Сучасні методи контролю і оцінки знання учнів

У післявоєнні роки в педагогічній літературі друкується багато статей з питань організації  перевірки знань учнів , а в 1953 році редакція журналу “Советская педагогика” відкрила спеціальну дискусію цього питання. Було надруковано  чимало робіт на цю тему ряду авторів (Б.Г.Анан’єв, Ш.О.Амонашвілі, О.С.Богданова, М.О.Данілов, Б.П.Єсіпов та ін.), які у  різних аспектах розглядали питання  контролю та оцінки знань учнів.

Перед педагогічною наукою постало завдання розвивати  далі теорію практику навчання на основі творчого використання минулого досвіду, уникаючи непотрібного повторення пройдених  етапів та помилок. І дійсно, у справі перебудови і вдосконалення методів  школа зробила значний крок уперед. Щодо вдосконалення перевірки знань, умінь та навичок учнів теж  з’явилися помітні успіхи.

На початок 60-х  років намітилася певна тенденція  перебудувати існуючу систему контролю знань, після того, коли журнал “Народное  образование” відкрив на своїх сторінках  дискусію з питання про структуру  уроку, публікуючи на цю тему статтю К.О.Москаленка [17].

Засудження чотириетапного шаблонного уроку з гіпертрофованим  опитуванням певною мірою стимулювало  творчу думку вчителів щодо пошуку шляхів урізноманітнення навчального  процесу піднесення ефективності уроку. Деякі вчителі намагалися вивільнити час. Який нераціонально використовувався на уроці для перевірки домашніх завдань і довготривалого опитування учнів. Проте однобоке застосування поурочного бала, нехтування іншими методами перевірки знань створили загрозу  виникнення певної недооцінки грунтовної перевірки знань учнів.

За ініціативою  к. п. н. С.Ф.Сухорського, в 70-х роках  в Україні була проведена значна робота по впровадженню у шкільну  практику тематичної системи контролю і оцінки успішності учнів. Нагромаджено певний позитивний досвід здійснення тематичного контролю за успішністю учнів, раціоналізації методів перевірки, ширшого застосування усної і  письмової перевірки, методів графічної  і тестової перевірки.

Керуючись методичними  листами Міністерства освіти України  про тематичний облік знань, вчителі  предметники розробили дидактичні матеріали для контролю знань  учнів з навчальних тем, використовуючи при цьому специфіку свого  предмету, вікові особливості учнів  та інші фактори.

На кінець 70-х років, з метою знайти більш раціональний варіант облікового документу ніж  шкільний класний журнал, студентський та викладацький склад Львівського  державного університету під керівництвом к. п. н. С.Ф.Сухорського працювали  над створенням “Облікової книжки учня”. В ній виділялися сторінки для обліку успішності з кожного  предмету, для обліку виконання громадських  доручень, суспільно-корисної праці  і самообслуговування, записів класного керівника та причин відсутності  в школі, а також сторінка для  оцінки учня за кожний день.

В школах Ленінського  району м.Львову проводилася експериментальна апробація “Облікової книжки учня”, але широкої популярності вона так  і не здобула.

В 1996 році Степан Сухорський звернувся до цієї проблеми на сторінках  щомісячного науково-педагогічного  журналу “Рідна школа”, розглядаючи  також питання самоконтролю і  самооцінки учнями знань. “Вміння перевірити себе, аналізувати наслідки своєї  роботи, робити з цього належні  висновки належить до найважливіших  навчальних умінь.”[35]

Останнім часом  у педагогічній літературі, як вітчизняній  так і в зарубіжній, з’явилося  чимало статей з питань контролю та оцінки знань учнів [3,6,8,11,32].

Так, певної популярності набула рейтингова система оцінювання знань учнів. В основу цього показника  закладена оцінка в балах не лише на екзаменах, але й на заліках. При  цьому забезпечується більша гнучкість  оцінки знань, умінь та навичок.

Педагогам відомо: одна й та ж оцінка має різне значення навіть у 2-х учнів. В одного, наприклад, “четвірка” – ближче до “п’ятірки”, а в іншого – це майже “трійка”. Тому рейтинговою системою оцінювання знань передбачено, що одна й та ж  оцінка супроводжується відповідною  кількістю балів. Всі бали, отримані учнем за певний період навчання, сумуються  і ця сума порівнюється з максимальним рейтинговим показником. На основі цього робиться висновок про рівень знань учнів.

Така система оцінки знань і рівня підготовки, крім справедливості, несе в собі й частку демократизму. Кожен учень, покладаючись на себе, розраховуючи свої сили, уже  з перших днів навчання може спланувати і, головне, досягти заданого результату.

