Культурологічні реалії 20 ст. в романі У.Еко "Маятник Фуко"

    Не  випадково роман побудований  навколо головного образу – маятника Фуко, який з кожним помахом показує ступінь повороту світу, де всі люди, неокабаллісти і постмодерністи, бідні і банкіри, митці і урядовці, святі і грішники, крутимося в своїх невдачах і вдачах.

    Цей погляд Еко, безсумнівно, перекликається з західноєвропейською філософською думкою, з відчуттям безодні, про яку писав Блез Паскаль.             З почуттям відносності і тендітності нашої культури, беззахисність якої пов’язана з проблематикою пізнання. Так, для головного героя роману проблема вирішення цієї загадки – це нетривіальний перехід від темряви до світла: “Я раньше думал, что источник любой загадки – глупость” [3, с. 254]. Нажаль,  справа ускладнюється нашим своєрідним підходом  до сприйняття світу, який породжує небезпеку: “Теперь я пришел к  убеждению, что весь  мир - это одна загадка, безвредная загадка, которая стала зловещей благодаря нашей сумасшед-шей попытке интерпретировать его так, слов-но он скрывает под собой правду” [3, с. 257]. Причому, це прагнення знайти правду, відкрити заново таємницю творіння – робить культуру лише ілюзорно різнобічною і здатною на пошуки і експерименти. Людство бачиться Еко більш стриманим у своєму культурному розвитку, підпорядкованому загальному гіпотетичному порядку, Плану. Воно постійно захоплено механічною, по суті, ідеєєю домінування: “Человечество верило, что движется в разных  направлениях, верило, что все возможно,  верило  в  преимущество  эксперимента,  механики.  Мастера  Мира обманули нас на века.  Спеленутые,  совращенные  Планом, мы писали поэмы  во славу локомотива” [17]. Тому історія науки, її винаходи й апарати, взагалі світ машин асоціюється для Еко зі зброєю знущання над людством. Мова йде не про просте засудження техніки, але й про нашу культуру загалом. Саме тому в кульмінаційній частині роману Умберто Еко “Маятник   Фуко” зібрались представники різноманітних сект, орденів, таборів, таємних і нетаємних служб. Всі разом – люди і винаходи – виглядають експонатами, мастодонтами  однієї органічної культури. 

    Варто зазначити, що на фоні другорядного персонажа, такого як Гарамон, також можна висвітлити одну з важливих культурологічних реалій ХХ століття.

    Справжній шедевр -  комерційно-науково-світські монологи директора видавництва  пана Гарамона. Він затіває серію  публікацій про магічні властивості  металів і доручає їх редагування Казобону. “Магия магией, - говорит Казобон, - но Вольта и Маркони другое дело. — Действительно, — подхватывает Гарамон, - в этом что-то есть, в словах нашего Казобона. Наука и магия развиваются рука об руку” [3, c. 304].  

    Дійсно, то був час, коли наукові досягнення були переповнені поняттями релігійними, магічними, кабалістичними. Також, характерним  для розвитку культурологічних реалій ХХ століття був розвиток науково-технічного прогресу: “Мир машин старается разрешить тайну творения, буквенную и цифровую” [3, c. 305]. Тобто, книги, життєві істини скоро будуть замінювати комп’ютери та інша техніка. В одному зі своїх інтерв’ю Умберто Еко говорить: “Ні, я зовсім не мораліст. Я не вважаю, що технічний прогрес поганий сам по собі: він таким стає, коли починає керуватися ідеологією споживання. В світі зараз склалася дивна ситуація: суспільство створює щось нове, щоби довести, що воно може витрачати. Ще в XIX столітті будь-який винахід мав довго служити людям, а сьогодні він замінюється новим вже через місяць. Ритм винаходів починає перевищувати розумну потребу в них людей. От наприклад, взяти газети: 1940 року щоденні газети складалися лише з восьми сторінок, тепер у них вже по п’ятдесят. Не кажучи про “Нью-Йорк Таймс”, у якій не менше ніж шістсот. Я вважаю, що людські істоти просто не взмозі розумно заповнювати текстом такі простори. Нічого дивного, що там трапляється досить багато глупства...”. Отже, його слова виявляють нам одну з тих культурологічних реалій, які склалися в ХХ столітті. Люди прагнуть до пізнання світу, але як вони це роблять – це вже інще питання. 

