Тенденції розвитку полікультурної освіти в США

5. Перспективу освіти в США бачать у розвитку шкіл-магнітів з профільною специфікою. Ці школи відрізняються від приватних шкіл, вони намагаються поєднати індивідуальні цілі і суспільні установки, виконують "роль сім'ї" і "агента суспільства". Наприклад, школа-магніт у Нью-Йорку користується великою популярністю серед молоді, яка проявляє інтерес до природничих наук. У цій школі комп'ютер — органічна частина шкільної програми з іноземної мови, математики, природничих дисциплін, музики, мистецтва. Ці школи мають переваги: більші пізнавальні можливості; позитивний характер взаємодії вчителя і учнів; активність у навчальному процесі. Школи-магніти стають елітними і різнопрофільними. Головні проблеми американської педагогіки:

о Учні повинні знати весь спектр гострих проблем XXI сторіччі

о Урізноманітнювання програм у напрямі індивідуалізації — персоналізація. Індивідуальні програми будугь розроблятися залежно від пізнавального стилю учнів (учаться в групах чи в складі класу; засвоюють матеріал через читання, виклад учителя чи через комп'ютер; чи потрібен контроль і в якій степені). Американці вважають, що в 2010 році навряд чи знайдеться робоче місце в країні, яке б не вимагало уміння використовувати потужні комп'ютери і телекомунікаційні системи.

У програмній концепції "Цілі 2000 року" експерти визначили 6 найбільш важливих областей удосконалення системи освіти до 2000 року — це підвищення готовності дошкільнят до шкільної освіти; 90% — середня освіта; досягнення контрольних рівнів успішності в 4, 8,12 класі з англійської мови, математики, природничих наук, історії, географії; світова пальма першості учнів США з математики і природничих наук; досягнення загальної функціональної грамотності серед дорослого населення; школа — безпечне, вільне від наркотиків середовище, яке сприяє освіті дітей і молоді. У педагогічних технологіях акцент буде зроблено на індивідуальні освітні програми, які спиратимуться на ретельну діагностику потреб і проблем учнів. Далі вся освіта від початкової школи до університетів буде здійснюватися на основі "індивідуальних освітніх контрактів". Школи перетворяться на багатопрофільні навчальні центри, де буде здійснено інформаційний стрибок завдяки підключенню до супутникової системи зв'язку. Учителям надаватиметься творча свобода у викладанні, але вони повинні нести відповідальність за результати.

США і в майбутньому залишаться суспільством дисципліни, порядку, організованості, правил гри, яких дотримуються, самоконтролю. Педагогічна освіта носитиме прагматичний характер: учитель планує, реалізує, виявляє результативність навчального процесу. Українські журналісти, побувавши в декількох американських державних і приватних школах, побачили, що вчителі не дошкуляють учням "допитами" біля дошки, щоб не гаяти часу та з інших причин (називають це "інтерв'ю у школяра"). Учителі побожно ставляться до шкільних годин, бо "втраченого часу ніколи не знайдеш знову". Тому на першому уроці викладач пояснює організаційні моменти щодо проміжних та річних тестів, розповідає про вимоги до учнів. Щоб не втрачати хвилини уроку, педагоги запасаються усім необхідним: розмножують теоретичний матеріал, індивідуальні завдання, таблиці, готують усе, аж до олівців і лінійок. Якщо діти без поважних причин пропускають уроки, то адміністрація досліджує, чи це не з вини вчителя. Багато вчителів — чоловіків не спілкуються з вихованцями віч-на-віч, щоб не звинуватили їх у зловживаннях владою або не повісили ярлик "сексуально некоректного". Під час уроків двері класів відчинені навстіж. До списування та шпаргалок негативно ставляться вчителі і діти, вважаючи це неповагою до себе. Таким чином школа, освіта доповнює національні особливості американців (оптимізм, енергійність, діловитість), збагачує їх новими якостями: почуттям партнерства, симпатією, прагненням до взаємовигідної співпраці. Філософія американської школи "Повір у себе і ти досягнеш свого" спонукає робити все, щоб школяр міг сказати про себе: "Я — блискучий учень", "Я — номер один". Американці вчаться протягом усього життя, щоб виживати і працювати. Америка — нація тих, хто навчається.

