МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І НАУКИ УКРАЇНИ

     КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

     ГУМАНІТАРНИЙ  ІНСТИТУТ

     Кафедра української літератури та компаративістики  
 
 

     Курсова робота

     на тему:

     «Образ дитини і знедоленого дитинства у творчості Чарльза Діккенса» 
 
 
 

     Виконала  студентка ІІ курсу

     Групи ФАЯб-1-08-4д

     Мироненко Анна Микол

     Науковий  керівник

     К.філол.н., доц.. Кудряшова О.В. 

     Київ - 2010 

     ЗМІСТ   

     ВСТУП……………………………………………………………………3

     РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД ДО РОЗГЛЯДУ ДИТИНСТВА  ЯК КАТЕГОРІЇ.

1. Історичне і сучасне бачення концепції дитинства……………..6
2. Теорія дитячого психоаналізу Зиґмунда та Анни Фрейд……...8
3. Вплив насилля та самотності на психіку дитини………………10

     РОЗДІЛ  ІІ. КОНЦЕПЦІЯ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ.

     2.1. Зародження дитячої літератури…………………………………..13

     2.2. Становлення і розвиток англійської дитячої літератури……….16

     2.2.1.Фольклор  як невід’ємна частина англійської  дитячої літератури…………………………………………………………………….. 16

     2.2.2.  Балада як різновид дитячої англійської літератури……... 18

     2.2.  Англійська дитяча література XVII-XIX століть………….18

     2.3. Література для дітей у творчості Чарльза Діккенса.……………20

     РОЗДІЛ  ІІІ. ТЕМА ЗНЕДОЛЕНОГО ДИТИНСТВА  В ТВОРЧОСТІ ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА.

     3.1.ВпЛив власних дитячих переживань на формування літературних поглядів письменника………………………………………………………….23

     3.2. образ дитини У ТВОРЧОСТІ Чарльз ДіккенсА ………….....26

          3.3. Олівер Твіст як типовий представник знедоленої дитини………..28

     ВИСНОВОК…………………………………………………………….31

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..34 

ВСТУП

 
 

     Дитина  і дитинство – одна з провідних та ключових темі літератури. У певному сенсі це тема універсальна, не обмежена рамками будь-якої національної літератури чи конкретного часового періоду, хоча в деякі епохи вона набуває особливого значення. Ця універсальність  пояснюється тим, що дитинство -  така ж загальна категорія, як народження,  життя, смерть. Явища вічні і властиві всім без винятку людям не можуть не отримати відображення в літературі.

     Відображення  світу дитинства, аналіз внутрішнього світу дитини все більше привертає  увагу західних і вітчизняних літературознавців. Проза про дітей сприймається як окрема і повноправна область літератури.

     Актуальність  теми дослідження  полягає в тому, що творчість Чарльза Діккенса – це дивовижний світ дитинства, показаний зовсім не так, як звикли бачити його більшість письменників. Тема дитинства у Діккенса – це унікальний погляд на життя, це погляд дитини, яка занадто рано дізналася, що таке світ дорослих, що таке негаразди, злидні і сум, самотність і біль.

     Маленькі  герої Діккенса – це не звичайні діти, виховані у звичних і зрозумілих умовах батьківського піклування і ласки,  а жертви підступних життєвих поворотів. Причому, це можуть бути як діти з низів, про що любила згадувати соціалістична критика, так і діти із, здавалося, цілком благополучних сімей.

     Предметом мого дослідження стала англійська література середини ХІХ століття. Образ дитини присутній у світовому мистецтві і літературі в усі часи, однак до початку ХІХ сторіччя його значимість зростає, він стає центральним. Це аж ніяк не заперечує розвитку дитячої теми на попередньому етапі розвитку літератури, а навпаки, припускає існування деякого періоду підготовки до того, щоб вона вийшла на перший план.

     Об’єкт  дослідження – творча спадщина Чарльза Діккенса.

