації.

Завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз вітчизняної та зарубіжної психологічної літератури щодо проблематики групових конфліктів.  
2. Обґрунтувати особливості впливу агресивності особистості на стратегію її поведінки в конфліктній ситуації.
3. Емпірично дослідити особливості залежність стратегії поведінки особистості у міжособистісному конфлікті від проявів агресивності.

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОФЛІКТІВ ТА АГРЕСІЇ

 

1.1 Природа соціальних  конфліктів.

Будь-який конфлікт, що виникає в соціальному середовищі між людьми, є соціальним у широкому значенні цього слова. Сторони, які беруть участь у соціальному конфлікті, мають чіткі соціальні інтереси, реалізація яких зустрічає протидії.

Одним з різновидів соціального  конфлікту, у його вузькому розумінні, є конфлікт у соціальній сфері.

Актуальним на сьогоднішній залишається питання про пріоритетність, первинність суспільної або індивідуальної основи. Суперечки і дискусії з  цього питання ведуться дотепер, однак реальне життя невблаганно демонструє неможливість прояву в "чистому вигляді" якої-небудь позиції: індивідуалізм доповнюється формами співробітництва, а колектив сприяє розвитку особистості.

Соціальний  конфлікт у вузькому значенні цього поняття являє собою боротьбу соціальних спільнот з протилежними інтересами за домінування або підвищення їх соціального статусу.

Соціальний статус як предмет соціального конфлікту  являє собою визнаний та узаконений у суспільстві показник того місця, яке соціальна спільнота та її представники займають у даній соціальній системі. Джерелом конфлікту в даній ситуації виступає не сам статус як такий, тому що його має кожен член суспільства. Суперечності виникають у результаті виникнення нерівності статусів у соціальній системі, коли в системі створюються штучні перешкоди, що не дозволяють представникам нижчих статусів одержувати вищі статуси. Мова йде про фактичну соціальну нерівність. Подібну ситуацію можна розглядати як загальну передумову існування соціального конфлікту, а також усіх закономірностей, які регулюють його виникнення і розвиток.

Розглянемо сутність конфлікту. Найбільш поширеним розумінням конфлікту є тлумачення, запропоноване американським ученим Л. "озером. Так, під конфліктом він запропонував розуміти боротьбу за цінності і претензії на окремий соціальний статус, владу, недостатні матеріальні блага; боротьбу, в якій цілями конфліктуючих сторін є нейтралізація, заподіяння шкоди або знищення супротивника.

Отже, ми повинні розглядати конфлікт як реальну боротьбу двох людей, груп або організацій, незалежно від наслідків, а також способів і методів, що застосовуються. У той же час ми повинні мати на увазі, що протиріччя не завжди приводять до конфліктів. Для перетворення в конфлікт необхідне чітке осмислення протилежності інтересів, несумісності цілей для кожної із сторін, яке, у свою чергу, має визначати готовність сторін втілювати конкретні дії для їх реалізації [1,3,5].

Розглядаючи сутність конфлікту, необхідно чітко розрізняти протиборство і протидію, тому що існує ціла низка  соціальних явищ, де присутнє протиборство, але вони не є конфліктами. До таких соціальних явищ можна віднести різні форми і види змагальності, а також конкуренцію в економічній сфері. Зовні тут ми можемо побачити деякі елементи конфлікту, такі як зіткнення протилежних інтересів, дефіцитність призу, протиборство.

Насамперед, будь-яка  змагальність споконвічно передбачає наявність заздалегідь обговорених  правил, на базі яких вона і проводиться. Учасники змагань попередньо ознайомлені  з ними і без примусу намагаються  їх дотримуватися в процесі своєї участі в них. Це можна розглядати як головну відмінність подібного явища від конфліктів.

Наступним фактором варто  вважати добровільність участі в  подібних змаганнях суб'єктів, які  можуть, знову ж таки, згідно з  попередніми правилами, не брати участі або ж вийти з них вже в ході дії. У ході реалізації таких явищ протиборство не переходить у протидію, а агресивність не перетікає у ворожість. Якщо відбуваються порушення раніше обговорених умов, то ми вже не говоримо про змагання або конкуренцію, а причини таких порушень варто шукати в іншій площині.

