Естетичне виховання особистості

Телефонна бесіда має відбуватися  поетапно: взаємне представлення, введення співрозмовника в курс справи, обговорення  проблеми, заключні слова. Викладаючи проблему по телефону, слід дотримуватися  максимальної лаконічності фраз, точності формулювань, однозначності висловлювань, чіткості дикції.

Деякі поради щодо телефонної бесіди:

1. Ініціатор телефонної розмови вітається й відрекомендовується. При телефонуванні в довідкове бюро чи в інші подібні служби відрекомендовуватись недоречно.
2. Якщо співрозмовник вам знайомий і ви впізнали його голос, розмову слід починати звертанням, називаючи ім'я, по батькові, прізвище цієї особи.
3. Для відповідальних переговорів (міжміських, з керівником тощо) слід заздалегідь визначити перелік питань, щоб не пропустити важливі моменти в розмові (бажано робити попередні нотатки).
4. Перш ніж зателефонувати комусь додому, треба звернути увагу на час (не слід цього робити рано-вранці, пізно ввечері, не кажучи вже про ніч).
5. Не слід у службових справах телефонувати додому, та ще й пізно, безкрайньої потреби.

Завершують телефонну  розмову фразами подяки, вибачення  і прощання. Дякую Вам за розмову! Даруйте, що забрав Ваш час. Усього (Вам) найкращого! Якщо мовець не відчуває потреби  вибачатись і дякувати, він може цього не робити.

Завершення телефонної розмови  ініціює особа, яка почала діалог. Якщо ж співрозмовником є жінка, людина старша за віком, вища за соціальним становищем, то ініціатор розмови  повинен почекати, поки її закінчить  партнер.

Висловлювати співчуття  по телефону неприпустимо (лише особисто і листом).

Мобільним телефоном не рекомендується користуватися водіям за кермом, у  лікарнях, літаках, кінотеатрах та інших  місцях великого скупчення людей.

Приватні справи краще  обговорювати вдома, в кав'ярні, під  час прогулянки тощо, а не в телефонній розмові. Це стосується і всіляких особистих, виробничих та інших таємниць.

Дуже важливим складником мовлення по телефону залишається інтонація. Серед порад щодо того, як набувати друзів і впливати на людей, Дейл Карнегі  пропонує й таке: "Говоріть "алло" таким тоном, який виражає вашу радість, що вам зателефонували".

 

2.2 Форми роботи з естетичного виховання

у сучасній школі

 

Державна національна  доктрина розвитку освіти України у  ХХІ ст. наголошується на важливості ролі етичного та естетичного виховання  і формуванні високої гуманістичної  особи, яка стане здатною протидіяти проявом бездуховності.

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості  є естетичне виховання.

Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо  спрямована на формування здатності  сприймати і перетворювати дійсність  за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Метою естетичного виховання  є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного  освоєння дійсності.

Естетична культура — сформованість  у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного  сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в  оточуючий світ, оберігати природну красу.

Її рівень виявляється  як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в  розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Естетичне виховання діалектично  пов'язане з такими поняттями: естетична  культура, естетичні знання, естетичне  сприймання, естетичні почуття, естетична  насолода, естетичні судження, естетичні  ідеали, естетична діяльність. Усі  вони в комплексі розкривають  сутність естетичного виховання, розширюють його палітру.

Естетична культура, як зазначає В.І.Лозова, передбачає сформованість  у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного  сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в  оточуючий людину світ, Оберігати  природну красу.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у процесі естетичного  ставлення до дійсності. Проявляється воно у спостережливості, у вмінні помітити найбільш суттєве, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу. Поети, письменники, художники  завдяки загостреному естетичному  сприйманню викрешують вогонь краси, здавалося  б, з буденних подій. Ось В. Симоненко:

По Шляху Чумацькому у росах

Буде вічність мчати на коні,

Я ж губами у  розкішних косах

Позбираю зоряні вогні.

Діти схильні до такого загостреного естетичного сприймання. Але треба весь час розвивати  це, давати змогу відчувати радість  від побаченого, відкритого. Естетичне  сприймання сприяє якнайкраще розвитку естетичних почуттів.

У процесі естетичного  виховання важливо розвивати  естетичні судження, які передають  ставлення особистості до певного  об'єкта, явища.

Не варто нав'язувати  школярам своїх міркувань, а потрібно допомагати їм виявляти самостійність  в оцінці тих чи інших предметів, явищ з погляду їх естетики. Лише згодом з досвідом формується певний естетичний ідеал як своєрідний зразок, з позицій якого особистість  оцінює певні явища, предмети навколишньої дійсності. Естетичний ідеал відображає певні уявлення людини про красу, підкреслює критерії, за якими варто оцінювати ті чи інші явища, предмети. Естетичний ідеал, з одного боку, є своєрідним еталоном, а з другого боку, він все ж не позбавлений впливу індивідуальних суджень. Тому поняття естетичного ідеалу є, певною мірою, фактором індивідуальним.

На основі естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень  формуються естетичні смаки. Естетичні  смаки — це стійке, емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий, суб'єктивний характер. Тому не може бути якихось стандартних  смаків. Це чуттєва категорія, що пов'язана  передусім з індивідуальним баченням й індивідуальним сприйняттям.

Кінцева мета естетичного  виховання — сформувати готовність людини до естетичної діяльності як важливого  компонента естетичної культури. Вирізняють багато видів такої діяльності: естетична  організація середовища, в якому  живе, працює, вчиться, відпочиває людина; конкретна творча діяльність в галузі мистецтва, літератури та ін.; пропаганда мистецтва, естетичних ідеалів; естетична  виразність у навчальній, виробничій, побутовій діяльності; вияви естетичної культури у взаєминах з людьми.

