Динамічні процеси в малій групі

Соціальний захист інвалідів  з боку держави полягає у наданні  грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у  встановленні опіки або стороннього  догляду, а також пристосуванні  забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікації  і зв'язку до особливостей інвалідів. Матеріальне, соціально-побутове і  медичне забезпечення інвалідів  здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових  виплат), забезпечення медикаментами, технічними та іншими засобами, включаючи  автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні  вироби, друковані видання зі спеціальним  шрифтом, звукопідсилювальну апаратуру  та аналізатори, а також шляхом надання послуг з медичної, соціальної, трудової і професійної реабілітації, побутового та торгівельного обслуговування.

У Законі України від 14 січня 1998 р. .№ 16/98 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначається поняття загальнообов'язкового державного соціального страхування  — це система прав, обов'язків  і гарантій, яка передбачає надання  соціального захисту, що включає  матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової  або тимчасової втрати годувальника, безробіття з незалежних від них  обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків  власником або уповноваженим  ним органом, громадянами, а також  бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування  є застраховані громадяни, а в  окремих випадках — члени їхніх  сімей та інші особи, страхувальники і страховики. Застрахованою є  фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне  страхування. Страхувальниками за загальнообов'язковим  державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України. Страховиками є страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання  застрахованим особам матеріального  забезпечення та соціальних послуг.[3]

Окремі закони визначають порядок державної соціальної допомоги різним категоріям громадян: "Про  охорону дитинства", "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в  результаті Чорнобильської катастрофи", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про основні принципи соціального  захисту ветеранів праці й  інших громадян літнього віку".

В Україні немає закону, який би визначав правове регулювання  соціальної роботи у різних сферах суспільства: правове визначення поняття "соціальна робота" та іншого термінологічного апарату, соціальних гарантій, соціальних послуг, прав і обов'язків соціальних працівників тощо. У 2001 р. в Україні  прийнято Закон від 21 червня 2001 р. № 2558-14 "Про соціальну роботу з  дітьми та молоддю", який регулює  правове забезпечення соціальної роботи з дітьми та молоддю.[5]

Соціальна робота з дітьми та молоддю — діяльність уповноважених  органів, підприємств, організацій  та установ незалежно від їх підпорядкування  і форми власності та окремих  громадян, яка спрямована на створення  соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.

Соціальне обслуговування —  робота, спрямована на задоволення  потреб, які виникають у процесі  життєдіяльності, що забезпечує гармонійний  та різнобічний розвиток дітей та молоді шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг.

Соціальний супровід —  робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально  незахищених категорій дітей  та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їхнього соціального статусу.[20]

Соціальна профілактика —  робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної  поведінки дітей та молоді, виявлення  будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді й запобігання такому впливу.

Соціальна реабілітація —  робота, спрямована на відновлення  морального, психічного і фізичного  стану дітей та молоді, їхніх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність до загальновизнаних суспільних правил і норм.

Соціальне інспектування  — система заходів, спрямованих  на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за здійсненням соціальних програм, проектів, умовами життєдіяльності, моральним, психічним та фізичним станом дітей та молоді, забезпечення захисту  їхніх прав, свобод та законних інтересів.

Фахівець із соціальної роботи — особа, яка має спеціальну освіту і здійснює соціальну роботу з  різними категоріями дітей та молоді або відповідними соціальними  групами на професійних або волонтерських засадах.

Волонтерський рух — добровільна, доброчинна, неприбуткова та вмотивована  діяльність, яка має суспільно корисний характер.

Соціальний менеджмент —  управління системою соціальної роботи, спрямоване на реалізацію її завдань  та пошук оптимальних шляхів їх вирішення.[23]

Суб'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю є: уповноважені органи, які здійснюють соціальну  роботу з дітьми та молоддю; фахівці з соціальної роботи.

До уповноважених органів  належать: органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; служби у  справах неповнолітніх; центри соціальних служб для молоді, їх спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування  та форми власності.

Об'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю є: діти, молодь та члени їх сімей; професійні та інші колективи; соціальні групи, щодо яких здійснюється соціальна робота.[1]

Основними принципами соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

· законність, додержання і захист прав людини;

· диференційованість, системність, індивідуальний підхід;

· доступність, конфіденційність у соціальній роботі;

· відповідальність суб'єктів  соціальної роботи за додержання етичних  і правових норм, вимог та правил здійснення соціальної роботи;

· добровільність у прийнятті допомоги.

