Динамічні процеси в малій групі

· здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення  передового міжнародного досвіду з  питань соціальної роботи з дітьми та молоддю;[10]

· сприяння молодіжним організаціям і окремим громадянам у їх культурному  і фізичному розвитку, участі в  трудовій та суспільно корисній діяльності;

· здійснення інших повноважень  у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Суб'єкти соціальної роботи з дітьми та молоддю мають право:

1) вносити до органів  виконавчої влади та органів  місцевого самоврядування пропозиції  щодо соціальної роботи з дітьми  і молоддю, брати участь у їх реалізації;

2) укладати договори з  підприємствами, установами і організаціями,  в тому числі зарубіжними, на  виконання ними робіт, що сприяють  підвищенню ефективності соціальної роботи;

3) створювати агентства,  спеціалізовані служби, інші установи  соціального спрямування, займатися  благодійництвом відповідно до законодавства України;

4) одержувати від підприємств,  установ та організацій усіх  форм власності інформацію з  питань соціальної роботи з дітьми та молоддю;

5) проводити на підприємствах,  в установах та організаціях  соціологічні дослідження з проблем молоді;

6) представляти інтереси  окремих молодих людей (молодих  сімей) в їх відносинах з  підприємствами, установами, організаціями;

7) надавати у встановленому  порядку підприємствам, установам  та організаціям за договорами  платні послуги з інформаційно-методичного  забезпечення їх діяльності щодо  соціального обслуговування дітей  та молоді із зарахуванням  одержаних коштів на рахунки  відповідних центрів соціальних  служб для молоді. Перелік платних  послуг, порядок їх надання і  витрачання одержаних коштів  встановлюються спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої  влади з питань молодіжної  політики. Прибутки від надання  платних послуг спрямовуються  виключно на соціальне обслуговування та допомогу дітям та молоді.

Права та обов'язки фахівця  із соціальної роботи з дітьми та молоддю  визначаються та затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади з питань молодіжної політики.

З метою законодавчого  закріплення правового статусу  соціальної роботи в Україні розроблено Закон "Про соціальні послуги". У цьому документі визначаються основні терміни:

· соціальний працівник —  професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у  сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги;

· соціальні послуги —  різні види послуг, що надаються  особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги (далі — особи, що потребують соціальних послуг), для забезпечення їхньої життєдіяльності та повернення до повноцінного життя;

· складні життєві обставини  — обставини, що об'єктивно порушують  нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової  активності у зв'язку зі старістю або  станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла  або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість тощо).

· Надання соціальних послуг ґрунтується на принципах адресності, індивідуального підходу, доступності, добровільності, гуманності, конфіденційності, відповідальності суб'єктів, що надають  соціальні послуги, за дотримання етичних і правових норм.

Соціальні послуги можуть надаватися.

1) державними і комунальними  спеціалізованими підприємствами, установами та організаціями,  підпорядкованими центральним, місцевим  органам виконавчої влади та  органам місцевого самоврядування;

2) іншими підприємствами, установами та організаціями,  створеними відповідно до законодавства  України, які не мають на  меті отримання прибутку від цієї діяльності.[18]

Однак актуальними залишаються  питання правового визначення поняття "клієнт" і "користувач соціальних послуг". Надання допомоги особам, які потребують соціальних послуг зумовлено  обов'язками держави у пенсійному забезпеченні, наданні пільг, допомог  тощо. Клієнт — особа, яка звертається  в соціальну службу за допомогою  внаслідок того, що не може власними зусиллями вирішити певні соціальні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні  проблеми, і потребує допомоги. Користувач соціальних послуг — особа, яка є  об'єктом соціального впливу з  боку соціального працівника з метою  соціалізації, соціальної адаптації  тощо. Наприклад, це стосується мобільної  соціальної роботи, при якій з дітьми проводяться різні спортивні, оздоровчі, культурно-масові заходи.

