Формування поняття «дитяче видання», види, класифікація, диференціація та функції дитячих видань

     У окрему групу виділяють інформаційні видання ― рекомендовані бібліографічні вказівки для дітей різних вікових категорій. Зміст бібліографічних матеріалів для дітей універсальний і пов’язаний з програмами шкільної освіти, керівництвом читання, позашкільної роботи з дітьми. Вказівки, переважно, відображають кращу літературу з тієї чи іншої теми відповідно до читацьких запитів. Бібліографічні вказівки здійснюють керівництво читання, розширюють інтереси і потреби читачів, знайомлять їх з книгою [Антонова].

     Основне місце в масиві видань для дітей  займає художня література. Цільове  призначення художньої літератури для дітей полягає у тому, щоб, по-перше, показати їм внутрішній світ особистості, познайомити з людиною і її життям. По-друге, у тому, щоб розвивати не лише інтелектуальну, але і емоційну сферу особистості дитини, допомагати здобувати не лише знання, але і емоції, показати не лише уявлення, але і відчуття [Антонова].

     Залежно від того, які характеристики покладено  в основу групування видань, можна виокремити декілька їх видів [Огар].

     За  цільовим призначенням дитячі видання можна поділити на художні, пізнавальні (за стандартом науково-популярні) і навчальні [Огар].

     За  матеріальною конструкцією розрізняють  книжкове, аркушеве, комплектне видання і книжку-іграшку [Огар].

     За  структурою книжкових видань виділять: збірник, окреме видання одного твору (моновидання), серійне видання, зібрання творів [Огар].

     До  збірника входять твори на одну тему (тематичний) або одного автора (авторський), або одного жанру (збірник віршів, повістей, п’єс), або написані в один період, або в одному регіоні.

     Для старшого шкільного віку виходять антології, альманахи, хрестоматії, які характеризуються специфічним відбором творів.

     Окреме видання одного твору для дітей (моновидання) може містити текст будь-якого жанру: прислів’я, загадку, вірш, казку, оповідання, п’єсу, повість, роман. Типологія літературно-художніх видань пов’язана з віковими характеристиками читачів, родами і жанрами художньої літератури.

     Серійне видання (книжкова серія) ― ряд самостійних  однотипних книжкових видань, які  виходять відповідно до визначеного задуму, загального звучання і педагогічної направленості. Задум розкривається частково у кожному виданні, а повністю ― у всій їхній сукупності.

     Зібрання  творів призначається читачам старшого шкільного, юнацького віку. Мета видання ― ознайомлення не лише з творами, але і творчістю письменника.

     Зібрання  творів містить кращі твори автора, демонструє можливості письменника, розвиває інтерес не лише до змісту творів, але і до художньої майстерності, дозволяє сконцентрувати увагу читача на індивідуальній творчій манері, на внутрішньому світі художника, на відображені цього світу у літературних роботах.

     Різновидами аркушевого видання виступають газета, буклет (виготовлені з одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого у два чи більше згинів), плакат (виготовлений з одного чи кількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, задрукований з одного чи з обох боків аркуша і призначений для експонування), карткове видання (виготовлене зі спеціально зміцненого матеріалу визначеного формату).

     Книжка-іграшка ― видання, що має незвичну конструкторську форму, призначене для розумового і естетичного розвитку дітей. Книжки-іграшки дозволяють збагачувати знання дітей, пов’язувати гру з читанням. Ці видання представлені різними варіантами: картинки і силуети, які вирізаються і наклеюються, ляльки для одягання, картинки-ломиголівки (зображення складається з окремих частин), лото, карти, панорами, іграшки з паперу, розмальовки.

     Книжки-забавки  виготовляються не лише з поліграфічних матеріалів, а й зі спеціальних пластмасових, гумових, тканинних матеріалів.

     «Книжки» з синтетичних полімерів, сторінки яких мають форму подушок, значно ближчі до гумових іграшок для купання, ніж традиційне паперове видання. «Книжки», обшиті тканиною, рельєфними аплікаціями на обкладинці, є різновидом м'якої іграшки. До книжок-конструкторів належать видання на основі «Лего», «Пазлів» тощо.

