Приднестровский конфликт

 

 за підтримки

СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ

ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙБЕЗПЕЦІ

SCENARIOS FOR THE DEVELOPMENTOF THE TRANSNISTRIA CONFLICTCHALLENGES TO EUROPEAN SECURITY

партнери:

Київ

2011

Цю публікацію підготовлено Інститутом світової політики (Україна) у партнерстві з Фундацією українсько-польської співпраці PAUCI (Польща); Інститутом громадських проблем (Словаччина); Інститутом соціології Угорської Академії наук (Угорщина); Асоціацією з міжнародних справ (Чехія).

Проведення дослідження стало можливим завдяки підтримці Міжнародного Вишеградського Фонду (International Visegrad Fund) та Чорноморського трасту регіональної співпраці – проекту Німецького Фонду Маршалла (США) (GMF Black Sea Trust for Regional Cooperation).

Зміст дослідження є винятковою відповідальністю авторів та не обов’язково відображає погляди International Visegrad Fund, Black Sea Trust, German Marshall Fund або їх партнерів.

Будь-яку частину цього дослідження не можна відтворювати жодним чином, у тому числі графічно, електронно та у формі ксерокопії, і використовувати в будь-якому форматі без відповідного посилання на першоджерело.

Публікацію підготовленоекспертною групою:

    Альона Гетьманчук

    Євген Єнін

    Катерина Зарембо

    Сергій Солодкий

    © 2011, Інститут світової політики

3

ЗМІСТ

ЗМІСТ

ВСТУП 4

СЦЕНАРІЇ  ПРИДНІСТРОВСЬКОГО  ВРЕГУЛЮВАННЯ:

1. Збереження  «статус-кво».................................................................................................. 9

2. Реінтеграція  Республіки Молдова 

2.1 Європеїзація  Придністров’я................................................................................. 16

2.3 Російський  сценарій. Реалізація так званого  «Плану Козака-2»......... 25

2.4 Міжнародний  протекторат у Придністров’ї................................................. 37

3. Визнання незалежності Придністров’я.................................................................... 40

4. Приєднання  Придністров’я до складу Росії........................................................... 44

5. Приєднання  Придністров’я до складу України..................................................... 47

6. Відновлення  гарячої фази конфлікту. Приєднання  Республіки Молдова до Румунії....................................................... 50

ПОДРАЗНИКИ  ПРИДНІСТРОВСЬКОГО  КОНФЛІКТУ 54

МОЖЛИВІ КОМПРОМІСИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ 56

РЕЗЮМЕ 69

ENGLISH VERSION 73

СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

4

ВСТУП

    Придністровський  конфлікт перебуває в невирішеному стані фактично двадцять років. Досить солідний строк для того, аби протиріччя пустили своє коріння глибоко. Це створює свої переваги і недоліки для розв’язання конфлікту. Із одного боку, конфліктні сторони не відчувають тієї ж гостроти ворожості, яку необхідно було долати в першій половині 1990-х років. За умов спаду емоційної напруги створюється сприятливе підґрунтя для комунікації і вирішення як поточних питань між сторонами конфлікту, так і стратегічних – для розв’язання проблеми в цілому.

    З іншого боку, з кожним роком ситуація навколо Придністров’я виглядає дедалі більш безперспективною – регіон подбав про впровадження максимально можливого набору атрибутики, який би свідчив про його окремішність: органи влади, кордони, армія, судова система, власна валюта і т.д. Спад напруги між конфліктними сторонами міг би сприяти поновленню і активізації переговорного процесу, проте тривалість протистояння наразі ускладнює можливість розв’язання проблеми.

    За  двадцять років у сторін сформувалася своєрідна звичка до наявного стану справ – елітам з обох боків Дністра бракує політичної волі для зміни ситуації. Кишинів і Тирасполь виробили взаємну систему стримувань та противаг стосовно один одного, що блокує можливість вирішення конфлікту у той чи інший бік зусиллями однієї зі сторін. Цей підхід зумовлює подальше цементування конфлікту, переговірні сторони не відчувають жодних стимулів задля того, аби надати нового імпульсу врегулюванню.