2.3. Тенденції розвитку полікультурної освіти в США

Стан культури й соціуму визначають структурно-змістовні особливості системи освіти. Іншими словами – кожна нація має ту освітню систему, яка відповідає стану її культури й соціуму, потребам її самозбереження й розвитку [5; 8-9]. Отже, важливо звернутися до соціальних і політичних умов, що виявили вплив на становлення й розвиток полікультурної освіти в США.

Найбільш повний аналіз історичного розвитку полікультурної освіти в США представлений Ю.А.Манжосовою, яка умовно позначила наступні критерії цього процесу:

- зміна демографічної ситуації й імміграційної політики в США;

- зміна соціально-політичної ситуації в країні;

- трансформація освітнього процесу в американській школі.

За словами істориків полікультурної освіти, у першій половині 20 ст. (50-і рр.) розширення етнічного й культурного складу США виявилося головним фактором, актуалізувавшим проблему взаємодії й взаєморозуміння між расами й етносами. Метою служило прагнення зробити домінуючу більшість населення толерантною і відкритою стосовно різних поколінь іммігрантів для підтримки національної єдності й соціального контролю [2;29].

Історія розвитку США характеризується постійним припливом іммігрантів, що значно вплинуло на формування американської нації, етнічний склад населення країни. Іммігранти були менш освічені, мали менший рівень мовної компетенції й професійної кваліфікації. Із цих причин вони складніше адаптувалися до нових умов життя й соціального оточення.

Слід особливо підкреслити, що США раніше всіх інших країн зіштовхнулися із проблемою спільного існування представників різних націй, віросповідань і культур. Безумовно, за всіх часів у різні країни приїжджали люди в пошуках кращої долі, але такої постійної й масової імміграції, як у США, не відзначена в жодній країні світу.

Якщо раніше (до кінця 19 ст.) іммігранти прибували в основному із країн Західної й Північної Європи, то характерною рисою імміграції другої половини 20 ст. виявилася зміна її етнічного складу за рахунок «кольорового» населення, чисельність якого в ряді міст навіть перевищувала чисельність білого.

Слід підкреслити, що в цей період різноманітність етнічного й культурного складу населення розцінювалися як погроза створення «єдиної нації». Отже, кожний прибулий іммігрант був зобов'язаний прагнути стати «стовідсотковим американцем» згідно з теорією «плавильного казана», покликаної «розплавляти в собі все прихоже, роблячи типового представника американського суспільства» [1;48].

Однак у другій половині 20 ст. подібна ідеологія втратила актуальність. Вихідці, що прибувають у країну з Латинської Америки й Азії прагнули зберегти язикову, релігійну й культурну ідентичність, розбудовуючи при цьому свою історичну спадщину й незалежність від інших культурних груп. За словами Дж.Аллена, члена комісії із проблем оствіи, кожна спроба представника етнічної меншостей зберегти своєрідність рідної культури стала повноправною в соціальному, економічному й політичному контексті американської культури [1;48].

Заслуговує на увагу характер іммігрантів другої половини 20ст. Якщо раніше представники цієї групи були малоосвіченими й погоджувалися на будь-яку низькооплачувану роботу, то серед сучасних іммігрантів відзначене чимало кваліфікованих фахівців, що приїжджають на роботу із запрошення окремих фірм або уряду США. Дану категорію людей стали відносити до тимчасових іммігрантів, які не вважали за необхідне відмовлятися від своїх культурних традицій, що не могло не відбитися на різнорідному складі американського суспільства, що представляв собою так звану «мозаїку» з різних націй, культур, віросповідань і соціоекономічних статусів.