    Не лише герої чи деталі, образи чи історичне тло стали новим та надзвичайним внеском до скарбниці посмодерністської літератури, а також роман сам по собі, його техніка написання, майсерність формування читача з новим світоглядом і мисленням.

    Моїм власним внеском у роботу є дослідження системи цінностей суспільства ХХ століття й того, як бачить сутність світу, його створення та існування людина тієї епохи. Об’єктом дослідження являлись цінності людини, всього суспільства, що зображені у романі Умберто Еко. Оскільки ведеться мова про реаліїї ХХ століття як культурні, так і соціальні, то головною задачею, яка стояла переді мною було знаходження об’єктивної істини про те, як бачать люди ХХ століття сутність створення світу.

    Отже, на основі прочитання твору та його аналізу, й підсумовуючи результати цього невеликого дослідження варто зазаначити, що для суспільства того часу властивим є сприйняття того, що світ був створений з нічого, пустоти: ”Сначала Он сотворил точку, которая стала Мыслью,где Он начертал все фигуры” [3, c. 28]. Тож говориться про створення світу Богом, Вищою Силою з пустоти, з єдиної точки., потім вимальовується думка, а слідом за нею і все людство, весь світ. 

    Також, можна через дослідження назви  твору пояснити те, як відбувається створення, побудова системи ціннісних орієнтацій суспільства. Тут саме й проводиться паралелізм з назвою твору, тобто з самим маятником Фуко, як фізичною конструкцією. Мною було складено таку схему, за якою можна пояснити світ цінностей людини ХХ століття, всього суспільства. На ній подана схематична схема маятника Фуко, це мідна куля, підвішена до нерухомого канату, який, в свою чергу кріпиться за нерухому точку. У випадку з маятником – за купол Обсерваторії. Щодо апробації даних мого невеликого дослідження, можна говорити настпупне:  “А” – це життя людства, нерухома точка, з якої все починається. “Б” задає спрямування, план життя – “В”, а так як канат закріплений у нерухомій точці, то саме обертання Землі зумовлює коливання маятника, задає рух, певну орієнтацію.  Так і людина, народжена у цьому світі й прикріплена до свого життя; потік життя, як обертання Землі, зумовлює “обертання” людини, суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Додаток А

    Схема, що ілюструє те, яким чином людство ХХ століття обирає для себе цінності, істини, що є важливими для нього. 

    Отже, висновок до даного дослідження можна сформулювати так: сама особистість, суспільство обирає для себе найвищі істини, цінності. Ці цінності людина черпає з зовнішнього світу, оточення. Там вона бачить настільки різноманітними вони є, й обирає для себе найважливіші. Система цінностей креслить обриси реалії дійсності певного століття. Такоє варто додати, що дана схема може бути виражена і при такому тлумаченні, коли “А” – це світ, “Б”- цінності, “В” – людина; тобто коли цінності керують планом життя людини, а ці цінності, як уже вище зазначалося, беруться із зовнішнього світу.

    Тож такими являються культурологічні реалії ХХ століття у маштабах розвитку всього суспільства. Вони втілюють розвиток наукової думки, прогресу, формування нового типу мислення людей та історичного тла, на якому й відбуваються всі ці зміни.

     Отже, ведучи мову про реалії, які мають місце у творі, можна говорити про вплив історичного, культурологічного розвитку на особистість. Адже, історія є явищем динамічним, а не пасивним, таким, що минуло; вона є віддзеркаленням нашої миувшини і вчить на віковічним істинам, які передавалися суспільству зі століття у століття. Умберто Еко недарма наголошує на шкідливості перекручувати історію, адже вона вже відбулася і без неї, без знання минулого ми б не могли існувати взагалі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВОК

    Підсумовуючи  результати виконаної роботи, можна оцінити і проаналізувати результати дослідження. Перш за все варто дати дефініцію поняттю культурологічні реалії. Це – висвітлення специфічного способу буття певної нації у певний період її історичного розвитку, представленого в продуктах матеріальної і духовної діяльності, в системі соціальних норм і установ, в духовних цінностях.

    Також, про результати моєї роботи свідчить проведене мною невелике дослідження, у ході якого з’ясувалося як суспільство  бачить створення світу та як цінності керують ходом життя людини і суспільства ХХ століття. Це відображає одну з культурологічних реалій минулого століття.

