Хореографічне мистецтво

План

І. Вступ.	Ст. 4-6
ІІ. Основна  частина.	Ст.8
Розділ 1. Російське народне хореографічне  мистецтво.	Ст.8
1.1. Загальна характеристика російських танців.	Ст.8-11
1.2. Класифікація російських народних  танців.	Ст.11-12
1.3. Позиції рук.	Ст.13
1.4. Положення рук.	Ст.13
1.5. Кроки і рухи  на місці, рекомендовані для вивчення дітьми початкових класів.	Ст.13-14
1.6. Фрагмент уроку  «Вивчення російського танцю  «Карусель».	Ст.14-26
Розділ 2. Чеське народне хореографічне  мистецтво.	Ст.27
2.1. Загальна характеристика.	Ст.27-28
2.2. Основні танцювальні рухи.	Ст.28
2.3. Фрагмент уроку «Вивчення чеського  народного танцю».	Ст.28-37
Розділ 3. Народне хореографічне мистецтво  Польщі.	Ст.38
3.1. Загальна характеристика.	Ст.38
3.2. Класифікація польських танців.	Ст.39-41
3.3. Основні танцювальні рухи.	Ст.41
3.4. Фрагмент уроку «Вивчення польського танцю «Краков’як».	Ст.42-50
Розділ 4. Білоруське народне хореографічне мистецтво.	Ст.51
4.1. Загальна характеристика.	Ст.51-52
4.2. Класифікація білоруських  народних танців.	Ст.52-53
4.3. Положення рук.	Ст.53-55
4.4. Ходи і рухи в білоруських танцях.	Ст.55
4.5. Фрагмент уроку «Вивчення білоруського народного танцю «В’язанка».	Ст.55-61
Розділ 5. Словацьке народне хореографічне мистецтво.	Ст.62
5.1. Загальна характеристика.	Ст.62-63
5.2. Основні рухи словацьких танців.	Ст.64
5.3. Фрагмент уроку «Вивчення словацької польки».	Ст.64-70
Розділ 6.  Молдавське народне хореографічне мистецтво.	Ст.71
6.1. Загальна характеристика.	Ст.71-72
6.2. Ходи і рухи на місці.	Ст.72-73
6.3. Одиничні положення рук в молдавському танці.	Ст.73
6.4. Положення рук в молдавських танцях.	Ст.73-74
6.5. Фрагмент уроку «Вивчення народного молдавського танцю».	Ст.74-85
ІІІ. Висновки	Ст.86-88
IV. Cписок використаної літератури	Ст. 89
Додатки

 

 

 

 

І. Вступ.

Як і всі інші види мистецтва, танець відображає дійсність, що нас оточує, розкриває навколишнє життя у всіх його проявах. Специфіка  танцю, як виду мистецтва, полягає в  тому, що виразником засобів танцю  є пластичний рух тіла людини, жести і т.ін.

Музикою для танців можуть служити не тільки мелодії, що їх виконують  на музичних інструментах, але й  пісні. Пісню може виконувати хор, соліст, чи сам виконавець одночасно з  танцем, або чергуючи з ним. Наприклад: коломийки, частівки, гагілки, хоровод „Марена” (укр. нар. пісня). Супроводжувати танець можуть також ритми, що виконуються на музичних інструментах.

Танець – це мова. Танцюючи, ми «розмовляємо» на сцені. І тому танець повинен бути настільки виразним, щоб глядач зрозумів все що відбувається.

Танець і шляхи  його розвитку.

Ще в сиву давнину  люди виражали радість не тільки вигуками, але й стрибками, іншими різними  рухами. Це ж саме спостерігалось і  при вираженні горя, нудьги. Такі рухи виражали емоційний стан людини у певний момент. Ідучи на полювання. Люди наслідували рухи різних звірів, птахів. Робилося це для того, щоб показати, що мисливець

вивчив звички звіра  чи птаха, а отже і полювання мало б бути вдалим. Це були початкові  елементи танцю

         Після полювання люди збирались біля вбитого звіра і, взявшись за руки, стрибали навколо нього, виражали таким чином радість. Це були перші танці, що поступово ставали обрядовими, тобто такими, які супроводжували кожен вихід на полювання і повернення з нього.

           Поступово все більше різних почуттів стали знаходити відображення у танцях. Люди вносили до них жарти, гумор, сатиру. Згодом з'явилися танці, в яких відображалися не тільки ті чи інші види діяльності людини, а й певні риси їхнього характеру.

