2.2. Становлення і розвиток англійської дитячої літератури.

         2.2.1. Фольклор як невід’ємна частина англійської дитячої літератури.

     В історії англійської літератури почесне місце належить літературі для дітей. За багато століть свого існування англійська дитяча література пройшла кілька етапів розвитку й подарувала  дітям усього світу прекрасну бібліотеку книг Діккенса й Дефо, Скотта й Кіплінга, Стівенсона й Керрола, Уеллса й Войнич, Ліра й Мілна...

     Своєрідність  англійської дитячої літератури в різні періоди існування  проявлялася по-різному. Кожна епоха  відкладає на неї певний відбиток. Як і у всій літературі Англії, у  ній знайшли відображення різні  політичні, філософські й соціальні  ідеї.

     До  характерних рис англійської  літератури для дітей відносяться  елементи дивацтва, ексцентричності, небувальщини в сполученні з м'яким ліризмом і  животворящим гумором, а іноді й  з відтінками іронії, навіть сатири. Своєрідність національного характеру  зображується в книгах для дітей досить виразно й у великих романах, і в коротких розповідях, і в поезії.

     Вивчення  англійської дитячої літератури варто почати з давніх часів, коли творчість була безіменною й усною. 

     В Англії народна творчість втратила свою дорослу аудиторію на початку XVII століття, і все багатство думок  і почуттів англійського народу, відбите  у фольклорі, стало надбанням  дітей.  Англійський фольклор для  дітей прославився своїми малими формами: пісеньками, віршиками, небилицями, лічилками. Ця частина фольклору, як указує О. А. Капіца, перейшла в книгу для дітей в Англії значно раніше, ніж в інших країнах. [№14, ст. 117]

     У більшості дитячих віршів легко  виявилося бешкетне відхилення від  реальності. Для англійського фольклору найвищою мірою типовий жанр перевертишів - віршів догори дригом. У багатьох віршах несусвітні вчинки мотивуються звичайною людською дурістю, що розрослася до фантастичних розмірів.

     Значна  духовна й художня цінність малих  форм фольклору й донині становить основу дитячого читання. Особливо ж велика роль збірників дитячого фольклору була в пору розквіту пуританської моралі, в XVIII, а тим більше в  XVII столітті, коли дітям підносили спасенні істини,  нав’язувалась  думка про гріховність їхньої плоті, про єдиний шлях  до порятунку - каятті й молитвах. 

     Отже, можна дійти висновку, що англійський  дитячий фольклор започаткував подальший  розвиток і використання образу дитинства  у дитячій літературі. 

           2.2.2. Балада як різновид дитячої англійської літератури.

     Балада  прийшла в Англію із французької  Нормандії. Найбільш стародавні з англійських  і шотландських балад відносяться  до другої половини XIII сторіччя. Баладна  творчість була широко поширена в  період війни Червоної й Білої  Троянди (XV століття). У добутках тих епох зовсім була відсутня лірична тема, інтимні переживання, не говорячи вже про згадування про дітей. У них зображувалися переважно трагічні конфлікти соціальної значимості, феодальні звади, криваві злочини, подорожі в далекі країни з екзотичним побутом.

     Проте не дивлячись на трагічний зміст  балад, в них присутня безліч комічних  ситуацій, гумору, забав. Саме ці, здавалося  б незначні, але важливі деталі, привертають  увагу читачів, а  особливо дітей. Ці моменти дають  нам змогу оцінити важливість і значущість таких важливих почуттів, як любов, доброта, піклування і турбота про найближчих, адже саме вони впливають на формування дитячої душі. Деякі балади з легкістю можна віднести до дитячої літератури,   тому що за допомогою використання образу дитинства, автори намагалися висвітлити справжні реалії тогочасного світу, ставлення суспільства до знедолених , кинутих на поталу самим собі, дітей.

     Тому, підсумовуючи вищесказане, можна ствердити, що дитяча англійська література досить багатоаспектна, а тема дитинства використовувалось англійським народом здавна. Такі англійські вчені, як Вільям Слоеп, Харвей Дартон, Една Тонсон, Роберт Грейвз та  інші підкреслюють у своїх роботах величезну роль фольклора у становленні розвитку дитячої англійської літератури. 

         2.2.3. Англійська дитяча  література XVII-XIX століть.