Таким чином, законодавство  України становить певну базу соціальної роботи, забезпечує її правовий статус, створює правові умови  для ефективного регулювання  системи соціального захисту, соціальної допомоги і соціальної підтримки  населення.

 

Розділ 2. Характеристика соціальної  проблематики обраної країни.

2.1 Соціальний захист у розрізі урядової структури Великої Британії

Традиційно у більшості  країн Західної Європи сформувалася трирівнева система реалізації державної  політики у сфері соціального  захисту та соціального обслуговування населення. Вона включає:

1. державне керівництво;
2. регіональне керівництво;
3. керівництво на місцях [4]

Державне керівництво  здійснюється міністерством соціального забезпечення, яке управляє практичним і функціональним розвитком соціального обслуговування населення. Міністерство визначає основні пріоритетні напрямки в області соціального забезпечення, провадить розробку найважливіших перетворень, забезпечує їх координацію і втілення в життя. Воно діє у контакті з іншими міністерствами, забезпечуючи в усіх сферах суспільної політики прийняття до уваги цілей державної політики щодо задоволення соціальних потреб населення. Міністерство готує необхідні законопроекти і постанови, вивчає та оцінює процеси розвитку соціального обслуговування населення, забезпечує поширення інформації та передачу досвіду за допомогою проведення аналізів, наукових досліджень і розробок, організації курсів удосконалення для фахівців. Регіональне керівництво здійснюється підрозділами соціального забезпечення, які спрямовують і контролюють реалізацію обслуговування соціальних потреб населення в межах території регіону, розподіляють асигнування на інвестиції, за винятком прямих асигнувань, виділених державою. Регіональні органи влади відповідають за призначення і виплату державних дотацій муніципалітетам і мають право вирішувати окремі конкретні адміністративні питання. За керівництво соціальним обслуговуванням місцевого населення відповідає певний суспільний орган. Його члени призначаються муніципальною радою, склад якої обирається на загальних місцевих виборах. Муніципальна адміністрація з усіма підрозділами працює під безпосереднім керівництвом суспільного органу. Муніципалітети можуть кооперуватися для спільної організації служб. Невеликі муніципалітети, як правило, звертаються саме до цієї форми організації роботи. Подібна система донедавна існувала і у Великій Британії, але за останні роки в адміністративно-територіальному розподілі державної влади Об’єднаного Королівства відбулися значні зміни. В рамках політичної реформи, національним законодавчим і виконавчим органам були делеговані значні повноваження, які поширюються практично на всі сфери внутрішнього життя даної країни. Так, наприклад, повноваження Шотландського Парламенту охоплюють:[4]

1) охорону здоров’я;

2) освіту і фахову підготовку;

3) місцеве самоврядування;

4) житлову політику;

5) економічний розвиток;

6) численні аспекти цивільного  і кримінального права, внутрішніх  справ;

7) транспорт;

8) навколишнє середовище;

9) сільське господарство, рибальство і лісове господарство;

10) спорт, культуру і  гуманітарні науки.

У цих сферах Парламент не залежить від існуючого загальнодержавного законодавства Великої Британії і може доповнювати чи скасовувати його, а також приймати нове. «Зарезервованими» повноваженнями Парламенту та Уряду Великої Британії залишаються:

1) закордонні справи;

2) оборона і національна  безпека;

3) загальна економічна  і монетарна політика;

4) енергетика;

5) трудове законодавство  і соціальне забезпечення;

6) антидискримінаційна політика;

7) психіатрія;

8) імміграція та ін. [6]

Звідси випливає, що усі соціальні питання і формування відповідної політики (за винятком соціального забезпечення) були передані у відання національних парламентів та їх виконавчих органів, тобто державне керівництво у цій сфері втратило своє колишнє значення, тоді як роль регіонального керівництва, навпаки, зросла. Що стосується соціального обслуговування населення, то відповідальність за його планування і надання послуг покладається виключно на місцеві органи влади. Повертаючись до вищесказаного, відзначу, що аналіз сучасної урядової структури Великої Британії на центральному рівні демонструє відсутність окремого міністерства чи держдепартаменту, безпосередньо відповідального за соціальну політику держави.

