Удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності працівника перед роботодавцем

 

 

1. Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу за незабезпечення здорових і безпечних умов праці

Значна кількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування  шкоди внаслідок трудового каліцтва на підприємстві. Матеріальна відповідальність власника у цьому випадку регулюється Законом України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., ст. 173 КЗпП, а також Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 p. №472 (із змін. і доп.).

Власник зобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, а також моральну шкоду, заподіяну  потерпілому внаслідок фізичного  або психічного впливу небезпечних  або шкідливих умов праці. Власник  звільняється від відшкодування  шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна  не з його провини, а умови праці  не були причиною матеріальної шкоди.

Доказом вини власника можуть бути: акт  про нещасний випадок на виробництві  або професійне захворювання; висновок посадової особи (органу), яка здійснює контроль і нагляд за охороною праці, відносно причин пошкодження здоров'я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів попереднього слідства; рішення про залучення винних до адміністративної або дисциплінарної відповідальності, рішення органів соціального захисту про відшкодування власником витрат на допомогу працівнику в разі тимчасової непрацездатності в зв'язку з ушкодженням здоров'я; свідчення свідків та інші докази.

Відшкодування шкоди потерпілому  складається з виплати втраченого заробітку (або його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

За наявності факту моральної  шкоди потерпілому відшкодовується також і моральна шкода.

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соці-альною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності в зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

У разі смерті потерпілого право  на відшкодування шкоди (отримання  частини втраченого заробітку) мають  особи, які знаходилися на утриманні  потерпілого або мали до дня його смерті право на одержання від  нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після  його смерті.

Відповідно до чинного законодавства  утриманцями є: діти, котрі не досяглії 18 років, і діти-вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти — до закінчення навчання, але не більш ніж до досягнення ними 23 років; дружина — старша за 55 років, чоловік — старший за 60 років; члени сім'ї — інваліди на час інвалідності; один з батьків або дружина (чоловік) померлого або інший член сім'ї, якщо він не працює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли віку 18 років.

Розмір відшкодування втраченого заробітку встановлюється у відповідності до ступеня втрати професійної працездатності й середньомісячного заробітку, який працівник мав до ушкодження здоров'я. Розмір середнього заробітку визначається за 12 місяців, що передували ушкодженню здоров'я. До заробітку для обчислення розміру відшкодування включаються всі види заробітної плати, на яку нараховуються внески на соціальне страхування.

Утрачений заробіток (або відповідна його частина) відшкодовується працівникові власником у повному розмірі незалежно від одержуваної потерпілим пенсії та інших доходів.

Обчислений розмір втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності корегуванню в бік зменшення не підлягає.

Розмір одноразової допомоги потерпілому  встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). При стійкій втраті працездатності, яка визначається МСЕК, розмір допомоги повинен бути не меншим суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї  повинен бути не меншим 5-річного  заробітку і, крім того, не меншим 1-річного заробітку на кожного утриманця, померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Якщо комісією з розслідування  нещасного випадку встановлений факт невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений у порядку, який визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50%. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки морального характеру.

Відшкодування моральної шкоди  можливе без втрати потерпілим працездатності.

Моральна шкода відшкодовується  за заявою потерпілого або висновком  медичних органів у вигляді одноразової  грошової виплати, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на основі домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого); рішення комісії з трудових спорів або рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат

Власник відшкодовує потерпілому  витрати на медичну і соціальну  допомогу (додаткове харчування, придбання  ліків, спеціальний медичний і звичайний  догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо). При визначенні розміру витрат на медичну і соціальну допомогу ступінь вини потерпілого не враховується. Потреба в таких виплатах визначається висновками МСЕК.

Розмір витрат на догляд за потерпілим визначається МСЕК і не може бути меншим ніж 1,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — на звичайний догляд; 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — на побутовий догляд (прибирання кімнати, прання білизни тощо).

У разі смерті потерпілого від нещасного  випадку витрати на його похорони несе власник.

Виплата суми відшкодування шкоди  проводиться власником, з вини якого настало ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку, професійного захворювання.

При виїзді потерпілого або осіб, що мають право на відшкодування шкоди, на постійне місце проживання за межі України, встановлені суми переказуються власником за їхньою адресою в порядку, передбаченому міжнародними угодами.

Власник зобов'язаний розглянути заяву  про відшкодування шкоди й ухвалити відповідне рішення протягом 10 днів. Рішення оформляється наказом (розпорядженням) власника, копія якого вручається протягом 10 днів зацікавленим особам.

Спори між потерпілим або іншими зацікавленими особами і власником про право на відшкодування шкоди розглядаються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (КТС, суд).

2. Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу при порушенні обов'язків щодо видачі працівникові документів про його працю і заробітну плату

Власник (уповноважений ним орган) зобов'язаний не тільки відповідним  чином оформляти трудові відносини, його обов'язком є видача документів, які мають значення для працівників (трудова книжка, довідка про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації, довідка про наявність стажу, про заробітну плату тощо) (статті 47, 49 КЗпП).

