Культурологічні реалії 20 ст. в романі У.Еко "Маятник Фуко"

    ЗМІСТ 

            РОЗДІЛ 1. ВИСВІТЛЕННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ РЕАЛІЙ НА БАЗІ АНАЛІЗУ СИСТЕМИ ПЕРСОНАЖІВ РОМАНУ, ХУДОЖНІХ ДЕТАЛЕЙ ТА ОПИСІВ У НЬОМУ.........................................................................6

1. Образна система як відображення культурологічних реалій ХХ століття.......................................................................................................................8
2. Художні деталі та описи як свідчення культурологічних реалій того часу............................................................................................................................13

    РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРИЧНОГО ТЛА  КУЛЬТУОЛО-  ГІЧНИХ РЕАЛІЙ ХХ СТОЛІТТЯ..........................................................................16

    2.1.     Відображення культурологічних реалій у маштабах особистості, її мислення та свідомості...........................................................................................19

    2.2.     Висвітлення культурологічних реалій у маштабах розвитку суспіль- ства ХХ століття......................................................................................................22

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
    

1. ВСТУП

     

    Актуальність  даної роботи полягає в тому, що роман Умберто Еко “Маятник Фуко” являється досить популярним завдяки техніці його написання, висвітлення в ньому культурологічних реалій ХХ століття, тогочасної дійсності, введення нового принципу написання у стилі інтелектуальної гри. Через описи, художні деталі, розвиток сюжету письменник подає читачам реалії італійського життя ХХ століття.

    Майстерність  написання, новаторство твору також  є однією з причин його актуальності, оскільки сам жанр твору є новим, незвичайним. Новизна розвитку сюжету та художніх описів народжує читача нового типу – не пасивного, а активного, творчо-діяльного. Автор змальовує картину  художнього життя XX століття, яку не можна порівняти ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю.  Яскравий пародійний аналіз історико-культурної метушні сучасного світу інтелігенції, попередження про небезпеку розумової деградації, яка породжує чудовиськ, від яких залишається лише один крок до “фашистоїдної  відразу – свідомості, а потім – і дії”, роблять книгу не лише інтелектуальною, а й актуальною. В одному зі своїх інтерв’ю Еко сказав: “Багато хто думає, що я написав фантастичний роман. Вони глибоко помиляються, роман абсолютно реалістичний” [29].

    Серйозні дискусії ведуться у сфері трактування місця й ролі літератури і мистецтва в житті суспільства. У XIX столітті серед творчих людей сильними були прагнення своїм мистецтвом змінити життя на краще і віра в те, що це досить швидко станеться. Ці надії зазнали краху. Відповідно, якщо в минулу епоху майстер прагнув бути зрозумілим, донести свій твір читачеві, глядачеві, слухачеві, то тепер все частіше виникає уявлення про самоцінність творчої особистості, певну замкненість творчості в собі самій. От в цьому й полягає один із новаторських внесків автора у італійську літературу ХХ століття.

    Дослідження даної проблеми ведеться досить активно, аналізуються аспекти творчості Умберто Еко, які найповніше відбивають традицію постмодерністської літератури. Варто наголосити, що праці, присвячені аналізу творчості У. Еко не чисельні – Є. Костюкевич, Д. Ребеккіні, А. Сабашнікова, і торкаються тільки деяких моментів творчості мислителя. Надзвичайно глибоко творчість Умберто Еко і, зокрема, культурологічні реалії у романі “Маятник Фуко” досліджені Ю.С. Сабадаш. Взявши д аналізу її  статтю ”Культурологічний постмодернізм Умберто Еко”. В цій статті ведеться огляд культурологічних аспектів творчості письменника, які найповніше відбивають традицію постмодерністської літератури і демонструють відданість письменника таким естетико-художнім чинникам, як цитування, колажність, мозаїчність, розірваність часу та ін. А також розкриваються питання впливу мас-медіа на формування людської особистості, її естетичних та ідеологічних уподобань.

    З одного боку, творчий доробок Умберто Еко розглянуто як вияв можливостей постмодерністської філософії та естетики, а з іншого – як своєрідну складову саме постмодерністського культурного простору.

    Метою роботи є дослідження на основі твору реалій життя людей ХХ століття, подати аналіз культурологічних реалій у романі Умберто Еко. Також мета вбачається не лише в детальному аналізі реалій італійського життя, а й в  розширення кругозору особистості через наближення читача до скарбниці світової літератури, відкриття надзвичайної дійсності ХХ століття.

