• затвердження:

Переліку  професій педагогічних і науково-педагогічних працівників;

Державного  переліку професій з підготовки кваліфікованих   робітників у професійно-технічних навчальних закладах; 

• створення правових та економічних механізмів стимулювання роботодавців і інвесторів щодо їх участі у розвитку закладів профтехосвіти та відновленні трудових ресурсів країни;

 

• удосконалення нормативно-правової бази з пріоритетних напрямів забезпечення життєдіяльності навчальних закладів, зокрема з питань:

управління  освітою на всіх рівнях, проведення моніторингу та оцінювання якості освіти;

матеріально-технічного та інформаційно-комунікаційного забезпечення навчальних закладів;

правового захисту освітніх інновацій та результатів  науково-педагогічної діяльності як об`єктів інтелектуальної власності;

    здійснення  атестації педагогічних  працівників;

визначення  умов  оплати праці та пенсійного забезпечення (на рівні 80-90 відсотків  заробітної плати) працівників освіти; 

механізмів  забезпечення педагогічних працівників  сільської місцевості безоплатним  житлом з опаленням і освітленням. 
 
 

    3.2. Удосконалення структури системи освіти 

• оптимізація державних управлінських структур з метою забезпечення децентралізації та демократизації управління освітою, розвитку самоврядування навчальних закладів;
• удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази з метою приведення структури і змісту дошкільної, загальної середньої і професійної освіти у відповідність до європейських стандартів;
• розробка  наукових підходів до ефективної оптимізації мережі навчальних закладів усіх підсистем освіти;
• сприяння розбудові мережі дошкільних навчальних закладів для задоволення потреб громадян у здобутті обов’язкової дошкільної освіти дітьми, які досягли п’ятирічного віку;
• урізноманітнення моделей організації освіти для сільських дітей: створення освітніх округів, ресурсних центрів дистанційного навчання, філій базових шкіл, домашніх шкіл «школа-родина» тощо;
• диференціація та оптимізація мережі вищих навчальних закладів в контексті потреб розвитку національної економіки та запитів роботодавців;
• системне реформування структури вищої освіти через впровадження її трьох рівнів: освітньо-кваліфікаційних – бакалавр, магістр, освітньо-наукового – доктор філософії відповідних наук;
• диференціація типів вищих навчальних закладів, їх завдань у розрізі типів, програм навчання, виділення категорії дослідницьких університетів, основним завданням яких має стати наукова діяльність;
• сприяння відкриттю (за потребою) факультетів для одержання педагогами дошкільних навчальних закладів вищої фахової освіти на рівні бакалавра-фахівця;
• приведення структури професійно-технічної та вищої освіти у відповідність до потреб ринку праці;
• запровадження дворівневої системи професійно-технічної освіти шляхом реформування ПТНЗ в новий тип - професійно-технічний коледж;
• розширення організаційно-правових засад функціонування підготовчих відділень у складі вищих навчальних закладів з урахуванням потреби у створенні умов для підготовки абітурієнтів;
• перебудова системи післядипломної педагогічної освіти відповідно до запитів і потреб педагогічних і науково-педагогічних кадрів, закріплення за обласними інститутами післядипломної педагогічної освіти статусу вищого начального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації;
• розширення мережі профільних ПТНЗ як бази підвищення кваліфікації майстрів виробничого навчання;
• розвиток мережі закладів позашкільної освіти за місцем проживання, у тому числі у сільській місцевості;
• формування інфраструктур у підсистемах освіти, що забезпечуватимуть реалізацію інновацій в освіті.