Процес естетичного виховання  триває впродовж всього життя людини і напрямки цієї роботи багатогранні. Найбільш суттєві з них:

1. Виховна діяльність дошкільних виховних закладів. Естетичне виховання дошкільнят в дитячих садках здійснюється, з одного боку, через естетику побуту, а з другого — через систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво). Вихованці з цікавістю займаються ліпленням, малюванням, елементами аплікації, співом, ритмікою, танцями, іграми та ін.
2. Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів. Завдання естетичного виховання вирішуються шляхом залучення школярів до різних видів діяльності: оволодіння змістом навчальних дисциплін, позакласної виховної роботи, що містить в собі естетичне навантаження.

В умовах школи естетичне  виховання так чи інакше стосується всієї системи навчально-виховної роботи. Учні передусім оволодівають естетичними знаннями в процесі  вивчення навчальних дисциплін. Мова, література, історія, дисципліни природничого циклу несуть в собі естетичний потенціал.

Особливе місце серед  навчальних дисциплін школи займають музика й образотворче мистецтво. Вони не лише сприяють формуванню естетичних почуттів і смаків, але й готують  вихованців до естетичної діяльності. Можна лише шкодувати, що увага до цих предметів дещо послаблена.

Останнім часом у школах і гімназіях створюються спеціалізовані класи гуманітарно-естетичного напрямку. Це має сприяти піднесенню естетичної вихованості школярів.

Певне місце у системі  шкільного виховання посідають  факультативні заняття з проблем  образотворчого мистецтва, музики, кіно, театру, прикладного національного  мистецтва.

У рамках загальноосвітніх навчально-виховних закладів широко практикується  залучення учнів до різних видів  позакласної виховної роботи з естетичним змістом. Це участь учнів у роботі танцювальних гуртків, хорових колективів, студій образотворчого та літературного  мистецтва тощо.

Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи та ін.). Діяльність цих закладів спрямована на задоволення  інтересів дітей, розвиток здібностей, залучення до активної естетичної діяльності. Що правда, лише невелика кількість  дітей має змогу займатися  в позашкільних виховних закладах.

Певне місце у системі  естетичного виховання має займати  самоосвіта. Але й для цього  необхідне педагогічне керівництво  та матеріальне забезпечення.

Діяльність професійних  навчально-виховних закладів, де майбутні фахівці продовжують оволодівати  естетичними знаннями, беруть участь у діяльності мистецьких аматорських колективів, набувають вмінь у естетичній діяльності. Проте і тут можливості обмежені й простежується деякий скептицизм (за винятком мистецьких ВНЗ) до проблем естетичного виховання молоді.

Окремим напрямком естетичного  виховання можна назвати вплив  засобів масової інформації: художня  і наукова література, газети, журнали, радіо, кіно, телебачення, концертна  діяльність. Але тут є великі труднощі. Хоча є специфічні програми радіо, телебачення, які розраховані на дітей певного  віку, все ж засилля так званої "масової культури" не завжди сприяє формуванню здорових естетичних смаків. Тут потрібна копітка, цілеспрямована виховна робота вихователів (батьків, шкільних педагогів). І тут не можна  обмежитись заборонами, а треба йти  шляхом упереджуючого формування справді  естетичних і національних смаків, виховання відрази до потворного, чужого в мистецтві.

Арсенал засобів естетичного  виховання досить вагомий: навколишнє природне середовище, література, музика, образотворче мистецтво, архітектура, театральне мистецтво, кіномистецтво  та ін.

У процесі естетичного  виховання традиційно використовують різні форми роботи: уроки, семінари, гуртки, екскурсії, конференції, бесіди, диспути, колективні творчі справи, конкурси та ін.

Твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини  або скульптури, яка відображає життя  людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери.

Музика, яка, відображаючи дійсність  за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу  людини, на її поведінку.

Художня література. Головним виразником естетики в літературі є  слово. На думку К. Ушинського, слово  як засіб вираження в літературному  творі набуває подвійної художньої  сили. Словесний образ має ще й  понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література — важливий засіб розвитку інтелекту учнів

Театр, кіно, телебачення, естрада, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової  частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю).

Поведінка і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом  обговорення з естетичних позицій.

Природа: її краса в розмаїтті  та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають» місце в  живій і неживій природі.

Факти, події суспільного  життя. Героїчні вчинки людей, краса  їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення  з учнями.

Оформлення побуту (залучення  дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Умови ефективності естетичного  виховання. Ефективність естетичного  виховання молоді визначають такі чинники:

— створення в навчальному закладі естетично привабливої обстановки (оформлення навчальних кабінетів, аудиторій, місць відпочинку);

— звернення у виховній роботі з молоддю до народних традицій і обрядів;

— висока естетична культура різноманітних виховних заходів;

— широке залучення учнів та студентів до гуртків художньої самодіяльності, участі їх у конкурсах та олімпіадах естетичного напряму;

— висока естетична культура вихователів і вихованців у зовнішньому вигляді і в стосунках.

Ефективність естетичного  виховання можна забезпечити  єдністю і взаємообумовленістю  національного і загальнолюдського. Естетична культура особистості  має формуватися передусім на ґрунті національної культури з залученням до надбань світової культури.

Висновок

 

Найважливіше завдання естетичного виховання – навчити вихованця бачити в красі навколишнього світу духовне благородство, доброту, сердечність та на основі цього утверджувати прекрасне в собі.

Однією з важливих умов багатства естетичних потреб, почуттів, переживань є глибокий інтелектуальний  розвиток людини. Тому мета естетичного  виховання – широке ознайомлення дюдини з досягненнями світової культури, з культурними цінностями людства.