Під предметом конфлікту  розуміється об'єктивно існуюча  або уявна проблема, яка стала  причиною розбіжності між сторонами. Кожна зі сторін зацікавлена у  вирішенні даної проблеми на свою користь і заради цього готова вступити в протиборство [7-9].

Конфлікт може мати основний предмет, який, у свою чергу, може розпадатися  на частини. Прикладом подібних предметів  можуть виступати тривалі сімейні  і затягнуті в часі міжнаціональні і міжконфесійні конфлікти.

Об'єктом конфліктів виступають матеріальні або духовні цінності, до оволодіння якими прагнуть сторони  конфліктів. Об'єктом конфліктів можуть виступати також елементи матеріального  світу або соціальної реальності, якщо він знаходиться на перетині інтересів соціальних суб'єктів. Об'єкт конфлікту - це завжди який-небудь дефіцитний ресурс, тому якщо виникає можливість компенсації дефіциту ресурсу, то в багатьох випадках виникає реальна можливість усунення конфліктної проблеми. Необхідно мати на увазі і можливість так званих безоб'єктних конфліктів, коли обидві сторони не мають прагнень до контролю над будь-чим. Прикладом можуть виступати інтелектуальні конфлікти. Чимало прикладів подібних конфліктів ми можемо бачити у моральній сфері суспільних відносин. Суб'єктами соціальних конфліктів виступають соціальні утворення, насамперед, необхідно говорити про великі утворення.

1.2  Сутність агресивної поведінки.

Практичними діючими  учасниками соціальних конфліктів в  конкретні індивіди, що пов'язані  між собою загальними інтересами або статусом. Належність індивіда до конкретної соціальної групи перетворює його в реального або потенційного учасника будь-якого соціального конфлікту. У розмаїтості сукупності їх індивідуальних дій і вчинків реалізуються загальні цілі та позиції. Зведення індивідуальних зіткнень не означає ігнорування волі, ініціативи окремих людей, тому що загальна боротьба завжди складається з їх сукупності.

В той же час, агресія (від лат. aggredior – нападаю) – специфічна форма дії людини, що характеризується демонстрацією переваги в силі або використанням сили у стосунках з іншою людиною або групою осіб, яким суб’єкт намагається заподіяти шкоду [16,с.76]. Агресивна поведінка розрізняється за інтенсивністю і формою вияву: від демонстрації неприязні й недоброзичливості (вербальна агресія) до використання грубої фізичної сили (фізична агресія).

Мотивація агресивної поведінки  може бути двоякою: біологічною та соціальною. Біологічна мотивація припускає  наявність певних органічних даних  для проявлення агресивності, тобто таких її проявів, які є спонтанними і мало залежать від будь-яких зовнішніх впливів. Біологічна мотивація агресивності припускає спадкову чи органічну основу, а її проявлення в людині залежить від того, як побудований і як функціонує з дитинства її організм.

Соціальна мотивація  агресивності, напроти, тісно пов’язана  із зовнішніми впливами. Соціальна  мотивація агресивності базується  на переконанні, що мотив, а відповідно і проявлення агресивності людиною  є результатом научіння.

У психологічній науці склалися багато різних концепцій, які пояснюють агресивну поведінку. Розглянемо найвідоміші напрямки і теорії.

Теорія потягів. З. Фрейд увів у свою теорію поняття самостійного агресивного потягу – “потягу до смерті”. Він указував на непоборне інстинктивне прагнення людини до руйнування. На думку фундатора психоаналізу, завдяки суспільному прогресу цьому антисоціальному прагненню можна лише надати більш адекватної й нешкідливої форми розрядки [19, c.85].

Схожої концепції дотримувався і К. Лоренц. Він стверджував, що в організмі тварин і людини постійно накопичується енергія агресивного потягу, причому накопичення відбувається доти, доки в результаті впливу відповідного пускового подразника ця енергія не розрядиться.

