Cутність державного регулювання економіки

Грошова політика

Грошово-кредитна політика складається у впливі держави на грошовий обіг і обсяг грошової маси. Держава через центральний банк здатна регулювати емісію та загальну грошову масу, встановлювати граничні ставки банківського відсотка і впливати на них через облікову ставку, норму резервування та інші нормативи, що встановлюються центральним банком. Надавати пільгові позики, випускати облігації та інші цінні папери. Таке регулювання здатне змінювати грошові потоки і накопичення і тим самим впливати на економічні процеси, боротися з високим рівнем інфляції.;

Політика регулювання доходів

Як інструмент боротьби з інфляцією використовують політику регулювання доходів («заморожування» цін і зарплати).;

Соціальна політика

Соціальне регулювання з боку держави направлено на забезпечення соціальної справедливості, підтримку соціально незахищених або слабо захищених верств населення, створення соціальних гарантій, підтримка рівня умов життя, гідних людини.;

Державне регулювання ціноутворення

Державні заходи щодо регулювання цін бувають трьох типів: законодавчого, адміністративного та судового. Прийняті парламентами закони створюють правову основу відносин між господарськими суб'єктами, а також між ними і державою в сфері ціноутворення. Комплекс цих законів являє собою цінове право. Заходи з регулювання цін здійснюють міністерства економіки, фінансів і центральний банк.

Зовнішньоекономічне регулювання

Економічні засоби державного регулювання підрозділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної політики. Окремим самостійним інструментом державного регулювання економіки є державний сектор в економіці. Основні економічні засоби – це регулювання облікової ставки (дисконтна політика, здійснювана Центробанком);

Встановлення та зміна розмірів мінімальних резервів, які фінансові інститути країни зобов'язані зберігати в центральному банку
Операції державних установ на ринку цінних паперів, такі як емісія державних зобов'язань, торгівля ними і погашення[2].

Використовуючи ці інструменти, держава намагається змінити співвідношення попиту і пропозиції на фінансовому ринку в потрібному напрямку. Пряме державне господарське регулювання здійснюється засобами бюджетної політики.

2. ОБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Об'єкти державного регулювання економіки - це сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища й умови соціально-економічного життя країни, де виникнули або можуть виникнути труднощі, проблеми, не що дозволяються автоматично або що дозволяються у віддаленому майбутньому, у той час як зняття цих проблем настійно необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності[3].

    Основні об'єкти ДРЕ :

–                    економічний цикл;

–                    секторальна, галузева і регіональна структура господарства;

–                    умови накопичення капіталу;

–                    зайнятість;

–                    грошовий обіг;

–                    платіжний баланс;

–                    ціни;

–                    умови конкуренції;

–                    соціальні відношення, соціальне забезпечення;

–                    підготовка і перепідготовка кадрів;

–                    навколишнє середовище;

–                    зовнішньоекономічні зв'язки.

    Суть державної антициклічної політики, або регулювання господарської кон'юнктури, складається в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари  і послуги, капіталовкладення і зайнятість.  Для цього приватному капіталу даються додаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати й інвестиції. В умовах тривалого підйому в економіці країни можуть виникнути зростання імпорту і погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу пропозицією і звідси необгрунтований ріст заробітної плати і цін.  У такій ситуації задача ДРЕ-притормозити зростання попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості пригальмувати надвиробництво товарів і перенакопичення капіталів.

       В області галузевої і територіальної структури ДРЕ також відіграє значну роль. Тут за допомогою фінансових стимулів і державних капіталовкладень, забезпечуються привілейовані умови окремим галузям і регіонам.  В однім випадку підтримка надається тим галузям і одиницям господарства, що знаходяться в стані затяжної кризи; в іншому випадку заохочується розвиток нових галузей господарства і видів виробництва, покликані призвести до прогресивних структурних зсувів усередині галузей, між галузями і в усьому народному господарстві, до підвищення його ефективності і конкурентноздатності.  Але також можуть прийматися міри і по притармаживанию надмірної концентрації виробництва.

     Найважливішим об'єктом державного регулювання економіки є накопичення капіталу.  Виробництво, присвоєння і капіталізації прибули завжди служать головною ціллю господарської діяльності в ринковій економіці.  Створюючи додаткові стимули і можливості в різний час всім інвесторам або окремим їхнім групам по галузях і територіям, що регулюють органи впливають на економічний цикл і структуру.