Матеріальна шкода, заподіяна працівникові при порушенні власником цього обов'язку, виражається в неможливості працевлаштування через відсутність трудової книжки, в несвоєчасному призначенні пенсії, допомоги, інших виплат. Чинне трудове законодавство не містить норм, що передбачають пряму матеріальну відповідальність власника в таких ситуаціях. На практиці використовується в субсидіарному порядку ст. 441 ЦК України, що передбачає відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.

3. Матеріальна відповідальність підприємства за незабезпечення збереження особистих речей працівника під час роботи

Згідно зі ст. 153 КЗпП, правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах повинні створюватися здорові, безпечні умови праці, відповідні умови для нормальної роботи. До таких умов відноситься створення на підприємствах, в установах, організаціях спеціальних місць, де працівники під час роботи можуть залишити свої особисті речі. Незалежно від того, як організовано зберігання особистих речей працівників (обладнані спеціальні гардероби, кімнати зберігання речей тощо), власник зобов'язаний забезпечити збереження цього майна. Невиконання зазначеного обов'язку, що призвело до псування, знищення або розкрадання особистих речей працівника під час роботи, тягне за собою обов'язок відшкодування заподіяної шкоди.

Потрібно відмітити, що питання  матеріальної відповідальності за ушкодження здоров'я працівника врегульовано чинним трудовим законодавством, у той час як інші випадки матеріальної відповідальності власника або уповноваженого ним органу значною мірою потребують регламентації нормами трудового законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Висновок

 

У роки незалежності України проблемами матеріальної відповідальності в трудовому  праві займалися В.С. Венедиктов, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, В.І. Прокопенко, В.Г. Ротань, М.П. Стадник, Л.І. Суровська та ін.

Незважаючи  на ґрунтовні дослідження, проблеми юридичної і матеріальної відподальності в трудовому праві не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися. Донині залишається  спірним питання щодо поняття  юридичної відповідальності взагалі  та матеріальної відповідальності зокрема. Крім того, залишаються дискусійними окремі питання відповідальності, які  хоч і достатньо висвітлювались у літературі, проте не знайдено єдиного підходу щодо їх вирішення. Як відомо, думок багато, а істина одна. Завдання полягає в тому, щоб  знайти цю істину. Так, потребує свого  уточнення поняття юридичної  відповідальності, його двоаспектне  розуміння. Виходячи з положення, що юридичну відповідальність слід розглядати через призму позитивного і негативного  аспектів відповідальності, багато авторів  характеризує юридичну відповідальність як особливий правовий стан, який передбачає наявність обов'язку, закріпленого в законі, і розуміння необхідності його виконання, а також можливість настання несприятливих наслідків  у випадку порушення обов'язку. У зв'язку з цим виникає проблема дослідження матеріальної відповідальності в трудовому праві з метою  виявлення в ній наявності  не лише негативного, а й позитивного  аспекту.

Ще і досі чітко не визначені критерії відмежування об’єктивної і суб'єктивної матеріальної відповідальності, не дано розмежування активної і позитивної, активної і  пасивної матеріальної відповідальності, необхідно також розрізняти поняття  ретроспективної і негативної відповідальності, в тому числі матеріальної, перспективної  або «проспективної» і позитивної матеріальної відповідальності. Розмежування цих понять дасть змогу чітко  визначити поняття юридичної  відповідальності та матеріальної відповідальності в трудовому праві.  У чинному Кодексі законів про працю України детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли свого закріплення питання матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП України не досягнуто балансу однакового захисту прав як працівника, так і роботодавця (в індивідуальному трудовому правовідношенні), як роботодавця, так і колективу працівників (у колективному трудовому правовідношенні). Ті чи інші питання матеріальної відповідальності регулюються із зміщенням гарантій на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудового право відношення. В новому Трудовому кодексі України при врегулюванні питань матеріальної відповідальності слід враховувати вплив закону вартості на трудові відносини, а також при формулюванні норм щодо розміру та порядку відшкодування заподіяної шкоди, які виконують захисну функцію в трудовому праві, виходити з принципу рівного захисту матеріальних прав сторін трудового договору, який вимагає в ринкових умовах не тільки захисту трудових прав та інтересів працівника, а й роботодавця.  
     У зв'язку з цим чекають свого нового вирішення питання щодо розмірів і порядку відшкодування сторонами заподіяної шкоди, врегулювання строків позовної давності з питань матеріальної відповідальності та ін.  
     Актуальним залишається на сьогодні і дослідження підстави матеріальної відповідальності в трудовому праві, якою традиційно вважається майнове трудове правопорушення, оскільки виникає питання, наскільки ця точка зору є аксіомною і непорушною в зв'язку з появою матеріальної відповідальності за заподіяння немайнової або так званої «моральної» шкоди сторонам трудових правовідносин, подальшого дослідження вимагають і такі елементи підстави — трудового правопорушення, як вина, яка має свої особливості в трудовому праві; пряма дійсна шкода, оскільки це поняття чітко не визначено ні в теорії трудового права, ні в законодавстві, ні в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України.