Педагогіка як наука, її предмет та завдання

Виховання в широкому педагогічному  значенні полягає у формуванні особистості  дитини під впливом діяльності педагогічного  колективу закладу освіти, яка  базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.

Виховання, у вузькому педагогічному  значенні — цілеспрямована виховна  діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської  думки).

Виховання у гранично вузькому значенні розглядається як організований  процес взаємодії вихователя і вихованця, спрямований на формування певних якостей  особистості, на управління її розвитком.

Справжнє виховання завжди є глибоко національним за своєю  суттю, змістом, характером. «Національне виховання, — на думку української  письменниці і педагога Софії  Русової (1856—1940), — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого  народу виховує в дітях пошану до інших народів...»

Національне виховання —  виховання дітей на культурно-історичному  досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій  мудрості та духовності. Воно духовно  відтворює у підростаючому поколінні  народ, увічнює в ньому як самобутнє, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй. Національне виховання тісно пов'язане з етнізацією.

Етнізація— наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної свідомості.

Поняття «національне виховання» ширше за змістом, ніж поняття  «етнізація», бо воно передбачає формування у підростаючого покоління не тільки суто національних рис, а й  загальнолюдських.

У процесі виховання людина, зростаючи, формуючись, набуває якостей, властивих певній соціальній спільноті, конкретному суспільству, прилучається і до загальнолюдських цінностей. Усе  це свідчить про становлення її як соціального суб'єкта, що є наслідком  процесу соціалізації.

Соціалізація — процес перетворення людської істоти па суспільного індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили. Поняття «соціалізація» майже збігається з поняттям «виховання» в широкому соціальному значенні.

На певному щаблі суспільного  розвитку частиною виховання в широкому соціальному значенні стає освіта.

Освіта — процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших рис особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

Основним шляхом і засобом  здобуття освіти є навчання, в процесі  якого реалізуються цілі освіти.

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.

У живому педагогічному процесі  всі педагогічні категорії взаємопов'язані  та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному  значенні виховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю навчального  процесу є виховуючий характер навчання.

Складність і багатогранність  педагогічного процесу зумовлені  і багатофункціональністю педагогіки [3, с. 27-28].

2. Функції педагогіки.

Функції педагогічної науки  обумовлені її об'єктом, предметом і  завданнями:

Головна функція педагогіки – пізнавати закони виховання, освіти й навчання людей і на цій основі пропонувати педагогічній практиці найоптимальніші засоби досягнення накреслених завдань.

Конкретизуючи головну функцію  педагогіки, В.Сластьонін виділив ЇЇ теоретичну і технологічну функції.

Теоретична функція реалізується на трьох рівнях:

• описовому або пояснювальному – вивчення передового і новаторського педагогічного досвіду;
• діагностичному – виявлення стану, умов і причин педагогічних явищ, успішності й ефективності діяльності педагога і учнів;
• прогностичному – експериментальні дослідження педагогічної дійсності і побудова на їх основі моделей перетворення цієї дійсності.

Прогностичний рівень теоретичної  функції пов'язаний з розкриттям сутності педагогічних явищ науковим обґрунтуванням передбачуваних змін. На цьому рівні створюються теорії навчання й виховання, моделі педагогічних систем, що передують освітній практиці.

Технологічна функція  теж передбачає три рівні реалізації:

— проективний, пов'язаний з  розробкою відповідних методичних матеріалів (навчальних планів, програм, підручників і навчальних посібників, педагогічних рекомендацій), які втілюють у собі теоретичні концепції і  визначають "нормативний або регулятивний" план педагогічної діяльності, її зміст і характер;

• перетворюючий, спрямований на впровадження досягнень педагогічної науки в освітню практику з метою її удосконалення;

— рефлексивний і коригуючий, що передбачає оцінку впливу наукових досліджень на практику навчання й  виховання і наступну корекцію у  взаємозв'язку наукової теорії і практичної діяльності.

Н. Бордовська та А. Реан виділяють  три основні функції педагогіки як науки: теоретичну, прикладну і  практичну (спрямовану на удосконалення  навчання і виховання людини)

Також, ще можна виділити декілька фунцій педагогіки:

1. Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів.

У педагогіці сформульовано  такі головні педагогічні закони:

— засвоєння підростаючим поколінням соціального досвіду  старших поколінь як необхідна умова  входження в суспільне життя, спадкоємності поколінь, життєзабезпечення  суспільства, окремого індивіда і розвитку здібностей кожної особистості;

— обов'язкова відповідність  змісту, форм, методів навчання і  виховання вимогам розвитку виробничих сил суспільства;

— неминучість виховних наслідків у процесі взаємодії  дітей зі світом у різноманітних  життєвих ситуаціях, подіях, процесах, конфліктах;

— формування дитячої особистості  через її активний самовияв і самоствердження  в діяльності, спілкуванні.

До закономірностей педагогічних явищ належать виховуючий характер навчання; взаємозв'язок і взаємозумовленість розвитку і виховання; вирішальний  вплив діяльності людини на формування її особистості та ін.

2. Теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів, форм навчання і виховання.

Ця функція передбачає розкриття змісту й технології реалізації конкретних принципів навчання і  виховання, використання певного методу виховання залежно від віку школяра  та ін.

3. Вивчення передового педагогічного досвіду і створення на його базі педагогічної теорії.