    Регулювання зайнятості – це підтримка нормального з погляду ринкової економіки співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили. Співвідношення це повинно задовольняти потребу економіки в кваліфікованих і дисциплінованих робітниках, заробітна плата яких служить для них достатньою мотивацією до праці.  Проте співвідношення між попитом і пропозицією не повинно звістки до надмірного росту заробітної плати, що може негативно відбитися на національній конкурентноздатності.  Небажане і різке зниження зайнятості веде до збільшення армії безработных, зниженню споживчого попиту, податкових надходжень, росту податків на посібники і небезпечно соціальним наслідкам.

     Особлива увага ДРЕ приділяє грошовому обігу.  Основний напрямок регулювання грошового обігу – це боротьба з інфляцією, що подає серйозну небезпеку для економіки.

     Стан платіжного балансу є об'єктивним показником економічного здоров'я країни.  В усіх країнах із ринковим господарством держава постійно здійснює оперативне і стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливу на експорт і імпорт, прямування капіталів, підвищення і зниження курсів національних валют, участь у міжнародній економічній інтеграції.

     Одним із головних об'єктів регулювання є ЦІНИ.  Динаміка і структура цін відбивають стан економіки.  У той же час самі ціни сильно впливають на структуру господарства, умови капіталовкладень, усталеність національних валют.

     Державні регулюючі інстанції ринуться впливати і на інші об'єкти ДРЕ, наприклад, зацікавити приватні фірми в розвиток наукових досліджень.  Вивчаються й удосконалюються закони по конкуренції, соціальному захисту, охороні навколишнього середовища.

     Об'єкти ДРЕ різняться в залежності від рівня розв'язуваних ними задач.  Це такі ієрархічні рівні:   рівень фірми; регіону; галузі; сектори економіки (промисловість, сільське господарство, послуги ); господарства в цілому; глобальний (соціальні відношення, екологія); наднаціональний ( економіко-політичне відношення з закордонними країнами, інтеграційні процеси ).

3. ЗМІСТ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Державне регулювання економіки – це вплив держави в особі державних органів на економічні об'єкти і процеси та беруть участь у цих закладах; здійснюється, щоб надати процесам організований характер, порядок дії економічних суб'єктів, забезпечити дотримання законів, державних і суспільних інтересів. Державне регулювання в широкому сенсі слова включає прогнозування, планування, фінансування, бюджетування, оподаткування, кредитування, адміністрування, облік, контроль. Державне регулювання має місце як в централізовано керованої економіці, так і в ринковій економіці, але форми регулювання істотно розрізняються; в централізованій економіці наголос робиться на директивне планування та адміністрування, а в ринковій – на бюджетування, оподаткування, кредитування, державні закупівлі, законодавчі обмеження.

3.1 Принципи державного регулювання економічних процесів

В умовах повністю планової економіки всі основні господарські пропорції встановлювалися державою. Директивні завдання державних органів кожному конкретному підприємству визначали найважливіші параметри його діяльності: обсяг і асортимент продукції, ціни. Вибір постачальників засобів виробництва і споживачів виробленої продукції також залежав від держави. Підприємству спускали зверху планові завдання по підвищенню продуктивності, впровадженню нової техніки, зниження собівартості продукції, формуванню фонду оплати праці і так далі. Вирішити самостійно на підприємстві могли лише порівняно невелике коло питань, що не мають принципового значення. Інакше кажучи, для повністю планової економіки характерний принцип максимального регулювання: всі економічні процеси, які піддаються централізованому управлінню були віднесені до ведення державних органів.

До основних функцій держави в сучасній ринковій економіці відносяться:

–                    створення правової основи функціонування ринкового механізму;

–                    організація грошового обігу;

–                    підтримку конкурентних начал в економіці, демонополізація виробництва;

–                    управління неринковим сектором господарства (оборона, охорона правопорядку, охорона здоров'я, освіта, фундаментальна наука;

–                    стабілізація економіки, подолання кризових явищ, безробіття та інфляціі;

–                    забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій членам суспільства.