    Час від часу країни-учасники переговорного  процесу виходять із ініціативами щодо придністровського врегулювання, однак досі жодна із них не принесла бажаного результату. Однією з вад попередніх пропозицій було те, що да

Інтерес до придністровського врегулювання з боку ЄС (особливо Німеччини) та США – нові передумови для розв’язання придністров- ського конфлікту5

    леко  не всі сторони переговорів готові були підтримати розв’язання конфлікту на умовах країни, яка пропонувала план врегулювання. Найбільш відомі ініціативи – «План ОБСЄ», який передбачав асиметричну федералізацію РМ (2002 р.), «Меморандум Козака», що пропонував реінтеграцію РМ на засадах федерації із широкими правами для Придністров’я (2003 р.) і так званий «План Ющенка», що передбачав реінтеграцію через демократизацію Придністров’я (2005 р.). Якщо до Меморандуму Козака та методу його підготовки були зауваження у Євросоюзу та Сполучених Штатів, то до Плану Ющенка - в Росії. Власне, реакція Росії на План Ющенка чітко продемонструвала: у Москві не підтримають жодного плану врегулювання, окрім її власного. Хоча деякі експерти зауважують, що це було не стільки несприйняттям плану України, скільки несприйняттям плану особисто президента Ющенка.

    Здавалося б, подібні невдачі мали б примусити  сторони забути про врегулювання проблеми на довгі роки. Тим більше, що й раніше до вирішення придністровської проблеми підходили дискретно – про неї згадували або під час виборчих кампаній у Молдові, або у випадку чергового загострення в комунікації Кишинева і Тирасполя. Але навіть за цих умов на Придністров’я здебільшого звертали увагу в Україні та Росії; західні уряди, мас-медіа почасти цю тему оминали – приміром, газета The New York Times за минулий рік темі Придністров’я присвятила одну (!) публікацію1; попередня стаття, присвячена придністровській темі, в The New York Times була опублікована ще у 2006 році.2 У інших провідних виданнях світу ситуація подібна.

    Впродовж  останнього року тема Придністров’я  отримала нове дихання. Це сталось, не в останню чергу, завдяки Німеччині. У червні минулого року німецький канцлер Ангела Меркель та російський президент Дмітрій Медвєдєв домовилися створити впливову інституцію, яка б відповідала за координування важливих питань у безпековій сфері – Комітет ЄС-РФ із питань зовнішньої політики та безпеки. Проте спочатку Росія повинна була продемонструвати політичну волю щодо придністровського врегулювання. Німеччина розглядає новий вимір співпраці з Кремлем як своєрідний test case – тобто справу-прецедент, яка має принципове значення для вирішення аналогічних справ у май

ВСТУП

1 Dempsey J. Challenging Russia to Fix a Frozen Feud [Online resource] / The New York Times, October 27, 2010. Режим доступу http://www.nytimes.com/2010/10/28/world/europe/28iht-letter.html?scp=1&sq=transnistria&st=cse

2 Myers S. L. Ukraine Battles Smugglers As Europe Keeps Close Eye [Online resource] / The New York Times , May 28, 2006. Режим доступу http://query.nytimes.com/gst/fullpage.html?res=980DE4D71E3EF93BA15756C0A9609C8B63&&scp=2&sq=transnistria&st=cse6 СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ. ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ

    бутньому.3 Цю ідею також підтримала Франція. Придністровське питання зайняло важливе місце під час зустрічі у французькому курортному місті Довілі трьох лідерів – Дмітрія Медвєдєва, Ангели Меркель, Ніколя Саркозі. Щодо цих домовленостей висловлювалося чимало скептичних думок, проте заслуговує на увагу сам факт, що придністровське питання з’явилося на порядку денному Євросоюзу та Росії.

