Cутність державного регулювання економіки

б) зміна норми мінімальних резервів, тобто процентного відношення грошових фондів, які комерційні банки повинні відволікати від проведених ними операцій і зберігати на своїх безпроцентних рахунках у ЦП, до величини поточних і довгострокових вкладів у цих банках;

в) операції на так званому відкритому ринку, тобто акти купівлі-продажу державних цінних паперів (казначейських векселів, облігацій та ін.), що здійснюються між ЦБ і приватними банками.

За допомогою грошово-кредитного інструментарію держава в особі ЦБ впливає на обсяг грошової і кредитної маси, величину позикового відсотка і тим самим на темпи і пропорції відтворення капіталу.

У всіх західних країнах центральні банки, хоча їх статутні капітали цілком або більшою частиною належать державі, не перебувають у прямому підпорядкуванні уряду чи парламенту і виступають як відносно незалежні агенти, що відповідають за твердість і стабільність національних валют.

Ступінь незалежності ЦБ визначається цілою низкою чинників, перш за все наступними:

–                    можливістю для керівництва ЦБ діяти самостійно, не підкоряючись вказівкам ззовні;

–                    правилами призначення і зняття з посади керівних співробітників, терміном їх повноважень;

–                    правилами врегулювання конфліктів між ЦБ і іншими державними органами, особливо урядом;

–                    можливістю для ЦБ з правових або інших міркувань відмовитися від покриття дефіциту держбюджету шляхом надання кредиту уряду.

За ступенем незалежності ЦБ в західній літературі експертами зазвичай вибудовується наступний ланцюжок: Швейцарія, Німеччина, Австрія, США. Найменш незалежними вважаються центральні банки Норвегії, Японії, Бельгії, Іспанії та Італії.

Державна власність

Державна власність також використовується для впливу на темпи і пропорції економічного розвитку.

У марксистській, перш за все радянської, літературі держвласність об'єднувалася поняттям «державний сектор», який створював ілюзію існування знаходиться в руках держави і керованого ним з єдиного центру інтегрованого господарського комплексу, що грає якщо не визначальну, то «содетермінуючу» роль у національній економіці капіталістичних країн. Причому цей сектор нерідко розглядався як якась альтернатива приватному бізнесу в дусі уявлень про «передумови соціалізму» в рамках «державно-монополістичного капіталізму».

Насправді такий сектор, побудований на суто капіталістичній основі як тимчасова підпора приватному капіталу, в 50-і рр.. існував лише у Франції, Австрії, Великобританії та Італії. В інших же країнах державна власність завжди була більш-менш розрізненою, формувала в національному господарстві безліч анклавів, але ніяк не єдиний сектор. Ці анклави перебували в різних галузях і регіонах, не маючи між собою чіткої системи зв'язків.

І в даний час ні в одній з розвинених країн немає інтегрованого державного сектора. Підприємства з державною участю підкоряються загальним правилам ринкової економіки.

Зовнішньоекономічний інструментарій

Даний інструментарій впливає на різні сторони зовнішньоекономічних відносин країн Заходу – торгівлю, міграцію капіталів і робочої сили, валютно-розрахункові відносини. До нього відносяться митні збори і кількісні обмеження імпорту (квоти на ввезення певних товарів); субсидії і податкові пільги вітчизняним експортерам; податкові та інші пільги іноземним інвесторам; квоти на залучення робочої сили з-за кордону; покупки або продажу національних валют центральними банками на валютних біржах для стабілізації обмінних курсів відповідних грошових одиниць.

5.2 Механізм державного регулювання політики цін

Ціни є об'єктом постійної уваги і регулювання з боку держави. Ціни є однієї з критичних точок економічного і соціально-політичного життя, де стикаються інтереси споживачів і виробників, імпортерів і експортерів. Вплив на ціни служить глобальним цілям ДРЕ, цілям кон'юнктури і структурної політики, боротьбі з інфляцією, посилення національної конкурентоспроможності на світових ринках і зм'якшенню соціальної напруженості. Вплив державної економічної політики на інші об'єкти регулювання, у свою чергу, відбивається на процесах формування цін. Конкретні акції в області цін можуть мати короткострокові або навіть екстрені цілі, що можуть у даний конкретний момент не збігатися з іншими цілями, але вони завжди служать генеральної цілі державного регулювання–оптимізації темпів і пропорцій економічного розвитку і стабілізації соціальної системи.

Класична політична економія розглядала вільно складаються на ринку ціни як головний елемент механізму підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Тарифи на послуги державних залізниць, пошти, телеграфу, продаж продовольства з державних запасів у неврожайні роки, митна політика і непряме оподаткування, істотним чином впливає на внутрішні ціни, – от не повний перелік заходів державного регулювання цін. Спроби регулювати ціни в умовах інфляції і кризи шляхом зовнішньоторговельної політики виявилися неспроможними. До середини 30-х років у багатьох розвинених країнах з ринковою економікою були прийняті закони, що надають державі повноваження по впливу на ціни, аж до їх заморожування, і державні заходи по впливу на ціни стали складовим елементом ДРЕ.