Соціальна політика, соціальний захист, соціальна захищеність і безпека особи як мета соціальної роботи не є функцією окремого міністерства, відомства, органу. Це – функція держави взагалі, громадськості, суспільства в цілому. Національні законодавчі та виконавчі органи володіють повноваженнями самостійно регулювати основні питання внутрішнього життя регіону, в тому числі, соціальні. Вони також безпосередньо взаємодіють з органами місцевої влади. Щодо урядової структури регіонів, то тут теж немає якогось монолітного утворення, яке б інкорпорувало всі чи, принаймні, більшість соціальних функцій. Тим не менше, у кожній з 4 країн Об’єднаного Королівства в межах тієї чи іншої урядової інституції існує орган з функцією нагляду за якістю надання соціальних послуг місцевою владою. У Шотландії це – Інспекторат послуг соціальної роботи (Social Work Services Inspectorate), який підпорядкований Департаменту освіти. Оскільки соціальні послуги плануються і забезпечуються на місцевому рівні, і відбувається це по-різному, то, звичайно, якість, стандарти надання таких послуг можуть відрізнятися. Тому уряд намагається гарантувати однаково високі стандарти соціального обслуговування населення незалежно від місця проживання, а також забезпечити гласність у діяльності служб соціальної роботи та їх підзвітність перед громадськістю. Таким чином, метою Інспекторату є «…працювати з іншими задля постійного покращення послуг соціальної роботи так, щоби вони задовольняли потреби громадськості, і громадськість довіряла їм», а основним завданням – «…оцінювати якість послуг соціальної роботи у Шотландії» [9]. Практична реалізація цього завдання відбувається шляхом перевірок і вивчення різних аспектів соціального обслуговування населення та підготовки щорічного звіту. Спільно з іншою урядовою організацією (Audit Scotland) Інспекторат аналізує діяльність всього муніципалітету у сфері надання послуг соціальної роботи, оцінює ступінь індивідуального підходу в обслуговуванні клієнтів, роботу з «портфелем» послуг, результати роботи та наявні ресурси, ефективність використання цільових видатків уряду тощо. Підсумком такого інспектування і спільного аналізу є публікація відкритого звіту, який представляється на розгляд місцевої влади. У відповідь на рекомендації Інспекторату муніципалітети зобов’язані підготувати план заходів, тим більше, якщо вказується на необхідність змін у їх діяльності щодо надання послуг соціальної роботи. У разі, коли перевіркою встановлено низьку якість та невідповідність соціального обслуговування на місцевому рівні загальнонаціональним пріоритетам, Інспекторат пропонує цілому ряду міністрів критичну оцінку роботи конкретного муніципалітету. А це може потягнути за собою скорочення урядового фінансування чи, в крайньому випадку, передачу відповідальності за соціальне обслуговування іншим організаціям. Відтак, хоча планування, розробка та надання послуг соціальної роботи є сферою повноважень місцевої влади і не підлягають централізованому керівництву, все ж, як бачимо, уряд володіє деякими важелями адміністративного впливу, щоб гарантувати реалізацію загальної соціальної політики. Поряд з пріоритетними напрямками соціальної політики, уряд також розробляє деякі показники роботи для соціальних служб. Це може бути, приміром, час, необхідний для оформлення догляду за дитиною чи вступу опікунства у законну силу тощо. Тут важливо підкреслити, що стандарти, згідно з якими оцінюється якість соціальної роботи, базуються на політиці уряду, результатах дослідження ефективних практичних напрацювань і досвіду роботи, а також думці самих користувачів послуг [10]. Отже, на сьогоднішній день у Великій Британії склалася доволі своєрідна система розробки й реалізації політики у сфері соціального захисту і соціального обслуговування населення. Основними її рисами можемо назвати: гнучкість, динамічність, респонсивність, прозорість і підконтрольність громадськості. Ця система залишається трирівневою, однак, як було з’ясовано, недавні зміни в повній мірі втілили в життя принцип децентралізації та «роздержавлення» соціальної політики, що мало наслідком перерозподіл повноважень у її здійсненні між центром та регіонами на користь останніх. При цьому головна роль у даній системі належить територіальним громадам, тобто акценти у здійсненні соціальної політики і, насамперед, у створенні умов для посилення соціальної безпеки людини, гарантування її соціального захисту зміщені в напрямку місцевих органів влади. Вищезгадані зміни є відображенням нового політичного курсу лейбористів «Третій шлях» (Third Way), ключовими положеннями якого стали «сучасність, моральність, місцевий