Наука – складова духовного розвитку суспільства

    Теоретичний аналіз − виокремлення й розгляд певних аспектів, ознак, особливостей, властивостей педагогічних явищ. Аналізуючи факти, групуючи, систематизуючи їх, ми вибираємо в них загальне та окреме, встановлюємо загальнийпринцип чи правило. Аналіз супроводжується синтезом, він допомагає проникнути в сутність досліджуваних педагогічних явищ.

    Індуктивні  та дедуктивні методи − логічні методи узагальнення отриманих емпірично відомостей. Індуктивний метод потребує руху думки від окремих міркувань до загального висновку, дедуктивний − від загального міркування до часткового висновку.

    Теоретичні  методи необхідні для визначення проблем, формулювання гіпотез і  для оцінки зібраних фактів. Ці методи пов’язані з вивченням літератури: праць класиків; загальних і спеціальних праць з педагогіки; історико-педагогічних досліджень і документів; періодичної педагогічної преси; довідкової педагогічної літератури, підручників і методичних посібників з педагогіки й суміжних наук.

    Вивчення  літератури дає змогу довідатися, які аспекти й проблеми вже досить добре вивчено, з яких ведуть наукові дискусії, що застаріло, а які питання ще не розв’язано. Процес вивчення літератури потребує використання таких методів: складання бібліографії − переліку джерел, пов’язаних з досліджуваною проблемою; реферування − стиснуте викладення основного змісту однієї чи декількох праць із загальної тематики; конспектування − ведення докладніших записів, основу яких становить виокремлення головних ідей і положень праці; анотування − короткий запис загального змісту книги чи статті; цитування − дослівний запис висловлювань, фактичних чи цифрових відомостей, що містяться в літературному джерелі.

    Математичні й статистичні  методи в педагогіці застосовують для опрацювання отриманих відомостей методами опитування та експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами. Вони допомагають оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, дають підстави для теоретичних узагальнень. Найпоширенішими з математичних методів, які застосовують у педагогіці, є реєстрація, ранжирування, шкалювання. За допомогою статистичних методів визначають середні величини отриманих показників: середнє арифметичне (наприклад, визначення кількості помилок у перевірених роботах контрольної та експериментальної груп); медіана − показник середини ряду (наприклад, у разі наявності дванадцяти людей у групі медіаною буде оцінка шостої людини у списку, у якому всіх розподілено за рангом їхніх оцінок); ступінь розсіювання − дисперсія, або середнє квадратне відхилення, коефіцієнт варіації та ін.

    Для проведення цих підрахунків застосовують відповідні формули й довідкові  таблиці. Результати, опрацьовані за допомогою цих методів, дають змогу показати кількісну залежність у вигляді графіків, діаграм, таблиць. Безумовно, важливу роль відіграють здібності дослідника, а також його аналітична озброєність.

    Зміст наукової підготовки майбутнього фахівця  у вищій школі слід розглядати як єдність навчально-пізнавальної та науково-практичної роботи, в основі якої знаходиться програмно-цільовий метод планування та управління процесом навчання, що забезпечує інтеграцію дисциплін і водночас відображає сучасний рівень розвитку науки, її специфіку.

    Деякі види студентських творчих робіт, зокрема реферати, курсові та дипломні роботи (проекти), магістерські дисертації можна віднести до так званих навчально-дослідних робіт, у яких не вирішуються питання кардинально нових шляхів дослідження у будь-якій галузі науки, а лише ставляться завдання критичного огляду вже відомого або узагальнення набутого практичним досвідом експерименту як результату, що підтверджує вже відомий факт.

    Ефективність  науково-дослідної роботи залежить від умов її організації, під час  якої запроваджується ціла система наукових досліджень студентів, враховуючи науковий потенціал кожного особисто. 

    4. Етапи педагогічного  дослідження. 

    Наукове дослідження поділяють на два  етапи: емпіричний та теоретичний.

    Емпіричний  етап пов’язаний із отриманням та первісною обробкою матеріалу, процесом накопичення фактів, описом мовою науки, класифікацією за різними критеріями та виявленням основної залежності між ними. Під час такої роботи дослідник повинен:

• описати кожний факт термінами науки, у межах якої ведеться дослідження;
• відібрати з усіх фактів типові, найбільш вживані;
• класифікувати факти за їх сутністю, з’ясувавши наявні зв’язки між відібраними фактами.

    Теоретичний етап дослідження пов’язаний із глибоким аналізом наукового фактажу, перевіреного, усвідомленого та зафіксованого мовою науки, проникнення у суть явищ, формулювання його в якісній та кількісній формі, обранням його в якісній та кількісній формі, обранням принципу дії та рекомендацій щодо практичного впливу на ці явища.

    Між двома етапами дослідження є постановка проблеми, що означає:

• визначення того, що є невідомим і потребує доведення;
• формулювання питання, що відображає основний зміст проблеми, та обґрунтування його важливості для науки;
• виокремлення окремих завдань, послідовність їх вирішення та методи, що при цьому застосовуються.

    Наукове дослідження рухається від емпірики до теорії, а від теорії — до практики, що її перевіряє. Цей процес включає  певні стадії та характерні форми, у  яких існує та розвивається наукове  знання, зокрема отримання, опис фактів та постановки наукових проблем, висунення гіпотези, нової ідеї, положення, формулювання теорії та органічне включення до неї доказових положень.

    Теорія (грецька theoria — розгляд, дослідження) — форма достовірного наукового знання про дійсність, що являє собою систему понять, тверджень, доказів, дає цілісне уявлення про закономірності та зв’язки у суспільстві. Наукова теорія як система характеризується: предметністю; адекватністю об’єктивній дійсності; конкретністю; інтенсивністю та достовірністю. Структура наукової теорії включає:

• факти — знання про об’єкти або явища, вірність яких доведена;
• категорії — загальні та фундаментальні поняття, що відображають найбільш суттєві, загальні якості явищ дійсності;
• аксіоми — істинні положення, що приймаються без логічного доказу, в силу їх безпосередньої переконаності;
• постулати —твердження, що приймаються як істинні, хоча вірність їх не доведена;
• принципи — вихідні положення будь-якої теорії, учення, науки або світогляду;
• поняття — думка, що узагальнює та виокремлює предмети, явища за певними ознаками, відображає суттєві його якості;
• судження — висловлена думка, у якій відображене ставлення до її змісту, істинності або хибності;
• умовивід — процес мислення, що об’єднує послідовність двох та більше суджень, у результаті чого з’являється нове судження;
• закони — суттєві та необхідні відношення між явищами, що відображають загальні зв’язки та мають об’єктивний характер.

    Таким чином, наукова теорія — це система суттєвих ідей, підходів та логічних принципів, за допомогою яких узагальнюється досвід, отримуються достовірні знання, відображається закономірний розвиток природи, суспільства, мислення на основі зв’язків між її поняттями.