Особливості сімейного виховання в сучасних умовах

Так, В. Гарбузов¹¹ вирізняє три типи неправильного виховання, що практикуються батьками дітей, хворих на неврози:

• А (неприйняття, емоційне відторгнення) — неприйняття індивідуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контро¬лем, регламентацією життя дитини, нав'язуванням їй єдиного правильного (з погляду батьків) типу поведінки; поряд із жор¬стким контролем цей тип може поєднуватися з недостатнім рівнем контролю, байдужістю, цілковитим потуранням;
• Б (гіперсоціалізація) — тривожно-недовірлива концентрація батьків на стані здоров'я дитини, її соціальному статусі, очіку¬ванні успіхів часто з недооцінюванням індивідуальних психологічних особливостей дитини;
• В ("кумир сім'ї") — концентрація батьків на дитині, потурання її примхам, іноді на шкоду іншим дітям або членам сім'ї.

Дослідники А. Лічко і  Е. Ейдеміллер припускають крім виховання  за типами "кумир сім'ї" (у їхній інтерпретації — "поблажлива гіперпротекція") і "емоційне відторгнення" існування таких стилів виховання (особливо несприятливих для підлітків з акцентуаціями характеру і психопатіями):

• гіпопротекція (недостатність опіки і контролю за поведінкою дитини, брак чи відсутність уваги, тепла, турботи про фізичний і духовний розвиток дитини, невключеність у її життя);
• домінуюча гіперпротекція (поєднання загостреної уваги до дитини з великою кількістю обмежень і заборон, що призводить до формування нерішучості, несамостійності дитини чи до яскраво вираженої реакції емансипації);
• підвищена моральна відповідальність (покладання відповідальності на дитину за життя і благополуччя близьких, що не відповідає віку й реальним можливостям дитини; очікування від дитини великих досягнень у житті на тлі ігнорування її потреб та інтересів).

Найбільшою мірою шкодять  дитині непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжую¬чи в неї підвищену тривожність. 

Щодо цього важливе  узгодження виховних впливів на дитину представників різних поколінь. Старше покоління більше орієнтоване на те, щоб онуки повноцінно проживали  своє дитинство, батьки здебільшого  розглядають дошкільний вік своїх  дітей як підготовку до успіхів у  дорослому житті, намагаючись урізноманітнити  її заняттями іноземними мовами, спортом, музикою та ін. Там, де існує гармонія поглядів і впливів на розвиток, становлення дитини, вона має найбільше  шансів повноцінно сформуватися як гармонійна особистість.

 

2.1. Роль родинних традицій у сімейному вихованні

Особливу роль у сімейному  вихованні, соціалізації дитини відіграють родинні традиції і звичаї. 

Традиція — історично  складені порядки, способи, правила  поведінки, що передаються від покоління  до покоління. Сімейні традиції регламентують  створення сім'ї, появу дитини, подружні, батьківські стосунки, ведення домашнього господарства, організацію дозвілля, вшанування пам'яті предків. Вони призначені слугувати зміцненню сімейно-родинних зв'язків як механізму передачі таких  особистих і соціальних цінних якостей, як любов, вірність, доброта, взаєморозуміння, щирість. До них належать спільні  заняття певними видами трудової діяльності, передавання родинних реліквій (документів, нагород, пам'ятних речей), складання родовідного дерева тощо.  
Звичаї — безпосередні приписи певних дій у конкретних ситуаціях, що відтворюють сімейні стосунки у життєдіяльності наступних поколінь. Стосуються вони як зовнішніх (прихід у гості, прийом гостей, пошанування предків), так і внутрішніх (колискова і поцілунок на добраніч, побажання доброго ранку тощо) форм поведінки.

Традиції та звичаї є взаємопов'язаними  у реальному житті. Традиції є  більш динамічним і багатоманітним явищем родинного життя, ніж звичаї, вони створюють простір для творчого використання звичаїв. Регулюючи прості форми взаємин у сім'ї, звичаї доповнюють традиції, однак вони не настільки динамічні, як традиції. Здебільшого  звичаї можуть бути формою вияву традицій. 
Щирі стосунки між членами сім'ї, безпосередність почуттів одне до одного є джерелом формування гармонійної, самодостатньої особистості дитини, а також збагачення взаємин дорослих, стимулювання їхнього самовиховання.