Той факт, що населення США перестало бути переважно білим, має немаловажне значення для системи американської освіти. Дана обставина диктувала насущну потребу створення особливого типу освіти для підготовки учнів до життя в етнічно й культурно різноманітному суспільстві.

Наступний етап розвитку полікультурної освіти в США припадає на другу половину 20 ст. (80-ті рр.) і пов'язаний зі зміною соціально-політичної ситуації в країні. Саме в цей період відбуваються студентські хвилювання, підвищується рівень злочинності серед молоді, у тому числі й на національному й релігійному ґрунті, зароджується феміністський рух. Усе це не могло не актуалізувати проблему морального й ціннісного виховання молодого покоління, на основі якого повинне було відбутися переосмислення цілей і завдань освіти.

Головною подією цього періоду історики називають повернення афроамериканцям прав, які були включені у федеральну конституцію в 70-ті рр. 19ст. у часи Цивільної війни й Реконструкції. Закон забороняв дискримінацію небілих американців при прийнятті на роботу, придбанні житла, також були зняті обмеження їх виборчих прав. Також, за свідченням істориків, 60-ті рр. 20 ст. характеризуються відтоком білого населення в пригороди через небажання проживати по сусідству з кольоровим, що одержали право селитися в міських районах. Таким чином, расизм, що зник із законодавства, продовжував домінувати у свідомості більшості білих американців.

Вищевказані події сприяли зміцненню ідеології полікультурності, що підкреслює рівність і самоцінність усіх расових і етнічних культур. Багато американських політиків і ідеологів сприйняли теорію полікультурності як прояв справжнього плюралізму й демократизму американського суспільства. Так, У.Гринбаум, що виступав у захист рівного права на одержання якісної освіти всіма членами американського суспільства, писав: «Захищаючи полікультуралізм, ми не тільки підсилюємо почуття поваги до своєї країни, але й досягнемося космополітизму, коли різні системи цінностей будуть співвідноситися на більш високому рівні, тому що кожна особистість буде здатна розуміти не тільки свою культуру. … Культурний плюралізм заслуговує поваги в Америці, оскільки американське суспільство завжди відрізнялося культурним і мовним різноманіттям» [7].

На 60-е рр. 20 ст. також доводиться початок феміністської революції, що була безпрецедентною не тільки для США, але й для всього світу. Проблема дискримінації за статевою ознакою викликала жваві дискусії серед усіх шарів громадськості США. Жіночий рух був націлений на те, щоб змінити поряд із законодавством і традиційні уяви про роль жінки, що глибоко вкоренилися в суспільній свідомості. Дискримінація жінок проявлялася як у професійній сфері, так і в сімейних відносинах. У процесі сімейного виховання дівчинок привчали бути слухняними й залежними, що в майбутньому мало на увазі готовність до певних видів діяльності, а також відсутність права самостійного ухвалення рішення. Жінки не мали права поступати в коледж, були позбавлені права голосу, а також контролю над своєю власністю й дітьми. Подібна уява про другорядну роль жінок у суспільстві не могла не відбитися на процесі навчання. А саме, вважалося, що дівчинки менш схильні до математики, точних наук, а також менш активні в спорті, що не могло не відбиватися на відношенні до них учителів, що воліли частіше запитувати хлопчиків, задаючи їм більш складні питання або призначаючи їх керівниками при виконанні спільного завдання в класі, або під час спортивних змагань. Така позиція вчителя сприяла розвитку в дівчинок непевності у своїх розумових і фізичних здатностях, породжувала страх перед цими шкільними предметами. Дівчинка настільки глибоко переймалася своєю роллю в процесі навчання й виховання, що часто, став дорослою, не усвідомлювала, своєї нерівності в правах.

Ідеологія фемінізму розколола американське суспільство. Чоловіків і жінок стали розглядати як два соціальні класи – визискувачів і експлуатованих. Було введене поняття «гендер», що припускає всю сукупність характеристик чоловіків і жінок, включаючи їх соціальні позиції й ролі [4]. При університетах відкрилися кафедри гендерних досліджень, гендерна психологія придбала статус провідного наукового напрямку.