            У кожного народу є дуже багато різноманітних танців. Тому закономірно виникає питання про те, що вплинуло на формування танцю в окремих народів? Чому грузини танцюють на підігнутих пальцях, а узбеки акцентують увагу на рухах рук, чому росіяни використовують дрібушки, а українці — присядки і т.д.? На це, передусім, впливає географічне розташування, тобто місце, де проживає той чи інший народ.

Багато народних танців пов'язано з трудовим процесом (білоруський  танець "Бульба", українські танці "Лісоруби", "Косарі", "Шевчики", литовський танець "Млин" та ін.).

Південне небо, теплий клімат, легкий костюм сприяли створенню  яскравих "Тарантели", "Жоку", "Молдовеняски", а   суворий  клімат, важкий костюм — дуже стриманого, статичного танцю народів півночі. Отже, клімат також значно вплинув на формування танцю. Такі фактори, як сусідство інших народів, соціально - економічний стан мали значний вплив при створенні народних танців.

Танець в усі часи супроводжував народ у його радості  і в горі. Люди танцювали коли народжувалась дитина, на весіллі, коли йшли у бій і на похоронах. В Іспанії колись навколо померлого танцювали зі свічками, а в гуцулів також був звичай забавлятись і танцювати біля померлого.

У народних танцях відображалися  і військові мотиви. Так, у грузинському танці "Хорумі", українських танцях "Аркан", "Опришки", "Запоріжці", у "Гопаку" та в інших демонструється сила, твердий характер, розум і непохитність.

Народний танець тісно  пов'язаний з народною музикою та іншими видами народного мистецтва. З давніх-давен він був невід'ємною  складовою народних свят і обрядів (веснянки, купальські ігри, масляничні ігри та ін.). У старовинних народних святах та обрядах беруть початок хороводи.

Щодо характеру виконання, народні танці дуже різноманітні: швидкі і повільні, масові і групові, парні і сольні. Виконання народних танців у побуті найчастіше супроводжується грою на музичних народних інструментах. Велику роль для виконання народних танців відіграють національні костюми.

У зв'язку з розподілом праці і ростом міст, із середовища народу виділилися перші професійні танці і виконавці. На Русі це були скоморохи.

Про них відомо з XI-XVII століть. Вони були першими представниками театрального мистецтва на Русі.

На основі народних танців виникли так звані бальні танці (полька, вальс, мазурка, чардаш, коломийка та ін.). Стандартні латиноамериканські танці віднесено тепер до розряду спортивних. Характерними є танці оперних та балетних вистав.

Йшов час, танець поступово  набував громадського значення. Із суто розважального він став розповідним, висміювальним, повчальним. Танець починає відігравати роль не тільки в естетичному, але й у моральному, етичному і соціальному вихованні народу.

Завдяки зацікавленню відомих  балетмейстерів народним мистецтвом, характерний танець посів одне з  провідних місць у низці виразних засобів танцювальної вистави. Цьому значно сприяли Ф.Лопухов, К.Голейзовський, В.Чабукіані, а також ті балетмейстери, які працювали на мистецькій ниві національних республік. Там характерний танець використовували дуже широко (наприклад, балетні театри України).

 

"Характерними" вважали танці, що йшли в операх чи балетах (гротескові, комедійні, жанрові сценки, стилізовані національні танці-польські, угорські, українські, російські і т.д.). Незважаючи на це характерний танець довший час вважався деякими теоретиками хореографії найнижчою сходинкою балетного мистецтва і "спотворенням" художнього смаку.

Класична термінологія для характерного танцю була і  залишається істинною.

Сюжетні танці — це вершина здобутку народу і вони найдосконаліші за формою (музикою, лексикою та композицією).

У сюжетних танцях відображаються явища природи, звички, характер, темперамент  звірів, птахів, тварин, трудові процеси, використання знарядь праці, сімейний побут, громадське життя, чітко окреслюється характер людини у її вчинках, у взаєминах з довкіллям (ліричні, жартівливі, героїчні).

Народно-сценічний танець вважається своєрідним різновидом народного  танцю з ускладненою лексикою і доволі складною композиційною  побудовою. Безперечно, класичний танець впливає на його розвиток. У багатьох творах П.Вірського відчувається філігранне поєднання класичного та народного танців. Саме у цьому виявляється стильовий напрям творчості видатного майстра народно-сценічного танцю. Він досконало володів двома хореографічними мовами. Крім того, він добре розумів закономірність та розвиток його форм.

