Соціальна відповідальність бізнесу

Сьогодні КСВ реалізується компаніями через відповідні соціальні проекти і програми, які за своїм змістом можна розділити на дві великі групи:

1. Програми, спрямовані в  зовнішнє середовище підприємства, в яких безпосереднім адресатом  не є персонал компанії.

2. Програми, спрямовані на  розвиток внутрішнього середовища  підприємства, соціальну підтримку  власного персоналу, працівників.

Реалізуючи КСВ у зовнішньому середовищі, компанії, як правило, орієнтуються на наступні напрями:

• Екологічні програми.

• Освітні програми та підтримка  наукових досліджень.

• Програми по взаємодії  з органами місцевого самоврядування.

• Програми щодо підтримки  культури і мистецтва.

• Філантропічні програми.

Крім програм, що надаються  компаніями у зовнішньому середовищі для багатьох підприємств елементом  КСВ є підтримка власного внутрішньогосередовища - співробітників підприємства.

Серед найбільш поширених  напрямів внутрішньої КСВ-активності можна виділити наступні:

1. Програми розвитку персоналу:  навчальні курси і програми; комплексні  соціальні пакети.

2. Програми з охорони  здоров'я і впровадженню здоров'язберігаючих технологій: заходи щодо дотримання техніки безпеки; заходи щодо дотримання санітарно-гігієнічних умов праці; медичне обслуговування співробітників на підприємства.

3. Соціально-культурний сервіс: надання житла, або «дешевих»  кредитів та субсидій на його  придбання, створення і підтримка  власних творчих і наукових  колективів з числа працівників,  створення мережі соціальних  установ: дитячий сад, будинок  культури, пансіонат тощо; формування  програм відпочинку персоналу:  фінансування путівок, проведення  екскурсій і т.д.

 

 

5. Визначальні проблеми розвитку СВБ

 

Компанії, які визначили  та впроваджують власну стратегію соціальної відповідальності, стикаються із низкою перепон, притаманних як країнам  із близькою до української фазою  розвитку СВБ, так і суто вітчизняних.

 

Обмежене заохочення СВБ. В Україні обмежені механізми практичного заохочення СВБ, зокрема фінансові. Авторам не відомі приклади критеріїв відбору підрядників у тендерних процедурах (вкл. як державні так і комерційні закупівлі), які беруть до уваги СВБ, приклади критеріїв із елементами заохочення СВБ у банківській системи країни, організовані фінансові ринки не вимагають і не заохочують розкриття інформації щодо СВБ, за виключенням корпоративного управління тощо. Єдиним діючим інструментом заохочення СВБ є можливість для компаній краще і швидше налагодити партнерські відносини із представниками інших секторів, зокрема НУО, державних органів, але навіть цей фактор має обмежену дію.

 

Викривлена роль засобів масових інформації. Зважаючи на засилля оплаченого PR-у та, як результат, викривлені очікування ЗМІ від співпраці з компаніями (аспект СВБ медіа-компаній), часто неправильний формат подання інформації про СВБ компаніями, відсутність компетентних кадрів у ЗМІ та низький рівень затребуваності аналітичної інформації в Україні, ЗМІ не заохочують і не є лідерами процесу визначення ролі українського бізнесу у вирішенні складних екологічних та соціальних проблем. В Україні не було визначальних корпоративних скандалів, висвітлених пресою, які стали поштовхом бізнесу до впровадження політики СВБ і які стали одним із основних чинників розвитку СВБ в інших країнах.  

 

Низька організаційна  спроможність груп впливу в Україні. Одним із основних методів впровадження СВБ є програми партнерств та спільні проекти з іншими групами впливу (НУО, асоціаціями, місцевими та регіональними органами влади, освітніми та науковими інституціями тощо), залучення таких груп впливу до розробки та впровадження стратегії СВБ. Водночас на сьогодні український бізнес випереджає за організаційною спроможністю (наявність кваліфікованих кадрів, внутрішніх процесів та процедур, систем оцінки та приняття рішень) інші групи впливу, що нівелює здатність бізнесу ефективно впроваджувати програми СВБ або значно затримує досягнення прогресу.

