Наука – складова духовного розвитку суспільства

    Постнекласична  наука передбачає сітку взаємозв'язків, у яку включена людина. Характерною рисою постнекласич-ної науки є «людиновимірність». Значимість сучасної науки характеризується: усвідомленням місця і ролі людини в системі Людина — Природа — Суспільство.

    Усвідомлення  людиною незнання в будь-якій галузі буття викликає об'єктивну необхідність здобуття та трансформації нових знань про нескінченну загальну гармонію з природою.

    Отже, наука має дати відповідь на запитання: Що? Скільки? Чому? Які? Як?

    На  запитання: Як зробити? відповідає методика

    На  запитання: Що зробити? - практика

    Відповіді на ці запитання зумовлюють безпосередні цілі науки - описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні - теоретичне відтворення дійсності.

    Отже, виникнення науки як сфери людської діяльності, тісно пов'язане з природним процесом розподілу суспільної праці, зростанням інтелекту людей, прагненням їх до пізнання невідомого, всього сущого, що складає основу їх буття. 

    2. Наукові дослідження  – шлях до розв’язання проблем методики. 

    Педагогічне дослідження – спеціально організований науковий процес пізнання педагогічного середовища, педагогічних явищ, фактів, суб’єктів та об’єктів педагогічної взаємодії в умовах діяльності, а також зв’язків і відносин між ними.

    Педагогічне дослідження – також результат  наукової діяльності, спрямованої на здобування нових знань про закономірності навчання й виховання, соціалізації і професійної підготовки людей, про структуру і механізми, зміст, принципи і технології цих знань. Педагогічне дослідження пояснює та прогнозує розвиток окремих педагогічних явищ і фактів, а також тенденції та зміни в педагогічному процесі.

    За  спрямованістю педагогічні дослідження  можна поділити на фундаментальні, прикладні й розробки.

    Мета  фундаментальних досліджень – усебічне розкриття концепцій, моделей розвитку педагогічних систем на прогностичній основі, теоретичне й практичне обґрунтування важливих аспектів педагогіки.

    Прикладні дослідження спрямовані на поглиблене вивчення окремих аспектів педагогічного процесу, розкриття закономірностей різнобічної педагогічної практики у групах.

    Розробки  спрямовані на обґрунтування конкретних науково-практичних рекомендацій щодо педагогічної діяльності. Враховують уже відомі теоретичні положення. У будь-якому педагогічному дослідженні зазначають загальноприйняті методологічні параметри. До них належать проблема, тема, об’єкт і предмет дослідження, мета, завдання і гіпотеза.

    Основними критеріями якості педагогічного дослідження є критерії актуальності, новизни, теоретичної і практичної значущості. Усе це закладають у програму дослідження. Така програма дослідження складається з двох частин: методологічної та процедурної (методичної).

    Методологічна частина містить обґрунтування актуальності теми, формулювання проблеми, визначення об’єкта й предмета, цілей і завдань дослідження, формулювання осно-вних понять (категоріального апарату), попередній системний аналіз об’єкта дослідження й висування робочої гіпотези.

    У процедурній частині розкривають  стратегічний план дослідження, а також  план і методику збирання та аналізу  емпіричного матеріалу.

    Загалом дослідженню підлягає те, що є актуальним для теорії і практики навчання й  виховання у ВНЗ. Педагогічні  дослідження дають відповідь на найактуальніші запитання, відображають потреби педагогічної діяльності, виявляють найважливіші суперечності, наявні в практиці.

    Критерій  актуальності досліджень є динамічним, рухливим, залежить від часу, урахування конкретних і специфічних умов. У найзагальнішому вигляді актуальність пов’язана зі ступенем розбіжності між попитом суб’єктів навчання на наукові ідеї та практичні рекомендації, необхідні для педагогічної діяльності, і пропозиціями, які можуть дати наука й практика сьогодні.