Якщо згрупувати всі функції держави за двома групами, то ми виявимо дві основні цілі, які переслідує державне регулювання: це забезпечення функціонування ринкової системи та посилення, розвиток самої економічної системи. У той час як при конкретному виборі шляху розвитку національної економіки перша мета може і не переслідуватися (наприклад, командна економіка), зміцнення економічних позицій держави на світовому ринку розглядається всіма урядами як першорядна мета в області державного регулювання. У свою чергу, ця мета є першочерговою при прагненні держави до економічного зростання.

Вплив держави на ринковий механізм забезпечується двома основними формами: прямого і непрямого регулювання. Пряме регулювання здійснюється з переважанням адміністративних методів, непряме – економічних. При цьому пріоритет в ринковій економіці належить непрямими методами впливу, не разрущающім систему ринкових відносин і не суперечить їм.

Пряме регулювання ринку проявляється, перш за все, в законодавчій діяльності держави, а також у розширенні державних замовлень, державних закупівель та розвитку держсектора в економіці.

Непряме регулювання ринку здійснюється за допомогою методів податково-бюджетної і кредитно-грошової політики.

Політика стабілізації спрямована на згладжування циклічних коливань. У фазі кризи всі заходи держави повинні бути спрямовані на стимулювання ділової активності, а у фазі підйому – на її стримування. В області податково-бюджетної політики це означає: збільшення державних витрат, зниження ставок податків, надання податкових пільг на нові інвестиції у фазі кризи і зворотні заходи в умовах економічного підйому.

Інструменти кредитно-грошової політики включають: рівень відсоткових ставок по позиках, розміри кредитних ресурсів банку. У період економічної кризи проводиться політика «дешевих грошей», коли знижуються відсоткові ставки і збільшуються кредитні ресурси банків. У період економічного зростання, навпаки, проводиться політика «дорогих грошей»: підвищується рівень процентної ставки, скорочуються кредитні ресурси.

У сучасних умовах практично в будь-якій країні, з будь-якою моделлю економіки існує об'єктивна необхідність державного регулювання суспільного виробництва і соціальних процесів за рахунок і в інтересах усього суспільства. Держава відіграє значну роль у регулюванні економічного зростання і слід розглянути які заходи державного регулювання найкращому чином можуть стимулювати цей процес.

3.2 Сучасні методи державного регулювання

Прогнозування економіки.

Залежно від конкретно-історичних обставин, національних умов і панівних у суспільстві економічних концепцій у багатьох країнах відбувається інтенсивна апробація різних методів державного впливу на господарські і мікрогосподарські процеси. Одні з цих методів втрачали своє первинне значення, інші, навпаки, купували вагу і визнання, виходячи на передній план. Але кожен грав свою особливу роль. У міру значущості та масштабами впливу на економіку можна виділити такі методи державного регулювання, як прогнозування і економічне програмування[5].

Для прийняття грамотних економічних рішень держава потребується в науково обгрунтованому прогнозі. Завдання такого прогнозу – дати об'єктивний, достовірне уявлення про те, що відбудеться в економіці при тих чи інших умовах. У прогнозуванні економіки можна виділити чотири етапи.

1 етап прогнозу – так званий «пошуковий» прогноз. Він показує, яким може бути розвиток економіки (або її окремої підсистеми) за умови, що характер державного впливу на економічні процеси залишиться незмінним. Іншими словами, суспільство отримує відповідь на питання: що буде, якщо не вживати ніяких заходів державного впливу?

2 етап – це розробка «нормативного», або «цільового», прогнозу, у якому держава визначає мету розвитку економіки країни. Наприклад: досягти певного рівня споживання матеріальних благ на душу населення або досягти «критичної» маси малих підприємців в економіці і т.д. Ці цілі стають свого роду нормативами, від яких починається весь ланцюжок розрахунків. Тому для постановки реальних цілей необхідно мати достовірну інформацію, основу для якої дає так званий «пошуковий прогноз». Він визначає параметри майбутнього розвитку. «Пошуковий» та «нормативний» прогнози тісно взаємопов'язані.

3 етап – підготовка для уряду конкретних пропозицій і рекомендацій з використання тих чи інших економічних регуляторів, які спонукають державу вести господарську діяльність, адекватну його політиці. Існують 3 групи таких економічних регуляторів:

–                    податки, податкові пільги, норми і порядок нарахування амортизації, відсоток за кредит, митні збори і т.д.;