Особливості сімейного виховання в сучасних умовах

 

Зміст:

Вступ…………………………………………………………………………….. …2

1. Сімейне виховання як основна ланка формування поведінки особистості:

     1.1. Сім’я як основа виховання дітей та молоді……………………………….3

            1.1.1. Сім’я – соціальна група……………………………………………...3

       1.1.2. Напрями сімейного виховання…………………….………………..5

       1.1.3. Класифікація сімей з важковиховуваними дітьми………………...9      

1.2. В.О. Сухомлинський про сімейне виховання …….……………………11

2. Особливості сімейного виховання. …………………………………………...13    

 2.1. Роль родинних традицій у сімейному вихованні……………………….24     

2.2. Вплив сімейних відносин на емоційний розвиток особистості……......25     

2.3. Функції сім’ї у формуванні дитини……………………………………...26

3. Висновки………………………………………………………………………..28

4. Резюме…………………………………………………………………………..29

5. Список використаної літератури……………………………………………...31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ:

Вже з самого раннього дитинства малюка виховує все те, що знаходиться в його оточенні: люди, речі, природа і суспільні явища. Але у всі вікові періоди дитинства і юності, незважаючи на зовнішні впливи, найвідповідальнішою у вихованні є роль батьків.

 

«Хоч би яка у вас відповідальна та складна, творча робота була б на виробництві, знайте, що вдома вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота – виховання людини. Скрізь вас можна замінити іншим працівником – від сторожа на тваринницькій фермі до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто!»¹

 

Найсильнішим впливом  варто вважати якраз батьків, тому що бачення сімейного життя справляє важливе враження на дитячу душу. Вадою у сімейному вихованні є слабке знання природи дитини, через що і виникають проблеми непорозуміння. Найпершим завданням як батьків, так і вихователів є знання про дитину, щоб її свідомо і цілеспрямовано виховувати. Виховання дітей – не особиста справа матері і батька. Це велика турбота в якій поєднані впливи різних соціальних джерел та закладів, але, все ж таки, найважливіше виховання відбувається саме в сім’ї, серед особливого мікроклімату взаємин дорослих і дітей, де батьки стають прикладом для своїх нащадків.

За умови правильної організації  взаємодії сім’я-школа, дитина, знаходячись вдома у сприятливому внутрішньо-сімейному кліматі та демократичному стилі сімейного виховання (певна річ в розумних межах задля контролю), має більш успішне навчання і видиме поліпшення у поведінці, які спостерігаються в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах.

 

1. Сімейне виховання як основна ланка формування поведінки особистості.

 

1. Сім’я як основа виховання дітей та молоді.

У кожному суспільстві  формуються певні типи соціальних взаємодій, які узгоджено діють за певними  правилами, притаманними саме цьому соціуму, і є обов'язковими для соціальних спільнот. Такими є суспільні інститути — історично складені у певній сфері життєдіяльності суспільства, відносно стійкі моделі поведінки людей і організацій (тобто інститути охоплюють певну сукупність людей, установ, закладів, які покликані вирішувати важливі суспільні завдання певної ланки, до якої себе відносять).

Наприклад, інститут виховання  реалізується в місії формування досконалої поведінки особистості через сім'ю, різноманітні дитячі або молодіжні організації, через школу, ВУЗ, позашкільні установи. Сім'я – це середовище первинної соціалізації дитини, джерело її матеріальної й емоційної підтримки, засіб збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління.

Найважливішою умовою родинного  виховання є міцний фундамент  сім'ї, який базується на авторитеті батька та матері, подружній вірності чоловіка і дружини, їхній любові до дітей, відданості обов'язку виховання нащадків, повазі й любові до батьків і материнського покликання жінки.

 

1.  Сім’я – це соціальна група

Сім'я є моделлю суспільства  на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я — невелика соціальна  група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я є природним середовищем  первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.

Ефективність виховання  дітей у сім'ї залежить від  створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному  вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів  і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні  перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні як ті, так й інші. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають  вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

 

1.1.2. Напрями сімейного виховання.

Зміст сімейного виховання  охоплює всі напрями — моральне, розумове, трудове, естетичне, фізичне та інші, спрямовуючись на досягнення всебічно-гармонійного розвитку тіла, душі, розуму дитини.

