Реалізація принципу індивідуального підходу в навчально-виховному процесі сучасної школи

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних  мов

Кафедра педагогіки

РЕАЛІЗАЦІЯ  ПРИНЦИПУ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ  В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

КУРСОВА РОБОТА

 

Виконавець:

студентка 305-б групи

гуманітарного факультету

Толочко Елеонора Юріївна

 

Науковий  керівник:

старший викладач

Погромська Ганна  Іванівна

 

Горлівка  – 2011 
ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                     3

РОЗДІЛ І. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ЯК ВАЖЛИВИЙ ПРИНЦИП У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІЙ РОБОТІ.                                                                    5

1.1. Основні підходи  до поняття «індивідуальний підхід»  у навчанні та вихованні.                                                                                                                  5

1.2. Поняття особистості  та індивідуальності як основних  складових принципу індивідуального  підходу.                                                                                          8

РОЗДІЛ ІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО  ПІДХОДУ В РОБОТІ З УЧНЯМИ.                                                                                                                   12                                                    

2.1. Особливості індивідуального  підходу у навчально-виховному  процесі.      12

2.2. Особливості  реалізації принципу індивідуального  підходу у навчанні молодших  школярів.                                                                                                  18

2.3. Приклади  індивідуальних завдань для навчання  молодших школярів.        25

ВИСНОВКИ                                                                                                               28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                   

 

Вступ

Урахування  індивідуальності дитини в навчально-виховному  процесі є дуже важливим для досягнення педагогічної мети створення гармонійно розвиненої особистості. У світі не існує навіть двох зовсім однакових людей, отже, кожна особистість індивідуальна і потребує певного підходу згідно своїх особливостей, вподобань та інших не менш важливих аспектів.

Актуальність. Актуальність цієї роботи в дослідженні розвитку поглядів на індивідуальний підхід та принцип індивідуального підходу в навчально-виховному процесі; в дослідженні основних аспектів та особливостей реалізації принципу індивідуального підходу в навчанні та вихованні. Також у цій роботі розглядатиметься проблема реалізації індивідуального підходу в навчально-виховному процесі молодших школярів.

Наприкінці  ХІХ та на початку ХХ століть цією проблемою почали займатися такі видатні педагоги як М. Монтессорі, Ж. -О. Декролі, Р. Штейнер, Ф. Гансберг. Вітчизняні діячі, наприклад, Л. М. Толостой, К. Венцтель, Ш. Амонашвілі, Е. С. Рабунський. Слід зазначити, що навіть у вченні А. С. Макаренка про виховання через колектив враховувалися принципи індивідуального підходу. Важливий внесок до вивчення цієї проблеми зробили такі психологи як С. Л. Рубінштейн, К. Г. Юнг, С. Холл та багато іншіх вчених.

На сучасному  етапі над проблемою принципу індивідуального навчання працювали  І. Д. Бех, , С. У. Гончаренко, М. В. Антропова, В. М. Володько та інші. Отже, визначена актуальність посприяла вибору теми «Реалізація принципу індивідуального підходу в навчально-виховному процесі». Отже, індивідуальний підхід та реалізація принципу індивідуального підходу у навчанні та вихованні з часом ніяк не втрачає популярності, а навпаки, ця проблема набирає обертів та розглядається на сучасному етапі дуже старанно, із знаходженням нових шляхів реалізації принципу індивідуального підходу в навчально-виховному процесі.

Розглянемо  об’єкт і предмет даної роботи, а також її мету.

Об’єкт - індивідуальний підхід у навчально-виховній діяльності.

Предмет - реалізація принципу індивідуального підходу у навчально-виховному процесі.

Мета - дослідити аспекти та особливості реалізації принципу індивідуального підходу в навчально-виховному процесі сучасної школи.

Реалізація  означеної мети передбачала розв’язання поставлених завдань:

1.Проаналізувати основні підходи до поняття «індивідуальний підхід» в навчанні та вихованні.

2.Дослідити  поняття «особистість» та «індивідуальність» та різницю між ними.

3.Визначити  особливості індивідуального підходу  у навчально-виховному процесі.

4.Визначити  особливості принципу індивідуального  підходу в навчанні молодших  школярів.

5.Підібрати  індивідуальні завдання для навчання  молодших школярів.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ЯК ВАЖЛИВИЙ ПРИНЦИП У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІЙ РОБОТІ.

1.1.Основні  підходи до поняття «принцип  індивідуального підходу» в навчанні  та вихованні.

