Шпаргалка по "Педагогике"

1. Методи усного контролю (опитування, усний залік та екзамен);

Здійсн. під час індивідуального  і фронтального опитування.При Інд. опит. вчит. ставить перед Учнем  к-ка запитань,відп-чи той показує  рівень засвоєння ЗУН;При фрон. опит. вч. підбирає серію логічно-повязаних між собою питань і ставить перед класом та викликає до від-ді учнів.Під час вик-ня цих методів уч. вч-ся лог. мислити, висл. грам. свої думки, набувають досвіду відст-ня своєї точ. зору.”-”_____перевірка займ. багато часу.

2. методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, перекази, твори, диктанти, сам. роботи, письм. екзамен та залік, тести);

Передба’ відпов. учнів письмово на конкретні завд., що дає змогу за Корот. час перев. знання певного навч. матер. учнями класу. “-“----àвиявляються лише знання фактів але не здібності,заохоч. мех.. запамят-ня а не роботу думки, потреб. богато часу для склад-ня програми

3. методи лабораторного та програмового контролю (лабораторні роботи з фізики, хімії, біології, комп'ютерны роботи, {але він не враховує індивідуальних особливостей учня},тести);

Метод. лаб. конт. поляг. в  перевірці вмінь корис. приладами, розвяз-ти експ-ні задачі,пров-ти досліди. Машинного – вик-ня програмованих вправ на компі.програмні тести.

4. методи самоконтролю -вміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, намічати методи самостійної ліквідації програми.

Система принципових вимог  спирається на дидактичний принцип  міцності знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, виділяють такі принципові вимоги: 1) систематичність обліку і контролю (кожен урок має відбитися в прямому і зворотному зв'язках); 2) всеохопленість обліку і контролю (ретельна перевірка тем, які вважаються найбільш складними та підсилення контролю за рахунок спеціальних уроків перевірки знань, насамперед наприкінці чверті, півріччя, року); 3) диференційованість та індивідуальність (за стилем і формами контролю); 4) об'єктивність оцінювання - виставлення справедливої оцінки; 5) урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності вчителя, 6) єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу (не повинно бути надто сурових і надто ліберальних вчителів).

Види контролю: поточний, періодичний, підсумковий. Поточний: забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, усним опитуванням. Періодичний. носить плановий характер (контрольна робота за чверть, рік, тему), дата оголошується заздалегідь, добір матеріалу середньої складності. Підсумковий: здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів і річних контрольних робіт.

Форми контролю і самоконтролю за якістю знань містять елементи демократизації. Важливою ознакою довір'я учнів є взаємоконтроль учнів, тобто метод допомоги сильніших учнів слабкішим. Самоконтроль - метод, який зміцнює усвідомлення мотивації престижу спонукає формувати підвищену відповідальність.

 

 

 

№ 56, 57. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю. Функції, зміст, види контролю.

В широкому розумінні контроль - це перевірка чого-небудь.

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів є складовою  частиною процесу навчання в умовах руху вперед, тому що учень повинен  мати уяву про те: що він знає, що ним досягнуто, на що варто звернути увагу.

Сприяє: 1. виявл успішн навчання, 2. виявлення причин неуспішності, 3. стимул руху вперед.

Компоненти: перевірка –  виявлення ЗУН, оцінка – вимір  ЗУН, облік – фікс рез-т у вигляді  оцінок у журналі.

В процесі контролю повинна  здійснюватись: комплексна перевірка  всієї навчальної діяльності учнів; динаміка їх загального розвитку; формування загально-навчальних і спеціальних  вмінь; творчих можливостей; позитивні  якості особистості.

Види  контролю: попередній (на поч. навч. року, нової теми, у новому класі), поточний, періодичний, підсумковий, усний, письмовий, лабораторний.

Функції: навчальна (сприяє засвоєнню, систем та закріпл знань), контролююча (зворотній зв’язок), виховна (привчання до відповід, дисципл, активн, самост ), розвиваюча (розв пізнавальних процесів: мислення, уваги, пам’яті), стимулююча (спрямив на розвиток учнів на основі врахування наявного розвитку).

Поточний  контроль здійснюється на уроці спостереженням за роботою класу і кожного учня окремо. Забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, Індивідуальним і фронтальним опитуванням.

Періодичний контроль має плановий характер, проводиться після вивчення логічно завершених тем, розділу, програми, в кінці навчальної чверті, року, з урахуванням даних поточного контролю. Служить для самоаналізу праці вчителя.

  Підсумковий контроль здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів І річних контрольних робіт. Можливий також поурочний і тематичний контроль, який охвачує проблематику ряду уроків.

По  Формам організації: фронтальний контроль, груповий контроль, індивідуальний контроль, комбінований контроль, самоконтроль.

