Шпаргалка по "Педагогике"

№ 7. Методи науково-педагогічного дослідження. Змоделювати процес конкретного науково-педагогічного дослідження. 
Метод – це шлях досягнення мети. Методом науково-педагогічного дослідження називають сукупність прийомів і операцій, спрямованих на вивчення педагогічних явищ і розв’язання педагогічних проблем. Всі методи поділяються на загальні., загальнонаукові, спеціальні. Загальні методи – це ті, які застосовуються в даній науці. У посібнику Алексюка “П” 1 група методів: спостереження, опису, пояснення педагогічних явищ і процесів. Спостереження можуть здійснюватися за наперед заданою програмою або довільна для пошуку нового, цікавого, негативного, тощо. Програма спостереження включає: мету і завдання, об’єкт спостереження, способи фіксації матеріалу, час протягом якого проводиться ця робота. 2 група: методи педагогічних зрізів – це анкетування і інтерв’ю, бесіди тестові і контрольні завдання, експертні оцінки, вивчення документації та даних одержаних за допомогою технічних засобів. Анкетування служить основою соціометрії. Метод соціометрії дає можливість виявити структуру взаємовідносин у колективі людей. 3 – історичний метод передбачає вивчення архівних матеріалів, шкільної документації, інших рукописних матеріалів, пам’ятки архітектури. 4 – методи педагогічного експерименту - констатуючого, формуючого (перетворюючого) в лабораторних та природних умовах. Констатуючий експеримент проводиться на початку дослідження з метою вивчення стану процесу та його складових. Формулюючий перетворюючий експеримент включає реконструкцію, перебудову педагогічного процесу, внесення змін(п-д: гігієнічної умови учнів, методи навчання). Природний експеримент проводиться на звичайних уроках та на позакласних і позашкільних заходах, а лабораторний – в спеціальних умовах, обладнаний так, щоб можна було вести додаткові вимірювання. 5 – теоретико-практичні методи (обробка експериментальних та дослідних даних) Тут використовуються такі теоретичні методи: 1) діалектичний метод 2) діалектична логіка 3) загально-наукові методи 4) аналіз і синтез 5) порівняння 6) абстрагування 7) узагальнення і конкретизація 8) класифікація 9) аналогія 10) індукція і дедукція 11) систематизація 
Етапи наукового дослідження: 1) визначення проблеми 2) побудова гіпотези 3) накопичення наукового матеріалу 4) процес дослідження.    

№8 Поняття про особистість та її розвиток. 
Людина народжується як біологічна істота, але в процесі соціального розвитку вона стає особистістю. Для суспільного становлення людини велике значення має включення її в різноманітну діяльність і спілкування її з іншими людьми. Психологи вважають, що особистість – це свідомий індивід, який займає певне становище в суспільстві, і виконує певну суспільну роль. Процес встановлення людини, як особистості називається соціологізацією. Розвиток особистості це важкий процес, який включає в себе як біологічні зміни в організмі людини, так і зміни різних сторін його особистості. Існує дві концепції розвитку (два погляди): 1) метафізична; 2) діалектична. 
Метафізична концепція розглядає розвиток дитини як просте розгортання, поступове дозрівання всього того, що закладене від природи, просте кількісне наростання, що виключає можливість новоутворення. Дитина, яка народилася, несе в собі всі форми психологічного життя. 
Діалектична концепція розглядає процес розвитку як постійне перетворення і ускладнення закладених природою якостей. Вона вважає, що кількісні зміни наростають в якісні (чинники розвитку, спадковість, середовище, в-ня). 
Рушійними силами розвитку людини є протиріччя між потребами, що виникають під потребами, що виникають під виливом об’єктивних факторів і засобами та можливостями їх задоволення. 
Формування особистості – це її встановлення  під дією різних факторів. Ці фактори можуть бути об’єктивними і суб’єктивними, зовнішніми і внутрішніми, природними і т. д. Серед факторів які впливають на формування особистості є фактори, якими можна керувати (суб’єктивні) і якими не можна керувати (об’єктивні) єдине, що може зробити вихователь – це навчитись керувати особистостями, що піддаються управлінню і врахувати ті, що не залежать від його волі і свідомості. Можна ще додати, що активні особистості є запорукою її розвитку і формуванню. Чим більше людина буде включатись в різноманітні види діяльності, більше пізнавати світ, тим більше вірогідність того, що вона стане яскравою особистістю. 

№4. Педагогічна  система К. Д. Ушинського 
Важливим етапом у розвитку вітчизняної педагогі теорії і практики стала діяльність українсько-російського вченого Костянтина Ушинського (1824—1870)

До його науково-педагогічної спадщини належать такі твори: «Людина  як предмет виховання», «Про користь  педагогічної літератури», «Про народність у громадському вихованні», «Про елементи школи», «Проект учительської семінарії», «Праця в її психічному і виховному значенні», «Дитячий світ» та інші. Писав російською мовою, упорядковував посібники для російської народної школи, проте ніколи не цурався свого народу, України.

Пристрасно обстоював  К. Ушинський ідею народності у вихованні. Народ, на його думку, є джерелом усіх надбань матеріальної та духовної культури, тому треба вивчати історію, географію, економіку, мову, літературу, мистецтво та інші науки. Народна творчість, поезія, пісні, музика, образотворче мистецтво — джерело культури народу. Суттєвою ознакою народності є мова.

Особливе місце у моральному вихованні відводив фізичній праці, яку необхідно правильно поєднувати з розумовою. Прилучаючись до праці, діти повинні отримувати від неї насолоду.

На його думку, для правильної організації навчання, розвитку розумових здібностей дітей потрібно знати їх вікові та індивідуальні особливості, передбачати правильне дозування змісту навчального матеріалу, посильність його для учнів, послідовність і систематичність вивчення, розвиток свідомості й активності, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін.

У засвоєнні знань, за К. Ушинським, велике значення має наочність. Діти мислять формами, фарбами, звуками, відчуттями, тому в процесі навчання корисно використовувати всі наочні засоби з тим, щоб органи чуттів брали безпосередню участь у сприйманні навчального матеріалу.

Значну увагу приділяв К. Ушинський розробці методики роботи вчителя на уроці, радив запроваджувати різноманітні ефективні методи і способи навчання: пояснення нового матеріалу, повторення пройденого, вправи, письмові та графічні роботи учнів, індивідуальні й фронтальні форми роботи на уроці, облік знань учнів тощо. Зосереджувався він і на питаннях реалізації на уроці освітньої та виховної мети навчання.

Особливого значення К. Ушинський  надавав вивченню рідної мови, розвитку в дітей дару слова.

Елементи природознавства, географії та історії у початкових класах, на думку К.Ушинського, слід вивчати у процесі пояснювального читання на уроках.

Складовою частиною гармонійного розвитку людини, за К. Ушинським, є  її фізичний розвиток.

Головною постаттю у навчальному  процесі, за переконанням К. Ушинського, є вчитель, який має бути відповідно підготовлений до вчительської

роботи. Передусім він  повинен бути близьким до народу, знати його мову, жити його інтересами.

№ 26 Урок – основна  форма навчання. Типологія уроків.

Урок – це цілісний, логічно  закінчений, обмежений у часі регламентований об’ємом навчального матеріалу. Основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв’язання поставлених навчально-виховних завдань. 
Урок акумулює в собі цілі і завдання, зміст і методи навчання. Вчитель повинен мати продуманий план проведення уроку, забезпечити його організаційну чіткість, оптимальний темп, раціональне застосування засобів навчання. 
Типи уроків:

урок-лекція, бесіда, диспут, екскурсія, кіно урок, самостійна робота, лабораторна робота.  
– за основною дидактичною метою: 
- урок засвоєння нових знань; 
- формування навичок і умінь; 
-    застосування ЗУН; 
-    узагальнення і систематизація знань; 
-    перевірки і корекції ЗУН; 
-    комбінований;