      Цілком  «серйозною» грою стає дитяча книжка, коли до неї уводять звукові клавіші. Верхня частина розвороту відводиться  для тексту, на нижній — розташовується клавіатура, часто з цифрами, аби дитина, що не знає нот, могла відтворити на такому електронному міні-піаніно будь-яку мелодію, опубліковану в цьому «звуковому» виданні. Мініатюрні книжки-«розкладанки» з яскравими картонними сторінками різноманітних кишенькових форматів найчастіше мають вигляд «ширмочок», «гармошок». Серед незвичних конструкцій — розкладанки, в яких книжкові сторінки розкладаються не в одній площині, а в різних напрямках до створення великого розміру. Розгорнута частина є ілюстрацією до нерозгорнутої сторінки, де вміщено текст і стрілки-позначки напрямків розкладання. Інколи конструкція «розкладанки» ускладнюється вирубками.

     Своєрідний  «міні-театр на столі» створюють  книжки-«шопки», книжки-«куліски» (з  рухомими вставними елементами) книжки з розсувними сторінками (наступна сторінка вкладається в попередню).

     Постійно  ускладнюється конструкція книжок-«вирубок» («висічок»). Коли на всіх сторінках вирубки роблять в одному місці на оправі виникає стереоефект — об'ємне озеро, сонце тощо. «Віконця» можуть розташовуватися на сторінках й у різних місцях. Тоді це певні деталі зображення, окремі фрагменти цілого. Вирубки використовують й для рубрикації (подібно до алфавіту в записнику).

     Для пізнавальних видань часто застосовують форму книжки-«панорамки» портативних форматів, яка розгортається або у вертикальній, або у горизонтальній площині.

     Оригінальними є «ажурні» книжки — видання такого характеру мають різноманітні вирізи і отвори, через які дитина ніби зазирає в середину книжки. Розвороти в «ажурному» виданні не повторюють один одного. Тому з кожною новою сторінкою малюк відкриває для себе щось нове. Такі видання призначаються для розвитку мануальних здібностей дитини.

     Книжки-«виклеюванки»  із забавами-вправами призначені для  дітей, які починають розрізняти кольори, рахувати і вивчати літери. Аркуші книжок-«вириванок», книжок-«витинанок» містять викройки різних предметів, що оточують дитину, — з окремих елементів вона повинна створити ціле.

     За  ознакою періодичності виходу дитячі видання поділяють на періодичні та серіальні [Огар].

     Особливість знакової природи інформації дозволяє поділяти видання на текстові (в яких переважає словесний, цифровий, формульний або змішаний текст), нотні (в яких зафіксовано музичні твори за допомогою нотних знаків), картографічні (в яких подаються картографічні твори), образотворчі (в яких вміщуються живописні, графічні, скульптурні твори мистецтва, спеціальні чи художні фотографії, інші графічні роботи, креслення, діаграми, схеми) [Огар].

     За  матеріальним носієм інформації дитячі видання, можна поділити на паперові та електронні. Електронним виданням вважається опрацьований редакцією і випущений у світ твір, фізичною формою існування якого є або магнітний (магнітна стрічка, магнітний диск), або оптичний (оптичний диск), або магнітооптичний (магнітооптичний диск) носій інформації, або поєднання цих носіїв з іншими носіями інформації (наприклад, з папером) і для повного або часткового відтворення інформації якого обов'язково використовується електронний пристрій. Залежно від характеру зафіксованої інформації та різновидів її носіїв електронні книжкові видання поділяються на мономедіа-книжки, мультимедіа-книжки, полі-медіа-книжки, гіпермедіа-книжки [Огар].

     У мономедіа-книжках використовується або текст, або звук, або відеозображення, зафіксовані на одному носії. У мультимедіа-книжках лінійно організовані текст, звук та відеозображення фіксуються на одному носії, у полімедіа — на різних. Гіпермедіа-книжки мають нелінійно організовані текст, звук та відеозображення, зафіксовані на одному носії. На відміну від друкованої книжки, сторінки гіпермедіа-книжки утворюють не лінійну, а мережеву структуру. У кожному вузлі мережі — сторінці книжки — міститься інформація, подана в текстовій, графічній, анімаційній, акустичній, візуальній формі [Огар].

     Дитяча  література виконує комплекс функцій, серед який виокремлюють регулятивну (виховну), комунікативну, пізнавально-інформаційну, естетичну (гедоністичну), риторичну. Основною є функція виховання (регулятивна функція) [Антонова].