Крім того, рейтинговий  узагальнений показник активізує навчально-пізнавальну  діяльність учнів, підвищує відповідальність вчителів за оцінку знань, дає змогу  перейти від дискретної жорсткої п’ятибальної оцінки до гнучкої індивідуальної, що забезпечує стимули до безперервного  навчання, поглиблення знань [16].

Не залишилися байдужими  до проблеми контролю і оцінки знань  і наші Черкаські вчителі і  дослідники. Зокрема Л.І.Прокопенко та Т.Л.Тевлін запропонували стобальну  систему оцінки знань, зокрема для  старшокласників. Вони обгрунтовують  це тим, що така система дає змогу  учням самим коригувати глибину  вивчення окремих навчальних предметів [25]. У цілому стобальна оцінка знань, умінь і навичок дістала схвалення  вчительської громадськості Черкас на міському семінарі в травні 1992 року.

Нові оцінні шкали, збільшуючись в інтервалі, підвищують поріг “чутливості”, а також  дають змогу викладачеві детальніше поділити навчальний матеріал з метою  контролю [3;86].

Та потрібно сказати, що бальна система оцінювання має  багату історію.

Уже в Києво-Могилянській академії була певним чином відпрацьована  система оцінки навчальної діяльності та здібностей учнів. Вони тоді були такими: “весьма прилежен”, “весьма понятен  и надёжен ”, “добронадёжний”, “хорош”, “зело доброго учения”, “очень добр”, “добр, рачителен”, “весьма  средствен”, “ниже средствен”, “ниже  средствен,плох”, “неизрядного успеха”, “весьма умеренного успеха”, “малого  успеха”, “понятен, но неприлежен”, “понятен, но ленив”, “прилежен, но тупого понятия”, “понятен, но весьма нерадив”, “не худо успевает”, “не худ”, “не совсем худ”, “малого успеха”, непонятен”, “не совсем туп”, “туп и непонятен”, “туп”, “очень туп” [14].

Пізніше в школах дореволюційної Росії спостерігались різні підходи до оцінки навчальної діяльності учнів. Так, наприклад, відповідно до статуту Міністерства Освіти 1804 року вводилася система оцінок успіхів  учнів. З кожної дисципліни директор визначав певне число кульок для  з’ясування рівня знань школярів. Найвищий рівень успішності визначався 90 кульками. За статусом 1818 року рівень знань учнів визначався уже за чотирибальною цифровою системою (“4”, “3”, “2”, “1”).

Наприкінці 19 початку 20 століття у дипломах та атестатах  оцінки позначалися словами “відмінно”, “вельми добре”, “добре”, “досить  добре”, “посередньо”, “слабо”[14]. Поширювалась також п’ятибальна, семибальна, дванадцятибальна шкала оцінок.

В радянській школі  продовжувалися пошуки критеріїв і  форм оцінки знань, умінь та навичок  учнів. У 1918 році постановою Наркому  Освіти була відмінена бальна система  для оцінки знань учнів. Відповіді  учнів оцінювались словами “задовільно” і “незадовільно”. Переведення  учнів з класу в клас відбувалося  на основі успіхів учнів та відгуків педагогічної ради. У 1935 р. повернулися  до п’ятибальної словесної оцінки знань учнів: “відмінно”, “добре”, “посередньо”, “погано”, “дуже погано”. На початку 1944-1945 навчального року словесна система була замінена цифровою (“5”,“4”,“3”,“2”,“1”). У 1993 р. діапазон оцінювання успішності звузили до чотирибальної системи (“5”,“4”,“3”,“2”).

За останні роки широкого використання здобули тести, як одна із форм перевірки засвоєння  учбового матеріалу. Тести – це завдання специфічної форми, які дозволяють оцінити степінь оволодіння учнями навчального матеріалу. Однією з  найбільш важливих переваг тестового  контролю вважається висока степінь  об’єктивності виставлення оцінок, так як надається можливість точного  підрахунку правильних і неправильних відповідей. Використання тестів в  процесі навчання є одним із раціональних доповнень до методів перевірки  знань, умінь та навичок учнів. Тести  є також відмінним засобом  індивідуалізації навчання, так як враховують психологічні особливості  учнів.

Та нажаль у вітчизняних  навчальних закладах досить рідко і  не систематично використовується тестування для оцінки знань учнів. Хоча за кордоном цей метод педагогічної діагностики  використовується як безпосередньо  в шкільній практиці, так і для  вивчення стану викладання окремих  дисциплін та стану викладання в  регіонах.

