Сучасні інформаційні технології повинні застосовуватися  всіма ланками банківської системи  України під управлінням НБУ  з метою здійснення єдиної фінансової політики. Вони мають забезпечувати взаємодію з інформаційними системами Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, інших відомчих і територіальних органів управління, які впливають на функціонування банків.

 

Розділ 3. Організаційна побудова банку

      3.1. Принципи організаційної  побудови банку

      Способи організації і структура будь-якої компанії визначаються предметом її діяльності, її суспільно-економічною  сутністю, її цілями та її історією.

      В загальному вигляді предметом діяльності банків є обслуговування фінансових операцій суб'єктів економічних відносин. Для детального розгляду предмета діяльності банку необхідно якомога повніше перелічити ці операції та визначити при цьому роль банку. Обмежимося для цілей даної глави найменуванням основних типів операцій комерційних банків: розрахункові і касові операції (ведення рахунків), платіжні операції, депозитні (зберігальні) операції, кредитні операції, операції з цінними па перами. Структура й організація діяльності будь-якого банку повинні дозволяти здійснювати всі ці операції. Ця вимога, як правило, прямо відображається у структурі банків, визначаючи назви банківських підрозділів: каса, управління розрахункових операцій (операційне керування), кредитне керування, відділ депозитних операцій, відділ міжнародних платежів, департамент операцій з цінними паперами і т. ін.

Рис. 3.1. Типова структура банківської установи [2, 47]

      Хоча  величезна кількість факторів впливу й визначають своєрідність та унікальність структури керування кожного банку, існують загальні риси побудови банківських підрозділів, і можуть бути сформульовані принципи організації комерційних банків.

      Основні принципи організаційного процесу  в банку такі:

• функціональна побудова;
• відповідність меті банку;
• ієрархія владних повноважень та рівнів організації;
• спільні й координовані дії;
• раціоналізація управління;
• цілісність і відповідність умовам зовнішнього середовища;
• забезпечення контролю;
• регламентація діяльності персоналу;
• забезпечення оперативною і достатньою інформацією [2, 49].

      Кінцевою  метою формування структури банку  є доцільність і раціональність управління усім комплексом банківської  діяльності, підвищення якості послуг, що надаються клієнтам банку, продуктивності праці банківських працівників, забезпечення прибутковості банку.

      З огляду на чітко визначену мету, банківська структура не може бути застиглою, а навпаки – мусить видозмінюватися, бути динамічною.

      3.2. Основні типи організаційних  структур у банках

      Організаційна структура банку є важливою складовою успішного досягнення цілей обраної стратегії. Від рівня організації банку, налагодження стосунків між керівництвом та підлеглими залежить успіх його діяльності. Дуже часто хиби в організаційних структурах призводили навіть досить сильні банки до кризових ситуацій.

      Банки діють у різних ринкових умовах, спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою  різні цілі, а отже, їхні організаційні  структури можуть варіюватися. Кожний з існуючих видів організаційних структур має свої переваги й недоліки, які слід обов'язково враховувати у процесі вибору придатного способу організації. Обраний спосіб повинен сприяти найбільшій відповідності банківської організації ринковим умовам, в яких вона діє, раціональній організації роботи банківських працівників усіх ланок, успішному налагодженню і виконанню всіх функцій управління, максимальному задоволенню потреб клієнтів і, нарешті, досягненню мети, що стоїть перед банком [2, 50].

      На  рис. 3.2 подані всі основні види організаційних структур.

      Наведемо стислі характеристики основних груп організаційних структур.

Рис. 3.2. Класифікація організаційних структур [2, 50]

      3.2.1. Організаційні структури  за принципом бюрократії

      Бюрократична  модель побудови організації має  три основні варіанти.

      1. Функціональні організаційні структури.

      2. Дивізіональні організаційні структури.

      3. Організаційні структури банків, які діють на міжнародних ринках [2, 52].

      Розглянемо  кожен із цих варіантів розвитку бюрократичних структур.

      Функціональні організаційні структури. Існує незначна кількість банків, що керуються принципами організаційної побудови за функціональною ознакою.

      Функціональна організаційна структура передбачає поділ банківської діяльності на окремі частини, що являють собою  відособлені галузі діяльності або функції, здійснення яких сприяє досягненню мети, що стоїть перед банком. Такими відособленими сферами діяльності в банках, як правило, є управління банківських операцій, маркетингу, бухгалтерського обліку і звітності та господарські управління. Залежно від обсягу завдань, які вирішують ці функціональні блоки, можуть створюватися додаткові, дрібніші підрозділи.

      Функціональна структура застосовується в основному  у невеликих банках, які суворо спеціалізуються на наданні якогось  виду послуг і здатні діяти досить незалежно від ринкових умов. Тобто для застосування функціональної структури необхідна насамперед стабільність ситуації. Проте такі ідеальні умови на практиці трапляються рідко, тому банки частіше використовують інші типи організаційних структур [2, 52].

      Дивізіональні організаційні структури. Ринкові умови, що постійно змінюються, зростання конкуренції, удосконалення банківських технологій і, нарешті, тенденції до укрупнення банківських організацій привели до необхідності застосування дивізіональних структур, що передбачають поділ банку не за функціональною ознакою, а відповідно до видів пропонованої банківської продукції, груп споживачів або за регіональними ознаками. Як наслідок, існує три види дивізіональних організаційних структур.