№30. Підручники сучасної школи. 
Підручник – це книга у якій викладено основний зміст навчального предмета у відповідності до навчальної програми. 
Функції: освітня, виховна, розливальна та управлінська. 
Типи: (за видом навчання): 
─    інформаційні (інформація подається в готовому вигляді за допомогою слова та ілюстрації); 
─    проблемні (на основі проблемного викладу матеріалу); 
─    програмовні (матеріал подається окремими порціями, засвоєння кожної дози матеріалу перевіряються контрольними запитаннями). 
─    комплексні (кращі риси попередніх). 
Структура: текст (основний і додатковий) і поза текстові компоненти: апарат орієнтування (форзац, вступ, зміст, посилання), апарату засвоєння матеріалу (запитання, завдання, проблемні ситуації, таблиці і т.д.) та ілюстрацій (фото, малюнки, плани, карти, схеми, формули, діаграми) 
Вимоги: 
1)     відповідність змісту підручника цілям навчання, навчальним програмам з даного предмета; 
2)    науковість змісту матеріалу; 
3)    доступність для певного віку; 
4)    спрямованість на формування світогляду, пізнавальних здібностей; 
5)    систематичність і логічність викладу; 
6)    забезпечення зв'язку навчання з життям; 
7)    виділення головного у матеріалі; 
8)    чітка структурованість матеріалу; 
9)    естетика зовнішнього вигляду підручника. 
Ще є навчальні посібники – книги, які уточнюють та урізноманітнюють необхідну учням інформацію, хрестоматіями, збірниками задач і вправ, словниками, довідниками, картами, таблицями.

№ 3.. Я.А. Коменський – основоположник педагогіки. 
Я.А.  Коменський (1592-1670) народився в невеличкому містечку Нівниця (Чехія) в сім’ї мірошника – члена “Чеських братів”. Рано втративши батьків, завдяки общині здобув початкову, середню, а потім і вищу освіту. Вихований в дусі реформаторсько-демократичних традиціях, Коменський тісно зв’язав своє життя з боротьбою чеського народу за незалежність, освіту і школу. У 1614 році він почав працювати завідуючим початкової школи в м. Премові. У період 30-річної війни (1618-1648) після поразки чехів у битві біля Білої гори (1620) з членами общини “Чеських братів” переховувався в горах, лісах, а потім оселився в м. Лешко (Польща), де працював ректором гімназії. Там він написав твори “Велика дидактика”, “Материнська школа”, “Відкиті двері до мов і всіх інших націй”, працював над створенням “Понсофії???”. У1650-1654 р. він жив в Угорщині, де написав твори “Про культуру природних обдарувань”, “Правила поведінки дітей”, “Видимий світ у малюнках”. Остаточні роки свого життя він провів в Амстердамі, де й помер у 1670 р. 
Прагнучи виховати покоління дітей, які були б здатні служити вітчизні, Коменський розробив чітку для свого часу систему навчання і виховання, їх основні правила та принципи; виклав у своєму творі “Велика дидактика”. Навчання, на думку Коменського, має бути свідомим, послідовним, легким, наочним, грунтовним та проходити швидко, у точно встановлені строки. Виходячи з цих основних принципів, він розробив ряд правил у роботі з учнями. Коменський вважав, що навчання треба починати в ранньому дитинств і до закінчення школи дитина повинна стати освіченою, морально-вихованою людиною. У школі треба всіма можливими засобами та методами викликати в дітях прагнення до навчання, слід проводити навчання рідною мовою. Метод навчання повинен полегшувати сприймання навчального матеріалу, щоб не породжувати в учнів незадоволення і не створювати зайвих труднощів для подальших занять. Одним з найважливіших принципів навчання Коменський вважав наочність: чим більше знань сприймаються на відчуття, тим вони достовірніше, оскільки власне спостереження замінює багато доказів. У своїй книзі “Видимий світ у малюнках” він на конкретному матеріалі показав, як треба застосовувати наочність у навчанні. Дидактичні правила навчання і виховання учнів він доповнив статутом “Закон добре організованої школи” (0658) режим і правила поведінки учнів, проведення наочного обліку знань учнів і перевірки екзаменів, додержання в школі дисципліни, заборона фізичних покарань учнів тощо. 
Великою заслугою Коменського біло те, що він детально розробив класно-урочну систему, а також створив нові підручники замість застарілих середньовічних. Для кожного класу, на його думку, має бути окремий підручник, причому він мусить бути доступним для розуміння учнів, написаний доброю мовою, відповідно до віку дітей, у ньому не повинно бути нічого зайвого. Його підручники: “Відкриті двері до мов”, “Видимий світ у малюнках”.

