Особливості сімейного виховання в сучасних умовах

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучна сім'я —  сім'я з високим рівнем внутрішньо сімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

Неблагополучна сім'я  — сім'я, яка через об'єктивні  або суб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

Захистити дітей від сімейного  неблагополуччя може система регулювання сімейного виховання. Організацію допомоги батькам, якщо вони мають бажання нею скористатися, здійснюють вчитель, школа на основі формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

 

1.1.3. Класифікація сімей з важковиховуваними дітьми.

Сім'ї, в яких ростуть, так звані, важковиховувані діти, з точки зору педагогіки, поділяють на педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні й антипедагогічні:

• педагогічно неспроможні сім'ї характеризуються спробами батьків виявити активність у вихованні дітей, але роблячи це невміло та не професіонально, їх виховний вплив виглядає непослідовним та педагогічно необґрунтованим. Найчастіше вони керуються власним досвідом, який здобули від своїх батьків (до речі, лише способом споглядання, або пригадування їхньої поведінки до себе в дитинстві; тобто без комунікативного повчання). У таких сім'ях панує авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або ж навпаки: вседозволеність, потурання дитячим примхам. Це зумовлює необхідність надання педагогічної допомоги таким батькам.
• педагогічно пасивні сім'ї виявляють пасивність у вихованні власних дітей. Через об'єктивні причини, такі як хвороба, зайнятість, відрядження або через суб'єктивні: відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, конфліктність, вони не можуть належно виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками досить напружені. Переключаючись повністю на сімейні негаразди, вони не знаходять часу на виховання власних дітей, цим самим втрачаючи над ними контроль. Зусилля педагога у процесі роботи з такими сім'ями слід спрямовувати на спроби пробудження відповідальності батьків за виховання дітей, поліпшення психологічної атмосфери в сім'ї, усвідомлення батьками помилковості їх поглядів.
• антипедагогічні сім'ї характеризуються аморальними умовами виховання дітей. Батьки в них не можуть виховувати своїх дітей, тому що самі є прикладом непедагогічної, нерідко й аморальної поведінки. У таких сім'ях панує неповага до моральних правил та норм законів. Створюючи у сім'ї антипедагогічну обстановку, причиною якої можуть бути пияцтво, злодійство батьків, вони намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні правила і звички. Впливати на них можна через батьківську громадськість, виробничий колектив, а нерідко і через спеціальні служби – Службу у справах неповнолітніх.

В сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

 

 

2. Думки про сімейне виховання класика педагогіки.

В системі виховання стосунків між особою і колективом, яку створив В.О. Сухомлинський, важливе місце займає спільна діяльність сім'ї та школи. В одній із своїх праць Василь Олександрович зазначав:

«Найбільш повноцінне суспільне виховання — це, як відомо, шкільно-сімейне. Сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками — перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся — перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя — найважливіша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі.»⁴

 

Це значить, що незважаючи на те, що дитина йде до 1 класу в 6-7 років, вона повинна вже з п'ятирічного віку перебувати у сфері виховного впливу школи. Оскільки в перші роки життя в розвитку дитини вирішальну роль відіграють люди, що оточують її, з усім багатством і багатогранністю людських відносин, педагогічний колектив школи, якою керував Сухомлинський, надавав великого значення моральній, інтелектуальній, естетичній обстановці, в якій перебуває дитина віком від двох до семи років.

Сухомлинський вважав, що шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, з й одночасно дуже важливе у вдосконалюванні морального обличчя сім'ї. Особисто мені сподобалось те, що цей великий педагог запропонував одне з найважливіших завдань школи — давати батькам елементарні знання з педагогіки, адже в багатьох ВУЗах такий предмет, як педагогіка навіть не згадується, а психологія вивчається тільки поверхнево, без важливої майбутнім батькам вікової періодизації. Окрім того, школа має бути тісно пов'язана з батьківською громадськістю, її представники мають брати безпосередню участь у навчально-виховному процесі як члени педагогічної ради, як учасники обговорення питань навчання і виховання.

Василь Олександрович також торкався питань виховання взаємин між особою і колективом за сприяння сім'ї та школи. Удосконалення, поглиблення суспільного характеру виховання означає не применшення, а посилення ролі сім'ї.

 

«Гармонійний, всебічний  розвиток можливий лише там, де два  вихователі — школа і сім'я  — не тільки діють одностайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є  однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень ні в  меті, ні в процесі, ні в засобах виховання.»⁵

 

Вчений наголошував, що проблема ця також належить до найскладніших  і найважчих, оскільки взаємозалежності педагогічних явиш у наші дні дедалі ускладнюються, завдання, які висуває  життя перед школою, стають настільки  складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства і насамперед сім'ї зусилля вчителів, якими  б значними вони не були, виявляться недостатньо ефективними. Всі шкільні  проблеми стоять і перед сім'єю, всі  труднощі, які виникають у складному  процесі шкільного виховання, вкорінюються у сім'ю.

В.Сухомлинський вважає напрочуд важливим завданням сім'ї і школи  формування у вихованців моральної  готовності до батьківства і материнства. Без цієї готовності неможливо уявити всебічний розвиток людини.

 

Програма постійного підвищення педагогічної культури батьків  і матерів — це по суті наша спільна  з ними робота — тонка й важка, кінцевою метою якої є ідеал всебічно розвиненої гармонійної людини.⁶

 

За словами Сухомлинського, найважче полягає в тому, щоб батько й мати розуміли духовний світ своєї дитини, вміли розібратися в причинах і наслідках, осмислити виховання як цілеспрямовану працю.

