Сучасні методи контролю і оцінки знання учнів

Окрім цих основних функцій контроль може також виконувати функцію управління, корекції та планування.

Функція управління є унікальною функцією, яка реалізується в процесі контролю. Значення даної  функції контролю визначається тим, в якій мірі забезпечується грамотне протікання учбового процесу за допомогою  контролю. Функція управління виявляється  в керівництві навчання на основі запланованої навчальної взаємодії  вчителя та учня.

Функція корекції контролю реалізується в двох напрямках: корекція навчаючих вправ та досягнення адекватності прийомів контролю учбових завдань.

У ході контролю реалізується функція планування. Її значення визначається тим, в якій мірі за допомогою контролю можна досягти ефективності в  плануванні засвоєння навчального  матеріалу та використання прийомів навчання, змісту та протікання навчальної діяльності учнів, своєї власної  навчальної діяльності, а також в  плануванні об’єктів та прийомів контролю.

Процес контролю й оцінки навчальної діяльності учнів  має спиратися на вимоги принципів  систематичності, об'єктивності, диференційованості й урахування індивідуальних особливостей учнів, гласності, єдності вимог, доброзичливості. Використовуючи оцінку, учитель має  володіти педагогічним тактом, виявляти високий рівень педагогічної культури. Адже “найголовніше заохочення, –  зауважував В.О.Сухомлинський, – і  найсильніше (та не завжди дійове) покарання  в педагогічній праці – оцінка. Це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури” [33].

В залежності від  дидактичної мети використовують різні  види контролю за навчанням: попередній, біжучий. повторний, тематичний, періодичний, підсумковий, комплексний.

Попередній  контроль носить діагностичний характер. Напередодні вивчення певної теми, засвоєння якої має грунтуватися на раніше вивченому матеріалі, учитель має з'ясувати рівень розуміння опорних знань, актуалізувати їх, аби успішно рухатися вперед.

Біжучий контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі зичення конкретних тем.

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив ще К.Д.Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. Повторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам'яті.

Тематичний  контроль пов'язаний з перевіркою рівня знань, умінь га навичок учнів в обсязі певного розділу чи об'ємної теми конкретної навчальної дисципліни.

Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань учні володіють з тих або інших проблем стосовно вимог програм.

Підсумковий контроль має своїм завданням з'ясувати рівень засвоєння учнями навчального матеріалу в кінці навчального року або по завершенню вивчення навчальної дисципліни. Це проводиться у формі заліків, екзаменів.

Комплексний контроль передбачає перевірку рівня засвоєння знань, умінь та навичок з кількох суміжних дисциплін, що забезпечують комплексний підхід до формування світогляду учнів. Наприклад, можна з'ясувати рівень знань учнів з історії, літератури, народознавства, що стосується певної історичної епохи.

Щодо методів контролю знань, умінь та навичок, то в історії  розвитку школи виокремилися такі основні  методи контролю знань, умінь і навиків  учнів: усна перевірка, письмова перевірка, графічна перевірка, практична перевірка, тестова перевірка. Дещо умовно до методів  перевірки можна віднести спостереження.

Усна  перевірка поки ще займає переважаюче місце в школах та вищих навчальних закладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що учитель ставить перед учнями певні запитання, учні мають дати на них відповіді, використовуючи слово. Цей метод сприяє розвитку в учнів вмінь мислити, грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру усного мовлення. Використання цього методу вимагає від учителя значних зусиль і майстерності: грамотно формулювати запитання, спонукаючи учнів до активного мислення, будувати систему запитань у певній логічній послідовності, уважно слухати відповіді учнів, враховувати індивідуальні особливості школярів. Проте цей метод не позбавлений недоліків: він призводить до неефективного використання часу на уроці.

Письмова  перевірка у порівнянні з усною більш ефективна, оскільки всі учні класу отримують завдання для підготовки письмових відповідей на них. Це сприяє піднесенню самостійної пізнавальної діяльності учнів, формуванню культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу.

Графічна  перевірка спрямована на виявлення вмінь і навичок учнів у процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін навчального плану. Це – робота з контурними картами, побудова таблиць, схем, графіків, діаграм та ін. Такий метод ширше використовується в середніх і особливо у старших класах, оскільки спрямований на узагальнення знань, систематизацію певних процесів, технологій. Все це сприяє підвищенню самостійності учнів у процесі учіння, оволодіння методами навчальної діяльності.