     Метою моєї роботи є аналіз образу дитини і знедоленого дитинства в творчості Чарльза Діккенса. Ця мета зумовила наступні конкретні завдання:

1. дослідити історичне і сучасне бачення концепції дитинства;
2. розглянути теорію  дитячого психоаналізу  Зиґмунда і Анни Фрейд;
3. визначити  вплив насилля та самотності на психіку дитини;
4. прослідкувати за зародженням дитячої літератури;
5. розглянути становлення і розвиток англійської дитячої літератури;
6. визначити значення творчості Чарльза Діккенса;
7. дослідити  вплив дитячих переживань письменника на формування його літературних поглядів;
8. провести ретельний аналіз образу Олівера  Твіста та Скруджа.

     Методологічною  та теоретичною основою  дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних літературознавців, присвячені проблемі дитинства, а також творчості Ч. Діккенса, таких як Є. Брандис, Н. І. Гричаник, А. Міллер, З.Я. Лібман, Л. Боровикова.

     Методика даного дослідження базується на культурно-історичних, біографічних та порівняльно-типологічних методах.

     Наукова новизна дослідження. Здійснена спроба цілісного та багатоаспектного дослідження використання Ч. Діккенсом образу дитини та знедоленого дитинства. Вивчення художніх засобів письменника дозволило розширити уявлення про своєрідність його творчого методу та внесок у дитячу літературу.

     Теоретичне  значення роботи полягає в дослідженні використання образу дитини як специфічного методу впливу.

     Практичне значення дослідження. Науково-практична значущість роботи полягає в тому, що її матеріали і висновки можуть бути використані в лекційних курсах з історії англійської літератури, на спецсемінарах, присвячених проблемам літературних взаємозв’язків, у спеціальних курсах з дитячої літератури та питань зображення дитинства в національних літературах.

     Структура дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних літературних джерел ( 27 найменувань). Обсяг роботи – 34 сторінки.

 

     РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД ДО РОЗГЛЯДУ ДИТИНСТВА ЯК КАТЕГОРІЇ. 

1.1 Історичне і сучасне бачення концепції дитинства.

 

     Згідно  з писемними історичними джерелами, концепція дитинства и ставлення до дітей значно змінювалось протягом усієї історії людства.

     Відносно  небагато відомо про місце і роль дитини (на відміну від ролі дорослого) у доісторичних, а особливо аграрних цивілізаціях, хоча аграрні суспільстві сучасної Африки можуть надати нам певні вірогідні паралелі. Як зазначав Чигдем Каджицибаш (Cigdem Kagitcibasi, 1996), в такому суспільстві дитина була рівноправною робітничою силою, яка вносила вклад у виробництво матеріальних цінностей. Маленькі діти повинні були виконувати рутинну роботу і доглядати за будинком, а рівень обсягу роботи збільшувався з мірою їх зростання. Значну частину дня дитини в період середнього дитинства складала робота. Більш того, підкреслюється необхідність постійної покори, слухняності, дотримання стійких норм та правил. Можливо, це було найтиповішим і в доісторичні, і в ранні історичні часи.

     Значно  більше нам відомо про дитинство  в давніх західних цивілізаціях. Принаймні, ми знаємо, яким було відношення до дітей з боку лідерів, хрестоносців та проповідників того часу. В деяких країнах дитина була більше, ніж просто матеріальна власність. В окремих областях Давньої Греції строга покора, слухняність та жорстокі фізичні покарання були нормою; в Давньому Римі було поширене вбивство, продаж та рабство небажаних або непотрібних дітей [№8, ст. 267]. Батьки могли експлуатувати своїх нащадків як завгодно; сексуальне насилля набуло значного поширення і, зрозуміло, що дитина не мала жодних прав на захист. Незважаючи на проголошення заборони вбивства дітей у християнській Європі у ХІІ столітті [№8, ст. 272], загальне відношення до них  почало істотно змінюватись лише в кінці Середньовіччя (приблизно у XVI столітті).