    Своєрідним  вікном можливостей для придністровського  врегулювання є і підвищений інтерес  Євросоюзу та США до Республіки Молдова, що спостерігається останнім часом. Європейський Союз розглядає нині Кишинів як потенційного взірця демократичного та економічного реформування серед країн-учасниць «Східного партнерства»: проект демократизації Білорусі провалився; регіональні позиції України як демократичного лідера також були підірвані. Ставки, які сьогодні робляться на Республіку Молдова, частково виправдані: Євросоюзу в його зовнішній політиці потрібна success story – саме такою історією могла б стати РМ.4

    Щодо  Сполучених Штатів, то доказом їх зацікавленості Республікою Молдова став візит до Кишинева віце-президента США Джозефа Байдена у березні 2011 року. За роки незалежності Республіки Молдова це найвищий за рівнем візит американського урядовця до Кишинева. Візиту Байдена до РМ передував звіт сенатора Річарда Лугара під назвою «Чи Росія закінчить останній заморожений конфлікт Східної Європи?».5

    Отже, підсумовуючи, нові передумови для  вирішення придністровського конфлікту  виглядають наступним чином:

• інтерес до вирішення конфлікту з боку ЄС, передусім Німеччини;

• наміри РФ знайти точки зближення з західними країнами в рамках пошуків компромісу щодо європейської архітектури безпеки та впровадження модернізаційних проектів;

• «перезавантаження» відносин по лінії США-Росія;

3 Socor V. Medvedev Deflects Merkel-Sarkozy Proposal on Transnistria at Deauville Summit [Online resource] / [The Jamestown Foundation] Eurasia Daily Monitor. – Volume 7. – Issue 191. Режим доступу http://www.jamestown.org/single/?no_cache=1&tx_ttnews%5Btt_news%5D=37064&tx_ttnews%5BbackPid%5D=7&cHash=e3e16984f0

4 The Republic of Moldova [Online resource] / The Ministry of Foreign Affairs of Romania. Режим доступу http://www.mae.ro/en/node/2110

5 Will Russia End Eastern Europe’s Last Frozen Conflict? [A Report to the Members of the Committee on Foreign Relations] / United States Senate – Washington, February 8, 2011. Режим доступу http://lugar.senate.gov/issues/foreign/pdf/report/Moldova.pdf7

• пошук нових підходів у політиці сусідства Євросоюзу, які полягають у підтримці найбільш перспективних країн з точки зору реформування. Відтак, підвищений інтерес до Республіки Молдова.

    Однією  з перешкод врегулювання, на яку, зокрема, звертають увагу в Росії і Придністров’ї, є факт внутрішньополітичної невизначеності в Республіці Молдова. Країна упродовж двох років залишалася без президента. Починаючи з квітня 2009-го в державі відбулося вісім виборів і референдумів: троє парламентських виборів, чотири неуспішних спроби обрати президента в парламенті і загальнонаціональний референдум у вересні 2010 року. У ЄС та США, натомість, вважають це проявом демократичності політичної системи Республіки Молдова.

    Інститут  світової політики (ІСП) при підготовці цього дослідження виходив із того, що політичні передумови для вирішення конфлікту мають супроводжуватися також ініціативами щодо врегулювання з боку громадського сектору. І саме такий комплексний підхід може стати додатковим важелем для виникнення політичної волі та розв’язання конфлікту. У цьому контексті отримало розголосу створення у 2010 році американською Фундацією Карнегі «Недержавної робочої групи із вирішення придністровського конфлікту», спрямованої на об’єднання зусиль недержавних представників усіх сторін переговорів задля вироблення пропозицій щодо вирішення придністровського питання.

    На  цьому тлі в аналітичних, урядових колах можна почути думку про те, що придністровський конфлікт є найлегшим для вирішення у порівнянні з іншими конфліктами на пострадянському просторі.6 Це сприйняття може бути ще одним чинником, який привертає увагу міжнародних гравців до врегулювання ситуації в Придністров’ї.

    До  громадських ініціатив з придністровського  врегулювання також долучився Інститут світової політики, розпочавши проект «Сценарії розвитку придністровського конфлікту. Виклики європейській безпеці» за підтримки Міжнародного Вишеградського Фонду (International Visegrad Fund) та Чорноморського трасту регіональної співпраці – проекту Німецького Фонду Маршалла (GMF Black Sea Trust for Regional Cooperation). Результати цього дослідження дозволяють подивитися на нинішній стан ситуації у Придністровському регіоні Республіки Молдова та на можливий її розвиток більш комплексно. Парт