    Підґрунтям, яке визначає тему педагогічного  дослідження, є соціальне замовлення, що відображає найбільш значущі проблеми життєдіяльності й розвитку суспільства  та різних соціальних груп, які вимагають  невідкладного розв’язання. Таке замовлення потребує обґрунтування конкретної теми.

    Замовлення  на педагогічні дослідження часто  диктує педагогічна практика, у якій визріла проблема. У ній виражено основну суперечність, яку потрібно розв’язати засобами науки. Виявлення  проблеми зумовлює вибір об’єкта  дослідження. Ним може бути педагогічний процес, будь-які його складові, педагогічні явища дійсності, які містять суперечність.

    Отже, об’єктом може бути все те, що очевидно чи приховано містить суперечність і зумовлює проблемну ситуацію. Об’єкт − те, що в цій ситуації є цілим, системним і на що спрямовано процес пізнання.

    Предмет дослідження є частиною, аспектом об’єкта. Реально це ті найбільш значущі з практичного чи теоретичного погляду властивості, грані, особливості об’єкта, які потребують безпосереднього вивчення. Визначений предмет дослідження зумовлює шляхи розв’язання проблеми й досягнення результату. Їх уточнюють у меті дослідження. Мета – те, що потрібно отримати в результаті розв’язання проблеми. Але між підходами, способами розв’язання проблеми і остаточним результатом існує тісний зв’язок, залежність останнього від першого. Цю залежність розкривають у гіпотезі.

    Гіпотеза  – сукупність теоретично обґрунтованих припущень, істинність яких потрібно перевірити. Далі, відповідно до об’єкта, предмета і мети педагогічного дослідження, визначають його завдання, які конкретизують ієрархічність дій, послідовність досягнення мети.

    У процесі педагогічного дослідження  одержують висновки й результати, які є новими для педагогічної теорії і практики. Отже, йдеться  про теоретичне й практичне значення дослідження, а також ступінь наукової новизни. Теоретичне значення дослідження полягає у створенні концепції, одержанні закономірності, технології, методу, моделі виявлення проблеми, тенденції, напряму. Практична значущість дослідження виявляється в підготовці пропозицій, рекомендацій щодо удосконалення практичної педагогічної діяльності тощо.

    Для оцінки нового в педагогічному дослідженні  використовують критерій наукової новизни, який характеризує нові теоретичні й  практичні висновки, закономірності педагогічного процесу, його структуру і механізми, зміст, принципи і технології, які раніше не були відомі й не зафіксовані в педагогічній літературі. Критерій новизни, теоретична й практична значущість змінюються залежно від типу дослідження, а також від часу одержання нового знання.

    Логіка  й динаміка дослідницького пошуку передбачають кілька етапів: емпіричний, гіпотетичний, експериментально-теоретичний (чи теоретичний), прогностичний.

    На  першому − емпіричному етапі – здобувають функціональне уявлення про об’єкт дослідження, виявляють суперечності між реальною педагогічною практикою, рівнем нау-__кових знань і потребою осягнути сутність явища, формулюють наукову проблему. Основним результатом емпіричного аналізу є гіпотеза дослідження як система провідних припущень і передбачень, правомірність яких має потребу в перевірці й підтвердженні як попередньої концепції дослідження.

    Під час гіпотетичного етапу розв’язують суперечності між фактичними уявленнями про об’єкт дослідження й необхідністю осягнути його сутність. Він створює умови для переходу від емпіричного рівня дослідження до теоретичного (чи експериментально-теоретичного).

    Теоретичний етап пов’язаний з подоланням суперечності між функціональними та гіпотетичними уявленнями про об’єкт дослідження і потребою в системних уявленнях про нього.

    Створення теорії дає змогу перейти до прогностичного етапу, що вимагає розв’язання суперечності між отриманими уявленнями про об’єкт дослідження як цілісного утворення й необхідністю передбачати його розвиток у нових умовах. 

    3. Методологія та методи наукового дослідження у вищій школі. 