 

2.2. Вплив сімейних відношень на емоційний розвиток особистості

Формування підростаючої особистості й особливо її моральне становлення визначається гармонійним  розвитком всієї психічної сфери  дитини. Центральним моментом у цьому процесі виступають переживання дитини або за Л. С. Виготським¹² її «афективне ставлення до середовища», характер якого дає змогу встановити, яким чином це середовище зумовлює хід її розвитку. Тому вивчення емоційної сфери дитини є важливим і необхідним для розуміння тенденцій формування її особистості й керування цим процесом. Емоції, виконуючи оцінювальну, спонукальну, коригуючу функції в поведінці й діяльності людини, відіграють значну роль у психологічному структуруванні цієї Діяльності, зокрема в утворенні її мотивів, виділенні цілей, виборі способів їхньої реалізації.

Емоційний відгук дитини на різноманітні ситуації життя сім'ї, особливо пов'язаних з відносинами  у колі рідних, є передумовою виховання  гуманістичної скерованості її особистості. За даними психологічних досліджень, емоції є результатом співвідношення актуальних потреб і можливостей їхнього задоволення. Тому розвиток емоційної сфери дітей в умовах сім'ї залежить від характеру і способів задоволення батьками найважливіших потреб дитини, чільне місце серед яких посідають потреби в довірливому спілкуванні й позитивному емоційному контакті. Із вступом дитини до школи змінюється механізм розвитку її почуттів: насамперед ускладнюється спілкування з батьками, значне місце у якому посідають проблеми навчання, успіхи й невдачі в ньому, дитина вступає у нові для неї стосунки з учителем, однокласниками, збагачується й диференціюється її емоційна сфера, створюються нові умови для формування морально-емоційних рис, розширюється коло емоційних зв'язків дитини.

Ефективність виховних впливів  батьків значною мірою залежить від того, які ці зв'язки і які  емоції й почуття вони стимулюють. Великої уваги з боку батьків  вимагає подальше формування у дитини адекватних морально-етичним нормам способів вираження емоційного ставлення  до інших людей. Уся система життєвих відносин дитини формується через ставлення  дорослих до інших людей і до неї  самої, найближчими з яких і найвпливовішими  для неї є батьки. Особливості  батьківсько-дитячих взаємин, характер задоволення емоційних потреб дитини в сім'ї тісно пов'язаний з тим, в якому напрямі розвиватимуться  морально-емоційні риси її особистості.

Якщо в дитини розвинута  така якість, як емоційна сприйнятність, то вона знаходить свої прояви у  адекватному морально-етичній ситуації емоційному відгуку па емоційний  стан іншої людини, її думки й  почуття. Ми припустили, що розвиток здатності  до емоційного відгуку залежить від  характеру ставлення батьків  до дітей і міри задоволення потреби  дитини в емоційному контакті з близькими  особами; якщо розвиток емоційної комунікації  йде нормально, — співпереживання  і співчуття знаходять свій вираз  у реальній співдії з іншими дорослими  і ровесниками.

 

2.3.  Функції сім’ї у формуванні дитини

Сім'я – це соціальне  утворення, члени якого зв’язані спільністю побуту, взаємною моральної  відповідальністю і взаємодопомогою. Сім'я – це своєрідний соціальний феномен, суспільство в суспільстві, де існують свої правила і обов’язки. 

До найголовніших функцій  сім'ї можна віднести такі як: репродуктивну (продовження роду); виховну функцію; організація і використання вільного часу; взаємне піклування і взаємодопомога членів сім'ї.

Сім'я є сферою формування і ареною практичного прояву політичних ідеалів, поглядів, інтересів людини. В сім'ї і через сім’ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні  установки дитини, підлітка. Не потрібно забувати і про те, що сім'я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудове, суспільно-політичне життя людини. 

Багато проблем виховання  морально, естетично зрілої людини вирішуються з великими труднощами, тому що батьки нерідко не володіють  ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особистості, яка формується.

У цьому розрізі стає зрозумілим уся складність і трагічність  наявності в суспільстві неповних сімей, які так чи інакше впливають  на суспільно-політичне життя держави. 

Виховання дітей в сім'ї  не завжди успішне і через негативні  зміни всередині сім'ї: зниження її стабільності, малодітність, послаблення традиційної ролі батька, трудова зайнятість жінки та ін.

Сім'я виступає складним соціальним феноменом. Держава повинна  створювати умови для повноцінного розвитку сімей. В сучасних умовах охорона  благополуччя сім'ї повинна вводитися  в ранг державної політики і, насамперед – через гарантоване право  на працю кожної людини, кожної сім'ї, впровадження в життя програм, пов’язаних з підтримкою молодих сімей тощо. 

