Оптимізація асортименту святкового одягу для дітей ВАТ «Антошка» (Непродовольчі товари)

     Відомо, що всі діти надзвичайно рухливі. Тому, вибираючи одяг, слід віддавати перевагу лише тим речам, які не заважатимуть високій природній активності, такій потрібній для нормального фізичного розвитку маляти. Не можна купувати тісний і важкий одяг, оскільки він, стискаючи шкірні покриви та кровоносні судини, які містяться в них, викликає погіршення живлення відповідних органів і тканин. Так, перетягування тугими резинками й поясами верхньої частини дитячого животика може викликати зміни у внутрішніх органах, порушити координацію рухів м’язів, які підтримують хребет, що, зрештою, стає причиною сколіозу чи кіфозу. А використання тісних манжетів сприяє застою крові в капілярах шкіри, обмежуючи таким чином її живлення. Щоб захистити своє чадо від цих захворювань, слід купувати одяг легкого й вільного покрою.

     Вивченню  та оптимізації асортимету дитячого одягу присвятили свої праці такі відомі економісти як Діанич М.М., Гусейнова Т.С. та інші.

     Відповідно  до гігієнічної класифікації, весь дитячий одяг поділяється на такі вікові групи [23]:

• новонароджені,
• до трьох років,
• малята від чотирьох до семи років,
• діти від восьми до 12 років
• підліткова група від 13 до 15 років.

     Але найвищі вимоги висуваються до речей  для новонароджених і дітей до трьох років, тому що в цьому віці одяг найщільніше прилягає до шкіри  дитини. Тому всередині виробу не повинно бути грубих єднальних швів із обметуванням зрізів. Використання оздоблення з синтетичних матеріалів (мережив, гаптування, вишивки, аплікацій) припустиме лише на одязі для короткочасного носіння (не більше двох годин). Небажана наявність ґудзиків, кнопок у місцях, які прилягають до тіла. Крім того, всі дитячі речі повинні виготовлятися лише з натуральних тканин.

     Головними показниками придатності того чи іншого матеріалу для пошиття  одягу для найменших вважаються [18]:

• гігроскопічність,
• гідрофільність,
• гідрофобність,
• повітропроникність.

     Наприклад, від рівня тієї ж таки гігроскопічності залежить, наскільки швидко й повно  тканина вбиратиме вологу з поверхні тіла. Якщо йдеться про матеріали, які використовують для верхніх  шарів зимових і демісезонних речей, — гігроскопічність має бути мінімальною, щоб не допустити промокання тканини під час опадів. Гідрофільність показує здатність швидко і повно вбирати вологу й виражається у відсотковому співвідношенні. Гранично високою вона має бути у тканин, які безпосередньо прилягають до шкірних покривів і поглинають водяну пару тіла. Гідрофобність (незмочуваність) — властивість, протилежна гідрофільності. Підвищену гідрофобністю повинні мати верхні шари одягу, які захищають дитину від снігу, дощу, туману [18].

     Отже, літні речі й дитячу білизну необхідно  вибирати з бавовняних і лляних тканин. Оскільки батист, полотно, ситець, сатин  вирізняються порівняно невеликою  пористістю, що визначає їхню високу теплопровідність і низькі теплозахисні властивості. Зате такі тканини мають добру гігроскопічність (~ 20%), високу повітро- й паропроникність, достатню зволожуваність (гідрофільність їх — понад 90%). До того ж світлий лляний і бавовняний матеріал добре пропускає ультрафіолетову радіацію.

     Для легкого одягу, призначеного для носіння в приміщенні у зимову пору року, кращі байкові, фланелеві, вельветові тканини. Оскільки їхні теплозахисні властивості набагато вищі, ніж у тонких матеріалів. Повітропроникність, навпаки, істотно нижча. Зате досить високими залишаються гігроскопічність і паропроникність. А для вітряної та дощової погоди годяться плащові тканини, гідрофільність яких близька до нуля.

     Речі  з вовняних матеріалів із високими теплозахисними властивостями підходять  для холодної пори року. Оскільки їхня гігроскопічність набагато вища, ніж у бавовни та льону. Швидко поглинаючи вологу, вовна повільно її віддає, що утруднює часте прання відповідних виробів. Адже міцність вовняних речей значно нижча, ніж бавовняних.

     Але буває так, що під час купівлі  ніколи оцінювати якість тканини та її властивості. Тоді слід просто попросити продавця пред’явити на товар сертифікат відповідності, який підтверджує проходження ретельної перевірки виробу в Українському центрі сертифікації та стандартизації. Відсутність такого документа може означати, що річ продається нелегально. Найчастіше це стосується дитячого одягу невідомих турецьких і китайських марок, які заполонили український ринок. Проте останніми роками в магазинах стали з’являтися й вироби вітчизняних виробників.