     Звісно, література для дітей в Англії має свою досить цікаву і давню  історію. Згідно з дослідженням Вільяма Слоена щодо дитячої англійської літератури XVII століття, на той час було значне жанрове розмаїття. Так, у 1694 році вийшла перша книжка-іграшка невідомого автора, що говорить про усвідомлення народу необхідності існування дитячої літератури, використання дитячих образів з метою підсилення виховної функції підростаючого покоління.

     У XVII столітті керівне панування релігії впливало на все форми діяльності людей. Біблія та розповіді релігійного змісту займали неабияке місце в літературі. Саме через проповіді протестантської церкви, їхніх постійних ні чим не обґрунтованих звинувачень щодо чистоти дитячої душі, автори того часу почали використовувати тему дитинства у своїй творчості. Вони намагалися показати, наскільки несправедливе ставлення суспільства до дітей, а особливо до сиріт, впливає не тільки на психіку дитини, але й на устрій всієї свідомості народу.

     Аби покращити «зіпсоване» дитяче суспільство, видаються різні твори дидактичного характеру. В центрі таких повчань  зображується дитина, адже саме на неї  спрямований їхній зміст. Проте  до кінця XVII століття простежується певний відступ від релігійної та дидактичної прози. XVIIІ сторіччя характеризується новими ідеями у філософії та літературі – ідеями Просвітництва.  Це знайшло своєрідне відображення у створенні дитячої літератури. Що ж до ХІХ століття, то протягом цього періоду існували різноманітні літературні напрямки, котрі зіграли свою роль у створенні дитячої літературі. Так,  на початку століття, точніше, в його першій третині, для всієї європейської літератури характерним був романтизм. Карл Маркс визначив цей напрямок, як першу реакцію на «...французьку революцію й пов'язане з нею Просвітництво».[№,19 ст. 121 ] Різні прошарки суспільства негативно ставилися до буржуазного ладу, породженому французькою революцією. Надії на рівність, братерство й волю, які обіцяла всім ця революція, не виправдалася. Письменники-романтики виступають проти буржуазного ладу, сміливо описують реальні події життя, висміюючи всі недоліки тогочасного суспільства.

     В 30-і роки на зміну романтизму приходить  критичний реалізм. Письменники, що належали до цього напрямку, правдиво й точно зобразили умови життя буржуазного суспільства, розкрили всі його протиріччя, пороки, несправедливість. Друга половина XIX століття характеризується продовженням цих двох напрямок - романтизму й реалізму (останній одержав назву «неоромантизм). Одним із самих яскравих представників цього напрямку, що так часто використовував у своїх творах сумний гумор, легку іронію й іноді жорстоку сатиру, і є Чарльз Діккенс.   
 

     2.3. Значення творчості  Чарльза Діккенса 

     Чарльз  Діккенс -  національний письменник Англії - став всесвітньо відомим романістом. Ним по праву пишається все людство. Письменник, філософ, педагог, він завоював визнання й любов на всіх кінцях земної кулі. Політики й суспільні діячі цінують у ньому його демократичні устремління, філософи - глибину поглядів на людину і його місце у вселеної, психологи й педагоги - тонке проникнення в суть людських спонукань, учинків, читачів всіх віків і поколінь - гуманізм і любов до всього чесного й світлому в характерах його героїв. Це дивне сполучення в одній людині різноманітних талантів і дарувань і привело письменника до дітей. Недарма майже всі надбання  англійського романіста ввійшли в дитяче читання.

     Карл  Маркс відносив Діккенса до числа  тих письменників, які «... розкрили світові більше політичних і соціальних істин, ніж це зробили політики, публіцисти й моралісти, разом узяті...» [15, ст. 364]. Світогляд й естетичні погляди письменника формувалися в 30-і роки. Це був бурхливий період в історії Англії, період напруженої соціальної ідеологічної боротьби, період чартизму. Діккенс ніколи не був прихильником чартистського руху, його революційної програми. Але йому були близькі й зрозумілі настрої трудових мас, його обурювало важке положення народу. Від «Нарисів Боза» (1833) до останніх його романів він був гуманістом і демократом.

     Творчість Чарльза Діккенса – найвище художнє  втілення англійської традиції вікторіанської доби. Якщо Вільям Шекспір вважався вінцем героїчної Англії, то Діккенс  бува символом Англії прозаїчної. За все ХІХ століття важко знайти таку глибинну природну близькість між письменником та його народом. Діккенс – чи не єдиний із західноєвропейських класиків, чиї суб’єктивні задуми цілком збігалися  з духовними потребами епохи, а твор користувалися шалено популярністю серед сучасників.

