Прибутковість підприємства та шляхи її підвищення

      Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі  прибутку можна виділити два етапи:

      Розподіл  загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку; пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

      Пропорція розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складається  під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачується за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів господарювання, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

      Другий  етап – розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому можуть створюватись цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

                               Рис.1.1. Схема використання прибутку підприємства

Отже, із загального прибутку сплачується податок; решта поступає в повне розпорядження  підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

      Відповідно  до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку (розподілений прибуток) тощо; 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

      Цю  загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

      Розподіл  прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та  неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямовання достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції і підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку підприємства.

      Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням  цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибрати таку дивідендну політику, яка відповідала  б конкретним умовам його діяльності.

      Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1)виплата постійного рівня  дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів із щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди  встановленої (нормативної) частки чистого прибутку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожний із цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон’юктури та фінансового стану підприємства.

      Частина прибутку, що спрямовується на виплату  дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної  політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини цього прибутку у чистому прибутку коливається в межах 30 – 70 %.

      Отриманий підприємством прибуток є предметом  розподілу, він використовується для  задоволення різноманітних потреб: здійснюються відрахування до бюджету ( 31 %), дивіденди власникам акцій (в середньому 30%), відрахування в резервний фонд та на інвестиційні потреби.

     1.2 Необхідність та  доцільність аналізу  показників прибутковості

      Функціонування  підприємства, незалежно від виду його діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній прибуток.

     Прибуток  – це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну  ефективність його роботи. В умовах ринкової економіки прибуток є найважливішим чинником стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства та створює фінансову основу для її розширення, задоволення соціальних і матеріальних потреб трудового колективу. Також прибуток можна визначити як головне джерело фонду підприємства, з одного боку, а також джерело доходів  державного та місцевих бюджетів з іншого.

     Прибуток – один із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також ефективність функціонування підприємства. Прибуток формується, як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від реалізації.

     Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку та рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності (здача в оренду основних фондів, комерційна діяльність на фінансових та валютних біржах та ін.). Прибуток – це частина чистого доходу, який безпосередньо отримують суб’єкти господарювання після реалізації продукції. Тільки після продажу продукції чистий дохід приймає форму прибутку. Кількісно вона являє собою різницю між чистим виторгом (після виплат податку на додану вартість, акцизного збору та інших відрахувань із виторгу до бюджетних і не бюджетних фондів) та повної собівартості реалізованої продукції.

     Об’єм реалізації і величина прибутку, рівень рентабельності залежать від вибраної маркетингової і фінансової діяльності підприємства, ці показники характеризують всі сторони господарювання.

     Основними задачами аналізу фінансових результатів  діяльності є:

• систематичний контроль за виконанням планів реалізації та отримання прибутку;
• визначення впливу, як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів на фінансові результати;
• вплив резервів збільшення суми прибутку і рентабельності;
• оцінка роботи підприємства за використання можливостей збільшення прибутку та рентабельності;
• розробка заходів, щодо використання виявлених резервів.

      В процесі аналізу господарської  діяльності використовують наступні показники  прибутку: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції, робіт  та послуг, прибуток від іншої реалізації, фінансові результати від позареалізаційних операцій, прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

     Балансовий  прибуток включає в себе фінансові результати від реалізації продукції, робіт та послуг, від іншої реалізації, доходи та витрати від позареалізаційних операцій.

      Прибуток  до оподаткування – це різниця між балансовим прибутком та сумою прибутку, що обкладається податком на дохід, а також суми пільг за податком на прибуток, згідно з податковим законодавством, що періодично змінюється.

     Чистий  прибуток – це прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків, економічних санкцій та відрахувань до доброчинних фондів.

     Необхідно проаналізувати склад балансового  прибутку, його структуру, динаміку та виконання плану за звітний рік. При вивченні динаміки прибутку слід враховувати інфляційні фактори зміни і суми.

     Величина  балансового, чистого та прибутку до оподаткування залежить від багатьох факторів. Крім того слід мати на увазі, що розмір прибутку в багато чому залежить і від облікової політики, що застосовується на даному підприємстві.

     Нормативні  акти, що діють на території України, допускають наступні методи регулювання  прибутку суб’єктом господарювання:

• зміна методу нарахування зносу МТЗ;
• застосування різних методів оцінки  нематеріальних активів та способів нарахування амортизації;
• вибір метода оцінки використаних запасів;
• зміна строків погашення витрат майбутніх періодів, скорочення яких веде до росту собівартості продукції звітного періоду;
• зміна метода визначення прибутку  від реалізації і т.д.

     Основну частину прибутку підприємство отримує  від реалізації продукції і послуг. В процесі аналізу визначається динаміка, виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначаються фактори зміни його суми.

      Прибуток  від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від 4-х факторів першого рівня підпорядкованості: обсяг реалізації продукції, її структура, собівартість та рівень середньореалізаційних цін.

      Обсяг реалізації продукції може здійснювати  позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажу рентабельної продукції призводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації виникає зменшення суми прибутку.

      Структура товарної продукції може здійснювати як позитивний так і негативний вплив на суму прибутку. Якщо збільшиться доля більш рентабельних видів продукції у загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки при збільшенні питомої ваги низькорентабельних видів, то загальна сума прибутку зменшується.

          Собівартість  продукції і прибуток  знаходяться в зворотно пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного росту прибутку, і навпаки.

      Зміна рівня середньореалізаційних цін і величина прибутку знаходяться у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку відповідно зросте, і навпаки.

1.3 Значення аналізу  показників рентабельності  діяльності підприємства.

      Якщо  сума прибутку показує абсолютний ефект  від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів.

      Рентабельність  застосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений, як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

      Рентабельність  продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перед усім обчислюється рентабельність усієї реалізації, як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції.

      У багатономенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів слід застосовувати спосіб групування.  Насамперед усі вироби групуються за ознакою, рентабельна чи нерентабельна продукція. При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції, розраховують частину у % до загальної кількості виробів, а також їхню частку в обсязі реалізованої продукції.

      Треба також визначити, чи є серед нерентабельних виробів такі, що входять до складу найважливіших профільних видів продукції, чи є нові перспективні вироби.

      Дуже  важливо здійснити групування продукції, що виробляється, за рівнем рентабельності:

• вироби з низькою рентабельністю;
• вироби з середньою або нормальною рентабельністю;
• вироби високорентабельні.

      При цьому потрібно дати оцінку частки кожної групи в загальному обсязі реалізації.