Педагогіка як наука, її предмет та завдання

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ  БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ, СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ І МИСТЕЦТВА

 

 

Кафедра соціальної педагогіки та дошкільної освіти

 

Реферат на тему:

 

 

«Педагогіка як наука, її предмет та завдання»

 

 

 

 

 

 

 

    Підготувала

    студентка 1- ПО

Мацюк Аліна

      Перевірила   

      викладач

    Зобенько Н.А.

 

Черкаси – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3

1. Педагогіка як наука...........................................................................................4
1. Предмет педагогіки................................................................................4
2. Структура педагогічної науки..............................................................6
3. Основні категорії педагогіки................................................................8
2. Функції педагогіки.........................................................................................11
3. Завдання педагогіки........................................................................................14

ВИСНОВОК...............................................................................................................17

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ.................................................................18

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Виховання і навчання підростаючого  покоління, підготовка його до дорослого  життя завжди були одним із найважливіших  завдань спільноти. Досвід формування особистості молодої людини передавався  з покоління в покоління, збагачувався новими здобутками, систематизувався. З часом із усієї сукупності знань  про особливості та шляхи успішного  виховання і навчання виокремилася наука педагогіка.

Педагогіка як система  знань про навчання, виховання  і систему освіти, може вважатися  найдавнішою. Адже людство з самого початку свого існування, завдяки  саме цій системі передавало досвід від одного покоління до іншого. Але як наука, педагогіка оформилася саме завдяки Яну Амосу Коменському. Пізніше, на межі 19-20 століть, вже з  системи педагогічних наук відділилася  психологія, яка з самого початку  розвивалася в надрах педагогіки, психологічні знання, ідеї і доктрини були спрямовані на забезпечення завдань, пов'язаних з навчанням і вихованням.

Саме поняття "педагогіка" має  дуже давню історію. Виникло воно ще в часи Давньої Греції і походить від слова "педагог", що початково  означало людину або раба, який супроводжував  дитину свого рабовласника до школи.

Використання слів "педагогіка", "дидактика" і т.д. як термінів ми пов'язуємо з ім'ям видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського, батька педагогічної науки, людини, яка  вперше розробила науковий апарат педагогіки як науки.

 

 

 

 

 

 

 

1. Педагогіка як наука.

1.1. Предмет педагогіки.

Педагогіка є комплексною  наукою, яка об'єднує, синтезує дані природничих і суспільних наук, що стосуються процесів виховання, навчання і розвитку особистості.

Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Термін «педагогіка» походить від давньогрецьких слів pais (paidos) —  дитя і ago — веду. У Давніх Вавилоні, Єгипті, Сирії «пайдагогос», тобто  вчителями-вихователями, найчастіше були жерці, а в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані  громадяни. їх називали «педононами», «педотрибами», «дидаскалами», «педагогами». У Давньому Римі цю роботу доручали найосвіченішим державним чиновникам, які багато мандрували, знали іноземні мови, культуру і звичаї різних народів. Так, Марк Фабій Квінтіліан (прибл. 35—96) відкрив у Римі власну риторичну  школу, де навчав ораторському мистецтву. Згодом ця школа стала державною, а Квінтіліану було призначено платню з імператорської скарбниці.

В епоху середньовіччя  педагогічною діяльністю займалися  переважно священики, ченці. У міських  школах та університетах могли викладати  і люди, які не мали духовного  сану.

«Майстрами» називали педагогів  у Давньоруській державі. Спеціальних  навчальних закладів для підготовки вчителів не існувало. Ними були і дяки, і піддячі, і священики, і мандрівні  дидаскали — «школярі — книжники».

Науковий інтерес педагогіки зосереджений на дослідженні сутності, закономірностей навчання і виховання  людини у процесі її підготовки до самостійного життя і праці. Цією проблематикою окреслений предмет  педагогіки як науки.