Ідеться про виявлення  передового і новаторського педагогічного  досвіду педагогічних колективів і  окремих педагогів, умов і причин успішності та ефективності їхньої діяльності, підготовку відповідних методичних матеріалів, педагогічних рекомендацій.

4. Експериментальні дослідження педагогічної діяльності.

Мета таких досліджень — побудова на їх основі моделей  реформування педагогічної діяльності, втілення досягнень педагогічної науки  в практику діяльності закладів освіти з метою її вдосконалення.

5. Вироблення педагогічної техніки.

Педагогічна техніка — стиль поведінки і спілкування вчителя з учнями (як і де вчитель має стояти в класі, як йому слід говорити, жестикулювати й артикулювати тощо). Виробленню її сприяють постійні вправляння, автотренінг, самоконтроль. Сутність функцій педагогіки виявляється у практичному спрямуванні процесу навчання, виховання і розвитку підростаючого покоління [4, с. 114-116].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      3. Завдання педагогіки.

Проблем освіти, навчання, виховання  торкається багато наук: філософія, соціологія, психологія, економіка та інші. Однак, вони не торкаються сутнісних аспектів освіти, навчання, виховання, пов'язаних з повсякденними процесами росту  і розвитку людини, взаємодією педагогів  і учнів у процесі цього  розвитку і з відповідною інституційною  структурою. І це цілком правомірно, оскільки вивчення даних аспектів визначає ту частин) об'єкта, яку повинна вивчати  спеціальна наука — педагогіка. У цьому випадку педагогіка є  наука, що вивчає сутність, закономірності тенденції і перспективи розвитку педагогічного процесу як фактору  і засобу розвитку людини протягом усього її життя. Ні цій основі педагогіка розробляє теорію організації педагогічного  процесу, форми і методи удосконалення  діяльності педагога і різноманітні види діяльності учнів, стратегії і  способи їх взаємодії.

Педагогіка є досить складною суспільною наукою, яка об'єднує, інтегрує, синтезує в собі дані практично всіх природничих і суспільних наук про  дитину, закони розвитку виховних суспільних відносин, що здійснюють вплив на становлення  і розвиток підростаючого покоління. Предметом педагогіки є об'єктивні  закони конкретно-історичного процесу  виховання, органічно пов'язані з  законами розвитку суспільних відносин, а також реальна суспільна  виховна практика формування підростаючих поколінь, особливості й умови  організації педагогічного процесу.

Тому найважливішими завданнями педагогіки як науки є: дослідження  закономірностей процесу виховання, його структуру й механізмів, розробка теорії й методики організації навчально-виховного  процесу, його змісту, принципів, організаційних форм, методів та прийомів.

На всіх етапах розвитку головним завданням педагогіки була організація навчально-виховного  процесу відповідно до потреб історичної доби, національних особливостей народу. Це налаштовувало теоретиків і практиків  педагогічної справи на розроблення  оптимальних форм і методів, відповідного методичного оснащення цього  процесу [5, с. 43].

На сучасному етапі  головними завданнями педагогіки є: вдосконалення змісту освіти; вироблення принципово нових засобів навчання і навчального обладнання; модернізація існуючих форм та методів навчання і виховання; оптимізація політехнічної  підготовки учнів; демократизація і  гуманізація діяльності середньої  та вищої шкіл. Здебільшого ці завдання пов'язані з новими загально-цивілізаційними  процесами, найхарактернішим серед  яких є глобалізація, динамічним розвитком  комунікативних засобів і технологій (інформатизація).

Завдання сучасної української  національної педагогіки розкриті в  «Концепції реформування педагогічної науки в Українській державі». На загальнодержавному рівні пріоритетним напрямом педагогічних досліджень є  подолання кризової ситуації в галузі виховання і навчання підростаючих поколінь; вироблення стратегії розвитку освіти, сучасних кваліфікаційних характеристик, нових педагогічних технологій; відродження  й розбудова системи дошкільного  виховання і загальноосвітньої  школи; удосконалення професійної  підготовки фахівців, національних наукових і науково-педагогічних кадрів.

Пріоритетним напрямом педагогічних досліджень галузевого рівня є реалізація державної політики в галузі освіти та вироблення наукових основ задоволення  освітніх потреб українського народу. Це передбачає фундаментальні та прикладні  творчі пошуки з проблем теорії та методики освіти, українського підручникознавства, педагогічної деонтології, школознавства, наукової організації педагогічної праці, порівняльної педагогіки, вузівської педагогіки, педагогіки українознавства, педагогіки національних дитячих і  молодіжних об'єднань. Одним з основних завдань є відродження національної загальноосвітньої школи загалом  і елітарних закладів (гімназій, ліцеїв, коледжів) зокрема. Актуальними  є визначення, обґрунтування та апробування  державного стандарту загальної  середньої освіти в Україні, різноманітних  засобів і нових інформаційних  технологій його науково-методичного  забезпечення; піднесення ефективності навчально-виховного процесу у всіх типах закладів освіти. Не менше значення має створення нового покоління шкільних і вузівських навчальних програм, підручників і посібників.

Регіональний рівень охоплює  проблеми місцевого значення, які  виникають у процесі виконання  педагогічної місії сім'єю, дитячими садками, роботи шкіл і позашкільних закладів.

Отже, педагогіка виконує  різноманітні завдання як на загальнодержавному, так і на галузевому й регіональному  рівнях, спрямовані на забезпечення навчання, виховання і розвитку підростаючого  покоління [6].