Ідея індивідуалізації навчання та виховання має свою власну багату історію. З давніх-давен форми навчання розвивалися саме від індивідуальних. Навчання з одним учнем, як правило, менш поширене, хоча й має певні переваги. Зокрема, працюючи самостійно, учень оволодіває знаннями у характерному для нього темпі, має можливість повернутись до незрозумілого матеріалу, виконати більше тренувальних вправ для повного засвоєння вивченого. Отже, ще з давніх-давен індивідуальний підхід успішно існував, допоки не був витіснений більш зручною класно-урочною системою, заснованою Я. -А. Коменським, яка була вже колективною. Відтоді практикувалися заняття з наданням кожному учневі власного завдання, створеного відповідно до його знань, умінь, навичок, уподобань та здібностей. Пізніше почали використовувати класно-урочну систему, яка була колективною. Ця система, звичайно, була і є більш доступною, зручною, але вона зробила навчально-виховний процес одноманітним, усередненим та невиразним. Індивідуальна спрямованість в класно-урочній системі збереглася мабуть тільки в різноманітних формах домашньої та додаткової роботи, а в наш час і того більше – звелася до репетиторства для випускників.

Отож, йдеться  про те, що в навчанні повинен  бути певний принцип, який не зчинятиме  незручностей системі навчання, але  допомагатиме зробити навчання більш  результативним шляхом правильного  підходу до кожного учня. Саме таким  принципом і є принцип індивідуального підходу.

Принцип індивідуального  підходу в навчально-виховній діяльності – важливий психолого-педагогічний принцип згідно якому в навчально-виховній роботі враховуються індивідуальні особливості кожної дитини.

Отже як розглядався  індивідуальний підхід відомими науковцями?

Вже в системі  чеського педагога Я. -А. Коменського багато уваги приділяється урахуванню вікових та індивідуальних особливостей дітей та виявленню у них особливостей шляхом попередніх спостережень.

Російський педагог К. Н. Ушинський створив методику прийомів індивідуального підходу до дітей. Тим не менш, на його думку, розроблення індивідуальних завдань та індивідуальних підходів до учнів повинно розроблятися кожним вчителем власноруч, тому що ця справа дуже творча і дітей, знову ж, однакових немає, у кожного своя певна особливість.

Н. К. Крупська також вказувала на значимість індивідуального підходу в навчанні та вихованні, також у розвитку здібностей. На її думку індивідуальний підхід має допомогти дитині в майбутньому обрати правильну професію та стати гарним фахівцем. Її поради закликають вчителя до гуманного відношення до учнів та їх багатогранного внутрішнього світу.

Творець вчення про виховання дітей  через колектив, А. С. Макаренко, теж вважав, що в певних аспектах навчально-виховного процесу треба враховувати індивідуальні особливості дітей, адже без цього буде тільки гірше. Відомо, що сам Макаренко займався зі складними дітьми, отже він як ніхто інший відчув на собі складність індивідуального підходу. Перш за все, за його словами, треба знайти в дитині позитивні якості, які стануть точками опору для побудування системі індивідуального підходу саме для цього учня. Він також наполягав, що спеціальних фіксованих методів роботи з використанням принципу індивідуального підходу бути не може. Педагог повинен вибирати певні методи в залежності від ситуації та знову ж, особливостей дитини. Величезна заслуга А. С. Макаренко полягає в тому, що він не тільки обґрунтував, але і фактично здійснив в своїй практичній діяльності основні положення індивідуального підходу до дітей. Більше уваги цей педагог все-ж таки приділяв принципу індивідуального підходу в  вихованні, та зазначав важливість врахування характеру, темпераменту, спрямованості особистості вихованця.

Видатний педагог В. О. Сухомлинський також приділяв багато уваги індивідуальному підходові у вихованні та наполягав на тому, що принцип індивідуального підходу повинен враховуватися ще батьками під час виховання в родині. Таким чином, важлива робота з батьками у цьому сенсі, тобто бесіди про важливість принципу індивідуального виховання та закликання до використання цього принципу під час виховання їх дитини.

Психологи Л. С. Рубінштейн, А. Н. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін, В. В. Давидов теж займалися проблемою урахування особливостей індивідуальності в навчанні та вихованні. Ними зазначено, що при неврахуванні індивідуальних особливостей в процесі навчання більш здібні та розвинені учні затримуються в розумовому розвитку: у них знижується пізнавальна активність та темп засвоєння матеріалу, крім того, можуть сформуватися такі негативні якості як лінощі, безвідповідальне відношення до навчання та інші. Слабкі ж учні ще більше страждають від відсутності індивідуального підходу та можуть залишатися неуспішними протягом всіх років навчання. Звичайно ж, психологи також зазначають певні методи вивчення психологічних особливостей дітей. Методи на зразок тестувань, спостережень та навіть природного експерименту ці науковці вважають доречними для використання та отримання достовірної інформації про учні, дізнатися найважливіші сторони особистості дитини.

 

1.2.Особистість  та індивідуальність як різні  поняття.

Сьогодні індивідуальний процес пізнання, наближений до схильностей на здібностей, вподобань та потреб учнів, почав домінувати.