Предмет педагогіки — навчально-виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Виховання як суспільне явище  виникло на перших етапах розвитку суспільства. Його функції спільні  для всіх суспільно-економічних  формацій (передавання нагромадженого досвіду, необхідних знань, піклування про здоров'я, розвиток фізичних сил  і т. ін.). Але його цілі, зміст, форми  і методи історично змінні і визначаються умовами життя та виробничою діяльністю дорослих. Тип виховання залежить від особливостей суспільно-історичної формації.

У первісному суспільстві  виховання здійснювалось головним чином у процесі праці, в різних обрядах, іграх і було спрямоване на фізичний розвиток підростаючих поколінь, опанування ними трудових умінь і  навичок. Виховання ще не було самостійною  специфічною діяльністю, не існувало тоді й спеціальних виховних установ  для дітей і молоді. Перший досвід виховання узагальнювався у формі  життєвих правил, які старше покоління  передавало молодшому. Так, у деяких народів хлопчиків змалку привчали до мисливства, риболовства, а дівчаток — до домашніх робіт. У рабовласницьку епоху знатні й багаті люди отримували різнобічне для свого часу виховання  в різних навчально-виховних закладах. Тут їх готували до того, щоб вони були спроможні утримувати завойоване, тобто були сильними і спритними, володіли зброєю, і водночас могли  насолоджуватися мистецтвом і науками. Дітей рабів готували до різних видів  обслуговуючої та важкої фізичної праці.

За феодалізму виховання  було становим. Нащадки феодалів отримували лицарське, переважно військово-фізичне  виховання, для того щоб за допомогою  зброї розширювати свої володіння  і тримати в покорі кріпаків. Духовенство  давало своїм дітям релігійно-церковне виховання. Діти кріпаків здебільшого  виховувалися в сім'ях, діти ремісників фахову підготовку проходили спершу в межах домашнього виробництва, а згодом — у цехах і цехових  школах. Для дітей купців існували гільдійські школи.

Нині кожна країна має  власну виховну систему, засновану  на національних традиціях, на яку впливають  рівень розвитку науки, техніки і  культури, політична система. Загалом, у сучасних демократичних суспільствах виховання покликане формувати законослухняного індивіда, що поважає закони і норми моралі демократичного суспільства, знає свої права та обов'язки і відповідально ставиться до їх виконання.

Отже, навчально-виховна  діяльність, яка здійснюється у суспільстві  на всіх етапах його історичного розвитку, і є предметом педагогіки як науки [1].

1.2. Структура педагогічної науки

Пройшовши довгий шлях розвитку, педагогіка сьогодні являє собою  розгалужену систему педагогічних наук.

Історія педагогіки як галузь педагогічної науки вивчає стан і  розвиток педагогічної теорії та практики на різних етапах людського суспільства, досліджує розвиток виховання як суспільного явища, з'ясовує причини  виникнення педагогічних теорій та їхню історію, узагальнює позитивний досвід педагогічної теорії та практики попередніх епох та виявляє їхні закономірності.

Загальна педагогіка –  базова наукова дисципліна, що вивчає загальні закономірності виховання  людини, розробляє теоретико-методологічні  та методичні засади навчально-виховного  процесу в різноманітних освітньо-виховних закладах. Традиційно загальна педагогіка складається з чотирьох розділів: основи педагогіки (обґрунтовує її філософські підвалини), теорія освіти й навчання (дидактика, яка вивчає сутність навчального процесу), теорія виховання (обґрунтовує закономірності, цілі, завдання, зміст, методи, форми  виховного процесу), теорія управління навчально-виховним закладом (школознавство, яке вивчає систему управління школою і діяльність органів освіти).

Галузевих педагогік налічується  близько двадцяти. Це самостійні науки, що мають свій предмет, методи дослідження, понятійно-категорійний апарат. Вони спираються певною мірою на структуру та принципи загальної педагогіки і є «дочірніми»  науками. Умовно ці педагогічні науки  поділяються на загальні та функціональні.

До загальнопедагогічних наук належать: дошкільна педагогіка; шкільна педагогіка; соціальна педагогіка; превентивна (попереджувальна) педагогіка; спеціальні науки, що досліджують навчання і виховання дітей з певними вадами: сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка.