підхід». Змістовна сторона цих положень багато в чому співзвучна з ідеями відомого англійського соціолога Ентоні Гідденса. На його думку, суспільство має бути заснованим на бажанні людей приймати участь у спільній діяльності, а до функції держави належить, зокрема, підсилення сприйняття людиною її громадянських обов’язків [11]. «Третій шлях» також вбачає у державі силу, покликану захищати територіальні громади та волонтерські організації, які діють ефективно, сприяти їх зростанню з тим, щоб вони самостійно вирішували існуючі соціальні проблеми [12]. На початку ХХ ст. соціальна допомога у Великій Британії забезпечувалась місцевими релігійними, громадськими, напівурядовими організаціями за відсутності централізованого контролю з боку держави. Такий підхід продемонстрував свої переваги і є надзвичайно актуальним сьогодні. Місцеві органи влади здатні ефективно реалізовувати більшість завдань соціальної політики, оскільки можуть враховувати при цьому різноманітні соціально-економічні, культурно-історичні, національні особливості відповідної адміністративно-територіальної одиниці [20]. Зауважимо однак, що даний підхід, особливо при його абсолютизації, не позбавлений певних недоліків. Так, у Шотландії нараховуються 32 самоврядні територіальні громади. Кожен муніципалітет на власний розсуд планує, розробляє, надає послуги соціальної роботи. Неважко помітити, що відсутність деякого централізованого нагляду, заохочення співпраці між сусідніми муніципалітетами, взаємовивчення ефективних напрацювань призведе до значного дублювання зусиль. Проте на практиці важливість взаємодії органів місцевої влади різних територіальних громад усвідомлюється належним чином. У період стажування автора в університеті м. Данді така взаємодія якраз відбувалась між міською радою та департаментом соціальної роботи сусіднього міста Перт. Спільний проект мав на меті запозичення досвіду роботи міждисциплінарної команди соціальних працівників і поліції, створеної у м. Данді для розслідування випадків насилля над дітьми. Таким чином, домінантою у складному та суперечливому процесі здійснення соціальної політики є децентралізація, делегування основних регулятивних функцій згори вниз. Але при цьому необхідно уникати крайнощів, дбати про почуття міри у співвідношенні централізованих і децентралізованих засад соціальної політики. Що ж до України, то тут система розробки і реалізації політики у сфері соціального захисту та соціального обслуговування населення тяжіє до традиційної [13]. Причому, нагадує «перевернуту» британську. Хоч ми й відмічаємо позитивні зрушення у соціальному законодавстві, про які мова йтиме далі, сама система залишається вкрай централізованою і неадекватною сучасним потребам суспільної практики. Міністерство праці та соціальної політики, Державний комітет у справах сім’ї та молоді, частково Міністерство внутрішніх справ і Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, їх підрозділи в Автономній Республіці Крим, у структурі місцевих державних адміністрацій разом із службами у справах неповнолітніх і центрами соціальних служб для молоді та деякі інші становлять ту державну систему суворого підпорядкування, яка намагається регулювати практично всі аспекти соціального життя країни, в тому числі, на місцевому рівні. Роль органів місцевого самоврядування, наприклад, у соціальному захисті неповнолітніх законодавство визначає таким формулюванням: «беруть участь у межах своєї компетенції» [20]. Організаційна побудова виконавчих комітетів місцевих рад не включає підрозділ, який би відповідав за соціальне обслуговування і охоплював усі категорії населення. Існуючі ж є віддзеркаленням структури органів державної влади. Тому у цій ситуації діяльність місцевих соціальних служб орієнтована не стільки на користувача, скільки на вищестоящі органи влади, складання звітів та виведення показників, часто надуманих. Підпорядкування, підзвітність різним інстанціям не сприяє взаємодії таких служб і, в кінцевому рахунку, ефективному задоволенню потреб місцевого населення. Громадська ініціатива у її масовому прояві залишається низькою й досі стримується минулими стереотипами патерналістської ролі держави у здійсненні соціального захисту. Все це свідчить про необхідність більш глибокого реформування соціальної сфери в Україні, пошуку раціонального балансу між державним, регіональним і місцевим керівництвом, сприяння розвитку активної участі громадян у колективній діяльності, встановлення взаємозв’язку між соціальними правами людини та її зобов’язаннями і вимагає проведення подальших досліджень соціологів, політологів, соціальних психологів.