Найбільше розвинену, узагальнену  і закінчену систему екзерсису  має класичний танець в який входять  рухи "...не в емпірично поданій  формі, а в абстрагованому до форми  виді". Саме ця основна особливість класичного танцю має великий вплив на створення і розвиток характерного танцю, вона служить фундаментом для театралізації і узагальнення фольклорного матеріалу, формування стилістичних особливостей танців різних народів.

Для того, щоб діти правильно виконували хореографічні рухи вчителеві потрібно навчити дітей перешиковуватись з колони у великі лінії, повертати голову в сторону, з лінії легко перешиковуватись у ланцюжок. З перших занять необхідно навчити дітей приймати вихідне положення, виконувати маршові кроки на місці.

За допомогою вправ  ми розвиваємо м’язи ніг та спини, діти швидко втомлюються, їм важко довгий час зберігати правильну поставу, підтягнутість. Тому з дітьми потрібно проводити різноманітні тренувальні  вправи, надавати їм ігрового характеру, більш складні поєднувати з більш легкими, намагатися, щоб на уроці була активна, дружна, весела атмосфера. Найголовніше, щоб вправи, які вивчаються, сприяли правильному формуванню дитячого організму і розвиткові основних рухливих навичок.

З перших уроків дітей потрібно знайомити з основними позиціями ніг та з положенням рук.

 

ІІ. Основна частина.

 

Розділ 1. РОСІЙСЬКЕ НАРОДНЕ ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО.

 

1.1. Загальна характеристика російських танців.

Російський народ любить музику, пісню і танець. Танець, як і музика, народжується з життя. Рухи російського танцю відображають риси національного характеру російської людини.

В основі російського  національного танцювального мистецтва  лежать народні ігри, старовинні обряди, пісні і хороводи. Розвиток російського народного танцю проходив за трьома напрямами: хороводи, пляси імпровізаційного характеру і танці, що мають визначену, точно встановлену послідовність фігур.

Російські народні танці  мають велику різновидність. Вони мають  назви чи за піснею, під яку виконуються (наприклад "А я по лугу", "Камаринська",

"Сени"), чи за  кількістю виконавців ("Шестёра", "Семёра", "Восьмёра", "Парная", "Напарочка"), чи за назвою персонажа, якого показують у танці ("Медведь", "Чиж", "Дергач", "Рыбка").

Дуже часто зміст  російського танцю і його основна думка закладені в самій назві. Танці "Лебёдушка", "Петухи", "Заинька", "Журавель", "Гусачок" і т.д. можна було б назвати ігровими, сюжетними танцями, оскільки ігровий початок у них виражений дуже яскраво. В цих танцях проявляється спостережливість і мудрість народу. В своїх рухах виконавці не тільки імітують, наслідують повадки звірів і птахів, а намагаються передати більш глибокий зміст, який висвітлює ті чи інші сторони людського життя.

При одній лише назві  танцю "Лебёдушка" можна уявити образ російської дівчини.

У багатьох танцях головну  роль відіграє композиційна побудова—малюнок танцю, що і характеризує його назву. Наприклад "Цепочка", "Плетень", "Улитушка", "Корзина", "Воротца" та ін.

Танець "Улитушка" нагадує  своїми малюнками раковину равлика. Танцюристи то закручують "улитку", то розкручують її. В танці "Плетень" виконавці з'єднують руки, зображаючи пліт.

Є танці, що отримали назву  від характерних рухів, які входять  до нього. Це — "Топотуха", "Толкушка", "Дрибушечка". В таких танцях головне — оригінальність того чи іншого руху.

У багатьох російських танцях своєрідно відображається праця  людей. "Возьмите пляску народную, — писав в одній із статей М.Калінін, — мы ею все восхищаемся — народ, отбирая лучшее, показывает трудовые процессы в пластической форме".

Майже всі російські  танці нерозривно пов'язані з  народними піснями, які дуже різноманітні в ритмічному і мелодійному аспекті. Звідси і велика різновидність російських народних танців.

Найпростішою формою російських народних танців були хороводи — невід'ємна складова частина всіх весняних і літніх забав та свят.

Хороводи у російському  народному побуті надто різноманітні. їх характерною ознакою є зв'язок рухів великої кількості учасників  з піснею, а подекуди - розігруванням  змісту цих пісень.