Аналіз творів В.О. Сухомлинського переконливо доводить, що сім'я є першого ланкою виховання взаємин між особою і колективом і за допомогою тісного співробітництва зі школою, спроможна створити той ідеал людини, який є необхідним нашому суспільству.

 

2. Особливості сімейного виховання.

 

У сім'ї дитина отримує  перші уявлення про себе та інших  людей, розвиває необхідні для життя  соціальні почуття, навички спілкування  і спільної діяльності. Сім'я створює  передумови для взаємопроникнення  світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні  можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.

Універсальний, всеохоплюючий, постійний виховний вплив сім'ї на особистість є наслідком дії таких чинників:

Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює атмосферу душевності, соціального  і життєвого оптимізму. Взаємини дітей і дорослих у сім'ї є  справжньою школою почуттів, найважливішим  фактором, що формує емоційно-мотиваційну  сферу дошкільника, його ставлення  до людей і життя. Все це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини.

Природне включення дитини у найрізноманітніші людські  стосунки. Відбувається це передусім  завдяки участі дитини у спільних з дорослими видах діяльності.

Багатоплановість життєвих ситуацій, які виникають в сімейному  житті дитини, неможливо змоделювати  в жодній досконалій виховній системі.

Насичена великою кількістю ролей структура сімейного колективу, забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу. Цей вплив відбувається у процесі взаємодії дитини і дорослих за найрізноманітніших життєвих ситуацій, щодня повторюється у різних формах.

Можливість набуття дитиною  позитивного досвіду і переживання  негативних почуттів. Усе це відбувається в атмосфері довіри, гуманного  ставлення до дитини, які є необхідними  для набуття почуття впевненості, відповідальності, уміння долати життєві  негаразди, гідно поводитися за будь-яких обставин.

Головне, щоб дитина сприймала  сім'ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут  розуміння, підтримку і захист.

У сім'ї дитина вперше пізнає почуття ревнощів, набуває досвіду  подолання непорозумінь, вчиться  виконувати не лише приємні для себе, а й обов'язкові, необхідні для  інших справи. Вона повинна навчитися визнавати свої негативні почуття, уміти тактовно стримувати, вгамовувати їх. Як зауважував П. Лесгафт⁷, «таємниця сімейного виховання у тому і полягає, щоб дати дитині самій розгортатися, робити все самій». Тому дорослі повинні «завжди ставитись до дитини з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її особистості...».

Характерною особливістю  виховного впливу сім'ї є його первинність. Йдеться про те, що сім'я  є першим джерелом цього впливу, а, як зазначав Ж.-Ж. Руссо, кожен наступний  вихователь значно слабше впливає на дитину, ніж попередній. Крім того, процес виховання в сім'ї є більш  природним, ніж у виховному закладі. Взаємодія у сім'ї передбачає ширші можливості для дитини бути суб'єктом діяльності, ніж у дошкільних закладах, у яких вона є більш зарегламентованою.

Виховні можливості сім'ї  можуть бути реалізовані за наявності  відповідних об'єктивних і суб'єктивних умов.

До об'єктивних умов реалізації виховного потенціалу в сім'ї  належать:

• рівень матеріального достатку сім'ї (рівень і структура використання доходів, матеріальні умови життєдіяльності);
• забезпеченість дитячими дошкільними закладами, школами, закладами охорони здоров'я;
• кількість і склад (структура) сім'ї.

Суб'єктивними умовами  реалізації виховного потенціалу сім'ї є:

• громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей;
• загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні цінності сім'ї;
• місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її очах;
• педагогічна культура батьків.

Гармонійна взаємодія  об'єктивних і суб'єктивних чинників є передумовою формування і розвитку досконалої особистості. Однак з різних причин такої гармонійної єдності не існує. У різні історичні епохи ці причини мають свої специфічні особливості, хоч загалом їх джерела приблизно однакові та й наслідки мало чим відрізняються. Наприклад, соціально-політична, економічна стабільність у суспільстві є передумовою матеріального благополуччя і сприятливого для розвитку дитини морального, психологічного клімату в сім'ї. За таких умов дитина має змогу відкривати для себе й опановувати механізми міжособистісної взаємодії, вчитися поводитися у конкретних життєвих ситуаціях на рівні цивілізаційної культури. Головним у цьому для неї є реальна життєва практика її батьків і найближчих родичів.

Політична, соціально-економічна нестабільність деструктивно впливають  на соціальне самопочуття сім'ї, породжують нервозність, апатію, соціальний песимізм дорослих або їх гіпертрофоване ставлення до матеріальних чинників буття, що неминуче позначається на формуванні внутрішнього світу дітей. Адже, переймаючись пошуком джерел існування або нагромадженням багатства, батьки все менше приділяють уваги моральним чинникам функціонування сім'ї. Із матеріальними аспектами пов'язаний авторитет батька в сім'ї, оскільки він за традиційним розподілом гендерних ролей відповідальний за це. Нерідко зниження його авторитету у складні періоди життя пов'язане з не цілком тактовною поведінкою матері. Часто батьки або хтось один із них змушені шукати заробітків далеко від дому, що породжує властиві неповним сім'ям проблеми, передусім позбавляє дітей спілкування, душевного тепла, зразків соціальної поведінки.