У підсумку в 70-ті рр. був прийнятий ряд законів, що забороняють дискримінацію жінок, що надають їм рівні права із чоловіками. Зокрема, в «Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок» підкреслювалося, що «… усі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності й правах і що кожна людина повинна мати всі права й усіма волями, проголошеними в ній, без якої-небудь відмінності, у тому числі відмінності відносно статі…» [3]. Дана обставина мала сильний вплив і на освітні реформи.

За твердженням дослідників, полікультурна освіта іде коріннями в рух за цивільні права різних історично гноблених груп, соціальні акції афроамериканців і іншого небілого населення Америки, які боролися проти дискримінації в суспільстві й суспільних інститутах, вороже настроєних проти ідеї расової рівності. Активісти, суспільні лідери, батьки особливо різко озивалися про різні блага, що надавалися дітям білих американців в освітніх установах, одночасно лишаючи цих прав представників інших національностей, і волали до перегляду реформ навчальних програм, умов прийому до шкіл і вузів, а також правил наймання на роботу представників етнічних меншостей.

Підсумком боротьби стало рішення Верховного Суду й Ради освіти про десегрегацію шкільного середовища й виправлення в Акті про цивільні права. Однак це не усунуло проблему етнічної нерівності. Оскільки основна мета десегрегації освітнього середовища полягала не стільки у фізичній інтеграції учнів, скільки – у наданні їм рівних можливостей у навчанні й перспектив подальшому життя – школи й вузи виявилися не готовими до навчання в одних стінах білих і небілих учнів. Головна проблема полягала в тому, що в існуючі на той період навчальних програмах утримувалися тільки факти про досягнення білих американців, і були відсутні які-небудь згадування про життя й діяльності інших етнічних груп. Причиною цього, як відомо, було традиційне сприйняття етнічної меншостей США, як людей, позбавлених культури, що й мають занижені інтелектуальні здатності. Тому, небілих учнів, для їх же блага, слідувало навчати в школах, де основою будь-якої діяльності була культура домінуючої в суспільстві більшості.

Однак наприкінці 60-х рр. у результаті боротьби етнічних і культурних груп за свої права й гідності, до них стали ставитися не як до «чужих», а як до «інших». Учні із цих груп приходять у школу з різною культурною спадщиною, але це не означає неповноцінності їх культур. Основна ідея даної тенденції виражається у твердженні, що культурні відмінності й винятковість якої-небудь групи особливим образом трансформують культурні моделі домінуючої більшості й стають невід'ємною частиною базису американського суспільства. Таким чином, у період активної боротьби афроамериканців і інших громадян за свої права, гостро виникла необхідність створення спеціальних етнічних освітніх програм, як у середній школі, так і в коледжах і університетах по всій країні [2;32-33].

У підсумку, у цей період (кінець 70х-початок 80-х рр.) з'являються перші програми з області полікультурної освіти. Однак, за словами вчених, їх навряд чи можна було йменувати полікультурними, оскільки вони містили інформацію про історію й культуру окремих народів і були вузьконаправленими. Вони одержали назву етнічних, тому що, по суті, служили доповненням до традиційних навчальних програм, зосередившись на «корекції викривлень, різних неточностей, що стосуються різних етнічних груп, які часто зустрічаються в шкільних підручниках, зверталися до подій історії, які замовчувалися або ігнорувалися взагалі, а також були розпочаті спроби розвінчати міфи й стереотипи, створені у відношенні якої-небудь етнічної або культурної групи» [2;33].

Третій період розвитку полікультурної освіти в США зв'язують із трансформацією освітнього процесу в американській школі.

У цьому зв'язку висувається ряд серйозних проблем, а саме: демократизація освіти, її обов'язковість, пошук шляхів організації якісного масового навчання, виховання толерантного відношення до інших рас, релігій і культур.