• Дошкільна педагогіка – це галузь педагогічної науки, яка  вивчає закономірності виховання дітей  дошкільного віку. Вона базується  на основних положеннях загальної педагогіки й дуже тісно пов'язана із загальною, дитячою і віковою психологією, загальною анатомією і фізіологією. Основним завданням дошкільної педагогіки є обгрунтування цілей, змісту, методів  і форм морального, розумового, естетичного, трудового, фізичного виховання  дітей дошкільного віку, теоретичних  і практичних основ організації  дошкільних закладів.

• Шкільна педагогіка належить до найбільш вивчених і обгрунтованих  галузей педагогічної науки, яка  досліджує закономірності виховання  підростаючого покоління в конкретних освітньо-виховних закладах.

• Соціальна педагогіка – галузь загальної педагогіки, наука про закономірності та механізми  становлення і розвитку особистості  в процесі здобуття освіти та виховання  в різних соціальних інститутах, а  також соціально орієнтована  діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей і молоді в процесі  вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем  суспільства». Вона виникла наприкінці XIX – на початку XX століття, її творцем  вважають П. Наторпа, який основне завдання педагогіки вбачав у виявленні найсприятливіших для виховання людини соціальних умов і визначенні шляхів громадського виховання.

• Превентивна педагогіка – це галузь педагогічної науки, яка  ставить за мету обгрунтування теоретичних  і практичних проблем виховання  важковиховуваних дітей і дорослих, попередження таких антисоціальних явищ, як наркоманія, алкоголізм тощо.

• Сурдопедагогіка досліджує  проблеми виховання, навчання, розвитку дітей з порушеннями слуху, розробляє  педагогічну систему всебічного розвитку осіб із вадами слуху й  підготовки їх до суспільно корисної праці. Основна проблема сурдопедагогіки – це формування словесної мови в дітей з вадами слуху.

• Тифлопедагогіка досліджує  особливості виховання і навчання дітей сліпих і з поганим зором. Вона розробляє систему педагогічного  впливу на учнів з вадами зору, формування в них компенсації сліпоти  та корекції вторинних відхилень, зумовлених зоровою недостатністю, підготовки до суспільно корисної діяльності.

• Олігофренопедагогіка досліджує  проблеми виховання, навчання розумово відсталих дітей та шляхів корекції недоліків у їхньому розвитку.

Окремий статус має порівняльна  педагогіка – наука про порівняння систем народної освіти в різних країнах, завданням якої є вивчення й узагальнення позитивного зарубіжного досвіду.

До функціональних педагогічних наук зараховують педагогіку вищої  школи (куди належать технікуми, коледжі); педагогіку професійно-технічної освіти; галузеві педагогіки: авіаційну, військову, інженерну, медичну, культурно-освітню; педагогіку виправно-трудової системи; педагогіку підвищення кваліфікації й  перекваліфікації спеціалістів та робітничих кадрів.

• Педагогіка вищої школи – це галузь педагогічної науки, яка вивчає закономірності навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, специфіку отримання вищої освіти.

• Педагогіка професійно-технічної освіти досліджує закономірності підготовки робітників високої кваліфікації [2, с 58-60].

1.3. Основні категорії педагогіки.

Як і кожна наука, педагогіка має свій понятійний апарат, тобто  систему педагогічних понять, які  виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями  педагогіки. До основних категорій  педагогіки належать «виховання», «освіта» й «навчання».

Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.

У педагогіці поняття «виховання»  вживають у широкому соціальному, в  широкому педагогічному, вузькому педагогічному  та в гранично вузькому педагогічному  значеннях.

Виховання в широкому соціальному  значенні охоплює весь процес формування особистості, що відбувається під впливом  навколишнього середовища, життєвих обставин, умов суспільного ладу. Стверджуючи, що «виховує життя», мають на увазі  саме це значення поняття «виховання». Оскільки дійсність нерідко буває  суперечливою і конфліктною, особистість  може не тільки формуватися під впливом  середовища, а й деформуватися  під впливом антисоціальних явищ чи, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі стійкість за несприятливих зовнішніх  обставин.