Як бачимо існує  багато підходів та пропозицій щодо пошуків  найбільш ефективних шляхів вдосконалення  системи перевірки та обліку успішності учнів. Кожен з них має свої як позитивні так і негативні  сторони. Тож назріла потреба  в цілісній розробці цієї проблеми і обгрунтування системи контролю та оцінки знань, умінь та навиків  учнів, яка б відповідала сучасним вимогам щодо організації навчального  процесу.

1.2 Сутність і завдання  контролю в навчально-виховній 

діяльності  школи

Контроль та оцінка знань, умінь та навичок учнів  – невід’ємний структурний компонент  навчального процесу. Виходячи з  логіки процесу навчання, він є, з  одного боку, завершальним компонентом  оволодіння певним змістовним блоком, а з другого – своєрідною зв’язуючою ланкою в системі навчальної діяльності особистості.

При правильній організації  навчально-виховного процесу контроль сприяє розвитку пам’яті, мислення та мови учнів, систематизує їхні знання, своєчасно викриває прорахунки навчального  процесу та служить їх запобіганню. Добре організований контроль знань  учнів сприяє демократизації навчального  процесу, його інтенсифікації та диференціації навчання. Він допомагає вчителю отримати об’єктивну інформацію (зворотній зв’язок) про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Контроль – це виявлення, встановлення та оцінка знань  учнів, тобто визначення об’єму, рівня  та якості засвоєння навчального  матеріалу, виявлення успіхів у  навчанні, прогалин в знаннях, уміннях  та навичках окремих учнів та всього класу для внесення необхідних коректив в процес навчання, для вдосконалення  його змісту, методів, засобів та форм організації.

Зауважимо, що складовою  частиною контролю виступає перевірка, завдання якої є виявлення знань, умінь та навиків учнів та порівняння їх з вимогами, певними навчальними  програмами. В цьому випадку контроль виконується виключно з метою  оцінювання знань, умінь та навиків  учнів. Заключним актом контролю в такому разі є виставлення вчителем певної оцінки (балу).

Основні завдання контролю – виявлення рівня правильності, об’єму, глибини та дійсності засвоєних  учнями знань, отримання інформації про характер пізнавальної діяльності, про рівень самостійності та активності учнів в навчальному процесі, встановлення ефективності методів, форм та способів їх навчання.

Контроль – це підсистема в рамках системи навчання в цілому, яка реалізує притаманні їй функції, яка має свій об’єкт, свої методи.

Розглянемо основні  функції контролю, які передбачені  системою аналізу та оцінки знань, умінь  та навиків учнів: навчальна, стимулююча, діагностична, виховна та оціночна.

Навчальна функція  виявляється в забезпеченні зворотного зв’язку як передумови підтримання  дієвості й ефективності процесу  навчання. У ньому беруть участь два суб’єкти – учитель та учень. Тому система навчання може ефективно  функціонувати лише за умов дії прямого  і зворотного зв’язків. В переважній більшості в процесі навчання добре проглядається прямий зв’язок (учитель знає, який обсяг знань  має сприйняти й усвідомити учень), але складно, епізодично налагоджується зворотній зв’язок (який обсяг знань, умінь та навиків засвоїв кожен  учень).

Діагностична функція  контролю й оцінки знань, умінь та навиків передбачає виявлення прогалин в знаннях учнів. Процес учіння має  форму концентричної спіралі  Якщо на нижчих рівнях учіння траплялися прогалини, то буде порушено закономірність його спіралевидної структури . Тому так важливо виявити своєчасно  ці прогалини, працювати над їх усуненням  і лише потім рухатися вперед.

Стимулююча функція  контролю та оцінки навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляється в бажанні кожної особистості  отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної. Це викликано тим, що у процесі навчання школярі щоразу пізнають нові явища  і процеси. В силу недостатнього  рівня соціального розвитку учням  не під силу об’єктивно оцінити  рівень і якість володіння знаннями, уміннями та навиками. Учитель своїми діями і має допомогти учням  усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психологічно стимулює школярів до активної пізнавальної діяльності.

Виховна функція  полягає у впливу контролю та оцінки навчальної діяльності на формування у учнів ряду соціально-психологічних  якостей: організованості, дисциплінованості, відповідальності, сумлінності, працьовитості, наполегливості, дбайливості та ін.

Відомо, що діяльність взаємодіючих сторін, учителя та учнів, потребує оцінки, і, в першу чергу, це має відношення до учнів. Тут має  своє виявлення функція оцінки. Оцінка діяльності учнів може здійснюватися  в двох напрямках. В одному випадку  оцінюється процес діяльності учнів, виноситься судження про якість протікання навчальної діяльності, про степінь активності учня. В другому – оцінка пов’язана з результатом навчальної діяльності учня.