     Вітчизняні товари відрізняються від імпортних ще й ціною. Наприклад, якщо гарний турецький набір постільної білизни коштує 800 грн., то вітчизняний можна придбати за 260 грн. І своїми якостями він не поступатиметься дорожчому аналогу іноземного походження. Правда, в українській ціновій політиці існує ще таке поняття як торгова націнка. Часто саме вона грає «останню скрипку» у формуванні остаточної вартості товару. Оскільки до ціни виробника продавці приплюсовують від 30 до 50%, а інколи — і 70—100%. Таку націнку магазини дитячого одягу найчастіше ставлять через дорожнечу оренди торговельних площ. Оскільки на купівлю речей дитині щорічно йде близько тисячі американських доларів. Адже чим вища якість дитячих сукенок і штанців, тим вони дорожчі. Тому основною перевагою дитячого одягу для наших громадян частіше виступають не так властивості тканини й гігієнічні характеристики виробу, як його доступна ціна. А такий підхід до вибору дитячого одягу згодом може негативно позначитися на здоров’ї самої дитини.

3. Вимоги  до безпечності одягу для дітей

      Успадкована Україною після розвалу Союзу система стандартизації, створювалася на принципах планової економіки, де стандарт був законом. Нормативними документами жорстко регламентувалися найдрібніші вимоги до продукції, витрата сировини, ціна тощо, й усе це тотально контролювалося. Такий підхід не відповідав міжнародним нормам і правилам, не сприяв упровадженню нових технологій і був предметом постійної критики з боку торговельних партнерів України при наданні їй кредитів і технічної допомоги. У світі давно зрозуміли: стандартизувати й виводити в ранг обов’язкових необхідно лише ті вимоги, які стосуються безпеки для життя, здоров’я, майна людей, захисту довкілля. Решта параметрів має бути добровільною [11].

      У рамках „Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Євросоюзом” наша країна взяла на себе зобов’язання щодо гармонізації законодавства, норм, правил і стандартів, а також процедур оцінки відповідності до європейських. Ще в березні 1997 року Кабінет міністрів прийняв постанову № 244 «Про заходи для запровадження в Україні вимог директив ЄС, санітарних, ветеринарних, фітосанітарних норм і міжнародних європейських стандартів». Документ передбачає розробку й запровадження в Україні чотирнадцяти програм стандартів, які відповідають міжнародним і європейським, зокрема для виробів легкої промисловості: волокон, текстилю й текстильних виробів, дитячих іграшок й ігор, одягу й постільної білизни, шкіри та взуття тощо.

      На  жаль, процес розвивається не так динамічно, як хотілося б. A протягом попередніх років роботи зі стандартизації фінансувалися винятково за залишковим принципом. Закон України «Про стандартизацію» закріпив основний принцип міжнародної стандартизації — добровільності застосування національних стандартів. Впровадження ж стандартів в повсякденну практику проходить дуже повільно.

      Організаційно-методичним центром із координації роботи щодо гармонізації нормативних документів у легкій промисловості з європейськими  й міжнародними стандартами призначено УкрНДІ переробки волокон, на базі якого створено технічний комітет зі стандартизації України «Легка промисловість» — ТК 125. 17 проектів стандартів, розроблених комітетом, ідентичні відповідним стандартам ISO (міжнародної організації зі стандартизації) та враховують усі раціональні положення нашої стандартизації.

      Сьогодні  з величезного асортименту товарів  легкої промисловості обов’язковій сертифікації (тобто оцінці відповідності  встановленим нормам і правилам за показниками безпечності для  здоров’я людей) в Україні підлягає перший, прилеглий до тіла шар дитячого одягу, деякі бавовняні та змішані тканини, а також дитяче взуття, крім гумового, гумово-текстильного й литого. Санітарні норми та правила регламентують лише сировинний склад, повітропроникність, гігроскопічність і питомий поверхневий електричний опір. Це стосується лише текстильних матеріалів і виробів із них. Вказані показники опосередковано визначають безпечність продукції, тоді як сучасний покупець воліє бути впевненим, що річ, яку він одержує, не містить токсичних речовин (або вміст цих речовин не перевищує встановлених меж) і що ця продукція не загрожує його здоров’ю та здоров’ю дітей [15].

      В основі міжнародних стандартів, що визначають якість і безпечність  текстильних матеріалів, лежать зокрема  й норми «Міжнародної асоціації з проведення наукових досліджень і випробувань у галузі екології текстильного виробництва» (ЕКО-ТЕКС), у яку входять 12 промислово розвинених країн ЄС. Стандарти ЕКО-ТЕКС передбачають визначення на тканині важких металів, формальдегіду, сполук хлору, пестицидів, гербіцидів й інших токсичних і канцерогенних речовин. Про те, що продукція безпечна, споживача інформують за допомогою відповідних етикеток ЕКО-ТЕКС, розміщених на упаковці.