     Приблизно 40 років тому Філіпп Арьєс опублікував  свою полемічну книгу про дитинство у Франції за часів епохи Середньовіччя та початку Нової історії. Вона вийшла в англійському перекладі під назвою «Століття дитинства: соціальна історія сімейного життя». В ній зібрані данні, котрі Арьєс отримав в результаті аналізу картин, малюнків, мемуарів та інших документів. На основі свого дослідження автор категорично заявляє: «В середньовічному суспільстві не існувало навіть самої ідеї дитинства». Він визнавав, що французьке слово, котре поняття «дитинство» має своїм значенням, використовувалось набагато раніше – у ХІІ столітті, проте стверджував,що що його використання не було послідовним та не стосувалося того періоду життя, яке воно означає сьогодні. [№1, ст. 481] Зокрема, на користь даного судження свідчать тогочасні картини, на яких діти завжди зображувались в одязі дорослої людини, що, вірогідно, підтверджує ідею про те, що після 6-7 років до них ставилися як до «дорослих в мініатюрі». Передбачалось, що вони повинні працювати, обідати разом з дорослими, приймати участь у спільних бесідах та фліртувати.

     Після XVI століття дитинство почали розглядати як період невинності, як і сьогодні в багатьох культурах. Особливо в західних країнах батьки намагалися захистити нащадків від крайностей та пороків світу дорослих. Дітей почали вважати не безправними членами клану або общини, а як індивідуум, котрий відноситься до своєї сім’ї. До XVIII століття ця думка отримала значну підтримку, принаймні серед представників середнього класу, а діти набули статусу самостійних особистостей (Aries, 1989: Gelis, 1989). [№1, ст. 491]

     Однак велика кількість людей до сих  пір вважали дітей «активами», експлуатували їх і змушували працювати, часто використовуючи фізичне покарання. Так, наприклад, в Англії тільки у кінці ХІХ століття діти отримали спеціальні права, так як набули чинності закони про працю дітей і обов’язкове відвідування шкільних закладів (Kett, 1977). Ще пізніше були видані закони проти жорстокого поводження з дітьми, що обмежували використання фізичних покарань.

     Отже, становлення дитини як окремої ланки  суспільства, індивідуума та особистості є складним процесом, котрий триває й досі. Використання дітей як безкоштовної робочої сили, продаж їх у рабство та насилля над ними тривалий час було нормальним явищем. Зупинити цей потік масового нехтування власного душевного світу дитини не вдавалося протягом багатьох років, та й суспільство зовсім не переймалося цим питанням. XVII століття стає вирішальною детермінантою переоцінки ролі і місця дитини у світі, адже саме тоді починає розвиватися думка про надання дітям статусу самостійних особистостей. 

     1.2. Теорія дитячого психоаналізу Зиґмунда та Анни Фрейд. 

     У даній роботі я спробую частково висвітлити один з психологічних  підходів до розуміння дитинства  – психоаналітичний. Як відомо, психоаналіз був створений Зиґмундом Фрейдом на початку нашого століття. Починаючи з його навчання в психологічній науці почалося усвідомлення важливості дитинства для всього життя людини і вивчення, систематизація та обговорення цього періоду людського життя. Згодом виникали різні психологічні теорії дитинства, деякі з яких багато в чому або повністю протилежні психоаналітичній, однак майже всі визнають її значущість. Наприклад, Л. С.Виготський у своїх роботах  де в чому не погоджується з теорією Фрейда, однак, зауважує її значущість.

       Я розгляну двох авторів, що належать до психоаналітичної школи,  які внесли свій внесок у розуміння проблем дитинства в психології. Це буде, перш за все, сам Зиґмунд Фрейд – у своїй теорії та практиці він, як  правило, не займався дітьми, однак вся його теорія неврозів випливає з  дитячих переживань, що обумовлює насиченість його робіт інформацією про його погляди на дитинство. Другий автор, який представлений нижче – це Анна Фрейд, дочка Зиґмунда. Її теорія цікава тому, що вона, по суті, була основоположницею дитячого психоаналізу.