Висновки:

У даній роботі було продемонстровані особливості, функції та важливість виховання. Робота була виконана відповідно до поставлених завдань, а саме:

– опрацювати роботи класиків педагогіки з проблеми дослідження;

– розкрити психолого-педагогічні основи виховання дитини;

– продемонструвати роль традицій в межах сучасного виховання;

–  визначити проблеми та показати можливі варіанти їх вирішення або уникнення, щодо помилкового підходу в процесі виховання;

– класифікувати типи відносин дітей та батьків.

Процес виховання –  досить кропітка робота і виконувати її повинні досвідчені метри, але  так як не кожен з батьків має  педагогічну освіту, постають проблеми у непорозумінні між дітьми та їх батьками. Наше завдання полягає у висвітленні не того, як подолати вже виниклу дилему, а не допустити її, запобігти її виникненню.

Завжди з’являються все  нові й нові методи виховання, з бігом  часу, але все вже вивчено до нас. Не потрібно вигадувати щось нове, нам залишається тільки модернізувати, підлаштувати під сучасність вже написані, перевірені часом та поколіннями праці великих педагогів, які колись заклали фундамент цієї теми, і кожного разу хтось новий у цій галузі кладе на фундамент свою цеглинку, свій досвід, розвиваючи науку виховання.

 

Резюме:

У розвитку дитини актуальною проблемою є формування її поведінки за допомогою виховання. Особливе місце тут посідають батьки, як найближче оточення, та соціум, найрізноманітніші чинники, які неодноразово впливають на цей розвиток. Правильна організація всіх ланок та їх співпраця сприяють правильному формуванню поглядів на майбутнє, підвищенню моральності, зацікавленість у традиціях та всебічному розвитку дитини.

Дана робота складається зі вступу та ще двох частин. Загальна кількість сторінок – 31, список використаної літератури складається з 18 джерел. В першому розділі розкривається сутність сім’ї, виокремлюються її напрямки та класифікуються сім’ї, які мають проблеми з вихованням дітей. Також згадуються роботи класика педагогіки В.О. Сухомлинського, як фундаментальність до пояснень поведінки дитини.

Другий розділ присвячений  розкриттю тем про особливості у сімейному вихованні: їх роль, вплив та функції.

Ця робота буде цікавою знахідкою для майбутніх батьків, а також для молодих дослідників як у галузі педагогіки, так і в психології.

 

Resumen:

Un problema actual del desarrollo del niño es la formación de su comportamiento a través de la educación. Un lugar especial lo ocupan los padres, como el círculo inmediato, y la sociedad, como variedad de factores que suelen influir mucho en este desarrollo. Una adecuada organización de todos estos vínculos y su cooperación contribuyen considerablemente a la formación de la opinión correcta sobre el futuro, costumbres, tradiciones e interés para el desarrollo integral del niño.

Esa investigación presente consiste de una introducción y dos partes básicas. La cantidad total de las páginas es 31, la bibliografía contiene 18 fuentes. En primer capítulo se revela la esencia de la familia, están marcados sus direcciones y se clasifican las familias que tienen problemas con la educación de los niños. También están mencionados los trabajos del clásico en pedagogía V.O. Sukhomlynsky, que representan el fundamentalismo en la explicación del comportamiento del niño. 

El segundo capítulo está dedicado a la detalización de las peculiaridades de la educación en familia: su papel, impacto y funciones.

Este trabajo resultará interesante para los futuros padres, o también para los investigadores jóvenes, tanto en pedagogía, como psicología.

 

Список використаної літератури: 
1. Бех І.Д. Виховання підростаючої особистості на засадах нової методології // Педагогіка та психологія. – №3. стр. 20 - 30

2. Бондарчук О.І. Сім’я як осередок соціалізації дитини // Проблеми соціальної захищеності дітей в ринкових умовах – стр. 95. 
3. Возрастная и педагогическая психология / ред. А.В. Петровского – стр. 259.

4. Кован Ф. А. , Кован К. П. «Взаимоотношения в супружеской паре, стиль родительского поведения и развитие трехлетнего ребенка» с.110 
5. Макаренко А.С. Книга для батьків.

6. Макаренко А.С.  Про батьківський авторитет.

7. Макаренко А.С. «Из лекций о воспитании детей. Семейное воспитание», Педагогические соч. т. 4.— стр. 80-86.
8. Мойсеюк Н.Е. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти – стр. 350.
9. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник. – стр. 456.
10. Подласий И.П. Педагогика. Новий курс. Учебник для студентов педвузов.
11. Постовий В.Г. та ін. Сім’я і родинне виховання: Концепція. № 11-12.
12. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста – стр. 656.
13. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка/ Том 5.
14. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа
15. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості
16. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю. №51
17. Токарева С.Н. Социальные и психологические аспекты семейного воспитания – стр. 402.
18. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – стр. 542.