Моральне виховання, яке є тісно пов’язане з духовним, передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Особливої уваги потребує виховання любові до батьків, близьких, або просто оточуючих, до рідної мови, до держави. Саме в сім'ї дитина вчиться поважати людей, піклуватися про малюків і літніх, співчувати і виявляти милосердя до тих, хто переживає горе, радіти разом з тими, кому весело, подавати руку допомоги, коли це комусь потрібно. Сім'я має виховати в юній особистості шанобливе ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, історії та культури свого народу, патріотизму. Це потребує злагоджених зусиль сім'ї з усіма виховними закладами.

У своїй роботі «Сто порад  вчителю» Сухомлинський підняв таке питання: хто і що виховує дитину? І був стовідсотково правий, назвавши усіх вихователів особистості –  скульпторами. Так, я повністю згодна, що дитина в руках соціуму –  це глиба мармуру, до якої одночасно пришли з своїми різцями декілька скульпторів і задалися метою створити скульптуру, одухотворити її, утілити в ній людський ідеал.²

Особливе місце в родинному  вихованні належить матері. Саме вона має найсильніший вплив на дітей, особливо у сфері морального та духовного виховання. Відсутність материнського тепла і ласки може погано сказатись на дитині: є вірогідність, що вона виросте похмурою, замкненою, злостивою, впертою особливо до оточуючих незнайомців та схильною до поганих вчинків. Не меншу роль у родинному вихованні відіграє і батько, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Повністю реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише тоді, коли мають авторитет у дітей. «Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко³, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте її, або караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

Звідси висновок, що духовність виховується духовністю, мораль – моральністю, честь — честю, гідність — гідністю. Тобто, що посієш то пожнеш. ©

Правильно впорядковане та структуроване розумове виховання в сім'ї має вірогідність не лише нагромадити знання, а й сформувати науковий світогляд, оволодіти основними розумовими операціями, такими як аналізом, синтезом, порівнянням. Батьки мають готувати дітей до розумової діяльності найрізноманітнішими способами: навчити дітей слухати, висловлювати свої думки як усно, так і письмово, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером сприймати та аналізувати прочитане, тощо.

Родинне виховання завжди здійснюється в реальному житті  і трудовій діяльності сім'ї, тому трудове та економічне виховання повністю пов’язані з родинно-державним вихованням. Успіх родинного виховання значною мірою залежить від домашнього побуту та його організації. Оскільки кожна річ і кожен предмет має своє призначення, своє місце у побуті, не повинно бути нічого зайвого та відволікаючого, тому все повинно бути добре та доцільно організоване. Затишна домашня обстановка облагороджує дітей, виявляє в них позитивні якості. Наявність тільки потрібних предметів привчить до акуратності, ощадливості та бережливості речей.

Естетичне виховання в  сім'ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей вже в процесі ознайомлення з яскравими іграшками, цікавими народними казками, музикою (навіть колискові, які наспівує мати, малюк вже відчуває по першим мотивам). Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо. Поступово на основі естетичного сприймання формуються естетичні поняття і уявлення, а потім власні смаки та переваги. Велику роль відіграє естетика побуту в умовах сім’ї: кімната, в якій живе дитина, речі, що її оточують, одяг, в який її одягають. Усе це має бути простим у використанні, зручним, гігієнічним, але в той самий час і привабливим, сприяти розвитку художнього смаку, створенню хорошого настрою (на що, до речі, дуже впливає кольоровий спектр кімнати, тому дуже важливо правильно підбирати в один тон якомога більше речей, які оточують дитину в її особистому просторі).

У сімейному вихованні  використовуються різноманітні засоби для виховання в дитині певних стійких правил, таких як сімейні традиції, організація режиму дня, обов'язки та вимоги; піклування про її навчальну діяльність, організацію вільного часу дітей.

Повноцінне сімейне виховання є можливим у повноцінній здоровій сім'ї. Якщо, за певних обставин, сім'я є неповною, не має достатніх матеріальних, стабільних житлових умов, це значно ускладнює процес виховання дітей. Негативно позначається також невміння батьків знаходити адекватнй підхід до дитини в залежності від її віку, або незнання методів виховання, неузгодженість виховного впливу на дітей.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релактивну (організація вільного часу та відпочинку).

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.