 

Обмежена культура співпраці. В Україні мало прикладів співпраці – як всередині бізнесу, так і з зовнішніми групами впливу. Співпраця компаній-конкурентів, в основному, залежить від волі власників, тоді як головним критерієм повина виступати економічно-соціальна доцільність (з точки зору управлінського персоналу). Співпраця з іншими групами впливу часто можлива виключно на засадах представлення інтересів замість спільних стратегічних соціальних цілей. Недовіра до співпраці як форми реалізації соціально-економічних інтересів створює перепони до ефективного впровадження стратегії СВБ.

Визначальні проблеми розвитку СВБ

Обмежене заохочення СВБ

Викривлена роль ЗМІ

Низька організаційна спроможність груп впливу в Україні

Обмежена культура співпраці

Необхідність адаптації міжнародних  політик СВБ до українських умов

Відсутність достатньої кількості  СВБ менеджерів

 

Необхідність  адаптації міжнародних політик  СВБ до українських умов. Більшість ТНК, які працюють в Україні, мають визначені політики СВБ на міжнародному рівні. Без адаптації підходів, програм, засобів, напрямків до потреб української економіки та суспільства компанії ризикують понести невиправдані витрати з точки зору фінансових витрат та користі для суспільства. Необхідність адаптації та відповідні ресурси стають на перепоні активному впровадженню програм СВБ ТНК в Україні.  

 

Відсутність достатньої кількості ознайомлених, зацікавлених та компетентних у СВБ менеджерів. Політика СВБ має впроваджуватись компаніями у повсякденній діяльності відділами маркетингу, виробництва, продажів, на рівні стратегічного управління тощо. Відсутність критичної маси менеджерів, які є компетентними у своїх функціональних обов’язках, розуміють стратегію СВБ компанії та готові долучитись до її впровадження на своєму робочому місці, є суттєвою перепоною для подальшого розвитку СВБ в Україні.   

 

 

 

Майбутнє СВБ  в Україні

 

Із початком нового економічного циклу у світовій економіці та очікуваним початком такого циклу в  Україні, питання факторів диференціації  компаній на ринках та факторів капіталізації компаній знову підвищить значення СВБ як управлінської стратегії. Наступні процеси визначатимуть розвиток СВБ в Україні:

 

Підвищення стратегічності 

• СВБ ставатиме частиною стратегії більшої кількості компаній (приватних і державних, закритих та публічних), розглядатиметься наглядовими радами
• Програми та проекти СВБ впроваджуватимуться на основі довгострокових планів, які враховуватимуть потребу у розвитку нових ринків та поглиблення існуючих
• Стратегії СВБ окремих компаній враховуватимуть національні та міжнародні пріоритети соціально-економічного ровитку, міжнародні тенденції (зокрема галузеві) та найкращі напрацювання щодо впровадження
• Фінансово-кредитні інституції та ринки капіталів (зокрема міжнародні) враховуватимуть критерії СВБ, фінансово стимулюючи соціально відповідальні компанії з України та в Україні

 

Покращення системності

• Більшість українських великих компаній матимуть директорів із соціальної відповідальності, які звітуватимуть безпосередньо виконавчим директорам без прив’язки до функціональних департаментів 
• Компанії повноправно відслідковуватимуть свою відповідальність за загальноприйнятими параметрами та критеріями, які враховуватимуть різні аспекти СВБ
• Зросте кількість інтегрованих соціально-економічних звітів, підготовлених відповідно до міжнародних стандартів звітності, в яких буде наведено більше інформації (як позитивної так і негативної) про діяльність компанії та вплив такої діяльності
• СВБ компаній в Україні розглядатиметься та відслідковуватиметься іншими групами впливу (як українськими, так і міжнародними), інформація про СВБ буде затребувана громадськістю

 

Поглиблення фаховості

• Зростатиме кількість ознайомлених, зацікавлених та компетентних у СВБ менеджерів
• Зростатиме кількість парнерств, інновативних підходів до впровадженя СВБ, програм, проектів та ініціатив, які сприятимуть підвищенню соціального, економічного та екологічного добробуту
• Зросте рівень фахового діалогу (зокрема у ЗМІ) між українським бізнесом, неурядовими та урядовими організаціями щодо питань СВБ та соціально-економічного розвитку загалом
• Українські компанії приєднуватимуться до європейських мереж СВБ

 

Краще і ширше впровадження СВБ українськими компаніями може допомогти  створити нові ринки в Україні  та за її межами, допомогти вирішити соціальні та екологічні проблеми, покращити доступ компаній з українським  капіталом до міжнародних ринків, підвищити капіталізацію українських компаній та забезпечити сталий розвиток країни загалом.

