Моральне виховання молоді: сутність, методика, сучасні проблеми

КУРСОВА РОБОТА

 

    на тему:      Моральне виховання молоді:

 сутність, методика, сучасні проблеми.

  

 

 

ЗМІСТ

	стор.
ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
1.1. Визначення, завдання і мета морального виховання	6
1.2. Основні принципи морального виховання	10
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
2.1. Система моральних цінностей та основні проблеми      сучасної молодої людини.	13
2.2. Сучасні проблеми морального виховання	18
2.3. Методика морального виховання	21
ВИСНОВКИ	26
ЛІТЕРАТУРА	28

 

  

 

ВСТУП

 

В той час, коли людство у технічному розвитку попрямувало вперед семимильними кроками, усе більше зростає розрив між розвитком зовнішнім, тобто науково-технічним прогресом, та внутрішнім, моральним, розвитком людини.

Ми володіємо  незнаними до цього часу можливостями побачити трансляцію подій, які відбуваються у цей час на іншому кінці світу. Ми можемо бути свідком того, як працює людина в відкритому космосі чи на орбітальній станції. Але ж усе це відбувається у світі, який далекий від досконалості.

Актуальність  дослідження: Глибокі соціально-економічні перетворення, що відбуваються в сучасному суспільстві, змушують нас задуматись про майбутнє України, про її молодь. Суперечливий характер економічного, соціального, політичного розвитку суспільства приводить до того, що підлітки не завжди можуть знайти можливості до застосування і реалізації своїх сил.  Спостереження за розбіжностями між високим рівнем освіти і культури дорослих і низьким матеріальним рівнем їхнього життя стає головною причиною появи негативних явищ у їх середовищі. Єдиною метою життя сучасної молоді стає досягнення високого матеріального достатку. Зім’яті моральні орієнтири, і здавалось би, підростаюче покоління можна звинувачувати в бездуховності, безвір’ї, агресивності. Саме тому актуальність проблеми виховання молоді пов’язана з такими положеннями:

По-перше, наше суспільство має потребу в  підготовці широко освічених, високо моральних  людей, що володіють не тільки знаннями, а й чудовими рисами особистості.

По-друге, сама по собі освіта не гарантує високого рівня моральної вихованості, бо вихованість - це якість особистості, що визначається в повсякденній поведінці людини, її ставленні до інших людей на основі поваги і доброзичливості. К. Д. Ушинський писав: „Вплив моральний становить головне завдання виховання”.

 Зовнішній  розвиток людства повинен супроводжуватися  духовним розвитком, свого роду, моральним відродженням, яке стає  підґрунтям для розвитку людства.  Г. Сковорода говорив: “Що може  бути шкідливіше за людину, котра  володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця?”

Проблеми  молоді та її морального виховання  неодноразово ставали в тій чи іншій мірі предметом вивчення багатьох вчених. Ще в древні часи такі грецькі  філософи як Піфагор, Аристотель та Гіппократ займались визначеннями цієї проблеми. Пізніше в Україні дослідницькі інтереси стосовно соціально-морального формування підростаючого покоління були проведені такими вченими, як В. А. Сухомлинський, А. С. Макаренко,  І. Д. Бех, С. І. Ожегов, К. Д. Ушинський, В. М. Оржеховська, Г. С. Нікіфоров.

Мета  і завдання дослідження. Мета данної курсової роботи полягає в розгляді основних проблем сучасної молоді, та впливу на їх моральне виховання.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

• визначити завдання та мету морального виховання у сучасному суспільстві;
• охарактеризувати систему моральних цінностей молодої людини;
• на основі дослідження, визначити проблеми морального виховання сучасної молоді.

Предмет і об'єкт курсової роботи. Предметом дослідження є моральне виховання молоді в навчальних закладах та поза ними. Об'єктом дослідження є основні проблеми, з якими стикається сучасна українська молодь та процес її морального формування, як особистості.

Методи  дослідження. Основним джерелом курсової роботи виступає теоретико-методологічна спадщина видатних представників вітчизняної педагогічної думки. Використано також матеріали емпіричних досліджень, проведених автором цієї роботи.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, які поділені на підрозділи, висновків і списку використаної літератури.

 

 

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

1.1. Визначення, завдання і мета морального виховання

 

У короткому словнику по філософії поняття моральності  прирівняне до поняття мораль. Мораль (латинське mores - звичаї) - норми, принципи, правила поведінки людей, а так же само людське поводження (мотиви вчинків, результати діяльності), почуття, судження, в яких виражається нормативна регуляція відносин людей один з одним і суспільним цілим (колективом, класом, народом, суспільством).

Бентам Ієремія зауважив, що мораль “у найзагальнішому розумінні  – це вчення про мистецтво направляти дії людей таким чином, аби  виробляти найбільшу суму щастя”.