      Згідно  Наказу N28 від 01.02.2005 „Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні” Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики до продукції, що  підлягає  обов'язковій сертифікації в Україні віднесені вироби та полотна трикотажні білизняні для дітей, вироби трикотажні купальні для дітей; вироби  панчішно-шкарпеткові для дітей: колготки, напівпанчохи та шкарпетки; хутро штучне трикотажне для іграшок; вироби білизняні для дітей із тканин та ін.

      Численні  дослідження свідчать, що здоров'я  людини, яке за визначенням ВОЗ — це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів, обумовлюється трьома комплексами факторів — спадково-генетичним, соціально-економічним і екологічним.

      Інтенсивне  впровадження хімічних речовин в усі галузі народного господарства та той факт, що виробництво хімічної продукції у світовому співтоваристві безперервно зростає, дає підставу вважати, що хімічний фактор є одним із провідних для багатьох профільних розділів гігієни [15].

      Сучасні текстильні матеріали та вироби з  точки зору небезпечності їх впливу на здоров'я населення, особливо дитячого, необхідно розглядати як продукт  негативної потенційної дії комплексу  хімічних речовин виходячи з природи  сировини, особливостей технологічних процесів їх виробництва, а також забруднення екосистеми.

      На  сьогодні в світі одне з перших місць в пріоритетності забруднення  екосистеми займають важкі метали і  пестициди. Останні можуть бути досить стійкими сполуками і довгий час  зберігатися не тільки в ґрунті, а й в природній сировині (бавовна, льон, вовна). Крім того сировину та вироби натурального походження обробляють фунгіцидами та інсектицидами від руйнуючої дії мікроорганізмів, молі, гризунів при зберіганні текстильних матеріалів і одягу на складах, при транспортуванні.

      Особливу  гігієнічну значимість становлять важкі  метали, які також можуть забруднювати текстильні матеріали та одяг в результаті використання барвників, специфіки  технологічних процесів, за рахунок  забруднення екосистеми.

      На  сьогодні пріоритетними забруднювачами екосистеми вважаються вісмут, кадмій, кобальт, марганець, мідь, цинк, нікель, олово, ртуть, свинець, сурма, хром. З  них свинець, ртуть і кадмій віднесені  до глобальних забруднювачів навколишнього  середовища першого класу небезпечності.

      Відомо  також, що у виробництві поліефірів в якості каталізаторів використовуються солі кадмію, цинку і кобальту; поліпропілену  — каталізатор Циглера з додаванням хрому VI, цинку, свинцю, кобальту; при  синтезі акрилонітрилу — міді, а поліаміду — хрому та нікелю [15].

      Гострота  питання полягає в накопиченні  металів в організмі людини в  зв'язку з вираженими кумулятивними  властивостями і тривалим періодом їх виведення.

      В технологічних процесах переробки  сировини, виробництва тканин передбачено використання апретів, текстильно-допоміжних речовин (наприклад, термореактивних смол — фенол-формальдегідних, меламіно-формальдегідних та ін.), що дозволяє підвищити ефективність виробництва, поліпшити зовнішній вигляд, надати бажані додаткові властивості виробам.

      Таким чином, текстильні матеріали і сировина є джерелом можливої негативної дії  комплексу хімічних речовин різних за призначенням, класом небезпечності, біологічними ефектами. Приймаючи до уваги, що людина має безпосередній  контакт з текстильними матеріалами та виробами з дня свого народження, а можлива міграція хімічних забруднювачів (ХЗ) з них діє на організм безперервно протягом всього життя, питання їх безпечності на сьогодні є особливо важливим в гігієні текстильних матеріалів і одягу [42].

      На  жаль, на відміну від європейських стандартів в схему вітчизняних  принципів гігієнічної оцінки дитячого одягу і текстилю не входить контроль гігієнічно значимих показників: барвників, важких металів, антисептиків, пестицидів. Останні, що підлягають обов'язковому контролю в країнах ЄС, в більшості своїй можуть бути стійкими органічними забруднювачами, яким властива виражена шкірно — резорбтивна, шкірно — подразнююча та загальнотоксична дії. При цьому, пестициди: гептахлор, токсафен, ДДТ, ГХЦГ є канцерогенами; ДДТ, 2,4 Д проявляють ембріотоксичні ефекти; ДДТ, 2,4,5-Т-тератогенну активність; 2,4,5 Т-мутагенні властивості. Необхідно підкреслити, що переважна частина цих препаратів, в тому числі ліндан і пентахлорфенол, в Україні та в світовій практиці заборонені для використання в сільському господарстві [46]. Разом з тим, гербіцид 2,4 Д є досить розповсюдженим і входить до складу зареєстрованих в багатьох країнах препаратів. На цей час найбільш прогрессивним є ЕКО–ТЕКС Стандарт – 100 - всесвітньо відома екологічна марка текстильних виробів, що пройшли перевірку на зміст шкідливих речовин.