Фронтальний дозволяє поєднувати перевірку з задачею повторення і закріплення вивченого матеріалу, викликає підвищення ефективності класу. Недолік: важко забезпечити індивідуальну перевірку роботи кожного учня. Груповий використовується, коли виникає необхідність перевірити підсумок навчальної роботи частиною учнів класу (групою). Контрольне запитання ставиться перед цією групою учнів, але участь беруть всі учні класу. Комбінований поєднує Індивідуальний, фронтальний і груповий контроль Вимагає від вчителя добрих навичок розподілу уваги.

 Самоконтроль має велике психологічне значення, стимулює учня, здійснює усвідомлення мотивацій, престижу, спонукає формування підвищеної відповідальності.

Значення  контролю: навчальне і розвиваюче (допомагає у всесторонньому вивченні учнів, розширює і поглиблює отримані знання, розвитку пізнавальних інтересів і здібностей), виховне (підвищення відповідальності за виконану роботу не тільки учня, а й вчителя; привчає учнів до систематичної праці, акуратності при виконанні домашнього завдання, формує позитивні моральні якості; формує здорову суспільну думку.

Вимоги до контролю: об’єктивність, індивідуальний хар-р, систематичність, власність (мотивація), всебічність, диференційованість, етичність, педагогічний такт, єдність  вимог вісх вчителів.

 

№ 52. Підготовка вчителя до уроку. Тематичне і поурочне планування. Аналіз уроку.

В підготовці вчителя до уроку  виділяють два етапи: попередня підготовка - полягає у вивченні вчителем суспільно-політичної, спеціальної, педагогічної І методичної літератури, ознайомлення із змістом програми, пояснювальної записки до неї, з підручниками і посібниками, досвідом роботи інших вчителів; безпосередня підготовка - конкретизація тематичного планування стосовно кожного уроку, складання планів окремих уроків.

План уроку є обов'язковим  для кожного вчителя незалежно від його досвіду і ерудиції.

Структура плану: назва теми уроку, клас; мета (освітня, виховна, розвиваюча); учбове обладнання, структура (коротка викладка змісту матеріалу, що вивчається на уроці, виділення основних розділів); домашнє завдання.

При підготовці до уроку вчитель  аналізує уроки, проведені в цьому  класі раніше, звертає увагу на степінь реалізації поставлених  задач, враховує труднощі, недоліки. Визначення структури уроку проводиться  з урахуванням його типу, місця  в системі уроків.

Задача: встановити оптимальні методи, прийоми, засоби навчання для кожного етапу уроку, характер пізнавальної діяльності, поєднання фронтальної, групової і Індивідуальної роботи на уроці, відібрати і підготовити дидактичний матеріал, експерименти, наочність, ТЗН.

Календарний план роботи - розподіл в часі вивчення тем програми, встановлюються відповідні календарні строки з урахуванням кількості годин, що відводяться на кожну тему по програмі з урахуванням розкладу занять. Календарний план дозволяє контролювати строки проходження окремих розділів програми, щоб не допустити зайвої спішки чи відставання.

Тематичне планування - послідовність уроків, основні розділи, види робіт, міжпредметні зв'язки, необхідне обладнання.

поурочне планування-актуаліз-я форм-ня ЗУН, вик-ня ЗУН на практиці

Схема аналізу  уроку: 1. Загальні відомості про урок. 2. Дотримання дидактичних принципів навчання. 3. Виховування учнів на уроці. 4. Методи навчання. 5. Використання засобів навчання. 6. Психологічний стан на уроці. 7. Оцінювання роботи учнів. 8. Підготовка вчителя на уроці. 9. Висновки, пропозиції.

Урок - організована форма навчально-пізнавальної роботи, при якій вчитель на протязі точно встановленого часу керує в спеціально відведеному місці пізнавальною діяльністю постійної групи учнів.

 

№ 53. Факультативні заняття,(факультатив –форма дифер. нав-ня, мета якого полягає в поглиб. загально ос. знань,труд. під-ки, розвитку різноб. інтересів і здібностей шк-ів) проводяться по вибору і бажання учня, починаючи з 7 класу. Розширюють теоретичні знання, практичні навички, розвиток пізнавального Інтересу, творчих здібностей, профорієнтації (враховують можливості школи, конкретні умови І задачі підготовки учнів до практичної діяльності); вивчають теоретичні питання, проводять практичні роботи, при виконанні яких учні набувають навичок розумової діяльності, освоюють методику проведення нескладних досліджень і експериментів, формують навички поводження з лабораторним обладнанням і технікою. Широко застосовують форми проблемного навчання.