Виходячи з вище вказаного  можна сформувати визначення:

Мораль – це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль - це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла.

Мораль завжди носить соціально-груповий характер: мораль сім’ї, мораль соціальної групи, класова мораль. Мораль наказується особистості ззовні у формі певних норм та правил. Оцінка моральної поведінки виходить із соціального оточення.

Виховання – цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини.

Об’єднуючі ці два  визначення, отримаємо:

Моральне виховання – виховна діяльність сім’ї, школи, вищого або іншого навчального закладу, спрямована на формування у молоді стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Мислителі різних віків  трактували поняття морально вихованої людини по-різному. Ще в древній Греції у працях Аристотеля про моральну людину говорилося: „Морально прекрасною називають людину досконалого гідності ... Адже про моральну красу говорять з приводу чесноти: морально прекрасним звуть справедливого, мужнього, розсудливого і взагалі що володіє всіма чеснотами людини”.

А Ніцше вважав: „Бути моральним, етичним - означає чинити покору здавна встановленим законам або звичаям. Мораль - це хизування людини перед природою”.

З роками розуміння моральності  змінилося. У Ожегова С.І. ми бачимо: „Моральність - це внутрішні, духовні якості, якими керується людина, етичні норми, правила поведінки, що визначаються цими якостями”.

У науковій літературі вказується, що мораль з’явилася на зорі розвитку суспільства. Визначальну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без певних обов’язків по відношенню до роду людина не змогла б вистояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим сприяє життєдіяльності суспільства. У свою чергу, суспільство, підтримуючи і поширюючи ту чи іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно до свого ідеалом. На відміну від права, яке також має справу з областю взаємин людей, але спираючись на примус з боку держави, моральне виховання підтримується силою громадської думки. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, вказуючи, як слід чинити. З усього цього ми можемо зробити висновок, що навіть дорослій людині з досвідом часом важко вибирати, як діяти в тій чи іншій ситуації не „вдаривши собою в бруд”. А що вже казати про молодь?

Важко назвати  щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин  багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими дають  можливість бачити смисл свого існування, усвідомлювати себе як частку людського суспільства. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й саму себе, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси.

В реальному  житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідно усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральної особистості молоді, то ні про які перетворення в нашому реальному житті не може бути й мови. При цьому доцільно уникати однобічного підходу до визначення завдання і мети виховання, які передбачають і однобічний характер виховної діяльності.

Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у навчальних закладах є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Нажаль, у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність.

В процесі морального виховання важливими є розуміння  наступних категорій та норм:

• Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.
• Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.
• Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.
• Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.
• Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

 

Взагалі, моральність  охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Її треба розглядати у двох основних вимірах – як складову історичного духовного досвіду, а також у формі віддзеркалення цього досвіду в житті конкретних людей. Механізмами регуляції моральної поведінки особи є історично вироблені норми (моральні норми, принципи, поняття добра), які вже існують у колективній свідомості як ідеальні. Але ці моральні механізми зовнішнього спонукання людини до моральної дії приймаються нею не автоматично, а шляхом їх обґрунтування для самої себе. Завданням морального виховання, як раз і є допомога, пояснення, доведення моральних норм молодій людині. Завдяки цьому стає можливим „внутрішнє” моральне становлення особистості та її моральної поведінки.

Специфічною особливістю  процесу морального виховання слід вважати те, що він тривалий і  безперервний, а результати його відстрочені в часі.

 

1.2. Основні принципи морального виховання

 

Формування всебічно розвиненої особистості майбутнього фахівця вимагає здійснення цілеспрямованої виховної роботи в різних напрямах: моральному, правовому, екологічному, трудовому, економічному, естетичному, фізичному та ін. Реалізація змісту і завдань кожного з означених напрямів передбачає врахування специфіки майбутньої професійної діяльності фахівців, необхідних для цього людських і професійних якостей.

Саме процес морального виховання ґрунтується на певних принципах. Принципи виховання – керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Основні принципи такі:

• цілеспрямованість виховання передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання – всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності;
• обов’язковий зв’язок виховання з життям – суть принципу полягає в тому, що виховна діяльність має орієнтувати особистість на необхідність жити у суспільстві;
• єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини – це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості;
• виховання в праці. В основі цього принципу лягла ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці;
• комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів навчальних закладів, сім’ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;
• виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність;
• поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому – головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки, тощо;
• індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання є важливою вимогою до організації виховного процесу і однією з умов підвищення його ефективності;
• принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер;
• єдність педагогічних вимог навчальних закладів, сім’ї і громадськості. Суть принципу в тому, що єдність повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи та всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім’ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки студентів, у стилі життя навчального закладу, його традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу.