Розробка системи формування змісту та методів навчання

До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. 
 Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін. 
 Метод демонстрування — показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо. Можливий показ учням різноманітних наочних об'єктів — реальних предметів (безпосередня наочність) та їх зображень (опосередкована наочність). За критерієм взаємодії учня з об'єктом наочності вона може бути споглядальною та дієвою. Споглядальною наочність є тоді, коли учні під керівництвом учителя спостерігають, розглядають об'єкти в натурі або в зображеннях; дієвою є наочність — коли пізнають об'єкти, діючи: виготовляють (моделі, карти, діаграми, таблиці), спостерігають і виготовляють різні предмети й матеріали в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях тощо. Поєднуючи споглядання з дією, наочність допомагає засвоювати знання глибше й повніше, ніж спостереження без праці. 
 За критерієм відображення засобами наочності дійсності їх поділяють на такі види: 
1. Натуральні об'єкти — рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін. Конкретність, повноту, багатогранність натуральних об'єктів не можуть замінити штучні зображення. Але використання на уроках натуральних об'єктів не завжди можливе. 
2. Зображальні (образно-опосередковані) засоби — навчальні картини, репродукції художніх картин, макети, муляжі та ін. Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. При їх використанні необхідно звертати увагу на внутрішню суть зображень, маючи на меті навчити учнів читати картину, бачити головне в ній (ідею, основний зміст).     Так само слід спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки й особливості предметів, представлених у вигляді макетів, муляжів, скульптур (загальна структура предмета, основні його частини, взаємозалежність між ними). 

4. Практичні методи навчання 

Використовують для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування вмінь і навичок. До них належать: вправи, лабораторні, практичні, графічні й дослідні роботи. 
 Вправи — цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь. 
Їх особливості залежать від змісту і дидактичної мети навчання. За формою навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні, письмові, графічні, технічні. Усні вправи широко застосовують при викладанні всіх предметів: усна лічба на уроках математики, усні вправи з мови, розповідь з історії, літератури, опис у географії, фізиці тощо. Письмові вправи виконують при вивченні різних предметів, найчастіше — мови та математики. На уроках з мови учні виконують різні види переписування, диктанти, стилістичні вправи, творчі роботи та повідомлення. При виконанні графічних вправ учні виражають свої знання зображальними засобами — малюванням і кресленням.  
 Лабораторні роботи — вивчення у школі природних явищ за допомогою спеціального обладнання. 
Вони є одним із видів дослідницької самостійної роботи учнів, здійснюваної за завданням учителя в спеціально пристосованому приміщенні (лабораторії), де є необхідне обладнання (прилади, столи, витяжні шафи та ін.). Така робота сприяє поєднанню теорії з практикою, виробленню вмінь працювати з приладдям, опрацьовувати, аналізувати результати вимірювань і науково обґрунтовано оцінювати їх. Лабораторні роботи проводять як в ілюстративному (учні у своїх дослідах відтворюють те, що було попередньо продемонстровано учителем або прочитано в підручнику), так і в дослідницькому плані (учні самі вперше виконують поставлене перед ними пізнавальне значення й на основі дослідів самостійно приходять до нових висновків). 
 Практичні роботи — застосування знань учнями у ситуаціях, наближених до життєвих. Вони передбачають безпосереднє використання знань учнів у суспільно корисній праці (заміряння, зіставляння, визначення ознаки та властивостей предметів, формулювання висновків). За своєю метою й завданнями аналогічні лабораторним роботам. Під час вивчення деяких навчальних предметів застосовують термін “лабораторно-практичні роботи” (в геометрії, хімії, трудовому навчанні). Сприяють розвитку пізнавальних сил, самостійності учнів, формуванню умінь і навичок, необхідних для майбутнього життя й самоосвіти, розвитку спостержливості й аналізу явища. Зміст і прийоми виконання практичних робіт зумовлюються специфікою навчального предмета. До них учитель вдається перед поясненням нового матеріалу (для актуалізації опорних знань та умінь), у процесі розповіді (для ілюстрування теоретичних положень) або після вивчення матеріалу (з метою узагальнення і систематизації комплексного застосування знань). 
 Графічні роботи —- відображення знань учнів у кресленнях, графіках, діаграмах, гістограмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах, замальовках із натури. Виконують за завданням і під керівництвом учителя. Застосовують під час вивчення теоретичних навчальних предметів на всіх етапах шкільного навчання. 
 
5. Засоби навчання

 
  Ефективність використання методів навчання в сучасній школі значною мірою обумовлене наявністю матеріально-технічних засобів. 
Засоби навчання —допоміжні матеріально-технічні засоби з їх специфічними дидактичними функціями. 
 Технічні засоби навчання — обладнання й апаратура, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності. 
Залежно від дидактичного призначення використовують як джерело знань посібник для самостійної роботи, засіб ілюстрації, повторення та систематизації. Застосовують як окремо, так і в комплексі — одночасно або послідовно поєднують різні за навчальними й виховними можливостями засоби перед поясненням, під час пояснення чи повторення навчального матеріалу. 
 Екранні засоби. До них належать транспаранти, діапозитиви, діафільми, дидактичні матеріали для епіпроекції.  
Транспарант є екранним засобом зорової наочності, ефективним завдяки своїм високим демонстраційним властивостям: фронтальності, контрастності, яскравості тощо. Інформацію з екрана учні розглядають емоційно, що сприяє зосередженню їх уваги на об'єктах вивчення, а це важливо для інтенсифікації, підвищення ефективності навчального процесу. 
Діафільми і діапозитиви, на відміну від динамічних транспарантів, у яких використовується і мовний, і зображувальний матеріал, будуються на зображеннях. Основою зорового ряду в них є малюнок. 
Діафільми — своєрідна екранна розповідь, що передбачає сюжетну організацію матеріалу, діапозитиви — окремі ілюстрації певних явищ, пов'язаних лише методичним задумом, а не сюжетом. 
Проектування кадрів діафільму, діапозитивів забезпечує крупноформатне, чітке, яскраве зображення, що полегшує сприйняття матеріалу, дає яскравіше уявлення про предмет, явище, ситуацію. Екран, що світиться, концентрує увагу учнів на зображенні, розвиває спостережливість, стимулює пізнавальну діяльність. Субтитри (міжкадровий текст), запитання і відповіді визначають методику їх використання у навчальному процесі. 
 Друковані засоби. До них належать таблиці, картки для складання таблиць, картини, роздавальний образотворчий матеріал. 
Таблиці — найпоширеніший, традиційний вид друкованих засобів, що належать до зорової наочності. Вони забезпечують довготривале, не обмежене у часі експонування мовного матеріалу, дуже прості у використанні. 
Таблиця передбачає не просто показ матеріалу, але й його групування, систематизацію. Дидактична функція демонстраційних таблиць полягає в тому, що вони дають учням орієнтири для застосування правил. їх найчастіше використовують при вивченні складних тем. 
Демонстраційні картки подають матеріал частинами, відображають одне й те саме явище багаторазово, полегшуючи запам'ятовування конкретного матеріалу. 
 Засоби слухової наочності. Компакт-диски і аудіокасети є головними засобами слухової наочності. Сприяють виробленню літературної вимови, наголосу, інтонації тощо. Покликані полегшувати засвоєння складних щодо орфографії слів, виділених у підручнику для запам'ятовування. При їх компонуванні максимально використовують дидактичний матеріал підручника, озвучуючи тексти, вправи, пов'язані з формуванням навичок правильної вимови. У звукових посібниках доцільно використовувати додатковий матеріал — вправи з наголошування і вимови, віршові тексти. 
Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання. При використанні аудіовізуальних засобів навчання на уроках слід враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту аудіовізуальними засобами. Важливо забезпечити органічне поєднання їх зі словами вчителя, іншими засобами навчання, відповідність між змістом і навчально-виховним завданням уроку, застосування різних методичних прийомів, спрямованих на розвиток пізнавальних можливостей учнів. 
 При підготовці і проведенні уроку з використанням технічних засобів навчання необхідно: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку навчального матеріалу; визначити обсяг та особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, визначити їх відповідність змісту і меті уроку, можливе дидактичне призначення; з'ясувати, на якому попередньому пізнавальному досвіді відбуватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми для активної пізнавальної діяльності учнів, досягнення ними міцного засвоєння знань, умінь і навичок. Загалом практикують такі поєднання аудіовізуальних засобів: статичні екранні і звукові посібники, динамічні і статичні екранні, динамічні екранні і звукові, динамічні і статичні, екранні, звукові. 
Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, яка передбачає проведення занять у спеціально обладнаних навчальних кабінетах. 
Використання комп'ютерів у навчальному процесі відбувається за багатьма напрямами: 
— як засіб індивідуалізації навчання. За допомогою завдань та індивідуальної роботи учня з комп'ютером досягають значних успіхів у засвоєнні матеріалу. Адже комп'ютер фіксує всі етапи його роботи, оцінює її. Вчитель має змогу будь-коли проаналізувати його дії. 
— як джерело інформації. Через комп'ютер можна отримувати величезну кількість інформації, яку вчитель може використовувати в навчальному процесі. Але комп'ютерна інформація не повинна замінювати підручник, книги, інші джерела знань. 
— як засіб оцінювання, обліку та реєстрації знань. Для цього використовують програми з контрольними та екзаменаційними питаннями, відповідями на них та нормативами оцінювання кожної відповіді. Комп'ютер не тільки оцінює відповіді, а й видає рекомендації щодо виправлення помилок. 
— як засіб творчої діяльності учня. Сучасне програмне забезпечення комп'ютерів дає змогу творчо працювати учням: 
— текстовий редактор — замінює друкарську машинку, маючи значно більше функцій (вибір шрифту, його розміру, кольору, розміщення друкованого тексту, корекція написаного, заміна блоків тексту); 
— графічний редактор — сприяє розвитку художніх навичок, допомагає в кресленні, проектуванні; 
— музичний редактор — дає змогу писати музику для будь-якого інструмента, оркестру. 
— як засіб заохочення до навчання в ігровій формі. Робота на комп'ютері стимулює успішне виконання навчального завдання, як дослідницький пошук, тип мислення; забезпечує тренінг у певному виді діяльності. 
— як засіб допомоги дітям з дефектами фізичного і розумового розвитку. Передусім він є засобом комунікації дитини із зовнішнім світом. Для таких дітей розробляють спеціальні програми, які враховують особливості їх розумової діяльності, допомагають ефективному навчанню.Застосування у навчальному процесі інформаційних технологій (IT) сприяє підвищенню ефективності практичних та лабораторних занять з природничих дисциплін приблизно на 30%, об'єктивність контролю знань учнів — на 20—25%, прискорює накопичення активного словникового запасу з іноземних мов у 2—3 рази. Вони дають змогу включити до навчальних планів лабораторні заняття з використанням комп'ютерних моделей, які імітують функціонування дуже дорогого, унікального обладнання, недоступного для навчальних закладів.  
Основні види комп'ютерних навчальних програм: 
— комп'ютерний підручник — програмно-методичний комплекс, що забезпечує можливість самостійно засвоїти навчальний курс або його розділ. Поєднує в собі особливості підручника, довідника, задачника та лабораторного практикуму; 
— контролюючі програми — програмні засоби, призначені для перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок; 
— тренажери — засоби формування та закріплення навичок, перевірки досягнутих результатів; 
— ігрові програми — забезпечують додаткові до навчальних програм дидактичні можливості. Найефективнішими є ділові ігри, орієнтовані на розв'язання складних однотипних задач групами учнів. Існують розважальні ігрові програми, які впливають на формування світогляду школярів, конкуруючи з такими соціальними інститутами, як сім'я, школа, етнос; 
— предметно-орієнтовані середовища — програми, які моделюють мікро- та макросвіти, об'єкти певного середовища, їх властивості, співвідношення між об'єктами, операції з ними. Навчальне моделювання сприяє унаочненню навчання, а вивчення процесів у їх динаміці — більш глибокому та свідомому засвоєнню навчального матеріалу.Нове покоління комп'ютерів, застосування оптоволоконного зв'язку обумовили появу та розвиток електронних систем навчання: бази даних, бази знань (мультимедіа, гіпермедіа, інтермедіа та мережових технологій).  
 Бази даних. Вони містять різноманітну статистичну, текстову, графічну та ілюстративну інформацію у необмежених об'ємах з обов'язковою її форматизацією. їх використовують для оперативного пошуку необхідної інформації, відсутньої в підручниках, посібниках. 
 Гіпермедіа-технології надають можливості для роботи з текстами через виділення ключових об'єктів (слів, фраз, малюнків), організацію перехресних посилань між ними. 
 Мультимедіа-технології (багатоваріантне середовище) пов'язані зі створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, мультимедіа-енциклопедій, комп'ютерних фільмів, баз даних тощо. Вони поєднують анімацію, текстову, графічну, аудіо- та відеоінформацію, обсяг якої становить сотні мегабайт. Комп'ютер дає змогу учням, не виходячи із класу (з дому), бути присутніми на лекціях видатних учених, педагогів, стати свідками історичних подій минулого і сучасності, відвідувати музеї та культурні центри світу. 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА   

Практична підготовка фахівців екологів за принципом наскрізності, наступності  та безперервності відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів детально розкрито в наукових працях Н. Рідей [1]. В працях вченої обґрунтовано теоретико-методологічні та практичні аспекти ступеневої підготовки, запропоновані основні напрямі формування ступеневої підготовки та модель професійно-практичної підготовки майбутніх екологів.

Розробка системи професійно-практичної підготовки має здійснюватись за принципами дидактики, яка включає в себе: зміст навчання, принципи, методи, форми та засоби практичної підготовки.

 

Принципи практичного  навчання – це система вихідних положень, що визначають закономірності формування знань, вмінь і навичок в практичній підготовці, здатність до удосконалення та самореалізації у професійному середовищі. До принципів відносять:

Специфічні: безперервність, ступеневість, наскрізність, єдність теорії і практики;

Загальнодидактичні: гнучкість, динамічність, системність, створення сприятливого середовища.

 

Методи навчання при практичній підготовці – це засоби спільної діяльності викладача  і студента, за допомогою яких досягається набуття студентами практичних знань, умінь і навичок, професійної майстерності, виховуються навички моральної поведінки, розвиваються розумові і фізичні сили, творчі здібності [2]. Практичне значення методів полягає в тому, що вони полегшують вибір методу навчання для досягнення певної конкретної цілі [4, с. 227].

Водночас кожен метод має відповідну функцію (рис. 1): навчально-виховну (методи за джерелом інформації та за ступенем творчої активності), освітньо-розвивальну (методи за логікою пізнання та сприймання; методи за рівнем самостійно-пізнавальної діяльності), аналітично-пошукову (інтерактивні та ситуаційні методи практичного навчання), мотиваційно-стимулюючу (методи стимулювання і імотивації), закріплювальну (методи контролю і самоконтролю) та діагностико-коригуючу функцію (бінарні методи практичного навчання).

 

Методи на основі джерел інформації поділяються на словесні, наочні та практичні (рис. 1).

За допомогою словесних методів  інформацію отримують шляхом бесіди-діалогу  викладача та студента, розповіді, що передбачає оповідну, описову форму розкриття навчального матеріалу з метою спонукання студентів до створення в уяві певного образу та пояснення, за допомогою якого педагог розкриває сутність певного явища виникнення екологічної ситуації, законів природи, процесів розповсюдження негативних факторів.

Наочні методи застосовують для  одержання інформації за допомогою  демонстрування та ілюстрації, показу моделей та спостереження.

Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети й процеси екологічних досліджень розкриваються через їх символічне зображення (світлини,

малюнки, схеми, графіки та ін.). Спостереження  як метод навчання передбачає сприймання певних предметів вивчення сучасної екології, закономірностей взаємодії суспільства і природи, процесів і явищ у природному й виробничому середовищі без втручання у ці явища і процеси.

Демонстрація передбачає показ  теоретичних та практичних аспектів екології в

динаміці. За допомогою наочних  методів студенти одержують інформацію про екологію як науку, екологічні фактори середовища та закономірності їх впливу на організми, основні практичні аспекти забруднення об’єктів біосфери та проблеми збереження біорізноманіття та природних ресурсів зокрема.

Практичні методи допомагають студенту отримати інформацію за допомогою практичних відповідних вправ (виробничо-практичні, творчо-пошукові, контрольні), лабораторно-практичних та експериментально-дослідних робіт. Особливість практичних методів в тому, що на основі одержаних знань студенти здобувають практичні вміння з методів екологічних досліджень об’єктів вивчення екології, методології проведення експериментально-дослідних та виробничих робіт.

Також сприяють формуванню навичок  встановлення взаємозв'язків факторів ґрунтоутворення, документування дослідницького процесу; польових фауністичних та біоценологічних досліджень, визначення первинної продуктивності екосистем, їх флористичного складу; встановлення меж

стійкості виду та його ставлення  до різних екологічних факторів; аналізу  стосунків між особинами, що належать до різного виду даного угруповання організмів. Практичні методи навчання спрямовані на досягнення логічного завершення ланки пізнавального процесу стосовно конкретної теми чи розділу дослідження.

 

За ступенем активізації  творчої активності студентів (рис. 1) можна виокремити:

імітаційні методи практичного навчання [2]. Вони передбачають використання такої системи методів, яка спрямована головним чином не на викладання готових знань і їх відтворення, а на самостійне оволодіння студентами знань в процесі активної пізнавальної діяльності. Імітаційні методи охоплюють ділові ігри фундаментально-професійного та системно-конструктивного напрямку, метод «лабіринту дій», метод круглого столу. Фундаментально-професійні ділові ігри спрямовані на імітаційне моделювання реальних процесів і механізмів, які мають місце у професійній екологічній діяльності. Ділові ігри системно-конструктивного напрямку, окрім моделювання реальності екологічної ситуації чи стану об’єктів вивчення екології, дають змогу

моделювати певні об'єкти, процеси, механізми з метою їх експериментального дослідження.

Метод круглого столу використовується для проведення міждисциплінарних  занять з метою обговорення складних теоретично-практичних проблем пов’язаних з збереженням та охорони навколишнього природного середовища та обміну досвідом. Даний метод формує у студентів навики комунікабельності, професійні та творчі здібності до навчально-творчої діяльності, розвивають швидкість та гнучкість мислення, самостійна наполегливість, екологічна

ініціативність та винахідливість. Метод «лабіринту дій» удосконалює  вміння працювати з різноманітною інформацією в умовах обмеженої її кількості та часу, формує навички й уміння вірно оцінювати обстановку, вибирати певну лінію поведінки, приймати правильне і своєчасне рішення у екологічних дослідженнях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відповідно  до  логіки  пізнання  та  сприймання  в  навчальному  процесі  використовують  методи, які спрямовані  на  освітньо-розвивальну  діяльність, а саме аналітичний, синтетичний,  індуктивний та дедуктивний  методи. 

Аналітичний  метод  передбачає  практичний  розклад  кількісних показників і  властивостей стану  організмів і  середовищем  існування та  виявленні  залежності  між  ними.  Тобто,  аналітичний  метод  передбачає  виділення  конкретних  проблем  вивчення,  елементів  чи  властивостей  екологічних  явищ  чи  процесів  вивчення  з  метою  встановлення їх суттєвих ознак. Продовженням цього методу є метод синтезу, який ґрунтується  на  встановленні  чи  поєднанні  функціональних  зв’язків  між  організмами  та  середовищем  існування  цих  організмів,  виявленні  ланцюгів  живлення  живих  організмів  між  собою  та  навколишнім  середовищем. 

Синтез  є  органічним  продовженням  аналізу  й  може  будуватися  лише на його основі.  Поряд з аналізом  та  синтезом використовують  у  практичному  навчанні індуктивний та  дедуктивний  методи.

В основу індуктивного методу покладено пізнання окремих  предметів і  явищ шляхом їх порівняння, встановлення подібності та відмінності, а також встановлення їх  закономірних взаємозв’язків.  Дедуктивний метод є протилежним індуктивному, в основу якого  покладений екосистемний підхід до вивчення біотичних та абіотичних компонентів екосфери,  що дає  змогу  вирішити  проблеми  збереження довкілля, розв’язати низку  завдань,  які  стоять  перед екологією, розкрити цілісність екосистем різного ієрархічного рівня, розробити програми  охорони  довкілля  починаючи  від  національного  та  регіонального  і  закінчуючи  локальним  рівнем.