     Заслуга великого англійського романіста не лише в тому, що він соціальний реаліст, письменник-демократ, як це наголошувала вульгарно-соціологічна критика початку  століття, а й у тому, що його творчість  одночасно втілює риси романтизму та утопізму. Окрім того, Діккенс – перший великомасштабний письменник-урбаніст. Його глибоко національний талант осяяний пристрасною любов’ю до людей, і тому він, за словами Федора Достоєвського, має «інстинкт вселюдськості».

     Досягнення  письменника ще і в тому, що він відкрив романтику буденного, знайшов поезію прози, виявив перед світом буття скромних справ і діяння маленьких людей, створивши своєрідну англійську ідилію. На відміну від російських «маленьких людей», герої Діккенса не лише викривають вади суспільства, а й утверджують християнське доброчинне ставлення до людини.

     Не  останнє місце в цьому діккенсівському  раю належить дітям. Саме в них  він знаходить неспотворену духовну  красу, і, як правило, саме ця тема  стала центральною у всій творчості Чарльза Діккенса.

     Отже, можна зробити висновок, що Діккенс все своє довге  життя вірив у можливість морального виправлення соціальних пороків, у торжество добра над злом.  Контрасти буржуазного життя письменник персоніфікує в конкретних характерах, які описує із властивої  йому пильністю й чуйністю. Переоцінити  важливість  внеску творчості Діккенса у світову, у тому числі й дитячу, літературу неможливо, оскільки саме він зміг так глибоко і точно проаналізувати не тільки внутрішній світ дитини, а й глибину та багатогранність їх переживань, зворушливу  чуйність й  інстинктивну ворожість до неправди. 

РОЗДІЛ  ІІІ. ТЕМА ЗНЕДОЛЕНОГО  ДИТИНСТВА В ТВОРЧОСТІ  ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА.

3.1.Впив  власних дитячих  переживань на  формування літературних  поглядів письменника

     Чарльз  Діккенс належить до тих видатних  письменників, які становлять  гордість національної англійської культури. З його творчістю зв'язана ціла епоха в розвитку літератури Англії.  Діккенс одним з першим показав  життя простих людей в умовах буржуазної цивілізації, використовуючи при цьому особливо сильний метод впливу - дитинство. Письменник досить часто використовував  у своїй творчості тему знедоленого дитинства, для того, щоб ще яскравіше показати, наскільки жахлива й бідна доля  сиріт, кинутих напризволяще і. Але чи зміг би Діккенс так яскраво й реалістично подати  життя бідних дітей на загальний осуд, якби в нього самого було безхмарне щасливе дитинство?...

     Із  самого дитинства письменник  відчув на собі  всю гіркоту потреби, соціальної нерівності й жорстокої несправедливості сучасної йому  суспільної системи, і це багато в чому визначило демократизм його переконань і симпатій.

     Дитинство й рання юність Діккенса - сина дрібного чиновника,котрий все життя безуспішно намагався «вийти в люди», - протікали в найбідніших кварталах Лондона й навіть у борговій в'язниці, у якій потрапила вся родина після невдалих спроб Діккенса-старшого вибитися з нестатку й перейти у ряди «респектабельних»  - тобто забезпечених - представників «середнього класу».

     Ще  в раннім дитинстві майбутньому великому письменникові Англії довелося познайомитися із кричущими контрастами найбільшого міста тодішнього капіталістичного світу, випробувати на собі всю тяжкість й  злиденність життя «східної сторони» Лондона - Лондона знедолених. Він мріяв учитися, але положення родини було таке, що йому й думати не доводилося про систематичне навчання. У шістнадцять років Діккенс, отримавши недовгий, але тяжкий досвід роботи підручного на невеликому підприємстві, що робило ваксу, почав самостійне трудове життя спочатку як переписувач, а потім як  клерк в конторі адвоката. Пізніше він став стенографом, потім репортером палати общин.

       Аж ніяк не впевнений ще  у своєму даруванні, він вирішив  випробувати сили на поприщі  художньої літератури. Розлучений з рідними, беззахисний Діккенс болісно страждав від голоду, холоду, самотності й приниження. Гіркота образи тих років, мабуть, так і не були зжиті письменником ніколи. Це виявилося в ряді його книг, особливо в настрої автобіографічних епізодів «Девіда Копперфілда», та й усього роману, повних міркувань. Мабуть, саме завдяки його здатності і таланту до написання, Діккенсові вдалося набагато легше пережити  спогади про нещасне і тяжке дитинство, відобразивши  всі свої почуття на папері, проте й показавши всім іншим жахливе життя знедолених дітей.