 

 

3. Моделі СВБ

Географічний підхід.  Традиційно в США СВБ визначалася більше через філантропічну

модель. Компанії роблять прибутки без перешкод, за винятком виконання свого обов’язку

зі сплати податків. Потім вони жертвують певну частку прибутків на благодійні цілі.

Європейська модель набагато більше зосереджена на веденні основної діяльності у

соціально відповідальний спосіб, доповнений інвестуванням у громади через серйозні

бізнесові причини. Соціальна відповідальність стає невід’ємною частиною процесу

створення багатств – котрий, якщо їм керувати в належний спосіб, повинен підвищувати

конкурентоспроможність бізнесу та максимізувати цінність створення багатства для

суспільства. Але «одного розміру для всіх» не буває. У різних країнах існують різні

пріоритети та цінності, які визначають, як саме працює бізнес.

У багатьох випадках моделі СВБ змінюються разом із моделями корпоративного

управління, з якими вони пов’язані. Наприклад, у країнах, де переважає так звана

англосаксонська модель корпоративного управління, є певні форми СВБ - діяльності в

розвитку громад і забезпеченні прав людини. Це пояснюється тим, що англосаксонська

модель прагне підкреслити вільно-ринковий підхід до ринків продукції, капіталів і

робочої сили. Отже, корпоративна відповідальність та пов’язана з нею практика

керування та звітності вважаються більше «англосаксонським» явищем. Водночас,

найбільш передова практика охорони довкілля спостерігається на північному краї

континентальної Європи.

Глобалізаційний підхід. Цей підхід відображає певну практику та особливу ідею великих

глобальних корпорацій, які підкреслюють етичну поведінку щодо різних зацікавлених

сторін, і ряд добровільних ініціатив. Вони включають кодекси поведінки, поліпшення умов

праці та систем управління охороною довкілля, проектів розвитку громад, корпоративну

допомогу, звітування компаній з соціальних та  екологічних аспектів. Багатонаціональні

компанії також застосовують СВБ-підхід в управлінні своїми мережами постачання. У

процесі глобалізації ці компанії встановлюють стандарти для своїх постачальників і

субпідрядників. Зокрема, від постачальників вимагається дотримання мінімальних умов

прийому на роботу, встановлених Міжнародною організацією праці (МОП) (уникнення

дитячої праці, відсутність дискримінації на робочому місці, тощо). Одностайність думок

про елементи, з яких складається гідний уваги кодекс поведінки, зростає. Цей консенсус

9заохочується такими організаціями, як «Ініціатива з етичної торгівлі» (Ethical Trading

Initiative) або «Міжнародна соціальна підзвітність» (Social Accountability International) та

«Здатність звітувати» (Account Ability), котрі запроваджують і перевіряють стандарти

забезпечення якості умов праці у ланцюгу постачання.

 

 

 

 

4.

Звернемося знову до Стандарту ISO-26000 «Керівництво з соціальної відповідальності», в якому визначаються основні принципи соціальної відповідальності:

–       Підзвітність, яка полягає в тому, що організація має звітувати щодо впливу від своєї діяльності на суспільство і довкілля.

–       Прозорість, яка означає, що організації слід бути прозорою в її рішеннях і діяльності, які впливають на інших. Організація повинна розкривати в зрозумілій, збалансованій і правдивій формі про політику, рішення та  діяльність, за які вона несе відповідальність, включаючи їх фактичний і можливий вплив на суспільство і довкілля. Ця інформація має бути легкодоступною і зрозумілою для всіх заінтересованих сторін. Прозорість не має на увазі розкриття службової інформації, а також інформації, що захищена відповідно до законів або може спричинити порушення правових зобов'язань.

–       Етична поведінка - стиль поведінки організації. Організація повинна приймати і застосовувати стандарти етичної поведінки, які якнайповніше відповідають її призначенню і сфері її діяльності. Організація повинна розвивати структуру управління так, щоб вона сприяла поширенню принципів етичної поведінки як усередині організації, так і в процесі взаємодії з іншими.

–       Взаємодія з заінтересованими сторонами – цей принцип означає, що організації слід поважати, розглядати інтереси її заінтересованих сторін та всемірно взаємодіяти з ними.