Практична перевірка тісно пов'язана з включенням учнів у конкретну практичну діяльність, в ході якої перевіряються вміння учнів застосовувати знання на практиці, а також рівень сформованості вмінь і навичок. Логічно така перевірка випливає із сутності процесу пізнання, в якому практика відіграє спонукальну і контролюючу роль.

Тестова перевірка все більше набуває свою поширення. Сутність цього метолу полягає у визначенні завдань (запитань), на які подані альтернативні відповіді. Учень має обрати правильну відповідь, аргументувати свій вибір. Можуть бути завдання для конструювання відповіді. Тестова перевірка може здійснюватися машинним і безмашинним способом.

Основні положення  щодо організації контролю за навчанням  школярів подаємо у схемі 1.

Контроль входить  органічною частиною в процес навчання як засіб керування корекції і  стимулювання. Без нього не може бути ні навчання, ні самої школи. Але  для успішного здійснення перевірки  і обліку успішності учнів не досить лише виявити, що вони знають і вміють. Їхні знання і вміння потрібно правильно  оцінити. Оцінка становить смисл  контролю знань. Вона може виступати  в різних формах: словесної і бальної, якісної і кількісної.

Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників, які відображають об’єктивні знання та уміння учнів. Тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння учнями знань, умінь та навичок у відповідності з вимогами, що пред’являються до них шкільними програмами [20].

Передусім оцінка характеризує рівень засвоєння і якості знань  набутих учнями в процесі навчання, а також їх розвиток та готовність до застосування цих знань на практиці і показує відношення між тим, що учень знає з певних питань програми, і тим, що він може знати з цих  же питань на даний момент навчання. На нашу думку це визначення характеризує важливі моменти оцінки, суть якої, однак, набагато глибша і функціонально  значуща.

Оцінювання знань  – це активний систематичний процес. У ході спостереження за діяльністю учнів та їх вивчення під час занять, перевірки виконання ними домашніх завдань, різних вправ на уроці, відповідей учитель уявно “оцінює” не тільки якість знань, а й старанність, працелюбність, здібності, психологічні особливості  самих учнів. Його оцінні судження, що характеризують якість роботи школярів, сприяють кращому засвоєнню знань, спрямовують дії або відповіді  в потрібне русло.

Найважливіша вимога до оцінки знань і вмінь учнів  – об’єктивність, що полягає в  точному оцінюванні, адекватному  встановленні критеріїв, які виведено в навчальних програмах. Ця вимога означає, що оцінка має характеризувати кількість  і якість знань та вмінь незалежно  від методів і засобів контролю, особових якостей учителя, який здійснює контроль [20;124].

Можна виділити такі функції оцінки знань: встановлення їх фактичного рівня; співвідношення виявлених  знань з еталонними, визначеними  програмою; вираження одержаного результату контрольованої діяльності учнів у  вигляді оцінки чи якогось іншого способу характеристики виявлених  знань. Виступаючи показником успіхів  в оволодінні новими знаннями, оцінка є водночас серцевиною контролю, без  якого немислимо просування учнів  уперед. Вона, як правило, складається  з двох компонентів – оцінювання як процесу, що відбувається на всіх етапах навчання на уроках, і оцінки яка  фіксує результат перевірки знань, умінь та навичок школярів. Оцінка може бути виражена як словесно, описово, так і у формі суворо рангових балів. Крім оцінки існують ще й оцінні судження, які характеризують якість роботи учнів, заохочувальні зауваження або, навпаки, короткі заперечення  типу “неправильно”, “не так”, що спрямовують на пошуки правильного  розв’язку.

Оцінка, як правило, відображає відносини залежності учня від учителя, якому дано право  судити не лише про знання першого, а й про його здібності, достоїнства  і недоліки. В оцінці виражається  такт професійні вміння, освіченість  і педагогічна культура вчителя.

Таким чином, значення оцінки виходить далеко за межі однієї лише фіксації результатів контролю, тому що певним чином вона характеризує самого учня, його ставлення до праці, його підготовленість, здібності.

Критерієм оцінки знань, умінь та навичок учнів є точно  обрана величина, що є вимірювачем  навчальної діяльності.