Державні заходи щодо регулювання цін можуть носити законодавчий, адміністративний і судовий характер. Прийняті парламентами закони створюють правову основу відносин між господарськими суб'єктами, а також між ними і державою в сфері ціноутворення. Комплекс цих законів являє собою цінове право. На основі цього права уповноважені державні органи здійснюють адміністративну діяльність по регулюванню цін. Заходи з регулювання цін здійснюють міністерства економіки, фінансів і центральний банк. У кожній країні при уряді існують експертні комітети, куди входять відомі фахівці. Комітети покликані консультувати державні органи з питань цін і виражати свою думку з приводу цінових законопроектів.

5.3 Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі верстви населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, яка вимагає державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли товариству зрозуміти усі «плюси» та «мінуси» монополій, виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" та Законом України "Про антимонопольні комітеті", про які вже йшлося вище.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У суспільстві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним становищем. К. Маркс ще в середині минулого століття прийшов до висновку, що поява монополій потребує державного втручання[8].

Головна мета цього втручання полягає в захисті і збереженні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача. Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1.                  Попередження створення монополій;

2.                  Обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основним завданням яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Всі їхні рішення обов'язкові для виконання. В іншому випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами[9].

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна, перш за все, преса та інші засоби масової інформації. Пресі повинно надаватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без будь-якої дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції та завдання якого вже було сказано вище[10].

Чи може антимонопольна політика держави завдати шкоди економіці своєї країни? Так, може, якщо вона, без обліку економічних взаємозв'язків і без скрупульозної оцінки тієї чи іншої проблеми, забороняє укрупнення фірм, яке було б корисно і надало б кращі шанси в конкурентній боротьбі з вітчизняними або закордонними конкурентами.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в нинішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не доводиться. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.

ВИСНОВКИ

Державне регулювання – об'єктивна необхідність розвитку економіки. Причому, ступінь державного регулювання залежить від рівня розвитку ринкових відносин. Так чи інакше, в будь-якій країні, при будь-якій суспільно-політичной та соціально-економічній системі економіка в тій чи іншій мірі регулюється державою в особі державних органів. Держава впливає на економіку за допомогою законодавчих обмежень, податкової системи, обов'язкових платежів і відрахувань, державних інвестицій, субсидій, пільг, кредитування, здійснення державних соціальних та економічних програм.

Забезпечення економічного зростання багато в чому визначається якістю державного впливу на всі сторони економічного розвитку країни. Економічне зростання стає найважливішим і визначальним об'єктом державного регулювання економіки активність держави у вирішенні складних і численних завдань із забезпечення економічного зростання повинна бути значно підвищена і спрямована на реалізацію наявного потенціалу зростання української економіки.

У ринкових умовах перед державою постає важке завдання: з одного боку воно за допомогою економічних важелів має підтримати і полегшити функціонування ринкової системи, а з іншого боку – не зруйнувати цю систему зайвим впливом.

Економічне зростання може отримати серйозну підтримку від держави шляхом зниження податкового навантаження або збільшення витрат держави. останнє можна здійснити в результаті досить високого рівня державних доходів. Вирішувати проблему збільшення доходів держави через зниження податкових ставок з одночасним підвищенням рівня податкового адміністрування. Слід домагатися, щоб покладені до сплати податки максимально потрапляли до бюджету.

Податкова система повинна бути гнучкою і динамічною. Вона повинна бути готова в максимально короткий термін підлаштовуватися до різних нововведень, що виникають на ринку. Головною перешкодою в досягненні такої рухливості є процес законодавчого забезпечення податкового процесу.
Для сьогоднішньої України, в період переходу до ринку, особливо важливо державне регулювання. Після десятиліть тотального диктату держави в економіці, висловлюються думки про повну відмову від державного втручання в економіку. Мабуть, істина, як завжди, десь посередині. Саме тому для України важливий світовий досвід державного регулювання економіки, який і потрібно вивчати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Куліков Л. М. Основи економічної теорії. Навчальний посібник. – М. 2001 р.

2.      Ревенко А. Планування в системі державного регулювання економіки. – М. 2001 р.

3.      www.ru.wikipedia.org.

4.      Дідківська Л.І. Державне регулювання економіки. – К., 2000 р.

5.      Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. – К., 2000 р.

6.      http://biblprog.org.ua/ru

7.      http://ukrlib.boom.ru/gosreg/gosreg.htm

8.      Дахно І. «Антимонопольне законодавство України»  – «Україна-бізнес», 1995 р., №24

9.      Закон Україны «Про обмеження монополізму й недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» // «Правда України», 1992 р., 7 травня.

10.  Закон України «Про антимонопольний комітет України» // «Голос України», 1993 р., 21 грудня.