    Спираючись  на логіку наукового пошуку, розробляють  методику дослідження – комплекс теоретичних та емпіричних методів, поєднання яких дає змогу з найбільшою імовірністю досліджувати педагогічний процес у підрозділах і частинах. Застосування низки методів дає змогу всебічно вивчити досліджувану проблему, усі її аспекти й параметри.

    Методи  педагогічного дослідження –  це способи вивчення педагогічних явищ, одержання наукової інформації про них з метою встановлення закономірних зв’язків, відносин і побудови наукових теорій.

    Їх  можна розділити на три групи: методи вивчення педагогічного досвіду, методи теоретичного дослідження і  математичні методи.

    Методи  вивчення педагогічного досвіду − способи дослідження реального досвіду навчально-виховного процесу, соціалізації і професійної підготовки людей та ін. Вивчають реальні суперечності педагогічного процесу, наявні потреби і проблеми. У вивченні педагогічного досвіду застосовують такі методи: спостереження, бесіда, інтерв’ю, анкетування, експертна оцінка, вивчення педагогічної документації, незалежних характеристик тощо.

    Педагогічне спостереження  − метод, в основі якого – цілеспрямоване сприйняття дослідником певних аспектів і явищ педагогічної практики. Спостереження планують, у плані враховують кількість об’єктів спостережень, час, характеристики педагогічних ситуацій та ін. Воно залежить від способу реєстрації.

    Спостереження буває безпосереднім і опосередкованим. Спосіб безпосередньої реєстрації дає  змогу фіксувати моменти реального явища. Спосіб опосередкованої реєстрації дає змогу одержувати фактичний матеріал про сліди якого-небудь явища. Візуальні способи спостереження дедалі частіше підсилюють застосуванням різноманітних технічних засобів (кіно, відеозапису, телебачення, телефотометрії тощо).

    Загалом можна виокремити такі етапи спостереження:

    􀂃 визначення завдань і мети (для  чого, з якою метою здійснюють спостереження);

    􀂃 вибір об’єкта, предмета і ситуації (що спостерігати);

    􀂃 вибір способу спостереження, який найменше впливає на досліджуваний об’єкт і найбільше забезпечує збирання необхідної інформації (як спостерігати);

    􀂃 вибір способів реєстрації явищ, за якими здійснюють спостереження;

    􀂃 опрацювання та інтерпретація отриманої  інформації (який результат).

    Розрізняють спостереження включене, коли дослідник стає членом групи, у якій здійснюють спостереження, і невключене − «збоку»; відкрите і приховане (інкогніто); суцільне і вибіркове.

    Хоча  цей метод доступний, але він  має недоліки, пов’язані з тим, що на результати спостереження впливають особистісні особливості (установки, інтереси, психічні стани) дослідника.

    До  методів опитування належать бесіда, інтерв’ю, анкетування. Бесіда − самостійний чи додатковий метод дослідження, який застосовують з метою одержати необхідну інформацію чи роз’яснення того, що не було достатньо зрозумілим під час спостереження. Бесіда – усно-контактна форма спілкування. Її проводять відповідно до заздалегідь накресленого плану з переліком питань, які потрібно з’ясувати. Бесіда відбувається у вільній формі без запису відповідей співрозмовника.

    Інтерв’ю  передбачає викладення суджень у визначеній (заздалегідь) послідовності. Відповіді можна записувати на відеомагнітофон. Нині теорія і практика масових опитувань (демоскопія) у своєму арсеналі має численні види організації інтерв’ю (групові, демоскопічні, інтенсивні, пробні, стандартизовані, нестандартизовані тощо).

    Анкетування − метод, в основі якого – одержання письмових відповідей на поставлені запитання. Від змісту анкети, форми запитань, що їх задають, кількості заповнених анкет, умілого добору респондентів значною мірою залежить імовірність результатів дослідження. Анкети варто складати таким чином, щоб їхні численні відомості можна було опрацювати методами математичної статистики із застосуванням комп’ютера. Це метод масового збирання інформації за допомогою анкети. Якщо бесіду та інтерв’ю називають опитуванням «віч-на-віч», то анкетування − заочним опитуванням.