    Категорія цінності утворюється в людській свідомості через порівняння різних явищ. Осмислюючи світ, людина вирішує для себе, що для неї важливе в житті, а що - ні, що істотне, а що несуттєве, без чого вона може обійтися, а без чого не може. Внаслідок цього формується її ціннісне ставлення до світу, згідно з яким усі предмети і явища розглядаються нею за критерієм важливості і придатності для життя. Формується загальне ціннісне ставлення людини до світу, при якому ті чи інші явища мають для людей визначений зміст і значимість.

    Так, у творі Умберто Еко зображена система цінностей кожного з героїв. Для Бельбо – це його праця у видавництві, дослідження історії, наука і, певною мірою, любов до Лоренци Пелігріні. Для Казобона – написання дипломної робот про тамплієрів, вивчення їх історії, робота у видавництві,  сім’я – Лія і його дитина. Для Діоталлеві – робота у видавництві, дослідження Каббали. Та спільним смислом шукань героїв є їх спільне винайдення Плану. Та ступінь проникнення героїв Планом має різну градацію: Діоталлеві настільки проникся Планом, що той ніби-то захопив його аж зсередини, це як вірус, що охопив його клітини. І впродовж роману підтекстом хвороби Діоталлеві являється саме його захопленість Планом. Звідси випливає гибока філософічність даного прийому. Автор хоче показати нам, що персонаж не сприймав нічого більше, крім Плану, він не мав жодних високий цілей та смислу його буття. Єдиним, що було для нього важливим було дослідження всесвітнього зговору. Звідси й його смерть. Й з цього слідує морально-етичне, культурологічне повчання – не марнувати час на абсолютно не корисні, пусті істини, а наповнювати своє життя загально-людськими цінностями та істинами – сім’єю, коханням, дружбою. Тому, можливо, Бог і забрав його життя, яке він марнував на розв’язання безглуздої таємниці, прагнення переробити історію, яка вже відбулась.

    Отже, як підсумок роботи над романом Умберто Еко, важлвим є зазначити головні питання, що висвітлюють культурологічні реалії ХХ століття на  основі матеріалу роману. Першим таким питанням є характеристика постмодерністського світу вцілому - це складний, хаотичний світ, що змушує особистісь роздвоюватися у свої поглядах і поведінці. Прагнення зрозуміти смисл власного існування займає свідомість кожної людини. Студентство, інтелектуали збираються по вечорам у барах й вживають алкоголь з метою досягнення таким чином до стану “безумців” й це “безумство” вважається для них прийнятним і обов’язковим, як говорить один з героїв твору: “минимальная степень алкогольного опьянения являлась обязательной” [3, c. 67];

    Культурологічною  реалією у мистецтві є визнання абсурдними поділу на “високе” і “низьке”, “елітарне” і “масове”. У післявоєнні роки, у Італії панувала розруха і невизначеність й відбувалась швидку зміна устрою суспільства не лише на рівні переживань, мислення, свідомості, а й на рівні устрою політичного, економічно-соціального. Відбувався певний занепад культурного розвитку, що у творі відображається на розвитку книгарень та видавництв: “...Издательства – такие же промышленные предприятия, как и прочие. Более благородные, нежели прочие, но тем не менее промышленные” [3, c. 289].

    Ще одним важливим елементом є те, що, дійсно, Умберто Еко, створив

    читача  нового типу, який творчо-діяльний і  активний не пасивного.

    Створено  це було завдяки прийому гри автора і читача. Проте, гра нерозпізнаними змістами культури перетворюється в небезпечну для людської особистості духовну прірву. Умберто Эко в романі “Маятник Фуко” описав формування символічної світоглядної системи з окремих подій, несподіваних відкриттів, збігів, які засновані на грі понять, пошуків несподіваних, сакральних таємниць. У романі відверто показана небезпека такої гри. Вигадування правил гри, виявлення та конструювання різноманітних зв'язків, не враховуючи основні закони природи і логіку, призводить до руйнування й трагедії.

    Культурологічні реалії у відображенні філософських роздумів вбачаються у підтвердженні  тієї думки, що істини немає, а те, що нею визнається, не може бути нічим іншим, як не грою в неї чи пародією на неї. Таким є час, яким живуть герої книги: час гри з істиною.

    Також, аналізуючи тект твору, ми бачимо, що реалії постають перед нами і в утвердженні розвитоку науково-технічного прогресу, коли машини намагаються вирішити завдання буття і створення світу, відкрити таємницю, істину, яка складалася віками на протязі всієї історії людства. Читаючи твір, розумієш, що історія – рушійна сила, активна матерія, що дає поштовх жити, творити, мислити, шукати істину.