Шпаргалка по "Педагогике"

 Викладання  — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.  

 Полягає у  формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.   

 Учіння  — власна навчальна діяльність учня.  

 Учіння є процесом  пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.  

 Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини.  

 Дидактика виділяє  такі види знань: 
— основні терміни і поняття. Забезпечують розуміння, тлумачення, сприйняття наукових положень; 
— факти щоденної дійсності й наукові факти. Допомагають пізнанню законів будь-якої науки, формуванню переконань, формулюванню, обстоюванню ідей; 
— основні закони науки. Розкривають зв'язки і відношення між різними об'єктами та явищами дійсності; 
— теорії. Містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, про методи пояснення та передбачення явищ конкретної предметної галузі; 
— знання про способи діяльності. Вони є сукупністю методів, набуття і нагромадження знань; 
— оцінні знання. Відомості про норми ставлення до різних явищ життя. 
   Характерними особливостями повноцінних знань учнів є: повнота знань (кількість передбачених програмою знань про об'єкт вивчення); глибина знань (кількість усвідомлених істотних зв'язків певного знання з іншими, що до нього належать); оперативність знань (готовність і вміння учня застосувати їх у конкретних ситуаціях); гнучкість знань (швидкість знаходження варіативних способів застосування їх за зміни ситуації); конкретність та узагальненість знань (розуміння конкретних виявів узагальненого знання, здатність підводити конкретні знання до узагальнень); системність знань (сукупність знань, яка за своєю структурою відповідає структурі наукової теорії); усвідомлення знань (розуміння зв'язку між ними через уміння їх застосовувати). 
   Знання про навколишній світ поділяються на теоретичні знання (поняття, системи понять, теорії, гіпотези, закони і методи науки) і фактичні знання, одиничні поняття (знаки, цифри, букви, назви, події).  

 Уміння  — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань.   

 Передбачають  використання набутих знань. Формування  їх складним процесом аналітично-синтетичної  діяльності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволодіння, реалізація.   

 Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).  

 Уміння і навички  можуть бути теоретичними (в їх основі — правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичними (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей).