Социально-психологические аспекты управления персоналом

Тема 4.   СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

   4.1. Особистісні якості керівника  як передумова ефективного управління персоналом

   4.2. Соціально-психологічні фактори  трудової поведінки персоналу 

   4.3. Типи та причини конфліктів, методи  їх розв’язання 

   4.1. Особистісні якості  керівника як передумова  ефективного управління персоналом

   Керівники за допомогою методів управління впливають на процес досягнення поставлених  перед організацією цілей на всіх його етапах — планування, організації, мотивації та контролю. Умовно управління можна поділити на дві взаємозв’язані частини:

— управління діяльністю;

— управління людьми.

   Оскільки  центральним фактором будь-якої моделі управління є люди, то в ній можна  виділити три аспекти:

— поведінку  окремих людей;

— поведінку  людей у групах;

— поведінку  керівника та його вплив на поведінку  окремих людей і груп.

   Управління  діяльністю охоплює її планування, постановку виробничих завдань, систему  обліку виробленої продукції, контроль за виконанням завдань, мотивацію.

   Управління  людьми пов’язане з забезпеченням  співробітництва між усіма членами  організації, кадровою політикою, навчанням, інформуванням, мотивацією працівників. З погляду діяльності організації  управління людьми означає намагання досягти максимальних результатів у їхній роботі. Разом з тим метою управління персоналом є досягнення людьми їхніх цілей, у першу чергу тих, що відповідають інтересам організації.

   Управління  здійснюється завдяки використанню різних методів, тобто сукупності способів (прийомів) цілеспрямованого впливу керівника на працівників і групи для координації їхніх дій. Серед методів управління виділяють адміністративно-розпорядчі, економічні, соціально-психологічні та виховні.

   Суть  соціально-психологічних методів  полягає у використанні керівником способів і прийомів впливу на окремих працівників і колектив у цілому, виходячи зі знання психології людини, її специфічних рис та індивідуальних особливостей окремих працівників.

   Управління  — це процес впливу на діяльність окремого працівника, групи або організації в цілому для досягнення поставлених цілей у конкретних умовах. Воно являє собою взаємодію між керівником і підпорядкованим йому персоналом. За своїм змістом робота керівника полягає в тому, щоб впливати на поведінку та дії людей, спрямовуючи й мотивуючи їх на досягнення спільних цілей. За характером така робота в основному являє собою взаємодію, співробітництво між керівником і працівниками. Важливим компонентом роботи керівника є наставництво та виховання персоналу.

   Дії керівника визначаються тим, як він розуміє свої функції та завдання, що лежать в основі його рішень.

Керівникові доводиться виконувати різні ролі та, відповідно, функції. У діяльності керівника  тісно переплітаються функції адміністратора, організатора, спеціаліста, інформаційного центру, вихователя.

   У ролі адміністратора керівник використовує свої повноваження для забезпечення функціонування організації, розробляючи  й реалізовуючи політику управління персоналом (комплектування штатів, підбір, навчання, розстановка й переміщення кадрів).

   Виконуючи функцію організатора, керівник створює  умови для ефективної праці, скоординованих дій працівників, зайнятих управлінням  і виробництвом. Для цього керівник повинен чітко розуміти цілі діяльності, уміти визначати найсуттєвіші в  даному періоді завдання, оцінити передумови, ресурси й методи їх вирішення.

   Як  спеціаліст керівник має бути професійно добре підготовленим, володіти знаннями й досвідом у конкретній сфері  діяльності, оскільки функціями його є грамотна постановка завдань, компетентний аналіз та ефективний контроль за їхнім виконанням.

   Функція керівника як споживача, генератора й передавача інформації ґрунтується  на широких комунікативних зв’язках його з зовнішнім і внутрішнім середовищем. Завдяки цим зв’язкам він приймає інформацію від її розповсюджувачів, експертів та підлеглих і сам є джерелом інформації для зовнішніх організацій і власного персоналу.

   Виховна функція керівника є особливо важливою, оскільки вона пов’язана  з керівництвом людьми та спрямована на розвиток трудового потенціалу кожної особистості й колективу в цілому. Для цього важливо, щоб керівник умів впливати на підлеглих по можливості не силою наказу, а переконанням, а також, щоб прийняті ним рішення стосовно результатів діяльності передбачали виховні наслідки.

   У взаєминах керівника з працівниками вирішальне значення має його авторитет. Авторитет керівника — це загальновизнаний неформальний вплив його на підлеглих, що базується на знаннях, моральних якостях, досвіді; це форма здійснення влади. Джерелами авторитету керівника є посадовий статус і завойований престиж. Доповнюючи один одного, вони створюють передумови для нормального функціонування організації.

   Посадовий авторитет визначається системою субординації в структурах управління, наданими повноваженнями щодо прийняття управлінських рішень і виконання їх підлеглими, зокрема й із застосуванням методів примусу. Він є правовою передумовою утвердження авторитету керівника.

   Лідер — це людина, здатна впливати на окремих  людей або групи, спрямовуючи  їх зусилля на досягнення цілей організації.

   Керівник-лідер  користується службовим і особистим  авторитетом. Для цього він повинен  володіти високорозвинутими діловими та особистісними якостями, здібністю  до спілкування та встановлення контактів  з персоналом.

   Характерні  риси діяльності ефективного керівника такі:

— формулювання принципів діяльності для своїх підлеглих і для всієї організації;

— делегування значної частини відповідальності іншим;

— урахування вимог конкретної ситуації;

— надання підлеглим можливості для самовираження;

— заохочення підлеглих до постановки перед собою високих цілей;

— раціональне використання робочого часу;

— потяг до самовдосконалення;

— використання конструктивної критики щодо діяльності організації;

— розумний ризик і відповідальність.

   Результативність діяльності керівника залежить від таких факторів, як особистісні якості, досвід роботи на керівній посаді, освіта в галузі управління та бажання працювати керівником.

   Для досягнення успіхів в управлінні персоналом керівникові потрібні відповідні здібності — як вроджені, так і набуті. Обов’язковими здібностями є такі:

— технічні — здатність професійно, кваліфіковано виконувати свої обов’язки;

— аналітичні — здатність ідентифікувати ключові фактори ситуації, їхню взаємодію та визначати ті, які заслуговують найбільшої уваги;

— діагностичні — здатність визначати проблеми організації та причини їхнього виникнення;

— концептуальні — здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки, можливості координації діяльності для досягнення поставлених цілей найефективнішими способами;

— комунікативні — здатність сприймати й оцінювати людей, входити з ними в контакт, впливати на них та приваблювати до себе.

   Існує багато класифікацій якостей, необхідних керівникові. Наведемо одну з них, яка  враховує сім груп якостей:

— морально-етичні (особиста відповідальність за доручену справу, чесність і добросовісність, уважне ставлення до людей, принциповість, уміння сприймати критику й бути самокритичним);

— дисципліна та ставлення до праці (працелюбність, дисциплінованість);

— рівень знань (освіта, компетентність, ерудиція);

— організаційні здібності (діловитість, ініціативність, уміння працювати з підлеглими, чітко та ясно висловлювати думки, створювати команду, цілеспрямованість);

— забезпечення ефективної системи управління (уміння своєчасно приймати рішення, забезпечувати контроль за їхнім виконанням; уміння швидко орієнтуватися в ситуації та запобігати виникненню конфліктів);

—  риси характеру (урівноваженість, наполегливість, комунікабельність, порядність, скромність);

— інші якості (здоров’я, стаж роботи, зовнішній імідж).

   Оскільки  управління персоналом ґрунтується  на взаємовідносинах (формальних і  неформальних) керівника-лідера з підлеглими, то особливо високі вимоги ставляться до його психологічних якостей. Такими якостями є:

— атракція — здатність приваблювати до себе людей завдяки формуванню в них у процесі спілкування позитивних емоцій;

— чесність, порядність, правдивість, висока вимогливість до себе й підлеглих, відповідальність;

— справедливість, доброзичливість і повага в стосунках з підлеглими, здатність створювати в колективі сприятливу атмосферу;

— знання людської психології та індивідуально-особистісних властивостей підлеглих, методів ефективного впливу на них;

— емпатія (співпереживання) — уміння поставити себе на міс¬це іншого, вникнути в його проблеми, потреби, інтереси, мотиви діяльності;

— толерантність — уміння в будь-яких умовах залишатися витриманим, терплячим, ввічливим щодо висловлювань думок іншими, розсудливим і не втрачати здатності приймати розумні рішення;

— рішучість, наполегливість, здатність до вольових дій;

— уміння мислити проблемно й перспективно, відрізняти реальні факти від суб’єктивних думок;

— високий рівень емоційно-вольової сфери, психологічна стійкість і врівноваженість;

— уміння впливати на людей, переконувати їх і добиватися взаєморозуміння.

   Центральним моментом творчого управління персоналом, виходячи з психологічних аспектів управління, є здібність керівника  позитивно впливати на працівників. Це означає, що його вплив обґрунтований, а підлеглі з розумінням виконують розпорядження.

   Методами  психологічного впливу на підлеглих  є навіювання (умовляння) та переконання .

   Навіювання (сугестія) — особливий вид цілеспрямованого, неаргументованого впливу на людину, коли інформація нею сприймається некритично, а згода досягається завдяки готовим висновкам.

   На  відміну від навіювання, переконання  як метод психологічного впливу на підлеглих спрямоване на формування в них поглядів і моральних  критеріїв щодо виконання своїх  обов’язків. Воно ґрунтується на використанні керівником логічних доказів для формування в підлеглих відповідних висновків і згоди діяти адекватно актуальним завданням і потребам діяльності.

   Основними способами переконання є інформування, роз’яснення та аргументація, у  результаті чого досягається розуміння цінності цілей та реальності їх досягнення. Важливими психологічними передумовами ефективного переконання підлеглих є надання їм можливості висловлювати свої думки, брати участь в обговоренні проблеми. Керівник при цьому не повинен тиснути на підлеглих і керуватися в психологічному впливі на них принципами доцільності, науковості, етичності.

   4.2. Соціально-психологічні  фактори трудової  поведінки персоналу 

   Для досягнення цілей організації керівники  повинні координувати роботу працівників і примушувати їх виконувати її. Для цього вони використовують різні способи мотивації. Мотивація — це процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей організації. Вона нарівні зі сприйняттям, емоціями й досвідом є фундаментальним фактором поведінки людини. Поведінка розглядається як перетворення внутрішнього стану людини в дії щодо соціального значущих об’єктів. Трудова поведінка — це виконавська сторона трудової діяльності, зовнішній її прояв. Однак за ідентичними трудовими вчинками працівників приховується різна мотивація. Тож, щоб ефективно мотивувати персонал, керівники повинні знати природу людської поведінки, характер внутрішніх спонукальних сил.