Існують загальні положення, які враховуються при використанні бальної системи оцінки. Більш  чіткий характер мають нормативи  оцінок, які подаються в навчальних програмах з окремих дисциплін, оскільки співвідносяться з конкретними  знаннями, уміннями та навичками учнів  з предметів. Вчитель повинен  ознайомитися з ними і керуватися їх положеннями у своїй повсякденній роботі.

Іншою формою оцінки, як було вже згадано вище, є оцінне судження. Воно сприяє розумінню учнями якості та рівня засвоєних знань, умінь та навичок, включає оцінку способів роботи учнів, їх ставлення  до навчання, ступінь їх старанності, коротко характеризує відповіді  учня. Обгрунтовуючи бал вчитель  аналізує виявлені знання за формою, змістом, обсягом, з погляду правильності та виразності мовлення. Значну користь можуть принести окремим учням вказівки вчителя про те, які саме прогалини в знаннях необхідно подолати, яку конкретно роботу потрібно для цього використати. Важлива мета використання оцінного судження – зробити вимоги і критерії оцінки вчителя відомими всьому класу. З використанням оцінного судження пов’язане і вміння учнів розгорнуто проаналізувати свою роботу, виявити залежність своєї оцінки від способу роботи. Якщо об’єктивно встановлений бал підбиває підсумок роботи школяра в минулому, то розумне, добре, продумане слово підчас його виставлення націлює учня на майбутнє.

Потрібно зауважити, що ще не всі вчителі вміють по справжньому  користуватися таким потужним інструментом, впливу на психіку учнів, стимулювання їх пізнавальних можливостей, як об’єктивна оцінка знань. В книзі “ Серце  віддаю дітям ” В.О.Сухомлинський  справедливо твердив, що “ . саме головне  заохочення і саме сильне покарання  в педагогічній праці – оцінка. Це найбільш гострий інструмент, використання якого потребує величезного вміння та культури . Якщо хочете, то оцінка –  це один з самих тонких інструментів виховання”[34;57].

Почуття міри і додержання педагогічного такту, об’єктивності  потрібні вчителеві завжди. Але найнеобхіднішими вони є при оцінюванні знань, умінь  та навичок, бо цей процес найглибше  проникає в особисті переживання  учнів.

Таким чином, дидактична проблема контролю та оцінки рівня  підготовки учнів одна з самих  складних. Саме краще, технологічно продуманих урок по оцінці знань та умінь учнів  приречений на крах, якщо між учителем та учнями немає взаєморозуміння, довіри один до одного.

1.3 Оцінювання та  контроль у досвіді  вчителів-новаторів

Передові вчителі  досягають великих успіхів тому, що постійно дбають про високий рівень усіх складових частин процесу навчання: якісний, логічний виклад та пояснення  навчального матеріалу; розвиток самостійної  творчої роботи учнів по оволодінню знаннями, вміннями та навичками; розвиток інтересу учнів до знань і потребу  систематизувати й узагальнювати  свої знання, оптимальну повторюваність знань і закріплення в пам’яті  учнів найважливіших елементів  знань; систематичну й об’єктивну перевірку  знань. Ці вчителі розуміють, що учні навчаються так, як їх перевіряють. Не існує такого вчителя, який би мав  високі показники у своїй роботі, і в той же час нехтував перевіркою і оцінкою знань учнів.

В.О.Сухомлинський  вважав, що оцінка, будучи невід’ємною  частиною процесу навчання, є завершальним етапом роботи, винагородою за роботу. Він радив вчителям починати з  виставлення відмінних оцінок і  не поспішати заносити в журнал незадовільні оцінки учням, які з тих або  інших причин не встигли засвоїти навчальний предмет.

В своєму педагогічному  досвіді В.О.Сухомлинський в початкових класах зовсім не виставляв незадовільних  оцінок ні за письмові, ні за усні відповіді. Він не ставив учневі оцінку до тих  пір, поки учень не досягав тих  результатів, до яких прагнув в процесі  праці: “Двойка и единица –  это очень тонкий и острый инструмент, который у мудрого, опытного учителя  начальных классов всегда лежит  в запасе, и он им никогда не пользуется. Если хотите знать, в начальной школе  этот инструмент для того и должен существовать, чтобы им никогда не пользоваться. Педагогическая мудрость воспитателя в том и заключается, чтобы ребёнок никогда не потерял  веры в свои силы, никогда не чувствовал, что у него ничего не получится.”[1;65]