     Актуалізація комунікативної функції привертає юного читача до книги, допомагає краще зрозуміти себе, почуття прекрасного, розуміння істинного в художній словесності ― завдання класичної дитячої літератури [Огар].

     Комплекс пізнавально-інформаційних функцій реалізується через засвоєння юним читачем змісту видання. Основними складовими комплексу пізнавально-інформаційних функцій є інформаційні характеристики видання. Під час спілкування з книгою дитина пізнає її сутність як явища культури, засобу отримання вражень, пошуку відповідей на численне коло питань [Антонова].

     Посилює кожну з вище зазначених функцій  естетична (гедоністична). Вона спрямована на розвиток емоційної сфери читача. Виділення її як самостійної дозволяє фіксувати в художньому творі «складові», що дозволяють досягти евристичного ефекту. Без урахування цієї функції дитина з часом втратить інтерес до читання [Огар].

     Ще  одна функція дитячої літератури – риторична. Дитина під час читання насолоджується твором і стає співавтором письменника [Огар]. 
 
 
 
 

     2. Розвиток дитячого книговидання в Україні. Зародження літератури для дітей в Україні пов’язане з розвитком освіти і шкільної справи. Впродовж багатьох століть саме школа знайомила дітей з різноманітними літературними творами, поступово і більш професійно враховуючи при цьому потреби кожної епохи, вікові особливості школярів [Луценко].

     З прийняттям Україною Христової віри поширилася передусім релігійна література, книги Св. Письма, книги богослужбові, писання отців Церкви, релігійні збірники, мінеї, патерики, апокрифи. Християнські релігійні оповідання, легенди і перекази були матеріалом, близьким до дитячого сприймання, мали вплив на народну творчість, і, відтворені у літературній формі, вони становлять улюблену дитячу лектуру до цього часу [Гошовський].

     Поруч з релігійними книгами з’явилися в Україні в перекладах на тодішню літературну церковнослов’янську мову численні повісті ― про Варлама і Йоасафа, про Троянську війну; про Александра Македонського, повість про індійське царство, про Сиганрипа і Акира та ряд інших. Казковість цих повістей сповняла і дитячі душі чарівним тремтінням, окрилювала думки і мрії [Гошовський].

     Оригінальна літературна творчість княжої України дала дитячій літературі чималий матеріал, передусім літописні перекази ― про св. апостола Андрія на київських горах, переказ про заснування Києва братами Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю, про двобій отрока з печенігом, про чарівне євшан-зілля та інші. Ці перекази є досі творчим матеріалом для дитячих письменників, є цінною мовою віків і предків усім поколінням. Такою спадщиною є «Слово о полку Ігоревім», яке своєю героїчно-лицарською та поетично-мистецькою красою полонить уяву юнацтва, а в окремих опрацюваннях є лектурою і для молодших дітей [Гошовський].

     Найбільш  давнім твором адресованим безпосередньо дітям літературознавці вважають «Повчання Володимира Мономаха дітям», що вміщене під 1096 роком у Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ». Князь надумав написати повчання своїм дітям, яке було б корисним у майбутньому для інших [Луценко].

     Більшість творів того часу не були адресовані безпосередньо  дітям, але вони підвищували у  юного читача гордість за свою державу, посилювали любов і повагу до неї. Одним із таких творів було «Слово о полку Ігоревім», виникнення якого відносять до 1185-1187 років. Його автор, митець високого творчого обдарування, не стільки оповідає про похід на половців, скільки уболіває за долю Русі, яку роздирають князівські міжусобиці, закликає князів до спільних дій проти ворогів землі руської [Луценко].

      Нова  пам’ятка історії, літератури та видавничої справи була створена вже за допомогою друкарського верстата ― «Азбука» («Апостол»), видана І. Федоровим у Львові у 1574 році. Львівський «Апостол» ― якісно підготовлена та майстерно оформлена книга на 264 сторінки. Львівське видання мало вирізьблені додаткові сторінкові гравюри із зображенням євангеліста Луки, орнаментальним знаком герба Львова та друкарським знаком-гербом самого першодрукаря. У львівському «Апостолі» вміщено широку й докладну післямову «Повість... откуда начася й како свершися друкарня сия». Післямова, написана самим І. Федоровичем, характеризує його не лише як талановитого ремісника, а й високоосвіченого редактора та палкого патріота [Бондаренко].