Тож варто уточнити відмінність особистості від індивідуальності, сутність якої в тому, що якщо людина постає в якості учасника історико-еволюційного процесу – носія соціальних ролей, який обирає певний життєвий шлях та перетворює відповідно до цього вибору природу, суспільство та самого себе, то в індивідуальному плані вона уособлює неповторну своєрідність. В.В.Давидов трактує індивідуальність як сукупність ознак, властивих цій людині. Передумовами до формування індивідуальності є біопсихічні задатки.

Маємо нагоду розглянути ці поняття більш конкретно.

Особистість дуже широко розглядається в багатьох суспільний науках, однією з яких є  психологія, тож майже кожен психолог має власну думку з приводу  визначення особистості.

Феномен цього  поняття є дуже складним. Наприклад, психолог И.С. Кон пише: «З одного боку, вона (особистість) означає конкретного індивіда (особу) як суб’єкта діяльності, в єдності його індивідуальних властивостей та його соціальних ролей. З іншого боку, під особистістю розуміють як соціальну властивість індивіда, як сукупність у ньому інтегрованих у ньому соціально важливих рис, які з’явилися в процесі прямої та непрямої взаємодії з іншими людьми, та які роблять його, в свою чергу, суб’єктом пізнання та спілкування». Кожне з означень особистості з’явилося не просто так, воно підтверджене експериментальними дослідженнями та теоретичними поясненнями й тому заслуговує на те, щоб враховувати його при розгляді широкого поняття особистості. Частіше під особистістю розуміють людину в сукупності його соціальних та життєво важливих якостей, набутих нею в процесі соціального розвитку.

До особистісних якостей зазвичай не відносять особливості  людини, які пов’язані с генотипічною та фізіологічною організацією людини. Також не відносять туди особливості  розвитку пізнавальних процесів або індивідуальний стиль діяльності, за винятком тих, які проявляються у відносинах з людьми та суспільством уцілому. Частіше до поняття особистості включають стійкі властивості людини, в яких виявляється важливі по відношенню до інших людей вчинки.

Таким чином, особистість  – це конкретна людина, яку взято  в системі його стійких, соціально  зумовлених психологічних характеристик, які проявляються в суспільних зв’язках та відносинах,

В соціальній психології індивідуальна основа зазвичай протиставляється колективній (груповій). Так і в навчанні, конфлікт між індивідуальним та колективним завжди є. Є сенс розкрити сутність індивідуального підходу с позицій його сучасного трактування педагогічною наукою. Суть його полягає в гнучкому використанні вчителем або викладачем різноманітних видів інформації, форм і методів педагогічного впливу, взаємодії та співробітництва викладача з учнем для досягнення оптимальних результатів освітньої діяльності з урахуванням індивідуальності кожного. Використовуючи індивідуально-спрямований педагогічний вплив, не слід зменшувати ролі універсальної стандартизованої освіти. Але структура навчання  може бути загальною тільки в окремих компонентах (діагностичному, соціальному та ін.). Такі ж компоненти як гностичний, технологічний, методичний, творчий, виховний, мають особистісну основу, яка залежить здебільшого від учителя, а також від стану навчально-матеріальної бази, від інших зовнішніх умов, які  впливають на зміст роботи освітньої установи. Сучасність вимагає диференціації шкільної структури з урахуванням потреб суспільства та особистості, яка розвивається. Навчання з використанням принципу індивідуального підходу, безперечно, допомагає покращувати техніку, технологію та методику навчання, оптимізувати процес навчання, позбавитися догматизму, розвивати творче відношення до навчання та пізнання. Колективні та індивідуальні форми навчально-пізнавальної діяльності нерідко суперечать одне одному за співвіднесеністю різноманітних форм навчання, поєднанням теоретичного і практичного матеріалу, та в інших аспектах. У наш час найбільш прогресивним вважається скорочення колективних форм навчання за рахунок розвитку особисто-орієнтованих та індивідуальних.

На сучасному  етапі розвитку освіти в педагогічній науці відбувається теоретичне переосмислення процесу навчання. Цьому питанню присвячені роботи І.Д. Беха, С.У. Гончаренка, М.В. Антропової, В.М. Володька на інших. Ці вчені досліджують індивідуальні підходи, за допомогою яких кожен учень зміг би одержати не тільки різноманітні знання, а й розвинути свої здібності, індивідуальні задатки, реалізувати можливості. Орієнтоване навчання потребує серйозної підготовки, особливо вчителів. Але за даними опитування, проведеного президентом Міжнародного освітнього фонду ім. Ярослава Мудрого, Валентиною Стрілько, тільки двадцять відсотків вчителів (без урахування класних керівників) добре знають усіх своїх учнів. Лише сорок відсотків опитаних вчителів вважають за потрібне знати індивідуальні особливості учнів, зокрема, особливості їхньої психіки. Особистісно орієнтований підхід необхідно застосовувати як у роботі з учнями, які навчаються добре, так і з тими дітьми, в яких не сформовані особистісні ознаки розумової діяльності.