 

№ 54. Екскурсія (від лат. excursio — поїздка, прогулянка) — колективне відвідування музеїв, виставок, підприємств, довкілля з пізнавальною метою.

Навчальна екскурсія — це форма роботи, спрямована на вивчення учнями при керівній ролі вчителя певних явищ, процесів, предметів через безпосереднє їх сприймання і спостереження в конкретному виробничому, природному середовищі. Завдання екскурсій: збагачувати знання учнів; встановлювати зв'язок теорії з практикою; розширювати політехнічні знання; розвивати творчі здібності учнів, їх спостережливість, естетичні смаки, актуалізувати пізнавальні інтереси; формувати науковий світогляд; сприяти професійній орієнтації.

Існують різні підходи до класифікації екскурсій. Вирізняють програмні (виділені в навчальних програмах) і позапрограмні (визначаються учителями залежно від наявного виробничого та природного середовища) екскурсії.

За змістом розрізняють  виробничі, біологічні, географічні, краєзнавчі, мистецькі екскурсії.

У процесі підготовки та проведення екскурсії треба дотримуватися певних вимог — організаційних, дидактичних і виховних. Важливе місце має посідати питання техніки безпеки і здоров'я вихованців.

У системі екскурсійної роботи виділяють чотири етапи:

1) теоретично-практична підготовка (до початку екскурсії учні мають оволодіти теоретичними знаннями стосовно об'єктів спостереження);

2) інструктаж (ознайомлення з метою і об'єктом екскурсії; підготовка необхідних засобів (планшети, карти, олівці, фотоапарати); правила поведінки на об'єктах екскурсії, дотримання техніки безпеки та ін.);

3) проведення екскурсії (повторення плану екскурсії; огляд об'єктів; зосередження довільної уваги, фіксація головного, суттєвого; відбір необхідного матеріалу (записи, замальовки, світлини тощо); паузи для відпочинку; загальні підсумки);

4) заключний етап (пов'язаний із систематизацією та опрацюванням матеріалів екскурсії) — складання звітів; систематизація зібраного матеріалу; підготовка виставок; виготовлення гербаріїв, колекцій тощо).

 

№ 55. Домашня навчальна робота передбачає самостійне виконання учнями навчальних завдань за межами уроку (безпосередньо дома, в групах продовженого дня, в години самопідготовки в школах-інтернатах).

В організації домашньої  навчальної роботи треба дотримуватися  відповідних педагогічних вимог: уникати  перевантаження учнів домашніми  завданнями (на виконання домашніх завдань учень у середньому повинен  витрачати 1/3—1/4 часу, що відводиться  на навчальну роботу під час урочних занять; розклад треба складати так, щоб у ньому щодня було не менш як два уроки, з яких домашні завдання задають не постійно; в старших класах доцільно складати розклад за блочною системою, коли впродовж тижня вивчають 2—3 навчальні дисципліни (математику, мову, літературу), а наступного тижня — інші дисципліни (біологію, хімію, історію) тощо; навчити учнів раціональним методам і техніці самостійної роботи над виконанням домашніх завдань; своєчасно повідомляти на уроці зміст домашнього завдання, забезпечивши інструктаж щодо особливостей роботи над його виконанням; враховувати фізичні й психічні можливості учнів, індивідуальну спроможність окремих школярів; рекомендувати батькам, щоб вони створювали оптимальні умови для самостійної навчальної роботи дітей та уникали виконання завдань за них; забезпечувати систематичний контроль за виконанням домашніх завдань, що сприяє формуванню у вихованців почуття обов'язку і відповідальності; об'єктивно оцінювати домашню навчальну роботу.

 

№ 17. Категорії дидактики  

 Основними категоріями  дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання.  

 Навчання  — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.  

 Учитель може  навчати учнів безпосередньо  або опосередковано — через  систему завдань. Метою навчання  є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття певних навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.  

 Освіта  — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення певного рівня освіченості.   

 Залежно від  мети, особливостей підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту. Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професії. Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загальнотехнічних умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. її здобувають у процесі вивчення предметів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біології, географії, а також інших предметів — історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання. Професійна освіта є сукупністю знань, практичних умінь і навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності. Вона забезпечує глибоке вивчення наукових основ з обраного виду праці, формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання майбутніх фахівців. Внаслідок професійного навчання особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.  
   Між загальноосвітньою, політехнічною і професійною освітою існує тісний взаємозв'язок. Загальна освіта є науковою основою політехнічної й професійної. Від рівня та якості загальної освіти залежать успіхи в освоєнні майбутньої професії. У процесі політехнічної освіти учні засвоюють не лише основи сучасного виробництва, а й отримують певну професійну підготовку. У професійному навчанні політехнічні знання не лише використовуються, а й поповнюються, розвиваються.