      1. Структури, орієнтовані на надання  різних видів банківської продукції.

      2. Структури, орієнтовані на різні  групи споживачів.

      3. Регіональні організаційні структури.  Зупинимося на кожному з видів  докладніше [2, 52].

      Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції. Структури такого типу досить часто зустрічаються в банках, які надають своїм клієнтам великі обсяги окремих видів послуг. Причому ці обсяги настільки збільшуються, що з метою ефективного управління стає доцільним здійснювати керівництво окремо наданням кожного продукту. Вказаний принцип і лягає в основу організаційних структур, побудованих за продуктовою ознакою [2, 53].

      Ці  структури дають можливість зосередити функції управління наданням окремих  послуг в руках фахівців із конкретних продуктів. Це створює таким банкам додаткові переваги при доведенні якості послуг до міжнародних стандартів, а також у розвитку нових видів банківських продуктів.

      Керівник, відповідальний за конкретний вид банківських  послуг, має у своєму розпорядженні достатньо кваліфікованих працівників з великим практичним досвідом у цій галузі, завдяки чому з таким банківським підрозділом важко конкурувати іншим банкам, організованим не за продуктовим принципом. Крім того, орієнтація структури на окремі види послуг дає змогу щонайкраще координувати весь процес від створення нової послуги і до доведення її до кінцевого споживача.

      Структури, орієнтовані на різні  групи споживачів. Цей спосіб побудови банку передбачає орієнтацію на потреби цільових споживачів послуг. Організовуючись таким чином банк зосереджує свою основну увагу на певних групах клієнтів. Донедавна американські банки, що будувались відповідно до такого принципу, обслуговували в основному корпоративних клієнтів. Проте поступово таке становище змінювалося, і на внутрішніх ринках акцент зміщувався у бік роздрібної клієнтури [2, 53].

      Всі надані банком послуги концентруються в окремих підрозділах, що обслуговують конкретні групи споживачів. Так, послуги роздрібним клієнтам можуть надаватися управлінням персональних банківських послуг та інвестиційного менеджменту, а послуги клієнтам оптового ринку – управліннями операцій на ринку капіталів та обслуговування корпорацій. Така структура дає змогу з максимальною ефективністю задовольняти потреби цільових споживачів.

      Регіональні організаційні структури. Коли діяльність банку охоплює велику географічну територію, то в основу його організації може бути покладений принцип регіональної організаційної структури, що передбачає побудову діяльності через мережу відділень, які пропонують послуги в різних регіонах.

      Банки, організовані за регіональною ознакою, не відчувають особливих труднощів  у налагодженні стосунків із своєю  клієнтурою. Перед ними відкриваються  великі можливості всебічного вивчення діяльності користувачів своїх послуг, особливо таких послуг, надання яких має певний ризик для банку. Крім того, старанно продумане створення мережі відділень дає змогу налагодити добрий взаємозв'язок між ними і забезпечити максимальне врахування потреб споживачів усіх регіонів, які обслуговує банк [2, 53-54].

      Організаційні структури банків, які діють на міжнародних  ринках. Виходячи на міжнародний рівень, банки повинні відповідним чином реорганізувати свою структуру. Найпростішим типом такої реорганізації є структура з міжнародним відділенням: поряд із відділеннями всередині країни банк має відділення, розташоване за кордоном. Таке відділення має певний ступінь незалежності, а його керівник безпосередньо підпорядковується вищому керівництву.

      Звичайно  банки, діючи на міжнародному рівні, прагнуть створити глобальну організаційну структуру, яка дозволяла б приділяти міжнародній діяльності не менше уваги, ніж діяльності всередині країни, і приймати узгоджені рішення. При цьому діяльність банківських відділень може будуватися як за географічною ознакою (матиме регіональну орієнтацію), так і відповідно до виробничої спеціалізації підрозділів (матиме продуктову орієнтацію) [2, 54].

      Регіональна орієнтація глобальної структури передбачає побудову банку з урахуванням  географічного чинника. Вона застосовується у випадках, коли банк прагне зосередити свою діяльність у географічне віддалених регіонах, у кожному з яких потрібен спеціальний підхід з урахуванням усіх наявних особливостей для пропозиції тих чи інших продуктів.

      Продуктова  орієнтація глобальної структури, наприклад, використовується в тих випадках, коли банк пропонує своїм клієнтам низку різноманітних послуг, що потребують особливої координації надання кожного виду.

      Добре розвинені глобальні структури  в японських банках, які приділяють велику увагу розвиткові міжнародної діяльності. Характерною рисою японських банків є те, що процес прийняття рішень щодо надання значних позик будується у них за формальною системою «Ringi» і це певною мірою обмежує свободу дій відділень.

      За  кордоном банк може бути представлений чотирма організаційними формами:

• відділеннями;
• представництвами;
• філіями;
• консорціальною участю [2, 54-55].

      3.2.2. Адаптивні структури

      Адаптивні організаційні структури почали застосовуватися банками в періоди, коли різко зросла конкуренція з боку небанківських інститутів. За цих умов особливого значення стала набувати вчасна й адекватна реакція на зміну ринкових ситуацій, яка була неможливою при використанні традиційних бюрократичних структур. Так з'явилися адаптивні організаційні структури, котрі не можна однозначно оцінювати як бюрократичні.