 
 

    3.3. Модернізація змісту  освіти 

• розробка  і впровадження нових державних  стандартів загальної середньої, професійно-технічної  та вищої освіти на основі Національної рамки кваліфікацій та компетентнісно орієнтованого підходу в освіті;
• модернізація навчальних планів, програм та підручників навчальних закладів відповідно до оновлених державних стандартів;
• забезпечення оптимального співвідношення у змісті шкільної освіти інваріантної і варіативної частин; суспільно-гуманітарної, природничо-математичної, технологічної і оздоровчої складових;
• запровадження у загальноосвітніх навчальних закладах більш раннього вивчення  іноземних мов, основ інформатики;
• розвантаження навчальних планів і програм за рахунок диференціації й інтеграції їх змісту, скорочення кількості обов’язкових предметів і профілів у старшій школі, вилучення другорядного і надмірно ускладненого матеріалу, розширення міжпредметнох зв’язків;
• розробка базового компонента змісту позашкільної освіти та нових  навчальних програм за напрямами позашкільної освіти на основі компетентнісного підходу;
• розробка та затвердження стандартів післядипломної  педагогічної освіти;
• оновлення змісту підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів і майстрів виробничого навчання для системи професійно-технічної освіти;
• запровадження у вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації двох типів навчальних програм: академічних (на основі бакалаврських програм) та професійних (на основі замовлень роботодавців), що реалізуються переважно за рахунок коштів конкретних замовників, з можливістю переходу учнів з однієї програми на іншу;
• розроблення Державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах;
• розширення практики підготовки вчителів за інтегрованими програмами (у тому числі й за подвійними спеціальностями на рівні професійного магістра);
• оновлення змісту, форм і методів навчання шляхом широкого впровадження у навчально-виховний процес сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, електронного контенту.

 
 

3.4. Забезпечення національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді 

     Система освіти має забезпечувати формування особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, європейської цивілізації, орієнтується в реаліях  і перспективах соціокультурної  динаміки, підготовлена до життя у постійно змінюваному, конкурентному, взаємозалежному світі.

     Ядром державної гуманітарної політики щодо національного виховання має  бути забезпечення громадянського, патріотичного, морального, трудового виховання, формування здорового способу життя, соціальної активності та відповідальності.

     Реалізація  цих завдань передбачає:

• переорієнтацію пріоритетів освіти з держави на особистість, на послідовну демократизацію і гуманізацію навчально-виховного процесу, педагогічної ідеології загалом, тобто на європейські гуманістичні цінності й виміри;
• забезпечення відповідності змісту і якості виховання актуальним та перспективним потребам особистості, суспільства, держави;

 

• взаємодію сім’ї, освітніх установ, органів управління освітою, дитячих і молодіжних громадських організацій, широких верств суспільства, місцевої громади, бізнесових структур, релігійних конфесій у вихованні і соціалізації дітей і молоді;

 

• розробку цілісної системи виявлення та психолого-педагогічного супроводу обдарованої молоді, забезпечення умов для її розвитку, соціалізації та подальшого професійного зростання;

 

• розробку програми превентивного виховання дітей і молоді в системі освіти;

 

• формування  ефективної та дієвої системи профілактики правопорушень, дитячої бездоглядності та безпритульності;

 

• розробку  та реалізацію Національної концепції забезпечення розвитку і соціалізації дітей та молоді;

 

• розробку  інваріантних моделей змісту виховання  в закладах освіти з урахуванням  сучасних соціокультурних ситуацій, цінностей виховання та навчання;

 

• формування  здорового способу життя як складової  виховання, збереження і зміцнення  здоров’я дітей і молоді, забезпечення збалансованого харчування, диспансеризації;
• збільшення рухового режиму учнів шкільного віку до 12 годин на тиждень за рахунок уроків фізичної культури, спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи в позаурочний час; 
• удосконалення фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи у закладах системи освіти та інших відомств (розширення кількості спортивних гуртків, секцій і клубів із обов'язковим кадровим, фінансовим, матеріально-технічним забезпеченням їх діяльності);

 

• посилення взаємодії органів управління освіти і закладів освіти із засобами масової  інформації у справі виховання і  розвитку підростаючого покоління, недопущення шкідливого інформаційно-психологічного впливу засобів медіа-індустрії на дітей;

 

• створення системи психолого-педагогічної та медико-соціальної реабілітації сім’ї;

 

• розробку критеріїв оцінювання якості і результативності виховної діяльності закладів освіти.

Інформатизація  освіти

 

    Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують удосконалення навчально-виховного  процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління  до життєдіяльності в інформаційному суспільстві.  