    Для реалізації мети потрібно виконати ряд  завдань, які полягають у дослідженні  культурологічних реалій на базі аналізу системи персонажів твору, а також деталей та описів, розкритті історичного підгунтя у маштабах особистості та всього суспільства. Виконання даних завдань може бути виконано лише за умови детального прочитання роману ”Маятник Фуко”, аналізу життєвого шляху Умберто Еко та деяких його аспектів творчості.

    Об’єктом дослідження являється роман Умберто Еко "Маятник Фуко", а предметом, в свою чергу, є культурологічні реалії, відображені письменником у творі.

    Історія написання роману не є надзвичайною чи загадковою, все досить просто. Проводивши свої академічні дослідження його почало переслідувати одне невідступне питання. ”Відразу після написання “Ім'я троянди” я став питати себе: був це винятковий епізод у моєму житті, чи я спроможний написати ще один роман?” [29]. Попри свою складність і глибину, роман “Ім'я троянди”  не вичерпав всіх образів та ідей, які Еко вважав придатними до втілення в художньому творі, і він почав писати знову. Назва нового роману з'явилася легко - велике враження на Еко справив побачений ще 1952 року маятник Фуко.

    Зміст загальної структури роботи полягає  у висвітленні певних понять виконаної  роботи, а саме – аналіз  релій  італійського життя на основі системи  персонажів, художніх деталей та описів в ньому, дослідження історичного тла дійсності ХХ століття як на базі опису у маштабах особистості, так і у маштабах суспільства.

      Сьогодні У. Еко  – почесний доктор низки найвідоміших світових університетів. Широка популярність прийшла до нього після появи його праць з історії Середньовіччя, наукових досліджень в галузі мистецтвознавства та семіотики, а також двох світових бестселерів – “Ім’я троянди” та “Маятник Фуко”. Але його інші праці, фактично, не відомі українському читачеві. 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ  1.  ВИСВІТЛЕННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ РЕАЛІЙ НА БАЗІ АНАЛІЗУ СИСТЕМИ ПЕРСОНАЖІВ РОМАНУ, ХУДОЖНІХ ДЕТАЛЕЙ ТА ОПИСІВ У НЬОМУ

       

    У 1988 р. з'явився новий роман Умберто Еко “Маятник Фуко” (“II pendolo di Foucault”). Він побудований у формі своєрідної інтелектуальної гри, яка набуває усіх ознак гнітючої та страшної реальності. Три редактори міланського видавництва “Гарамон” — Бельбо, Діоталлеві і Казобон зацікавились окультизмом. Вони вивчають його історичне коріння та спілкуються із його сучасними послідовниками і, врешті-решт, переконуються, що окремі епізоди історії розвитку людства, які ззовні ніби й не пов'язані між собою, насправді є єдиним причинно-наслідковим ланцюжком, керованим таємними окультними силами. Ось як цей роман характеризує дослідник творчості письменника С. Рейнгольд: “600-сторінковий роман є захоплюючою історією народження та зміни релігійних орденів у Європі, які кардинальним чином вплинули на всі ідеї, цінності та витвори людських рук — від Моцарта й Ейнштейна до Наполеона, російської таємної поліції, Сталіна та Гітлера, від знарядь допитів до Ейфелевої вежі і комп'ютерів IBM” [12] .

    Роман “Маятник Фуко” гостро полемізує із сучасними езотеричними вченнями, з Каббалою, алхімією і теоріями всесвітнього зговору. Назва книги походить від фактичного маятника, розробленого Фуко.

      Структура тексту включає в себе не лише текст-розповідь, але й електронні файли, написані Бельбо.На перший план у файлах Бельбо виходить образ Лоренцо Пеллігріні. У спогадах дитинства Бельбо  згадує Другу світову війну. До них включається й запис зі щоденника про те, як Бельбо  грав на трубі на похоронах, ключовий текст для розуміння образної концепції особистості Бельбо. Подані у формі ліричних відступів, наділені тематичною спільністю, ці фрагменти дозволяють виділити їх в іншу підгрупу, яка в тематичному відношенні більшою мірою належить до файлів Бельбо,  ніж до розповіді Казобона.