Основними напрямами державної  політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

· визначення правових засад  соціальної роботи з дітьми та молоддю;

· розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональних програм  соціального становлення і соціальної підтримки дітей та молоді;

· створення сприятливих  умов для гармонійного розвитку дітей  та молоді, задоволення потреб у  добровільному виборі виду діяльності, не забороненому законодавством, активної участі в творчій, культурологічній, спортивній та оздоровчій діяльності;

· консультування і надання  соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної  та інших видів соціальної допомоги;

· здійснення соціального  менеджменту щодо організації діяльності органів виконавчої влади, громадських  організацій, спрямованої на подолання соціальних проблем;

· здійснення соціально-профілактичної роботи щодо запобігання наслідкам  негативних явищ та подолання таких наслідків;[24]

· розроблення та здійснення комплексу реабілітаційних заходів  щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану  дітей та молоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації;

· сприяння дитячим і молодіжним організаціям, іншим об'єднанням громадян, фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і проектів;

· забезпечення дотримання соціальних стандартів і нормативів умов життєдіяльності, морального, психологічного та фізичного стану дітей та молоді;

· здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забезпечення соціальної роботи;

· сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху;

· встановлення та зміцнення  зв'язків із соціальними службами для молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю;

· вжиття комплексу медико-соціальних та реабілітаційних заходів щодо адаптації в суспільстві дітей  з вадами фізичного та розумового розвитку.

Соціальне обслуговування дітей  та молоді здійснюється у порядку, визначеному  законодавством, шляхом надання таких соціальних послуг:

1) гарантованих державою  безкоштовних фізкультурно-оздоровчих послуг;

2) у доборі роботи і  працевлаштуванні відповідно до  покликання, здібностей, професійної  підготовки, освіти, професійної орієнтації та перепідготовки;

3) у сфері освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури  і спорту, спеціального медичного  обслуговування, оздоровлення, відпочинку;

4) добродійних послуг  для задоволення духовних, культурних, естетичних, виховних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних та Інших потреб.

Соціальний супровід передбачає здійснення:[14]

· службами у справах неповнолітніх, центрами соціальних служб для молоді системного обліку та догляду дітей  і молоді, які опинилися в складних життєвих ситуаціях;

· систематичних і комплексних  заходів, спрямованих на подолання  життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу дітей та молоді;

· системи заходів, спрямованих  на подолання різних видів залежностей, які завдають шкоди психічному і  фізичному здоров'ю дітей та молоді;

· соціальної опіки щодо дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Соціальна профілактика серед  дітей та молоді передбачає здійснення:

· системного обліку і догляду  за дітьми та молоддю, які виявили  схильність до асоціальної поведінки;

· інформаційно-просвітницької, пропагандистської та агітаційної  роботи серед дітей та молоді за місцем проживання, навчання або роботи.

Соціальна реабілітація дітей  та молоді передбачає здійснення:

1) навчально-виховної реабілітації  у загальноосвітніх школах-інтернатах  для дітей та молоді, які потребують  соціальної допомоги; у спеціальних  загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) для дітей та молоді, які потребують  корекції фізичного та розумового  розвитку; у загальноосвітніх санаторних  школах (школах-інтернатах) для дітей,  які потребують тривалого лікування;

2) соціально-лікувальної  та психологічної реабілітації  у відповідних закладах охорони  здоров'я дітей та молоді, які  зазнали жорстокості, насильства, а також які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

3) фізичної реабілітації  дітей та молоді з фізичними,  розумовими вадами у спеціалізованих  фізкультурно-оздоровчих закладах (клубах, центрах тощо);

4) медико-соціальної реабілітації  неповнолітніх, які зловживають  алкоголем, наркотиками і які  за станом здоров'я не можуть  бути направлені до шкіл соціальної  реабілітації та професійних  училищ соціальної реабілітації;

5) соціально-освітньої реабілітації  в школах соціальної реабілітації  та професійних училищах соціальної  реабілітації неповнолітніх, які скоїли правопорушення.[16]

Соціальне інспектування  здійснюється з метою контролю за додержанням вимог законодавства  щодо захисту прав і свобод дітей  та молоді у сфері соціальної роботи з ними. Порядок і умови здійснення соціального інспектування визначаються спеціально уповноваженим центральним  органом виконавчої влади з питань молодіжної політики.

Завданнями суб'єктів  соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

· надання різноманітних  соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді;

· розроблення та вжиття системи заходів зі створення  умов, достатніх для життєдіяльності  різних категорій дітей та молоді;

· здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, вжиття системи заходів щодо запобігання  негативним явищам та їх подолання;

· розроблення та вжиття реабілітаційних заходів щодо відновлення  соціальних функцій, морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та інших умов життєдіяльності, а також надання допомоги дітям, молоді, які зазнали жорстокості та насильства, потрапили в екстремальні ситуації;