    Це  досягається шляхом:

     

• забезпечення поступової інформатизації системи освіти, спрямованої на задоволення освітніх інформаційних і комунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу;
• запровадження дистанційного навчання із застосуванням у навчальному процесі та бібліотечній справі інформаційно-комунікаційних технологій поряд з традиційними засобами;
• розроблення індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності залежно від конкретних потреб, а також випуску електронних підручників.

 

      Заходи  забезпечення інформатизації освіти передбачають:

• створення інформаційної системи підтримки освітнього процесу, спрямованої  на реалізацію її основних функцій (забезпечення навчання, соціалізація, внутрішній контроль виконання освітніх стандартів тощо);
• стовідсоткове забезпечення навчальними комп’ютерними комплексами загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів;
• поступове забезпечення навчальними комп’ютерними комплексами загальноосвітніх навчальних закладів І та І-ІІ ступенів, а також опорних навчальних закладів освітніх округів мультимедійним обладнанням;
• оновлення існуючого парку комп’ютерної техніки;
• створення електронних підручників та енциклопедій навчального призначення;
• створення національної інформаційно-комунікаційної мережі на основі бездротових технологій четвертого покоління;
• забезпечення організації   допоміжних бізнес-процесів в освітніх установах, розвиток комплексної інформаційної системи «Картка учня», що забезпечує спостереження і контроль за перебуванням дітей в освітніх установах;
• розвиток мережі електронних бібліотек на всіх рівнях освіти;
• забезпечення розвитку інформатизації закладів освіти та їх доступу до світових інформаційних ресурсів; 
• створення, видання та забезпечення навчальних закладів електронними засобами навчального призначення;
• програмно-технічне забезпечення  центрів  дистанційного навчання підсистем освіти;
• забезпечення навчально-виховного процесу засобами інформаційно-комунікаційних технологій;
• створення відкритої мережі освітніх ресурсів, у тому числі на основі інтегрованого галузевого інформаційного ресурсу Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського і мережі освітянських бібліотек НАПН України та МОНмолодьспорту України;
• створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері управління  навчальними закладами;
• інформаційно-технологічне забезпечення моніторингу освіти (розробка й упровадження інноваційних освітніх технологій, збір і поширення даних щодо якості національної системи освіти).

 
 

     3.6. Посилення кадрового  потенціалу системи  освіти 

     Сучасний  розвиток суспільства вимагає удосконалення системи педагогічної та післядипломної освіти педагогічних працівників відповідно до умов соціально орієнтованої економіки та інтеграції України в європейське і світове освітнє співтовариство.  

     Основними завданням педагогічної освіти є: 

• забезпечення  кваліфікованими педагогічними кадрами дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних навчальних закладів;
• приведення змісту фундаментальної, психолого-педагогічної, методичної, інформаційної, практичної та соціально-гуманітарної підготовки педагогічних і науково-педагогічних працівників до вимог інформаційного суспільства та змін, що відбуваються у соціально-економічній, духовній та гуманітарній сферах;
• модернізація навчальної діяльності вищих педагогічних навчальних закладів, які здійснюють підготовку педагогічних і науково-педагогічних працівників, на основі інтеграції традиційних педагогічних та новітніх інформаційно-комунікаційних технологій навчання, а також створення нового покоління підручників, навчальних посібників  і дидактичних засобів;
• запровадження двоциклової підготовки педагогічних працівників за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра і магістра та забезпечення мобільності на європейському просторі вищої освіти;
• удосконалення системи відбору молоді на педагогічні спеціальності, розширення цільового прийому та запровадження підготовки вчителів на основі договорів;
• забезпечення навчальних закладів усіх типів і форм власності практичними психологами і соціальними педагогами (як мінімум, одна ставка на заклад незалежно від кількості дітей, учнів, студентів);
• оптимізація мережі вищих навчальних закладів та закладів післядипломної педагогічної освіти,  перебудова їх діяльності на основі запровадження компетентнісно та особистісно орієнтованих підходів до організації процесу неперервної освіти педагога.

     Підготовка  педагогічних кадрів здійснюється педагогічними коледжами, педагогічними академіями, університетами, класичними університетами та іншими вищими навчальними закладами за умови виконання ними вимог стандартів вищої освіти з педагогічних спеціальностей.