 

2.2 Британська система соціального захисту неповнолітніх: структура, принципи, пріоритети

У всіх частинах Об’єднаного  Королівства значна увага приділяється соціальному захисту неповнолітніх. Урядом виділяються значні кошти на проведення наукових досліджень та забезпечення відповідної практичної роботи. Вивчення і аналіз наукової літератури та законодавчих актів [14] дозволяє нам стверджувати, що соціальна політика Великої Британії орієнтована, перш за все, на вирішення проблем саме цієї категорії населення. Так, серед основних завдань сучасної соціальної політики можна виділити:

1) боротьбу з безробіттям,  вирішення проблем зайнятості, зокрема  молодих спеціалістів;

2) підвищення загальноосвітнього рівня підростаючого покоління;

3) професійну підготовку та надання стартових можливостей для активної участі молоді у трудовому процесі суспільства;

4) надання державної підтримки та допомоги дітям з фізичними чи психічними вадами, певними захворюваннями;

5) турботу про сім’ю  як частинку суспільства, як  провідний фактор первинної соціалізації дитини;

6) створення у соціумі (община, квартал, мікрорайон) дозвільних, трудових та інших видів спільнот дітей, молоді та дорослих;

7) профілактику та корекцію девіантної поведінки молоді як важливу частину молодіжної політики та ін.

Соціальна робота з дітьми і сім’ями у Великій Британії, крім тих загальноприйнятих принципів, які застосовуються у соціальній роботі, опирається ще на ряд принципів:

а) недопустимість тиску  у соціальній роботі з дітьми та сім’єю;

б) партнерські відносини  з усіма членами сім’ї;

в) орієнтація на здібності  і потенціал людини;

г) врахування думки дітей;

ґ) співпраця з іншими агентствами;

д) зняття напруги між опікою і контролем [22].

Ще одне вихідне положення  соціальної роботи з дітьми у Великій Британії наголошує на тому, що дитина від народження є хорошою, «незіпсованою», схильною лише до позитивної поведінки. Тобто, як бачимо, в даному випадку теоретичні підходи соціальної роботи базуються на соціологічних теоріях у поясненні природи відхилень у поведінці, згідно з якими, девіації – це, як правило, не стільки результат індивідуальних патологій, скільки факт такої соціальної взаємодії індивідів, яка сприяє негативній соціалізації. Тому більшість проявів девіантної поведінки з боку дитини тлумачаться британськими соціальними працівниками як індикатори, що свідчать про несприятливу ситуацію у сім’ї, соціальному оточенні дитини, про можливість її кривди. [27].