    Взявши  за основу сюжет, досить легко можна  помітити характерний для постмодернізму такий стилістичний прийом, як поєднання  елементів елітарної та масової  культури. Він перший автор, що взяв стратегію внутрішньої побудови твору. Атмосферою напруженого очікування, яка може служити поясненням інверсійного розвитку подій у романі, Еко вводить необхідну річ для масової культури – це цікавість, захоплення. І якщо розглядати зовнішній сюжет з цієї точки зору, то жанром роману можна вважати триллер з елементами детективної і любовної інтриги (коли зник полковник Арденті, відносини Бельбо з Лоренцою). Казобон ототожнює себе з детективом Семюелем Спейдом, головним героєм «Мальтійського сокола» Д. Хеммета, коли говорить про свої спроби розібратися у психології Бельбо. Традиційною для масової літуратури є і спеціальне спрощення лексики, витриманої в дусі науково-популярної беллетристики, орієнтованої на інтелектуальний рівень середньостатистичного читача.

    Проте Еко не обмежується лише пригодницькою  літературою. Елементом, взятим з масової  літератури, але вже на рівні “внутрішніх сюжетів” також є тематика так званої «літератури окультизму”. Акцент робиться на її опозиції традиційній науці і історії також.

    Скільки прочитань – стільки й вражень: одні називають книгу геніальною, інші  зневажливо називають її чтивом для псевдоінтелектуалів. А треті  – просто перечитують її знову  і знову, прагнучи віднайти щось нове, відкрити таємницю. 

    Отже, можна зробити висновок, що художні деталі, описи, персонажі – все це є матеріалом, який в руках відомого італійсьго метра стає шедевром світової літератури, адже саме на основі них ми можемо бачити дійсність ХХ століття, реальну картину життя культурного середовища.  
 

    

1.   Образна система як відображення культурологічних реалій ХХ століття

           Досліджуючи образну систему роману, можна говорити про те, що вона є своєрідним втіленням культурологічних реалій ХХ століття в Італії. Кожен образ є носієм рис, якими наділені і люди тогочасної сучасності. За допомогою образів автор демонструє нам своє розуміння гри як різновиду інтелектуальної діяльності, що дає індивіду можливість самореалізації: ця ідея являється головною темою електронних файлів Бельбо. Цінність гри міститься, насамперед,  в самому процесі, який не має на меті якогось певного результату. Проте гра займається моделюванням «іншої дійсності», яка суттєво відрізняється від реальної. [2, с. 640]

      Образ Бельбо є цікавим як  приклад мовної гри автора  з читачем: риси автобіографії Еко синтезуються з мотивами й образами, почерпнутими зі світової культури. Існує версія, згідно з якою прототипом Бельбо служив Ч. Павезе, який все життя прагнув бути самим собою. Ось це і являє собою одну із культурологічних реалій ХХ століття, яка представляє собою приклад сучасної людини, людини, яка прагне залишатися сама собою у всіх життєвих ситуаціях. Людина постмодерністського світу має складну структурну побудови внутрішнього світу, з усією складністю та незрозумілістю.

    Для загального розуміння образної теми та смислу, який вони в собі несуть, важливими є також другорядні персонажі. Найближче оточення головних дійових осіб складають жіночі образи Лоренци Пеллегріні, Ампаро і Лії.

    Лоренца, кохана Бельбо, яка була названа  Альє “Софією”, асоціюється з прекрасною жінкою “Застільних бесід” Данте, яка являє собою образне вираження філософії. З іншого боку, вона являє символ Премудрості, образ, що пройшов крізь призму давньогрецьких, іудейських, християнських естетичних уявлень. Втілюючи мудрість, вона ототожнюється з вічно невловимою Істиною.              

    Ампаро  – інший жіночий персонаж другого  плану, вводиться автором як контраст до образу Лії. Казобон характеризує Ампаро як справжню атеїстку. Її внутрішній конфлікт виявляється в невідповідності її переконань і духових прагнень, які штовхають її  на активну участь у Помпа Жирі, ритуалі культури синкретичного характеру, з середовища, з якого вона походить. Образ Ампаро, побудований на парадоксальних уявленнях, вона приховано виражає  насмішку автора над декларованою відмовою від релігійності, носить явно іронічний характер. Ампаро вміщує в собі також риси людини, яка є типовою для Італії ХХ століття.