Фрустраційна  теорія агресії. Фрустрація – це психічний стан, що виникає в наслідок постання реальної або уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Виявляється фрустрація у відчутті гнітючого напруження, тривоги, відчаю, гніву. Згідно з С. Розенцвейгом, стан фрустрації по напрямку може виявлятися у трьох формах поведінки (реакцій) людини: екстрапунитивної, інтрапунитивної і імпунитивної. Екстрапунитивна форма пов’язана з виникненням внутрішнього “підбурювача” до агресії, з напрямком реакції у зовні (зовнішньообвинувачувальні реакції). Людина звинувачує у подіях обставини, інших людей. У неї з’являється дратівливість, упертість, озлоблення, вона хоче досягнути своєї цілі незважаючи ні на що. Поведінка внаслідок цього становиться непластичною, примітивною, використовуються раніше заучені форми поведінки, незважаючи на те, що вони не приводять до бажаного результату.

Інтрапунитивна форма  фрустрації характеризується ауто агресією: обвинуваченням в невдачах саме себе, виникненням почуття вини. У людини виникає пригнічений настрій, тривожність, вона стає замкнутою, мовчазною.

Импунитивна форма реагування пов’язана з відношенням до невдач чи як до неминучих, фатальних, чи як до малозначимих подій, які згодом виправляться. Людина у таких випадках не звинувачує ні себе ні інших [5,с.140].

Д. Доллард і Н. Міллер у 1939р. висунули положення, згідно з яким індивідуум, якому заважають діяти, відчуває тим більше розчарування і фрустрацію, чим сильніше він прагне до досягнення мети Його реакція на перешкоди набирає форми агресивних дій щодо того об’єкта (суб’єкта), котрий чинить йому перепони.

Отже згідно з цією теорією, агресія викликається фрустрацією. Доллард стверджував, що, по-перше, агресія  завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє  агресію.

Як зазначає С.С. Занюк, незважаючи на те, що ці гіпотези дають змогу пояснити багато фактів, цілком очевидно, що не всі реагують на агресію фрустрацією [12,с.123].

Теорія соціального  научіння. А Бандура головним джерелом агресії вважає научіння. На його думку, більшість особливостей нашої поведінки розвивається в основному шляхом наслідування моделей. Коли вихователі дитини (батьки, вчителі) виявляють агресивність, то дитина, наслідуючи їх, стане агресивною. Якщо ж модель (інша людина, яка є зразком для дитини) буде покарана за свою агресивність, це зменшить вияви агресивності у дитини. Таким чином, агресивність – продукт звичайного научіння. Вона розвивається, підтримується або зменшується внаслідок спостереження сцен агресії і врахування її очевидних наслідків для агресивної людини.

Навіть якщо діти не втілюють відразу зразки (моделі) агресивної поведінки в дію, вони їх, як правило, засвоюють [16,c.39].

У ході проведених експериментів  А. Бандура встановив, що хлопчики виявляють  більшу готовність наслідувати агресивну  поведінку, ніж дівчата. А. Бандура також встановив, що батьками над агресивних дітей з відносно благополучних сімей є люди, які не терплять виявів агресії вдома, але схильні спонукати, схвалювати (і таким чином підкріплювати) агресивні вияви своїх дітей за межами дому. Батьки можуть бути і самі зразком агресивності.

Теорія Л.Берковіца. Л. Бертковіц, заперечивши твердження, що причиною агресії є фрустрація, виводить дві проміжні величини: гнів (як спонукальний компонент); пускові подразники (ключові ознаки, які спричиняють і запускають агресію) [10,c.89].

На думку автора цієї теорії, гнів виникає тоді, коли досягнення мети, на яку спрямована дія суб’єкта, блокується зовні. Однак сам по собі він ще не викликає агресії. Для її виникнення необхідні адекватні їй пускові подразники (зброя, ніж, камінь, які помітила людина). Сила агресивної реакції на певну перешкоду залежить від інтенсивності гніву і зв’язку між його збудником та пусковою ознакою. Пізніше Л. Бертковіц дещо модифікував свою теорію, вказавши, що пусковий подразник не є обов’язковою умовою переходу від гніву до агресії. Вчений припустив, що поява відповідного (адекватного) агресії ключового подразника, може збільшити інтенсивність агресивної дії, але лише за умови актуалізації її агресивної мотивації.