№ 33.Принципи навчання. Їх реалізація в навчальному процесі на прикладах педагогічної практики. 
Принцип – основна вимога до діяльності. Принципи навчання – вихідні положення, основні дидактичні вимоги до процесу навчання.  
Принципи навчання історично конкретні і відображають суспільні потреби. Вперше в історії педагогічної думки систему дидактичних принципів розробив Коменський (свідомості, наочності, наступності, послідовності, міцності засвоєння знань), далі Руссо, Песталоцці, Ушинський (систематичність, доступність, посильність, наочність, свідомість, активність, міцність). 
В наш час: 
1)    Принцип виховного навчання. (Вимагає поряд із засвоєнням учнями ЗУН, формування в них у процесі навчання світогляду ставлень, поглядів, звичок, здібностей та інтересів. Реалізується через: зміст навчального матеріалу, організацію навчального процесу, форми і методи; взаємодію учнів між собою та вчителем). 
2)    Принцип розвивального навчання (Вимагає створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості учня. Реалізується змістом освіти, формуванням інтелектуальних умінь, використання відповідних методів навчання). 
3)    Принцип науковості (Включає в зміст освіти науково-достовірних знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки та віковим особливостям школярів. Реалізується при складанні навчальних програм і підручників). 
4)    Принцип доступності (Вибирати зміст і методи навчання враховуючи вікові особливості учнів та рівень їх навчальних можливостей). 
5)    Принцип зв'язку навчання з життям, теорії з практикою (Розуміння учнями значення теоретичних положень для розв'язання практичних завдань, розкриття їх виявів у навколишньому середовищі). 
6)    Принцип наочності (Поєднання слова й наочності допомагає осмислювати, спостережуване). 
7)    Принцип систематичності, системності, послідовності, наступності. (Вимога засвоєння учнями знань у системі, яка б відображала у цілісному вигляді ті предмети і явища, які вивчаються, з усіма їх зв'язками. Послідовність навчання – побудова його у стрункій логічній послідовності, щоб нові знання спиралися на раніше засвоєні, а ті в свою чергу були фундаментом для наступних знань – наступність.) 
8)    Принцип цілеспрямованості і мотивації (визначення загальної мети, яка задається суспільством і навчальними програмами, конкретних цілей, які визначає вчитель на кожному етапі навчання. Мотивація – формування в учнів мотивів обов'язку та відповідальності у навчанні, пізнавальних інтересів школяра). 
9)    Принцип активності і самостійності (Створення умов для вияву творчої активності і пізнавальної самостійності у процесі засвоєння знань). 
10)    Принцип свідомості і міцності засвоєння ЗУН (Забезпечення учням умов для глибокого осмислення наукових фактів і узагальнень, способів виконання дій, довгого збереження у пам'яті, відтворення у потрібний момент). 
11)    Принцип індивідуального підходу. (Врахування у навчальному процесі індивідуальних особливостей кожного учня і забезпечення на цій основі підвищення якості навчальної діяльності.) 
12)    Принцип оптимізації (Із ряду можливих варіантів навчального процесу вибрати такий, який за даних умов забезпечить максимально можливу ефективність розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку учнів при раціональних затратах часу і зусиль учителя і учнів.)