Динамічні процеси в малій групі

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….2-4

Розділ 1. Соціально-політичні  та правові засади соціальної роботи за кордоном…………………………………………………………………………5

1.1 Правові основи соціальної  роботи……………………………………….5-6

1.2 Правові засади соціальної  роботи в Україні……………………………..7-19

Розділ 2. Характеристика соціальної  проблематики обраної країни………20

2.1 Соціальний захист у розрізі урядової структури Великої Британії………………………………………………………………………20-27

2.2 Британська система соціального захисту неповнолітніх: структура, принципи, пріоритети………………………………………………………28-35

Розділ 3. Форми та методи соціальної роботи за кордоном……………….36

3.1 Форми і методи соціальної  роботи...……………………………………36-37

3.2 Актуальні методи соціальної  роботи…………………………………38-40

Висновки…………………………………………………………………….41-43

Список використаних джерел………………………………………………44-46

 

 

 

 

 

 

Вступ

У свій час відомий англійський  філософ Ф. Бекон вказував на необхідність методології у науковому пізнанні, порівнював її зі світильником, який веде подорожуючого вірним шляхом. Сьогодні ми живемо у добу міжнародної інтеграції, коли жодна країна вже не є ізольованою політично, економічно, культурно чи соціально, а весь досвід людства об’єднаний у загальному інформаційному просторі. Відтак, вирішуючи складне завдання перебудови українського суспільства, чи варто нам діяти навмання, методом проб і помилок? Байдуже пройти повз світову скарбницю знань було б, щонайменше, нерозумно. Велика Британія – одна з найбільш розвинутих країн світу – є прикладом втілення сучасних ідей переходу від пасивної до активної, превентивної держави загального добробуту. Без сумніву, її досвід може стати в нагоді. Нам ще багато чому потрібно навчитись у справі соціального захисту та й не тільки. Інакше термін «соціальна держава» так і залишатиметься оксимороном, нездійсненною мрією стосовно України. Дана курсова робота ґрунтується на аналізі сучасної інформації, отриманої з британських та українських видань, нормативно-правових актів, мережі Інтернет.[22]

Дбаючи про своїх дітей, нація дбає про своє майбутнє. Сьогодні цей загальновідомий вислів є особливо актуальним для України. Адже ситуація, що склалась у сфері розвитку підростаючого покоління, – зовсім невтішна. До певної міри вона є складовою демографічної кризи, однак тут має місце погіршення не лише кількісних, а й якісних характеристик даної вікової категорії населення, зокрема загострюється проблема здоров’я неповнолітніх.

У середовищі підлітків та молоді поширюється паління, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, венеричні захворювання, посилюється загроза епідемії СНІДу. Частішають випадки вагітності дівчат. Помітно зростає дитяча бездоглядність, що має наслідком жебракування, проституцію, збільшення кількості самогубств. Складною є криміногенна обстановка серед неповнолітніх: за статистикою, кожен четвертий злочин у нашій державі скоюють підлітки [2]. У числі соціальних проблем молоді також в першу чергу слід назвати працевлаштування. Серед незайнятих осіб, які зареєстровані на ринку праці, понад третину (36,6%) складають молоді люди у віці до 28 років [3]. Наразі з особливою гостротою стоїть питання про гарантії держави щодо забезпечення прав і можливостей особистості у новій соціальній ситуації, яка має сприяти її успішній соціалізації у різних соціальних інститутах: школі, сім’ї, культурі, науці, засобах масової інформації, товаристві ровесників тощо. Крім того, зростає роль соціальних служб як осередків, які покликані кваліфіковано захистити права дитини, покращити становище різних категорій молоді, людей з обмеженими соціальними, фізичними та психічними можливостями, надати їм допомогу та підтримку, активізувати процеси адаптації та реабілітації. З огляду на вищесказане, враховуючи те, що в Україні відбувається реформування системи соціального захисту, робляться лише перші кроки у здійсненні соціальної роботи з дітьми та молоддю, можемо стверджувати, що актуальними є теоретичні та методичні дослідження у цій сфері, зокрема всебічне вивчення досвіду інших країн. Необхідність цього відображена і у вітчизняному законодавстві: «Вивчати та запроваджувати у практику передовий… зарубіжний досвід роботи з профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації у суспільстві [5]». Однією з тих країн, де соціальний захист неповнолітніх досягнув високого рівня розвитку, а соціальна робота має більш ніж столітню історію, є Велика Британія. Як показує аналіз наукової літератури у галузі педагогіки, політології, соціології тощо, останнім часом в Україні зростає дослідницький інтерес до питань молодіжної політики, соціального захисту неповнолітніх, соціальної роботи з ними, а також пов’язаного з цим зарубіжного досвіду.

Звернення до британського досвіду зумовлено й тим, що ось уже кілька років поспіль Ужгородський національний університет реалізовує міжнародні проекти в сфері соціальної роботи, у яких постійним партнером виступає університет м. Данді.[8]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Соціально-політичні  та правові засади соціальної роботи за кордоном.

1.1 Правові основи соціальної роботи

Законодавчу, нормативно-правову  основу соціальної роботи в Україні, як і в інших країнах світу, визначають правові документи, які  умовно згруповані у п'ять груп відповідно до суб'єктів їх видання:

1) регламентуючі, дорадчі  документи світового співтовариства (акти, декларації, пакти, конвенції,  рекомендації, резолюції ООН, ВООЗ, МОП, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та ін);[27]

2) внутрішньодержавні юридичні  акти (Конституція, закони, укази,  розпорядження Президента України,  постанови уряду України, накази, рішення колегій та інструкції  Міністерства праці та соціальної  політики, Міністерства освіти і  науки, Міністерства охорони здоров'я,  Державного комітету у справах сім'ї та молоді та ін.);

3) документи суб'єктів  України, які забезпечують реалізацію  законів на своїй території,  виконання регіональних законоположень, виконання республіканських (Автономна  Республіка Крим) нормативних законоположень  з правом законодавчої ініціативи;

4) документи муніципальних  утворень (міські і сільські райони, мікрорайони (трудові колективи);

5) рішення, накази, розпорядження  безпосередньо закладів та організацій.

Законодавчу базу соціальної роботи в Україні становлять такі міжнародні документи, як Загальна декларація прав людини (ООН, 10 грудня 1948 p.), Міжнародний  пакт про цивільні і політичні  права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Нью-Йорк, 19 грудня 1966 p.).[23]

У Загальній декларації прав людини (ст. 22) наголошується, що "кожен  як член суспільства має право  на соціальне забезпечення, а також  на здійснення економічних, соціальних і культурних прав, необхідних для  його гідності й вільного розвитку його особистості, за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва  та відповідно до організації і ресурсів кожної держави". У Загальній декларації прав людини зазначається, що кожен має право на працю, вільний вибір виду зайнятості, відпочинок і дозвілля, включаючи розумне обмеження робочої години; на життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я і добробуту свого народу і своєї сім'ї, та інші права і свободи.[12]

У Міжнародному пакті про  цивільні і політичні права зазначається, що "держави, які беруть участь у  пакті, беруть до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації  Об'єднаних Націй, визнання гідності, властивої усім членам людської спільноти, і рівних і невід'ємних прав їх є основою волі, справедливості і загального світу".

Особлива увага у Міжнародному пакті про економічні, соціальні  і культурні права приділяється гарантії права на працю, соціальне  забезпечення, охорону дітей і  жінок, захист від бідності і голоду. У ст. 6 зазначається: "Заходи, що повинні  бути вжиті державами, що беруть участь у цьому Пакті, з метою повного  здійснення цього права (на працю), включають  програми технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення неухильного  економічного, соціального і культурного  розвитку і повної виробничої зайнятості в умовах, що гарантують основні  політичні й економічні свободи  людини". [11]

 

 

 

1.2 Правові засади  соціальної роботи в Україні

В Україні наявна законодавча  база, яка складається із переліку нормативних актів, що регламентують  соціальну роботу та захист населення, — всього 46 законів і указів Президента України, декрети Кабінету Міністрів  України, постанови Кабінету Міністрів  України, розпорядження Президента України та Кабінету Міністрів України, накази — всього 88 найменувань.

У головному Законі України  — Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 p., гарантуються основні права і свободи громадян.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчуженими та непорушними.[9]

Стаття 23. Кожна людина має  право на вільний розвиток особистості, якщо при цьому не порушуються  права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому ^забезпечується вільний  і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають  рівні конституційні права і  свободи та є рівними перед законом.

У ст. 46 гарантується право  на соціальний захист, що включає право  на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них  обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим  державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків  громадян, підприємств, установ і  організацій, а також бюджетних  та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду  за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є  основним джерелом існування, мають  забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого  законом.

Дуже важливим для правової основи соціальної роботи є Закон  України від 5 жовтня 2000 р. № 2017-ІП "Про  державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

· визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

· визначення пріоритетів  державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

· визначення та обґрунтування  розмірів видатків Державного бюджету  України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.[26]

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальні розміри заробітної плати та пенсії за віком, інших видів  соціальних виплат і допомоги. Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм  економічного і соціального розвитку.

У законі дається система  і класифікація соціальних нормативів, які за характером задоволення соціальних потреб поділяються на: нормативи  проживання, нормативи забезпечення, нормативи доходу. За рівнем задоволення  соціальних потреб соціальні нормативи  поділяються на: нормативи раціонального  споживання, нормативи мінімального споживання, статистичні нормативи. Окремо виділяються державні соціальні  нормативи у сферах соціального, житлово-комунального, транспортного  обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, а також  соціальні гарантії забезпечення державних  соціальних стандартів і нормативів, порядок визначення їх розмірів.[21]

Основні засади державної  політики щодо ветеранів праці та громадян похилого віку висвітлені у  Законі України від 16 грудня 1993 р. № 3721-ХІІ "Про основні засади соціального  захисту ветеранів праці та інших  громадян похилого віку". Держава  гарантує кожному ветерану праці  та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних  життєвих потреб, надання різних видів  допомоги шляхом: реалізації права  на працю відповідно до професійної  підготовки, трудових навичок і з  урахуванням стану здоров'я; забезпечення пенсіями і допомогою; надання житла; створення умов для підтримки  здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної  бази для стаціонарних закладів і  надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів.[12]

Напрямки соціального  захисту інвалідів відображені  в Законі України від 21 березня 1991 р. № 875-ХП "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Діяльність держави щодо інвалідів  виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових  і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному  забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.